Нову широкомасштабну агресію Росії можна розглядати як реакцію на повільний демонтаж в українській культурі пам’яті міфологеми «Великої вітчизняної війни» та формування у наукових дослідженнях, в освіті, в культурних і меморіальних практиках українського виміру Другої світової війни. А трагедія Бабиного Яру — це та частина історії яка застерігає нас бути уважними і чутливими як до минулого, так і до сучасних тенденцій. Голокост став ключовим елементом європейської культури пам'яті після Другої світової війни, адже ідеологія і практики нацизму були засуджені. Гасло “ніколи знову” виглядало як запорука демократії, принаймні, у європейських країнах. Однак вже тепер слід розробляти механізми спротиву новітньому тоталітаризму — рашизму, що успадкував риси і покараного нацизму, й незасудженого комунізму.
Саме про це йдеться у розмові з Надією ГОНЧАРЕНКО, старшою науковою співробітницею Інституту культурології НАМ України, співкоординаторкою і науковою редакторкою проєкту “Биківня, Бабин Яр, Буча — між масакрою і пам’яттю про неї”.
- Бабин Яр — це місце пам'яті стало символом знищення тисяч невинних людей під час нацистської окупації Києва. Ви проживаєте неподалік від цього місця. Що ви відчуваєте, коли думаєте про Бабин Яр?
- Для мене Бабин Яр — це місце болю, місце пам’яті, де поховані тисячі людей, серед яких були немовлята, жінки, чоловіки, старші люди… Усі вони стали жертвами нацистського режиму. Це трагедія, яка вражає не лише через масштаби, але й через те, як пам'ять про неї була заборонена і спотворена в радянський час. І, на жаль, повоєнне гасло "Ніколи знову", проголошене як основа європейської культури пам'яті, не стало реальністю. Подібні злочини повторюються знову, зокрема - на території України, де триває російська агресія.
Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру, де лежать розстріляні євреї. ФОТО: Йоганнес Хелле, жовтень 1941 року
Дуже важливо – вивчати і пам'ятати ці події. Адже саме вивчення цієї історії допомагає нам зрозуміти не лише нацистські злочини, але й багато інших трагічних моментів історії ХХ століття, зокрема - злочини комуністичного режиму, здійснені під гаслами побудови “щасливого майбутнього”. Брак інформації, неповнота, спотворені знання про історію і культуру України спричинили те, що частина мешканців досі не розуміють ці трагедії, або навіть заперечують важливість пам'яті про них.
- Як ви пояснюєте важливість пам’яті про Бабин Яр тим, хто не обізнаний добре з цією подією? Особливо тепер, коли на тлі сучасних катастроф, актуальність трагедій минулого може здаватися сумнівною?
- Навпаки, це особливо важливо тепер, після 24-го лютого 2022 року, коли Росія розпочала широкомасштабну війну. Багато хто не розумів, чому ці злочини повторюються, не усвідомлював, що злочини проти людяності можуть повторитися знову. Але вони повторюються.
Взагалі, мені здається, що потрібно почати з особистого досвіду. Я запитую людей, чи є в їхніх родинах спогади про подібні трагедії, чи збереглися якісь історії. Багато хто з нас на рівні комунікативної пам'яті, себто знання, що передається в особистому спілкуванні, знає про родинні трагедії: про Голодомор, репресії, депортації, про життя в окупації під час Другої світової війни. Тож коли ми проводимо паралелі, це допомагає зрозуміти біль і трагізм ситуації. Коли ми запитуємо людей про їхній родинний досвід, ми бачимо, що в кожної людини є свій біль, свій травматичний досвід, і це допомагає зрозуміти трагедію іншого народу.
- У своїх виступах Ви наголошуєте на значенні людської гідності. Що саме вас найбільше вражає у злочині нацистів у Бабиному Яру?
- Мене найбільше вражає те, як людей обманом змушували йти до Бабиного Яру, роздягали їх, принижували, позбавляючи залишків гідності. Це була не лише злочинна реалізація ідеології, не просто втілення ненависті до іншого народу, а свідоме знищення людської гідності жертв. Багато хто не загинув одразу під час розстрілів, а був присипаний тілами мертвих. Проте були випадки, коли людям вдалося врятуватися, тож пізніше вони змогли свідчити про ці страшні події.
29 вересня 1941 року. Кияни ідуть в Бабин Яр. Німецький офіцер-автор фото підписав його: "Остання земна путь євреїв"
- Ви досліджуєте як функціонує пам’ять про сталінізм і нацизм у суспільстві. А коли подивитися на формування тоталітарних режимів, як Ви вважаєте, що саме дає змогу таким ідеологіям виникати і розвиватися?
- Ясна річ, що це складний і тривалий процес, який включає декілька етапів. Спершу з'являються концепції, ідеї, що розвиваються інтелектуалами, потім їх можуть підхопити політики, які, здобуваючи повноту влади, використовують різні способи мобілізації мас, включно з терором, пропагандою. Тоталітарні режими використовують всі інструменти: від залякування до підкупу. При цьому завжди намагаються спростити реальність до чорних і білих категорій: от є вороги, шкідливі люди, яких треба знищити, а є люди, які гідні жити, бо вони "правильні". Це своєрідна індоктринація, спрямована на формування образу ворога, що допомагає владі об'єднувати населення навколо своїх ідей. Для нацистів головними ворогами були євреї, а для палких прибічників комуністичної ідеології — представники певних соціальних класів або націй, які прагнули зберегти свою національну ідентичність і не готові були зливатися у нову історичну спільноту “радянський народ”. Головні вороги сучасної Росії, проти яких спрямована її геноцидна політика — українці. Але не тільки ми. Це також “колективний Захід”, тобто демократичні суспільства світу, що зберігають (дехто лише проголошує це) повагу до міжнародного права і до людської гідності.
Речі розстріляних у Бабиному Ярі. ФОТО: Йоганнес Хелле, жовтень 1941 року
Ці ідеї потрібні для того, щоб підтримати режим: наявність ворогів дозволяє виправдати репресії і повсякденне застосування насильства. Вони формують уявлення, що триває боротьба за “світле майбутнє”, за "справедливість", за “цивілізаційну місію”. Дуже часто і категорії ворогів, і зловісні риси, що нібито їм притаманні - вигадані ідеологами тоталітарних режимів.
- Ясно, що в основі таких режимів ідеологія - певні світоглядні настанови. Але чому великі маси людей можуть так легко піддаватися маніпулюванню?
- Ключову роль відіграє пропаганда. І це не лише пряма політична агітація. Вона ефективніша, якщо втілена у мистецьких творах, у книжках, фільмах, у популярній культурі, у розвагах. У випадку з нацизмом, наприклад, було створено цілу індустрію пропаганди. Освічені політики, як-от Геббельс (але не лише він), сформували інструменти впливу на масову свідомість, використовуючи культурні стереотипи, світоглядні настанови і реальні проблеми, з якими зіткнулося німецьке суспільство після Першої світової війни. За допомогою простих, яскравих гасел та маніпуляцій, через різні медіа, масові свята й інші форми культурного дозвілля, людей переконували, що вони - частина великої, героїчної нації, яка принижена ворогами. Водночас їх переконували, що єдиний шлях до відновлення величі — це знищення ворогів. Подібні процеси ми тепер спостерігаємо в Росії. Проте є відмінність: Росія возвеличує себе як головну переможницю нацизму, а спроби засудити злочини комунізму, які вона виправдовує, називає приниженням її цивілізаційної місії та її ролі у світі.
- Якою є роль особистості в таких режимах? Наприклад, Гітлер, Сталін — це просто харизматичні лідери, чи їхній вплив був частиною більшого процесу?
- Гітлер і Сталін — це соціопати з лідерськими якостями і політичною харизмою. Вони вміли маніпулювати масами, чітко розуміли, що і коли сказати, аби здобути схвалення. Однак це не виключає того, що їхні гасла не були б реалізовані у таких масштабах без значної суспільної підтримки. Так, Гітлер був здібним оратором, але його ідеї підтримували тисячі прихильників, які працювали заради розвитку ідеології нацизму та її втілення.
Важливо розуміти, що функціонування таких режими не є справою однієї особи. Вони набувають сили і стійкості завдяки колективній підтримці, навіть якщо спершу вона обумовлювалася страхом чи сформувалася через вплив маніпуляцій. Упродовж певного часу відбувається формування тоталітарного консенсусу, коли переважна більшість спільноти перетворюється на “коліщатка і гвинтики” ідеологічної машини, яка дозволяє режиму рухатись - існувати.
- Потреба у знищенні цілих народів (євреїв за нацизму і українців за комунізму) обумовлена ідеологічно, чи була наслідком унеможливлення інтегрувати їх у нове суспільство?
- Це залежить від конкретної ідеології, але у багатьох випадках знищення цілих народів чи соціокультурних груп відбувається через надумані чи уявні загрози. Для нацистів євреї були "винні" у всіх проблемах Німеччини, тому їх знищення вважалося необхідним для порятунку нації. У випадку з Україною і комуністичним режимом, особливо за сталінізму — домінувала ідея злиття націй у “радянський народ” (успадкована від ідеї “єдиної та неподільної Росії”). Тобто йшлося про втрату національної самобутності, що було неприйнятним навіть для українців, які спершу повірили гаслам про можливість існування справедливого комуністичного ладу. А коли українці роздивилися, що за справедливість їх чекає, почали опиратися. Комунізм у формі сталінізму не передбачав ні дискусій, ні опору. Тому людей, які не підкорялися, знищували. Була створена "індустрія насильства", коли відбувалося залучення населення до злочинних практик. Це дозволяло державним органам здійснювати масові злочини, переконуючи, що відбувається боротьба з ворогами і відновлення справедливості.
- Чи готові, за вашими спостереженнями, сучасні українці сприймати трагедії інших народів, зокрема Голокост, як частину нашої спільної спадщини?
- Важливим є те, що сучасне українське суспільство вже достатньо зріле, щоб сприймати трагедії інших народів як частину нашої спільної історії. Пам'ять про Голокост і трагедію Бабиного Яру має бути невід'ємною частиною українського історичного наративу. Це не лише про співчуття, а й про розуміння глибини трагедій, пережитих іншими народами, що нині є частиною української політичної нації. Осмислення трагедії Голокосту допомагає формувати український вимір Другої світової війни - себто якомога повнішу й достовірнішу історію тієї війни, а пам’ять про неї має бути далекою від російського “побєдобєсія”.
– Що, на Вашу думку, європейське суспільство і українське, як його частина, повинні ще зробити для того, щоб запобігти таким трагедіям?
- З одного боку, нам необхідно вивчати минуле, аналізувати, поширювати достовірні знання про ці трагедії. З іншого боку, спостерігаючи за тим, що здійснює Росія в Україні, як просуває свою геноцидну риторику у світі й, на жаль, здобуває підтримку (чи байдужість або нерозуміння), я маю сумніви, чи можемо ми якось вплинути і припинити російські злочини на території України. Ми бачимо це кожного дня: злочини тривають під гаслом “можем повторить”, а гасло “ніколи знову” перетворилося на символ певних цінностей певного періоду, які, на жаль, не спрацювали.
Сучасні європейські країни не завжди усвідомлюють всю небезпеку, що походить від незасуджених злочинів комунізму, й від того, як сучасна Росія відновлює сталінізм. Звісно, засудження нацизму стало ключовим елементом культури пам'яті після Другої світової війни. Водночас більшість європейських інтелектуалів не бачили того, що відбувається в Росії. І це виявилось великою помилкою, бо сучасний російський режим, дедалі більше набуває тоталітарних ознак, отже, цілком готовий до застосування геноцидних практик.
Саме тому, на мій погляд, попри всі зусилля, ми не можемо убезпечитися від подібних трагедій у майбутньому. Але ми маємо вивчати минуле, пам'ятати його уроки. Ймовірно, це наблизить нас колись до створення суспільства, що виключатиме можливість здійснення таких злочинів.
Розмовляла Світлана Ляховець, кураторка, голова ГО “Світарта”
Інтерв’ю записано в межах проєкту “Биківня, Бабин Яр, Буча — між масакрою і пам’яттю про неї”. Цей проєкт дає можливість подивитися на комунізм, нацизм і рашизм в історичній ретроспективі, співставити їхню ідеологію, спрямування, методи вбивства людей, а заодно — і спробувати розробити механізми протидії та запобігання подібним злочинам у майбутньому. Адже паралелі, що виникають у процесі аналізу цих режимів, дають ключі до розуміння подій сьогодення.
15.01.2025