Про «Перстень Нібелунга» Валентина Шварца на Байройтському фестивалі 2024
Розвиток драми тетралогії «Перстень Нібелунґа» набуває нових обертів, з’являються нові персонажі, нові злодії, нові жертви, нові діти. Гріхи і злочини старших тяжіють над новим поколінням. На молодших членів клану Вотана чатують поразки і розчарування.
Третя і четверта серії: від «Зиґфрида» до «Сутінків богів»
Після смерті Зиґлінди Зиґфрида забрав до себе на виховання Міме. Від самого початку Netflix-серіалу Валентина Шварца він виконував роль няня вотанівських дітей. Нагадаю, що у серії «Золото Рейну» Міме мирно виховував би дівчат-валькірій, навчав би малювати театральні маски, аби не хлопчик-Перстень, викрадений Альберихом. Міме завжди побоювався Персня і тікав від його погромів у дитячому садочку, які заохочував Альберих.
Siegfried I. Aufzug Ya-Chung Huang (Mime), Tomasz Konieczny (Der Wanderer). Фото: Enrico Nawrath.
У третій серії новим суб’єктом страхів Міме став молодий зухвалий Зиґфрд. Я-Чун-Хунґ грав Міме винахідливо і краще, ніж співав, проте заслужив симпатію глядачів як талановитий зберігач традицій міфу Вотана й історії рецепції ваґнерівського «Персня Нібелунга». Адже малюнки червоних масок на заняттях з валькіріями, а також відбиток однієї з масок на титульній сторінці програмного буклету нагадали ваґнеріанцям, як мусить виглядати справжній Бог-Вотан, а не самозванець-мільйонер. Саме ці маски, навіяні архівними документами прем'єрної постановки тетралогії в Байройті (1876 рік), стануть у наступній серії предметом масового виробництва і зовнішнім брендом війська Гаґена. А тим часом у серії «Зиґфрид» Міме готується до розкішного свята у день народження Зиґфрида.
Siegfried II. Aufzug Tomasz Konieczny (Der Wanderer), Olafur Sigurdarson (Alberich), Klaus Florian Vogt (Siegfried), Tobias Kehrer (Fafner), Branko Buchberger (Der junge Hagen), Statisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: Enrico Nawrath.
Після того, як Вотан зник, розлучившись з Фрікою, Міме відбудував на сцені Фестшпільгаусу «театр у театрі» – улюблений в Німеччині фольклорний Касперль-театр. Зі спогадів Козіми, Рихард Ваґнер щиро захоплювався цим театром маріонеток. Міме не розуміє, навіщо Зиґфриду зброя і замість шаблі самотужки виготовляє фігурки маріонеток за образом та подобою до членів сім’ї Вотана. Розгніваний Зиґфрид, котрий виріс без любові і сімейного тепла, трощить театр, обезголовлює ляльок і йде геть до дядька Фафнера – нащадка золотого скарбу клану Вотана. Його мета – отримати спадок. Але Фафнер – хворий старець (з драконівським характером і потужним басом Тобіаса Керера) – ще не вмер. Без шаблі Зиґфрида Дракон ніяк не може спустити дух. Крім того старця доглядають медсестри і молода практикантка – Лісова пташка (Олександра Штайнер). Біля лікарняного ліжка сидить Перстень, який весь цей час жив у Фафнера (у третій серії актор Бранко Бухберґер грає роль молодого Гаґена). Він також чекає, поки дядько помре, щоб отримати його спадок. Візит Зиґфрида дратує Фафнера. Розлючений, він намагається встати з ліжка, але падає, доспівує свою останню фразу «Але бережися, хлопчику квітучий! Той, хто справу цю навіяв, тобі уже і смерть приготував!», пророкує Зиґфриду безславну смерть від названого брата Гаґена ( за мафіозними традиціями братовбивства). З цим ʽспадком прокляттяʼ і разом з Перснем-Ґагеном Зиґфрид іде шукати Брунгільду. Не дочекавшись останнього подиху, Гаґен душить Фафнера подушкою і наздоганяє Зиґфрида.
Що поєднує за версією Шварца світлого героя Зиґфрида і злодія Гаґена, стає очевидним наприкінці другого акту. Спільна ненависть до сім’ї і сімейних традицій. Вони проривають фехтувальною рапірою велике сімейне фото, на якому зображена ідилія батька з маленьким сином. У наступному акті побачимо зворотній бік знімки, що виглядає точнісінько як маска Вотана.
Siegfried II. Aufzug Klaus Florian Vogt (Siegfried), Branko Buchberger (Der junge Hagen). Фото: Enrico Nawrath.
Після смерті Фафнера турботу про прийомну дівчинку (Лісову пташку) взяв на себе Зиґфрид, нагодував її спагеті, дав одежу, наївно загравав. Але його мета – розбудити сплячу Брунгільду після пластичної операції (валькірія радіє прокинутися після наркозу і скинути з себе компресійну маску). Гаґен, який весь час був мовчазним супутником Зиґфрида до валькірії, споглядає нишком за діями брата і непомітно зникає до наступної серії. Коротка роль молодого Гаґена виявляє кілька важливих моментів у стосунках Зиґфрида і Гаґена як названих братів: передача кастета Зиґфриду, вбивство набридлого Міме після удару Зиґфрида. А під час перепалки Зиґфрида з Вотаном-Мандрівником остаточно зрозуміло, що його обидвох синів виховали людські Нібелунги – злодії: Альберих – старшого, Міме – молодшого. Плани мільярдера і його ідея-фікс виховати сина як достойного нащадка бізнесової імперії зруйнована остаточно. У фіналі Вальгала стане для Вотана власноруч збудованою гробницею. З ностальгією згадується його гордий діонісійський танок, мить ейфорії наприкінці першої серії «Золота Рейну». Динаміка розвитку ролі Вотана – від зухвалої вседозволеності мільярдера до безпорадності, саморуйнування самотнього чоловіка у виконанні поляка Томаша Конечного потрясає протягом цілого серіалу. Його артистична автентика, контрасти сили потужного, героїчного ваґнерівського тембру і трагічного надлому з браком дикції (у сцені з Брунгільдою психічного зриву на межу інфаркту) створюють надзвичайно виразний, психічно неврівноважений образ голови мафіозного клану.
Від «Сутінків Богів» до апокаліпсису і нової надії
У постановці Шварца дитинство, дитячі переживання відіграють центральну роль. Закономірно, що у фінальній серії «Сутінки богів» Брунгільда (Катрін Фостер) і Зиґфрид (Клаус Флоріан Фоґт) мешкають у тій частині Вальгали, де були дитячі кімнати близнюків Зиґмунда і Зиґлінди. Ґране (Ігор Шваб, у Шварца – не кінь, а людина) – єдиний, хто піклується про дитину Брюнгільди і Зиґфрида. Шлюб брата і сестри невдалий. Їхня донька – ще один винахід режисера як зерно наступного покоління, яке понесе тягар карми клану Вотана. У розумінні Шварца ця дитина – наступний Перстень, при тому єдина жива істота, що оплакуватиме смерть Зиґфрида. Стосунки Зиґфрида з донькою видаються гармонійними. У фіналі серіалу, Зиґфрид напередодні смерті, проводить час з донькою і на дні висохлого басейну (вітання «Парсіфалю» Джея Шейба), закидає вудку в калюжу, наче хоче виловити доньок Рейну. І вони справді з’являються, щоб забрати у Зиґфрида Перстень – його доньку.
Götterdämmerung I. Aufzug Christina Nilsson (3. Norn), Alexandra Ionis (2. Norn), Noa Beinart (1. Norn). Фото: Enrico Nawrath.
Ця дитина вже отримала неабиякий тягар психічних розладів. Початок «Сутінків богів» – сцена з Норнами – вирішена режисером як сон жахів дівчинки. Норни (так могли би виглядати ваґнерівські доньки Рейна у легких, чарівно мерехтливих у сріблі місяця тканинах і трико костюмера Анді Безуха) лякають дівчинку передбаченнями нещасливого майбутнього, яке незабаром здійснюється. Вже у першому акті її батьки розлучаються. Зиґфрид залишає дружину і доньку, збирається у подорож і від’їжджає у супроводі Ґране до нових друзів-близнюків клану Ґібігунгів Ґутруни і Ґюнтера. Потім він закохується в Ґутруну, а Ґюнтеру пропонує свою екс-дружину Брунгільду.
Плід любові і символ подружжя дітей клану Вотана Зиґфрида і Брунгільди називатиму надалі Каблучкою, щоб не виникало плутанини у цій і без того складній історії. Отже, дівчинку-Каблучку спочатку хоче відібрати у Брунгільди її бездітна сестра Вальтрауте. Для цього вона відвідує Брунгільду, щоб напророкувати їй катастрофу світу.
Götterdämmerung I. Aufzug Catherine Foster (Brünnhilde), Klaus Florian Vogt (Siegfried), Kinderstatisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: Enrico Nawrath.
Тим часом Зиґфрид прибуває у люксове помешкання багатіїв Ґібігунґів, де справи веде Гаґен. Завдання дорослого Персня, якому на заваді стоїть лише Брунгільда і вірність Ґране – заволодіти Каблучкою. Очевидно для здійснення його подальших кримінальних планів потрібний не син, а племінниця, з якою він зустрічається у фіналі. Їх родинний зв'язок неоднозначний, але його визначають спільні іграшки. Проте відношення до іграшок різне, що і визначає їх майбутнє. Так Перстень у дитинстві нападав, стріляв з водяної гвинтівки по валькіріях і Міме, а Каблучка захищається за допомогою цієї іграшки від дитячих жахів. Перстень у дитинстві дебоширив і відірвав своєму коню голову. Каблучка оберігає фігурку коня до останнього подиху підступно вбитого батька Зиґфрида. Цього маленького іграшкового коника не зачіпає навіть Гаґен, коли забирає Каблучку від тіла мертвого Зиґфрида. Він йому вже не важливий після жорстокої розправи з ненависним Ґране. Ця невинна кривава жертва кримінальної серії неодмінно викликає емпатію. Режисер свідомо одухотворив, олюднив образ коня Брунгільди, акцентував міфологічну символіку тварини, вірної людям. Паралельно уведені референції з постановкою Віланда Ваґнера зі скульптурами коней на сцені. До образу коня як лейтсимволу режисер повертається протягом серії неодноразово.
Смисл знущання і обезголовлення Ґране Гаґеном, що нагадує містичний ритуал, стає зрозумілим лише наприкінці. Зиґфрид і Ґюнтер братаються кров'ю Ґране. Чарівне зілля забуття Зиґфриду не потрібне. Після розлучення з Брунгільдою він вільний фліртувати з ким завгодно і добровільно зраджує екс-дружині з Ґутруною. Після всіх цих подій фінальний монолог Брунгільди з відрубаною головою Ґране викликає невпевненість. До кого звертається і кого оплакує валькірія? Зиґфрида чи Ґране? Вона прославляє шляхетну жертву Зиґфрида для спасіння світу. Але міф про героя у цьому серіалі відсутній, тому асоціації виникають в першу чергу з невинною жертвою Ґране, а також очевидні і референції до фінальної сцени Саломеї з головою Іоканаана (в інтерпретації Ромео Кастелуччі на Зальцбурзькому фестивалі 2018).
У другій дії Гаґена вночі відвідує його перший вихователь Альберих. Гаґен не спить, тренується у спортивній залі як досвідчений боксер. Альберих повертає йому викрадений пістолет. У цій сцені Шварц показує двох розгублених людей, які бачать сенс свого життя лише в тому, щоб втягувати інших у прірву.
При знайомстві з кланом мільярдерів Ґібінгунгів (в образах Ґутруни і Ґюнтера впізнаємо реальних мільйонерів Роберта і Кармен Ґайс, авторів німецького серіалу про самих себе „Die Geissens – Eine schrecklich glamouröse Familie“ – з нім. страшенно гламурна сім’я).
Гаґен – так і виріс у тій самій жовтій футболці і бейсболці – Тарнгельмі. Свою бейсболку він натягує на лоба Ґюнтеру і відправляє у подорож на завоювання серця Брунгільди. У дитячій кімнаті Вальгали з фотографіями близнюків Зиґлінди і Зиґмунда Ґюнтер у Тарнгельмі прив’язує до стільця доньку Брунґільди, а потім гвалтує і саму валькірію. Сила, помножена на владу і багатство – стиль поведінки, який передав Ґібігунґам Гаґен. Ця трійця – дебютанти Байройту Міхаель Купфер-Радецький/Ґюнтер і Ґабріела Шерер/Ґутруна поряд з блискучим виконавцем партії Гаґена – вокально і артистично бездоганні! Міка Карес у партії Гаґена неперевершений! Співак володіє імпозантним, пластичним, рівним у всіх регістрах басом. Для Ґюнтера – він є кілер і виконавець злочинів. Зиґфріду Ґібігунґи демонструють трофеї своїх подорожніх пригод: велику настінну знімку полювання цієї злочинної трійці на зебру, а також килим з шкіри вбитої зебри на підлозі холу Ґібігунґів. Функція Гаґена – причаївшись, підстерегти жертву, щоб у потрібний момент вдарити на смерть зі спини. Так він встромлює ніж у спину свого брата Зиґфрида. Але насправді Гаґен водночас і злодій, і образ інфернальної сили світового Зла, остаточна мета якого – руйнація заради руйнації. Для цього він створив свій клан, служить чорну месу, на яку збирає священників у чорних рясах під прикриттям червоних масок бога Вотана. Режисер викриває лицемірство злочинів під прикриттям служіння древнім ритуалам і трактує хорову сцену з військом Гаґена як драматичну кульмінацію усього серіалу.
Götterdämmerung II. Aufzug Catherine Foster (Brünnhilde), Michael Kupfer-Radecky (Gunther), Chor der Bayreuther Festspiele. Фото: Enrico Nawrath.
Насичена фарбами темброва поліфонія оркестру під орудою Сімони Янґ у комплексі з хоровими масами (великий комплімент керівнику хору Ебегарду Фридриху!), великими голосами солістів озвучили послідовне нагнітання катастрофи. Зміни у нюансах інструментування постійно оновлювали музичний наратив через повторення мотивів-спогадів, які в різних ситуаціях означують різний смисл. Під масками військо Гаґена відслужить чорну месу напередодні вбивства Зиґфрида. У фіналі з цією маскою вийде Брунгільда разом з донькою, яку вона вирве з рук Гаґена. Раптом вони перетворюються на справжніх Валькірій – вісниць смерті. Брунгільда виконає свою останню місію. Після невдалої спроби суїциду нещасної жінки вона згадає, що вона Валькірія і підпалить модель піраміди Вотана, залишивши мертве тіло Зіґфріда лежати у блакитній порожнечі басейну.
Підіб’ємо підсумки. Отже, не бог і не нібелунг, а два звичайні людські брати-близнюки, а потім їхні діти стають творцями людської драми про життя і смерть мафіозного сімейного клану, замішаної на конкуренції, брехні, боротьбі за владу, братовбивстві, суїциді, руйнації Вальгали. Але надія наприкінці серіалу залишається. Після смерті Вотана і всіх членів його сім’ї бачимо, що історія повертається на круги своя. У лоні нової матері мирно готуються до виходу у світ два близнюки – нове золото землі і скарб нового соціуму. Їхнє майбутнє у зруйнованій спорожнілій оселі з висохлим басейном, за яким бачимо безкрайню вигорілу безводну пустелю без жодного дерева, буде складним, але мирним. Хто ця остання загадкова незнайомка, подібна на русалку в порожньому басейні, ми не дізнаємося – очевидно, вона чужа у цьому світі. Костюмер тетралогії Анді Безух імітував в її одязі бренд ISSEY MIYAKE, розрекламований в журналі Taff-Festspiel Magazin.
Вона з’являється лише двічі, як і тема спокути любов’ю, у хвилини відчаю Вотана і після його смерті, напевно, його останнє кохання. Їй доведеться з природного скарбу материнської утроби народити нових близнюків і виховати два нових Персня. Як і Норни, вона зовні нагадує доньку Рейну. Хоча справжні доньки Рейну, у минулому – домогосподарки Вальгали – також з’являються у басейн, щоб забрати Каблучку, вони вже не мають впливу ані на виховання дітей, ані на розвиток подій, ані на майбутнє світу. Вони постаріли, розбагатіли, зробили пластичні операції і отримали у спадок костюми валькірій зі салону краси. Чорний гумор сцени був чудово озвучений ансамблем Воґлінди (Евелін Новак), Вельгунди (Наталія Скрицька), Флосгільди (Марі Генрієтта Райнгольд).
Götterdämmerung III. Aufzug Natalia Skrycka (Wellgunde), Evelin Novak (Woglinde), Marie Henriette Reinhold (Floßhilde). Фото: Enrico Nawrath.
Під завісу бачимо мертве тіло Вотана, що безсило звисає над порожнім басейном у світлі і величі неонових вогнів і хмарочосів міста мільярдерів. Невже Вотан повісився? Чи не задіяний у цьому самовбивстві його брат-близнюк? Адже Альберих – єдиний, смерть кого ми не констатуємо на сцені. Альберих у виконанні відомого скандинавського баса Олафура Сигурдарсона має нескінченну енергію, яка перекриває всі проблеми співака з дикцією.
Детальна режисура персонажів Шварца не позбавлена логіки. В поєднанні з музикою зрозумілі повороти історії, використання метафоричних асоціацій, які не завжди вдається вловити і запам’ятати, але вони дають імпульс для роздумів і тлумачення непередбачуваних поворотів сюжету. У колі символіки Шварца міфічне, ірраціональне і реальне та натуралістичне взаємодіють: наступне покоління, звільнене від карми батьків, має служити не владі, а відновленню втраченої краси і життя.
Ваґнерівське мистецтво майбутнього для Шварца – гарантія виховання, освіти, соціалізації і мистецького розвитку дітей, тому новий сюжет байройтського Netflix-серіалу «Перстень Нібелунга» сприймається у світлі аналізу формування особистості, умов її народження, зростання, виховання і соціального оточення.
Götterdämmerung III. Aufzug Klaus Florian Vogt (Siegfried), Kinderstatisterie der Bayreuther Festspiele. Фото: Enrico Nawrath.
Послідовність серій від «Золота Рейну» до «Сутінків Богів» увиразнює вагомі фактори, які впливають на природу, на природний, у цій історії олюднений символ «Золота Рейну», на материнське лоно, яке народжує дитину. Як і чому людина стає тим, ким вона могла би не бути – злодієм – актуальне питання нашого часу. Який соціум потрібний світу, щоб очистити його від зла?
Як зізнався режисер в інтерв’ю для Баварського радіо, «…перстень росте разом з нами: початкова ідея виникає з маленького ядра, нуклеусу, а потім вона, так би мовити, розростається навколо нього. Або дерево, яке обростає новими гілками та листям, потім додаються нові і так далі – все це світ, який вигадуєш»1. І ще одна цитата з інтерв’ю режисера, з думкою якого не можна не погодитись: «… вважаю, що реалізм і міф зовсім не є взаємовиключними. Я насправді вірю, що міф може бути трактований як провідний медіум суспільства і соціальної критики засобами музичного театру Рихарда Ваґнера. Комбінація зворушливої людської психології на базисі міфу, що нам Ваґнер і пропонує, робить його «Перстень» дуже універсальним»2.
1 Ring-Regisseur Valentin Schwarz vereint Mythos und Realität. BR-Interview von Maximilian Maier 27.07.2022 URL: https://www.br-klassik.de/aktuell/news-kritik/bayreuther-festspiele-2022-regisseur-valentin-schwarz-ring-des-nibelungen-100.html
2 Wie wird der neue "Ring des Nibelungen"? Regisseur Valentin Schwarz. BR-Interview von Maximilian Maier 28.07.2022 URL: https://www.br-klassik.de/aktuell/news-kritik/nibelungen-ring-wagner-bayreuth-festspiele-2022-100.html
30.08.2024