«Амадіджі з Ґаули» і Штучний Інтелект. Про постановку опери Ґеорґа Фридриха Генделя в Галле
Фото: © Anna Kolata
Магічна опера (Zauberoper) Ґеорґа Фридриха Генделя «Амадіджі з Ґаули» – маловідомий твір. У той час, як опери Генделя «Альчіна», «Арміда», «Орландо», «Ринальдо», «Юлій Цезар» та інші прикрашають репертуари світових оперних театрів, цей ранній твір композитора досі залишається на маргінесі. Причин існує декілька.
Пригоди лицаря Галлії Амадіса, оспівані португальськими / кастильськими поетами XIV століття, обставили в рейтингах популярності такі міфи як «Едда», лицарські романи про Тристана, Парсифаля, Короля Артура і, не в останню чергу, міфи про острівних чаклунок Альчіну, Арміду Фата Моргану тощо. Літературні варіації середньовічної легенди про Амадіса Галльського і чаклунку Мелісу не знайшли широкого розповсюдження, допоки герой Амадіс не потрапив до італійської поезії (Бернардо Тассо). Втім, на відміну від літературних, ʽоперніʼ пригоди Амадіса виявилися більш успішними і, в першу чергу, завдяки Жану-Батісту Люллі. Придворний композитор Короля Сонця воскресив забутого героя і разом зі своїм лібретистом Філіпом Кіно створив на замовлення Людовика XIV. п'ятиактну ліричну трагедію «Амадіс» (1684). Потім слідувала друга англійська версія «Амадіджі з Ґаули» Ґеорґа Фрідріха Генделя. Прем’єра відбулася в Лондоні в 1715 році. Автор лібрето п'ятої опери Генделя залишився невідомим, оскільки оригінальний рукопис не зберігся. Вчені припускають авторство Джакомо Россі, відомого як автора лібрето опери «Ринальдо» і вказують час і місце роботи композитора над партитурою: весна 1715 року, Лондон, резиденція мецената графа Берлінґтона Річарда Бойла.
Фото: © Anna Kolata
До типового сюжету любовного трикутника (про ревнощі чаклунки Меліси, закоханої в лицаря з Галії і кохання Амадіджі і Оріани зверталися інші композитори. У 1717 гамбурзька публіка аплодувала опері «Оріана» Райнгарда Кайзера. Пізніше здійснилися постановки в театрах Мюнхена (П'єтро Торрі, «Амадіс Гальський», 1724) і Пассау (Антон Гугель, «Амадіс, заблукалий лицар із Греції», 1730). На замовлення «Королівської музичної академії» 15 грудня 1779 року в Парижі з великим успіхом відбулася прем’єра опери «Амадіс з Ґаули» Йоганна Крістіана Баха. До цього невеликого списку ватро додати ім’я Жюля Массне, але його опера «Амадіджі» знайома лише вузькому колу спеціалістів. Надалі партитури цих раритетних творів переважно зберігаються на архівних полицях.
Фото: © Anna Kolata
Лише «Амадіджі з Ґаули» Ґ.Ф. Генделя у порівнянні з іншими операми на цей сюжет може принаймні пишатися невеликою історію рецепції у ХХ-ХХІ століттях. Перша успішна постановка відбулася в муніципальному театрі Оснабрюк (1929), пізніше – у старовинному Галле – місті народження композитора (1963). Серед найновіших відомі постановки в Урбіно (Італія, 1985), Майнінгені і Франкфурті (2021) та в Ульмі (2023).
Нова постановка Театру в Галле (2024) – результат роботи молодої режисерки Луїзи Проскі. Перші успіхи молодої мисткині пов’язані з генделівським Oeuvre. Її режисура відомої опери Генделя «Ринальдо» на фестивалі Glimmer Glass у США отримала великий резонанс. Також постановку опери «Ксеркс» в Галле супроводжував неабиякий успіх.
Фото: © Anna Kolata
Першим імпульсом майже забутого опусу Генделя «Амадіджі з Ґаули» послужив інтерес Проскі до інтерпретації конфлікту між владою (конкретніше, владою жінки) над героєм у різних ситуаційних контекстах. Лицарі Генделя, опинившись під владою чар, втрачають реальність, власне Я, справжнє кохання. Галльський лицар і його друг, а потім суперник принц Фракії Дардано потрапляють у полон чаклунки Меліси. Лицар шукає кохану Оріану, яку викрала Меліса. Розвиток драми нагадує кримінальну серію, яка не віщує нічого доброго, але за законами lieto fine, кохання раптом перемагає. Чаклунка не досягає мети – любові лицаря. Світ чар втрачає силу і руйнується.
Фото: © Anna Kolata
Барокова пристрасть до видовищ, зорових ефектів, новітніх технічних можливостей на оперній сцені не завадили Генделю наголосити на суттєвому, як ніколи актуальному сьогодні – на небезпеці влади ілюзорного світу над реальним.
Проскі називає опери Генделя «Голлівудом барокової доби», «ареалом найновіших театральних технологій» і, відповідно, використовує у постановці технології ХХІ століття. Її інтерпретація «Амадіджі» – експеримент навколо влади Штучного Інтелекту.
Фото: © Anna Kolata
З інформації програмного буклету та відгуків преси сформулюємо концепцію Проскі таким чином: «Припустимо, що добре оснащеній програмі з ШІ доручено створити оперну постановку відповідно запрограмованих параметрів: стиль бароко «Амадіджі» Генделя, віртуозні арії для контр-тенора, мецо-сопрано, двох сопрано (драматичне і ліричне), барокові костюми і балет, типовий сюжет з двома лицарями-суперниками, один з яких є об'єктом любові чаклунки. Обов’язкова умова програмування – deus ex machina. Отже, ШІ – не лише автор і споглядач, а і учасник подій.
Фото: © Anna Kolata
Постановочна група Проскі (Каспар Гларнер – сценографія, дизайн костюмів, Жорж Кузіно – відео-дизайн) створила на сцені віртуальний світ, адаптувавши ефемерний світ чаклунки Меліси до екстремального Virtual Reality. Перед початком вистави над сценою літає дрон, шпигує за подіями, сканує персонажи, продукує фейкові новини за вказівкою Меліси. У постановці Проскі чаклунка – віртуальна істота, продукт Штучного Інтелекту, жінка-робот. Віртуальна пам'ять ШІ-чаклунки завантажена оперою Генделя, щоб проводити експерименти навколо метаморфоз людей в аватарів. Останні вирощуються в її лабораторії цифрових технологій, виринають з екранів на сцену, а потім розчиняються у пікселях комп’ютерних дисплеїв.
Протагоністи разом з артистами балетної трупи вражають яскравими фантазійними костюмами: пишні барокові сукні і камзоли, блискучі чорні шкіряні трико, імітації рослин, квітів, птахів, що оживають у вирії танцювальних «па» (хореографія Міхала Седлачека).
Фото: © Anna Kolata
Постановники майстерно скористалися сучасними «чарами» маніпулятивної обробки інформації та зображень і показали необмежені можливості фальсифікацій ШІ: у відео-проекціях обличчя героїв приймають викривлені форми, портрети героїв на екранах пікселізуються, віртуальний простір видовжується, нескінченні ілюзорні об’єкти приймають дивовижні форми. Робота ШІ з Virtual Reality функціонує за законами просторової перспективи, коли велика зала з великою кількістю серверів і миготливими пристроями досягає ірраціональних масштабів. Це і є царство ШІ Меліси, від якого залежить доля цілого диґіталізованого світу.
Фото: © Anna Kolata
На відміну від генделівської Альчини Меліса показана переважно тіньовим боком. Жінка-робот завантажена інформацією, але інформація і навіть музика опери Генделя не здатна навчити Мелісу людяності. Випробування справжнім коханням комп’ютерний світ ШІ не витримує. Влада, злість, ревнощі, інтриги навколо Амадіджі і Оріани перевантажують мережу. Система дає збій. Відбувається коротке замикання і Меліса гине, заплутавшись у кольорових проводах-артеріях суперкомп'ютера ШІ. За законами барокової опери неодмінно настає фінальний Happy End, адже кінець світу Меліси не лише бажаний, а і очевидний.
Фото: © Anna Kolata
Здається, не лише протагоністи, а і публіка з полегшенням зітхнула, коли настав момент святкувати мить звичайного повсякдення без ШІ, наївної радості від проєкцій старовинного міста Галле. Контраст з холодним офісом технологічно-обчислювального мозку ШІ Меліси в останній сцені «Амадіджі» разючий.
Як відомо, за законами барокової опери у фіналі має з’явитися deux et machina. Цю роль Гендель доручив Органдо – за сюжетом опери дядьку Оріани. Але Проскі придумала нову ефектну трансформацію цифрового світу в аналоговий. Драму змінює гумор. На сцені з’являється сам Гендель, точніше його пам’ятник, який оживає і співає контр-тенором (Деульрім Йо). За цей час Амадіджі знімає перуку, лицарське знаряддя і перевтілюється на звичайного сучасного юнака. Колосальний сценічний ефект – прорив реальності. Надихає атмосфера сонячного Галле, краса церков, молодь – наші закохані герої, які позбавилися нав’язливої влади ШІ Меліси. Але чи дійсно позбавилися?
Фото: © Anna Kolata
Напевно жодне свято любові не обходиться у Галле без селфі на фоні пам’ятника Генделю. На сцені продовжуються відео-дива: проекція ринкової площі приймає чудернацькі форми і під кінець перетворюється на земну кулю. Питання залишається відкритим, чи реальний світ, чи знову уявний світ і чи не є наша реальність лише ілюзією?
Проте весь віртуальний ярмарок публіка сприймала ентузіастично. Фінал символізував шляхетний уклін місту Галле, фестивалю Ґеорґа Фридриха, світове значення творчості якого – реальне, як і пам'ять про його народження, життя і про опери, що прославили Галле на цілий світ.
Фото: © Anna Kolata
Очевидно, що музика Генделя переборює все штучне, оспівує життя, перетворює злість на добро, емпатію, радість. Не лише злісна Меліса, а і суперник Амадіджі Дардано (також закоханий в Оріану) викликають співчуття і захоплюють красою віртуозного вокалу. Гендель дарує не лише Амадіджі і Оріані, а і Мелісі та Дардано зворушено красиву музику. В арії «Pena tiranna» Юлія Соколік (Дардано) створила тонкий психологічний портрет нещасного закоханого, приреченого на смерть. Мецо-сопрано володіє фантастичним тембром, вишуканою культурою звуку, бездоганною інтонацією. Меліса Франциски Кротенгердт – ефектний образ, вигідно представлений співачкою зі сильним, гнучким, барвистим голосом. Сила емоційних контрастів від тріумфуючих, бравурних арій до щемливого трагізму її безславного кінця справила сильне враження. Амадіджі – контр-тенор Рафал Томкевич – продемонстрував майстерне володіння бароковою орнаментикою від легких ніжних фіоритур, вишуканого lamento в «Sussurate, onde vezzose» до бравурного «Sento la gioia» у фіналі. Ідеальний ансамбль Амадіджі з Оріаною (Серафіною Штарке) – справжній момент вокального свята. В образі Оріани Гендель вмістив безліч градацій барокових афектів – від наївної ідилії мрійливої красуні у легких білих суконках, усипаних трояндами, до прояву сильного характеру в протистоянні Мелісі та самозахисту в сутичках з ревнивим Амадіджі («Ti pentirai, crudel!»). Бідолашний лицар під владою маніпуляцій Меліси підозрює кохану в невірності і любовних інтригах з Дардано.
Фото: © Anna Kolata
Фестивальним оркестром Галле керував Дані Еспаса – іспанський маестро зі знанням стилю. Ентузіазм барокового ритмічного «біту», ретельна увага до деталей створювала в комплексі комфортні умови для співаків.
У постановці Проскі йдеться про пошук «людяності» в технократичному світі через звернення до прекрасного – до музики Генделя. Можливо, це актуальний заклик до свідомості сучасної людини вчасно розпізнати плюси і мінуси ШІ і усвідомити небезпеку втрати межі між реальним і віртуальним світом. Історія «Амадіджі» стала приводом діалогу з публікою про майбутнє технологій ШІ. При цьому Проскі святкує у своїй постановці разом з музикою Генделя інтенсивність саме людських почуттів, які навіть в ілюзорному світі ШІ знаходять вірний шлях.
Фото: © Anna Kolata
25.10.2024