Про «Перстень Нібелунга» Валентина Шварца на Байройтському фестивалі 2024
Сцена за вистави "Золото Рейну". Das Rheingold I. Szene. Morgendämmerung Evelin Novak (Woglinde), Natalia Skrycka (Wellgunde), Marie Henriette Reinhold (Floßhilde) Olafur Sigurdarson (Alberich), Statisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: ©EnricoNawrath.
Згадаймо сентенцію ваґнеріанця, німецького письменника Герберта Розендорфера, «історія опери – це історія криз» (Die Geschichte der Oper sei cum grano selis з лат. – Історія опери з дрібкою солі)1. Було очікувано, що перша прем’єра «Персня Нібелунга» на Байройтському фестивалі провалиться. Режисерській опері – анафема, тупотіли ваґнеріанці! Грандіозний скандал, буревій «Бу!» на адресу молодого режисера Валентина Шварца і його команди нагадав провал постановки «Нюрнберзьких майстерзінґерів» самої Катарини Ваґнер. Проте від зародження ідеї ваґнерівського фестивалю, і жанру опери взагалі, кризи в царині мистецтва приятелюють з успіхом, а еліта з масами.
Для початку пригадаймо, що концепція фестивалю в Байройті була досить простою. Рихард Ваґнер мріяв про приватне виконання свого Gesamtkunstwerk для вірних друзів і шанувальників, гідних зрозуміти за рівнем освіти і мистецького досвіду новаторський світ музичної драми. Той факт, що Ваґнер одночасно мріяв про реалізацію тотального концепту авторського музичного фестивалю, який мав би і після його смерті збирати маси прихильників, не здавався Майстру протиріччям.
Байройтський фестиваль з часів Ваґнера сміливо ігнорував кризи і застосовував їх на користь Augmented popularity (доповненої популярності). Згадаймо, що барокова drama per musica консолідувала з метою популяризації як мінімум три мистецькі жанри: музику, літературу, сценографію в кооперації з образотворчим мистецтвом тощо. Музичні драми Ваґнера, – як справедливо підмітив Герберт Розендорфер, – постулювали Gesamtkunstwerk як консолідацію не трьох, а, щонайменше, «чотирьох компонентів: музики, тексту, сцени і пропаганди»2.
Менеджмент популярності нового Байройту в руслі “провал vs успіх” не в останню чергу формують масмедіа. Розголос про скандальні дискусії навколо останньої байройтської версії «Персня Нібелунга» спонукали відвідати цю постановку, самій розібратися, як режисер розповів “свою історію” і трансформував міф в ситуацію умовного «тут і тепер». Очевидно, що не лише «Перстень», а й усі постановки Байройтського фестивалю 2024 року єднає спільна ідея – деміфологізація. Це ключове слово – своєрідний магніт, який володіє великою силою тяжіння для залучення нової публіки, особливо молоді.
Протягом чотирьох вечорів «Персня Нібелунга», 16-ти годин суґестивного плину музики у залі Фестишпільгаузу моїм сусідом був юнак років двадцяти п’яти. Він приїхав на фестиваль лише заради нового «Персня Нібелунґа». Після постановки Валентина Шварца цей юнак став для мене прикладом одного з тих Перснів-дітей (за концепцією режисера – скарб, золото Рейну, перстень – це дитина), які мали щастя отримати батьків, виховання, соціальне оточення, відмінне від фактично найголовнішого з усіх головних персонажів тетралогії «Перстень Нібелунга» – Гаґена.
Das Rheingold III. Szene. Mittagszeit im Kinderhort, Olafur Sigurdarson (Alberich), Schülerstatisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: ©EnricoNawrath.
У новій історії Валентина Шварца, навіяної мотивами тетралогії Рихарда Ваґнера, знайомимося з Гаґеном не у фіналі тетралогії, а спочатку. Він є гіперактивний хлопчик, який не знає, як скерувати свою нестримну енергію (на добро чи на зло) і попадає під опіку і вплив злодіїв Альбериха і Фафнера. Гаґен, як і кожна дитина, не є злодій від народження, але він стає злодієм.
Ідея Шварца інтерпретувати ваґнерівський opus magnug без богів і Нібелунгів не нова. Відсутність персня як такого неодноразово реалізовували різні режисери. З останніх постановок, прикладом може слугувати берлінський «Перстень Нібелунга» Дмитра Чернякова, місце дії якого не змінюється протягом цілої тетралогії – це наукова лабораторія. Проте постановка молодого 35-річного режисера Валентина Шварца, якому Катарина Ваґнер невипадково довірила доторкнутися до сімейного скарбу прапрадіда, є щось особливе, навіть автобіографічне. З інтерв’ю, на знімках програмного буклету дізнаємося, що Валентин, будучи дев’ятирічним хлопчиком, захоплювався, не „Володарем перснів“ Пітера Джексона, як всі юнаки, а, гортаючи клавір, слухав у навушниках компакт-диск тетралогії Рихарда Ваґнера з Ґеорґом Шолті. Далі, набувши соціальний досвід у колі ваґнеріанців, режисер чітко усвідомив, що вплив кіно на молодь не йде у порівняння зі впливом опери. Адже опера, а, тим більше, музичні драми Ваґнера, належить сфері елітизму за змістом, формою і цінами на вхідні квитки.
Очевидно це було однією з причин, чому Валентин Шварц максимально наблизив ваґнерівську тетралогію до кіножанру і в інтерв’ю зауважив, що трактує «Перстень Нібелунга» як серіал з Netflix. У відповідь на таку “зухвалість” після минулорічної прем’єри обурення публіки і критики спровокувало певні проблеми з розповсюдженням квитків на Байройтський фестиваль 2024 року. Але пристрасті ущухли в цьому році. Фестиваль добігає кінця з повним sold out і, хоча режисер надалі отримує «Бу!» при виході на сцену Фестишпільгаусу, гучність захоплених оплесків до невдоволених вигуків вже вимірюється 50/50. Цікаво, як публіка буде реагувати на цю постановку наступні роки. Концепція режисера надзвичайно цікава, хоч і не завжди вдавалося вловити логіку переходів від деміфологізації до повернення міфу, що і зрозуміло після лише одного перегляду.
Das Rheingold IV. Szene. Zurück im Atrium Christa Mayer (Fricka ), Tobias Kehrer (Fafner), Jens-Erik Aasbø (Fasolt), Christina Nilsson (Freia), Mirko Roschkowski (Froh), Tomasz Konieczny (Wotan), Nicholas Brownlee (Donner), Statisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: ©EnricoNawrath.
Тим не менше, спробую проаналізувати й інтерпретувати лінії сімейної саги Валентина Шварца про мільярдера Вотана. Відразу було важливо розібратися, як трактував режисер у своєму Netflix-серіалі 1) символ влади – перстень, 2) природні стихії – води Рейну, рейнське золото, вогонь, землю, 3) богів і надприродні істоти. І як взаємодіють Вотан і Нібелунги на чолі з Альберіхом, сестри Валькірії і Брунгільда з її вірним конем Ґране, як впливають на події доньки Рейну, Велетні і Норни. Історія заплутана, тому дивитися частини тетралогії я би не рекомендувала. Торік німецьке телебачення транслювало фінал тетралогії «Сутінки богів», який без знання попередніх подій спантеличив. Але характерна якість серіалів – плутанина, яка інтригує, спонукає дивитися наступні серії, розплутувати той чи інший вузол подій і так до безмежності.
Послідовне вживання у сюжет Валентина Шварца заінтригував, захопив і, напевно, залишиться важливим здобутком рецепції ваґнерівського opus magnum не лише в історії Байройтського фестивалю.
Серія перша і друга: від «Золота Рейну» до «Валькірії»
Під розкішний плин ми-бемоль-мажорного вступу – оркестрової картини хвиль Рейну на великому екрані (початок серіалу вирішений у кіно-форматі, відео Луї Авґуст Кравен) режисер обоготворює не природний, а людський скарб – дитину, ембріон у материнському лоні. У рейноподібних водах утроби матері два конкуруючи близнюки очікують виходу в світ. Це майбутні Вотан і Альберих. Хто перший? Чисті води матері близнюки забруднюють кров’ю: Альберих дає Вотану стусана в око, Вотан Альбериху – в пах. Таким чином Вотан втрачає око мудрості, а Альберіх плідність.
Das Rheingold IV. Szene. Zurück im Atrium Tobias Kehrer (Fafner), Jens-Erik Aasbø (Fasolt), Nicholas Brownlee (Donner), Mirko Roschkowski (Froh), Christina Nilsson (Freia), Statisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: ©EnricoNawrath.
Своєрідна інфляція природних стихій на користь людського фактору в концепції Шварца послідовна і грає на користь розвінчання проблем сучасного класового суспільства. Його Льоґе – раціональний, добре оплачуваний адвокат клану Вотана. Ерда і доньки Рейна – домогосподарки, що пильнують порядок у розкішному помешканні і виховують дітей мільярдера Вотана, для якого влада і бізнесові інтереси переважують родинні інтереси.
З майбутніми валькіріями і хлопчиком у жовтій футболці та бейсболці глядачі знайомляться вже у першій серії. Поки що всі вони – діти. Непокірний Перстень (як вже згадувалося, він виросте і перетвориться на Гаґена), завжди матиме при собі ці утилітарні ознаки золота – жовту футболку (символ золота) і жовту бейсболку (символічний ерзац шолома Тарнгельма). Отже, маємо справу з девальвацією символів Персня і Тарнгельма, натомість стаємо спостерігачами за історією людей. Протягом серіалу стаємо свідками не одного, а трьох братовбивств: Фафнер-Фазольт, Гаґен-Зиґфрид, Альберих-Вотан (як не пригадати біблійних Каїна і Авеля?).
У мафіозній родині Вотана вбивства і самовбивства розцінюються як повсякденні події. Пізніше (у третій серії – детельніше), Міме вб’ють разом молоді Зиґфрид і Гаґен, Зиґмунда застрелить Вотан. Але серед всіх володарів зброї найнебезпечнішим є Альберих. На яке зло він здатний – зрозуміло вже у першій серії. Шварц оригінально потрактував сцену перетворення Альбериха на змія і на жабу: Жаба – це Альберих з ручним пістолетом, Змій – це Альберих з великим сучасним військовим кулеметом. Очевидно, що у клані Вотана він є єдиним, хто володіє важкою зброєю. Після того, як Альберих викрав хлопчика з басейну Вальгали, Перстень став вихованцем найбільшого злодія мафіозної сім’ї. У версії Шварца – Гаґен не є сином безплідного Альбериха, а швидше байстрюк Вотана (мати невідома). Така запекла боротьба навколо звичайного хлопчика відбувається тому, що близнюки Альберих і Вотан потребують сина як гаранта росту сім’ї, збагачення і нащадка спадку. Однак хлопчик Перстень вселяє страх. Його бояться Міме, маленькі валькірії, навіть сам Вотан з ним обережний, коли дарує йому іграшки – кубик Рубіка і водяний пістолет. Ерда тримає дистанцію з Перснем. Ця родильна матір сім’ї Вотана, що спромоглася народити лише дівчат, по замовчуванню працює разом з домогосподарками і Міме і є наймудрішою вихователькою дітей Вотана. Саме Ерда пізніше накаже Вотану позбавитися Персня-хлопця, викраденого і проклятого Альберихом, і віддати його братам-велетням. З усіх членів клану єдина, до кого прислухається успішний самозакоханий мільярдер Вотан – це Ерда (чудова, завжди органічна, повнозвучна ваґнерівська мецо-сопрано Окка фон дер Дамерау). Протягом серіалу Вотан усамітнюється, сім’я розпадається: його залишає втомлена Ерда, пізніше він сам іде геть від своєї законної дружини Фрики. Мета – збагачення, влада і діти – досягнуті надто високою ціною.
Das Rheingold IV. Szene. Zurück im Atrium Christina Nilsson (Freia). Фото: ©EnricoNawrath.
Режисер протягнув ланцюг карми крізь сюжет цієї нової історії, яка за принципом палімпсесту накладається на зміст ваґнерівської тетралогії. Те, що у Ваґнера називається прокляттям, у Шварца – помилки, злочини старшого покоління, які тяжіють над дітьми і передаються з покоління в покоління. Ключове слово його концепції, на якому він часто наголошує в інтерв’ю, – справедливість поколінь (нім. – Generationengerechtigkeit). Не лише Вотан, а й усі члени його клану, а, головне, діти приречені на поразку, про що пересвідчуємося крок за кроком протягом серіалу аж до фінальній серії «Сутінки богів».
Але початок першої серії і деякі фрагменти наступних здаються, на перший погляд, гармонійними. У помешканні Вотана не золото, не казкові яблука Фрайї, а саме діти – це скарб, золото, продовження молодості родини. Ерда народила Вотану вісім Валькірій, але Вотан потребує синів. Вони також народжуються. У розкішному помешканні Вотана вистачає усім місця. Але мільярдеру цього недостатньо. Він реалізує свій наступний омріяний архітектурний проєкт – люксову скляну піраміду. Велетні-архітектори Фафнер і Фазольт добудовують скляний мавзолей за образом і подобою до паризької піраміди Лувру. Це і є нова Вальгала.
Das Rheingold IV. Szene. Zurück im Atrium Tomasz Konieczny (Wotan). Фото: ©EnricoNawrath.
Вотан втрачає контроль за ситуацією і крок за кроком – за своїми синами. У виховання першого сина Персня втручається його ворожий від народження брат-близнюк Альберих. Очевидно, що Перстень не є сином Альбериха. Підозрюю, що його народила від Вотана Фрайя, адже нещасна заходилася криком, коли Персня викрадав Альберіх і коли після її полону у велетнів хлопця віддали Фафнеру і Фазольту. Схильна до депресії, залежна від антидепресантів, жінка не витримує зради Вотана, насильства велетнів, своєї ролі заручниці і, напевно, втрати Персня. Вона помре раніше і не дізнається, що Перстень перетворився на злодія під кримінальним крилом злісного Альбериха і братовбивці Фафнера.
Події від «Валькірії» до «Зиґфрида»
Між тим у Вальгалі народжується наступна пара близнюків – Зиґмунд і Зиґлінда. Трагедія Вотана, яка розгортається у другій серії «Валькірії» – вбивство другого сина Зиґмунда (народженого за Ваґнером, від земної жінки роду Вельзунґів, у версії Шварца – від однієї з прислужниць) на замовлення ревнивої бездітної дружини Фрики. Відстань часу дії між ваґнерівським «Золотом Рейну» і «Валькірією» – приблизно 20 років, початок «Валькірії» у серіалі Шварца настає відразу. Фінал першої серії – суїцид Фрайї і її похорони на початку другої – стикуються як день минулий і день прийдешній.
Die Walküre II. Aufzug Christa Mayer (Fricka ). Фото: ©EnricoNawrath.
Нове покоління близнюків – ланки ланцюга карми клану Вотана. Чудова поетична сцена між близнюками Зиґмундом і Зиґліндою, впізнавання один одного, спогади дитинства, сценічна візуалізація дитячої кімнати у Вальгалі і самих близнюків-дітей – драматургічно важливий момент, зв’язок теперішнього і майбутнього. Дитяча кімната містить безліч деталей, які натякають на сімейне тепло, любов до дітей, яка промайнула, але збереглася у спогадах і іграшках, серед яких дорогі моделі літаків та автівок, м’які іграшкові звірі, головне – коні, а також дитяча ковдра, яка передається з покоління в покоління і нагадає про Зиґмунда і Зиґлінду у фінальній серії тетралогії «Сутінки богів».
Die Walküre I. Aufzug Vida Miknevičiūtė (Sieglinde), Michael Spyres (Siegmund), Kinderstatisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: ©EnricoNawrath.
Проблема у перевернутих цінностях і перверсіях патріарха клану – Вотана. У другій серії дізнаємося, що донька Вотана Зиґлінда одружена з працівником Вальгали – електриком Гундинґом (останнє дерево цього світу – ясень мудрості руйнує частину помешкання і чоловік Зиґлінди ремонтує електричні мережі Вальгали). У темряві домівки Зиґлінди і Гундинґа встигаємо роздивитися безліч дитячих і весільних фотографій на стіні – натяк режисера на гарні традиції їх сім’ї, про які режисер ще нагадає публіці.
Але з метою акцентувати чоловічу місію мільярдера Вотана (розмноження клану) Валентин Шварц суттєво змінив акценти у проблемі інцесту ваґнерівської тетралогії. У другій серії «Валькірії» загострюється конфлікт батька Вотана як із сином, так і з доньками. Події розвиваються катастрофічно. Потяг Вотана до жінок виявляється проблемою не лише для Фрики. Одна донька мільярдера – вагітна Зиґлінда – народжує в другій серії сина Зиґфрида не від Зиґмунда, а від батька Вотана, друга донька, волелюбна, суверенна Брюнгільда (з ковбойською поставою) прощається з Вотаном після конфлікту навколо дилеми життя чи смерті Зиґфрида і демонстративно залишає Вальгалу разом з вірним супутником Ґране – її нянем, вихователем, другом, який до смерті буде вірним Валькірії. У другій серії відбувається також розрив стосунків подружжя мільярдерів. Смерть Зиґмунда надломила Вотана і зруйнувала його шлюб з Фрикою.
Die Walküre II. Aufzug Catherine Foster (Brünnhilde), Tomasz Konieczny (Wotan). Фото: ©EnricoNawrath.
Валентин Шварц володіє талантом переконати у своєму креативному переосмисленні ролі персонажів. З зірковим виконавським складом, який збирається у Байройті, його наміри спрацьовують на всі сто. «Валькірія» завершується сценою зі шлюбною золотою обручкою Вотана і Фрики. Режисер вдало обіграв ситуацію майбутнього Вотана-Мандрівника як розлученого чоловіка і для цього вигадав нову сцену для фіналу «Валькірії». Фрика у виконанні завжди неперевершеної, незамінної у Байройті співачки – ваґнерівської меццо-сопрано Крісти Маєр насолоджується тріумфом і воліє відсвяткувати смерть Зиґмунда з чоловіком. Але Вотан кидає обручку в бокал шампанського, протягнутому Фрикою, демонстративно розвертається і йде своїм шляхом, залишаючи екс-дружину на самоті.
Die Walküre III. Aufzug Tomasz Konieczny (Wotan), Catherine Foster (Brünnhilde) Фото: ©EnricoNawrath.
Перші підсумки і Bravi співакам
У другій серії «Валькірії» вже народжений сирота Зиґфрид, Гундинґ продовжує жити, Брунгільда емансипується. Вона не має часу на вічний сон в очікуванні невідомого героя. Обминаючи перспективу відпочинку в архітектурній гордості Вальгали – скляній піраміді-мавзолеї клану Вотана, освітленій неоном (ерзац ваґнерівського Feuerzauber кола-вогнища у скелі Валькірії), вона сміливо іде у новий світ в супроводі Ґране. Тим часом, сестри-валькірії (другий акт) продовжують справу померлої тітки. Після того, як клан Вотана організував похорони Фрайї у стилі розкішних мафіозних траурних церемоній, валькірії дбають про підтримку молодості і краси у Вальгалі. Вони – не вісниці смерті героїв, сидять не на конях верхи, а у шкіряних стільцях салону краси з масками на обличчі після пластичних операцій. Функцію відновлення молодості у сучасному світі виконують вже не яблука, а косметичні клініки і пластична хірургія. Життя продовжується, кожний іде своїм шляхом.
Die Walküre III. Aufzug Christa Mayer (Schwertleite), Alexandra Ionis(Siegrune), Claire Barnett-Jones (Waltraute), Catharine Woodward (Gerhilde), Brit-Tone Müllertz (Ortlinde), Noa Beinart (Rossweisse), Dorothea Herbert (Helmwige), Marie Henriette Reinhold (Grimgerde), Catherine Foster (Brünnhilde), Vida Miknevičiūtė (Sieglinde), Statisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: ©EnricoNawrath.
Музичною сенсацією перших двох серій тетралогії стали дебютанти Байройту. Блискуча литовська сопрано Віда Мікнявічуте і американський тенор Майкл Спайрс. Здавалося, нові голоси Зиґмунда і Зиґлінди справді створені один для одного і для Байройта – чудовий ансамбль, темброва гармонія, якісна дикція – справжній фестивальний рівень. Зиґмунд Спайрса – ідеальний лірико-поетичний герой, натомість Зиґлінда виявила колосальну силу і то наче мечем прорізала простір Фестшпільгаусу, то відкидала назустріч публіці сонячні проміння свого золотого голосу.
Die Walküre I. Aufzug Michael Spyres (Siegmund), Georg Zeppenfeld (Hunding), Vida Miknevičiūtė (Sieglinde).Фото: ©EnricoNawrath.
Щодо найважливішої дебютантки Байройту – диригентки австралійського походження Симони Янґ – виникло лише запитання: чому Байройт так пізно відкрив для себе цю ваґнеріанку, глибоку знавчиню творчості і репертуару Майстра. Про ваґнерівські тріумфи Симони Янґ в інших театрах можна писати книги і проводити дослідження. Диригентка показала, як вишукано можна озвучити в тетралогії камерну красу ваґнерівського оркестру, творила широкі арки мотивів-нагадувань, озвучувала партитуру в манері оповіді, виразно висвітлювала моменти очікування і паузи напруження. Вражало її трактування переходів від суґестивного ваґнерівського звучання до вдумливого інтонування ліній, темброва поліфонія партій, замість пафосно-показових tutti, енергійні вибухи експресії. Колосальна насолода слухати Баройтський оркестр під орудою Симони Янґ.
Die Walküre II. Aufzug Michael Spyres (Siegmund), Vida Miknevičiūtė (Sieglinde). Фото: ©EnricoNawrath.
При оцінці співу постійних учасників Байротського фестивалю – Ґеорґа Цеппенфельда (Гундинґ), Катрін Форстер (Брунгільда), Томаша Конечного (Вотан) жодні суперлативи не зайві. І взагалі новий виконавський склад «Перстня Нібелунга» у 2024 році виявився справжнім музичним тріумфом альянсу ветеранів і дебютантів Байройтського фестивалю! Браві!
1 Rosendorfer, Herbert. Don Ottavio erinnert sich: Unterhaltungen über die richtige Musik. Hrsg. und mit einem Nachwort von Hanspeter Krellmann. Bärenreiter, Kassel 1989, S. 101. ISBN 3-7618-0952-2.
2 Rosendorfer, Herbert. Don Ottavio erinnert sich: Unterhaltungen über die richtige Musik. Hrsg. und mit einem Nachwort von Hanspeter Krellmann. Bärenreiter, Kassel 1989, S. 106. ISBN 3-7618-0952-2.
28.08.2024