Кобальтовий обеліск замість Хреста: ауґментований1 «Парсифаль» на Байройтському фестивалі 2024
Сцена з постановки опери «Парсифаль» на Байройтському фестивалі-2024. Parsifal 1. Aufzug von li nach re: Derek Welton (Amfortas), Betsy Horne, Margaret Plummer, Jorge Rodrlguez-Norton, Matthew Newlin (Die 4 Knappen), Tobias Kehrer (Titurel), Georg Zeppenfeld (Gurnemanz), Andreas Schager (Parsifal), Siyabonga Maqungo, Jens-Erik Aasbo (Die 2 Gralsritter),Chor der Bayreuther Festspiele. Фото: ©EnricoNawrath.
Герберт Розендорфер, ваґнеріанець, німецький письменник, карикатурист, юрист за освітою, автор популярних есеїв і театральних п’єс, а головне, знавець Байройту висловив з характерною для його літературного стилю іронією повчальну сентенцію: «історія опери – це історія криз» (Die Geschichte der Oper sei cum grano selis з лат. – Історія опери з дрібкою солі)2. Проте штука опери – іґнорувати кризи і застосовувати своє історичне покликання на користь Augmented popularity (розширення популярності). Від зародження ваґнерівського фестивалю до сьогодні зміни криз і тріумфів Байройтського фестивалю – прерогатива сучасних режисерів.
Велике досягнення Катарини Ваґнер – позиція Байройтського фестивалю як тотального синтезу: синтезу мистецтв, історії, соціального досліду, культу особистості, колективного дискурсу тощо. Від ауґментованої рецепції Gesamtkunswerk, оприлюднення архівних документів, нових імпульсів для музичних критиків з метою вивчення і реабілітації минулого, залучення науковців до лекційної і бібліотечної справи з одного боку, інноваційної сценічної практики «нового Байройту», з іншого – таке послідовне здійснення заповіту прапрадіда – «Kinder machts neues» заслуговує поваги і визнання. Іґноруючи невдоволення консервативних ваґнеріанців, спонсорів, елітної публіки, Фестиваль творчості Ріхарда Ваґнера вийшов на рівень Сontemporary art, New media and technology art.
Від 2023 року Augmented Reality – новий бренд ваґнерівського Gesamtkunstwerk. Цікаво, що етимологія латинського слова augmentatio — розширення, містить германське слово Auge – око. Публіка Байройту бере участь в останньому Bühnenweihfestspiel3 Ріхарда Ваґнера «Парсифаль» як Augmented reality-, AR-проєкті, який розвивається. З цієї нової постановки американців режисера Джея Шейба і AR-дизайнера Джошуа Гіґґасона розпочалися мої польові дослідження «Байройт 2024», ініційовані досвідом оперних інновацій у руслі Media Games i KI-Oper, розпорошених по різних європейських оперних театрах. Акредитація на нову постановку «Парсифаля» розпочиналася з налаштування AR-окулярів доповненої реальності з урахуванням діагностування мого зору (з точністю до медичних показників).
AR-окуляри доповненої реальності для глядачів. Фото: ©Adelina Yefimenko.
Такі незвичні приготування до вистави, потім сама постановка нагадали мені відому сентенцію Ріхарда Ваґнера :«Після створення невидимого оркестру, я хотів би також винайти невидимий театр!»4 Але спершу згадаймо: Ріхард Ваґнер компонував партитуру «Парсифаля» спеціально для свого байройтського ʽневидимого оркеструʼ, вписаного в фантастичний простір акустично-архітектурного комплексу Байройтського Фестшпільгаусу. Невипадково цей твір сприймається на кшталт літургії „освячення сцени“ – Bühnenweihfestspiel.
Ідею служіння Ріхарда Ваґнера релігії мистецтва (Kunstreligion) на противагу зашкарублому доґматизму інституцій світових релігій режисери інтерпретували по-різному. Останній був вдало розвінчаний німецьким режисером Уве Еріком Лауфенбергом в постановці Байротського фестивалю 2016 року.
Від 2022 року проблема конфліктів лідерів світових релігій навряд чи вже актуальна. Крім світових катаклізмів (війни, кліматична криза) переживаємо часи зародження нової квазірелігії. Техномедійність, візуалістика, комп’ютерний дизайн вийшли зі своєї секулярної тіні usus practicus на рівень нового глобального, поки що не усвідомленого людством світового міфу ХХІ століття. Очевидно, що від етапу зародження опери міфи і ритуали були темою мистецтва, відображали певну світобудову, потреби, легенди, культи соціуму, який їх створив. Сучасна релігія техномедійності, як і кожна релігія, обіцяє людству вічне життя, подолання недугів і смерті.
Сприйняття світу, театру, опери крізь окуляри Augmented reality – перший крок до охоплення простору як сингулярного дійства крізь призму ока. Символи ваґнерівського міфу синтезуються з іншими символами сучасного роздвоєння реальності і формують наше симультанно-розпорошене, фраґментарне сприйняття довколишнього світу.
«Парсифаль», допущений Ваґнером виключно для показу в Байройті, побачив світові сцени лише з 1913 року. У цьому сенсі ауґментована постановка Джея Шейба символічно може вважатися ювілейною. Питання, чи дійсно AR-окуляри відкриють глядачам ʽновий Граальʼ в галузі режисерської опери, покаже майбутнє. Головне, що ключова ідея «Парсифаля» – емпатія – не тільки залишилася у новій постановці недоторканою, а навіть збагатилася новим актуальним контекстом “вічне vs людяне”.
Шлях випробовування Парсифаля від легковажного юнака, гордого влучити в лебедя на льоту, до спасителя пораненого Амфортаса і шукача виходу з кризи лицарів Святого Грааля режисер надбудував на тло сучасного покоління, ідолів новітніх технологій, маніфестував проблеми експлуатації природних ресурсів і зневоднення землі, конфлікти навколо соціальної нерівності, торгівлі людськими ресурсами для пошуків “Грааля західної цивілізації” – зеленого кобальту. Велетенський кобальтовий обеліск на сцені Андреа Коцці височіє на місці Хреста, а християнський символ серця стає кітчем.
Оркестровий вступ прозвучав під супровід ніжних обіймів Гурменанца і Кундрі, збільшених на кіноекрані. Напевно, кожний лицар Граалю потребує Кундрі, щоб вижити. Але ця ідея не розвивається, адже в апокаліптичному світі Шейба вижити не вдається нікому.
В якійсь мірі режисер спровокував публіку замислитися над актуальністю фінальної ваґнерівської фрази «Парсифаля»: «Erlösung dem Erlöser» як констатації нерозв'язної ситуації нашого сьогодення: медіа-залежності, потреби рідкісної сировини для виробництва мобільного зв’язку та розвитку комп’ютерних і автомобільних технологій. Пригадується крилата фраза, яку любив повторювати німецький режисер Петер Конвічний: Nach Erlösung wird immer erst gerufen, wenn es keine Lösung gibt. (Спокута/спасіння потрібні лише тоді, коли немає іншого виходу).
Величезний шмат кобальтового уламку в руках Парсифаля сприймається у такому контексті на кшталт Notung (від. нім. Not – потреба)5 і керує за Шейбом діями сучасних лицарів. Notung у ХХІ столітті – не героїчна шабля, а рідкісний природний ресурс (кобальт, літій, нікель, графіт), необхідний для виробництва акумуляторів, смартфонів, електромобілів.
Сцена з постановки опери «Парсифаль» на Байройтському фестивалі-2024. Parsifal 1. Aufzug Ekaterina Gubanova (Kundry), Andreas Schager (Parsifal), Georg Zeppenfeld (Gurnemanz). Фото: ©EnricoNawrath.
Зрозуміло, чому світловий дизайн (Райнер Каспер), ультрарожеві і ультразелені фарби сценографії (Мімі Лієн), костюми (Меентьє Нільсен) такі неприродні, кричущі і на вигляд отруйні. Навіть крізь затемнені AR-окуляри світло і сценічні фарби засліплюють очі. На цьому барвистому тлі Шайб оповідає міф про Парсифаля як майбутню історію безвір’я у спасіння напередодні планетарної смерті Землі, Ерди, природи і людства.
На сцені Фестшпільгауса діють люди останньої ґенерації: в першому акті вони ще творять свої ритуали і фетишизують здрібнілі золоті святині. Лицарі сучасного Грааля сподіваються на винайдення необхідних ресурсів для життя, але в останньому акті бачимо знесилених Ґурнеманца у брудному лахмітті замість яскравого жовтого ритуального вбрання. Неперевершений у ролі Ґурнеманца Ґеорґ Цеппенфельд вражає не лише своїм унікальним басом – гнучким і насиченим – бездоганною інтонацією і дикцією, а і глибоко трагічним вживанням у роль лідера лицарів, безпорадним у ситуації світового апокаліпсису. Співак отримав найгучніші оплески після вистави. Критики заслужено йменують Цеппенфельда справжнім ваґнерівським лицарем. Дехто висловився, що цей «Парсифаль» варто перейменувати на «Гурнеманца».
Сцена з постановки опери «Парсифаль» на Байройтському фестивалі-2024. Parsifal 3. Aufzug Georg Zeppenfeld (Gurnemanz), Ekaterina Gubanova (Kundry). Фото: ©EnricoNawrath.
Проте і сам Парсифаль – неймовірний унікум байройтської постановки і, в цілому, великий ваґнерівський співак Андреас Шагер володіє рідкісним талантом, мега-фізичною витривалість і вміло керує нестримною силою свого голосу. Задіяний одночасно у новій постановці «Трістана і Ізольди», співак рефлексував різні стадії та різну інтенсивність самовираження любові. Шагер співає без ознак втоми, невимушено, природно, і вміє загострити контрасти, як от пронизливий крик прозріння «Амфортас!» з другого або у сцені з Кундрі – з третього акту. У “Парсифалі “– він ліричний герой, що плекає надію на виживання своєї щирої земної любові до людства. Образ людяного Парсифаля у зім’ятій пошарпаній футболці з намальованими сердечками викликає ностальгію за наївними часами первісних почуттів. Парсифаль повертається у третій дії до Амфортаса і Кундрі після смерті Тітуреля, щоб доживати разом останні дні навколо отруйного кобальтом ультра-зеленого озера поряд з металобрухтом заржавілого комбайна. Відзначу, що на фоні чуттєво проведених партій Андреасом Шагером і Катериною Губановою (Кундрі) бас Тобіас Керер (Тітурель) прозвучав містично, наче з глибини могили. Але яка безмежно щира і правдива Кундрі Катерини Губанової! Різка і пристрасна, як глибоко трагічна фігура домінує у другій дії і вражає феноменальними верхами та глибоким середнім регістром.
Сцена з постановки опери «Парсифаль» на Байройтському фестивалі-2024. Parsifal 2. Aufzug von li nach re: Jordan Shanahan (Klingsor), Ekaterina Gubanova (Kundry), Margaret Plummer, Evelin Novak, Flurina Stucki, Catalina Bertucci, Betsy Horne, Marie Henriette Reinhold, (alle Klingsors Zaubermädchen) Andreas Schager (Parsifal) Chor der Bayreuther Festspiele. Фото: ©EnricoNawrath.
У другому акті Парсифаль отримав ілюзорну можливість вижити у віртуальному рожевому світі садів Клінґзора. Ляльково-рожеві дівчата-квіти на тлі велетенських віртуальних лілій крізь AR-окуляри видавалися нащадками Аліси в країні чудес. Проте задзеркалля Кліґзора – не сон і не мрія, а самообман, а його ауґментований кобальтовий кристал не справжній, не зелений, а рожевий і порожній. З цього наркотичного світу Парсифаль виривається після розкаяння Кундрі, рятує здоровий глузд від віртуального колапсу. І має рацію. Крізь призму доданої реальності AR-окулярів бачимо, як першим з останніх людей світової цивілізації (Парсифаль, Кундрі, Ґурнеманц) гине Клінґзор під уламками власного віртуального світу, який зображений у вигляді відеопроєкцій міцної фортеці з обрисами ваґнерівського Фестшпільгауса. Партію Клінґзора якісно провів американець Джордан Шанахан. Крім соковитого баритона співак здивував перфектною німецькою вимовою і чіткою дикцією.
Сцена з постановки опери «Парсифаль» на Байройтському фестивалі-2024. Parsifal 2. Aufzug Jordan Shanahan (Klingsor). Фото: ©EnricoNawrath.
Тепер спробуємо прояснити питання, які символи і події додаються до сценічної дії «Парсифаля» і чому багатьом Augmented Reality здалося зайвим.
Місце дії нового «Парсифаля» – райони, пов’язані з видобуванням кобальту, літію, м'яких металів з гірських порід у кар'єрах або з солоних озерах шляхом випаровування. Як відомо, процес здобуття сировини вимагає катастрофічного зневоднення землі. Поступове зникнення чистої питної води, дерев, зелені, натомість мертві ландшафти, що ставлять під загрозу людські життя, а також брак охорони праці та безпеки на робочих місцях – все це контексти постановки.
У програмному буклеті навіть перелічені країни, в яких збільшується видобуток необхідних металів: «у 2020 році Австралія та Чилі виробили 25% світового обсягу літію, в рамках ринку кобальту на першому місці залишається Демократична Республіка Конго»6. Режисер згадує про проблеми людей, які видобувають кобальт, переселенців, що втрачають домівки через плантації літію та кобальту, оскільки виробництво цих ресурсів знижує рівень ґрунтових вод із катастрофічними наслідками ерозії для навколишніх, де-не-де вкритих лісом територій.
Крізь AR-окуляри бачимо наслідки виробництва iPhone, Tesla, Samsung, сольову безодню засохлого озера замість землі, яку містичним чином заселяють анімаційні тварини, ранені списом як Амфортас. Дерек Велтон у ролі Амфортаса – надзвичайно виразний, потужний баритон, органічно відтворив образ богоборця і озвучив свій нескінченний біль мученика з кривавою раною, яку на екрані натуралістично, у збільшеному форматі лікує Кундрі. Асоціація з ʽдіонісійскимиʼ містеріями Германа Ніча – піонера мистецького акціонізму, сценічна гіпербола Шейба, як і інші деталі Augmented Reality, які розпорошували увагу.
Анімаційні тварини у віртуальній сценографії крізь AR-окуляри. Фото: ©Joshua Higgason.
Підсвічені кобальтово-зеленим світлом скелети, черепи, змії, перехрещені висохлі дерева лісу, палаючі тернові кущі, ручні гранати часто густо затуляли події, що відбувалися на сцені. Однак, цікаві паралелі від фантазій Augmented Reality виникали зі знаменитими зайцями Дюрера, Бойса, Шлінгензіфа, з українським хитрим Лисом-Микитою. Поранений, віртуально оживлений він самотньо нудьгував, сидячи на рівнині безмежного поля, схожого на болівійський солончак Салар-де-Уюні – один з найбільших у світі родовищ літію. Над цими відео-інсталяціями глядачі зависали крізь AR-окуляри Джошуа Хіґасона наче в стані космічної невагомості. Ледве встигаєш повертати голову праворуч, ліворуч, нагору, наниз, щоб охопити цю низку картин, символів, віртуальних персонажів. Раптом бачимо у нас на колінах простріленого Парсифалем лебедя, який підіймає голову і дивиться прямо у вічі, віртуальні аватари наче світляки, виходять на сцену, а потім прямують до нас у зал. Протягом вистави під дахом Фестшпільгауса пролітають голуби, у другому акті (в чарівних садах Крінґзора) анімації парують в просторі красиві людські фігури, замість голів, рук і ніг розквітають розкішні квіти. У третьому акті дискурс змінюється. Віртуальна краса кольорів і квітів зникає, натомість бачимо нагромадження сміття, пластикових пляшок, літаючих батарейок і смартфонів. Зненацька списи прямують прямо в око і безболісно пронизують (адже розумієш, що Augmented Reality не є Reality). Втім ледве втримуєшся, щоб не ухилитися від раптового удару списом. Лише останній символ Святого Духа в золотому сяйві ореолу, який парить над публікою під стелею Фестшпільгауса (його можуть побачити лише глядачі в окулярах) надихає на повернення віри і надії. Але надії на що? Яку віру пропонує нам Шейб?
Сцена з постановки опери «Парсифаль» на Байройтському фестивалі-2024. Parsifal 3. Aufzug Andreas Schager (Parsifal), Ekaterina Gubanova (Kundry). Фото: ©EnricoNawrath.
Напевно режисер вірить, що політики разом з фінансовими монополіями розроблять новітні концепти, які зможуть зупинити знищення природи і що кожна людина навчиться емпатії, як і Парсифаль. Недарма у програмному буклеті нової постановки читаємо фраґмент подкасту одного з очевидців копалин кобальту: «Я відвідав цю шахту як сторонній спостерігач, так, це шахта промислового кобальту. Я можу назвати один з цих реґіонів – це Шабара (Shabara). Замість того, щоб використовувати трактори та екскаватори, людей змушують копати тут вручну. Технологічні компанії отримують свій кобальт з цієї шахти, в якій працює понад 15000 людей. Якщо ви звикнете до гучного звуку, ви почуєте крізь надмірне дрязгання молоту крики і стогін. Ви зрозумієте, що означає «зелений кобальт». Це не лише гарний маркетинг. Жодна компанія планети, що виробляє акумуляторні батареї, законно не підтвердить, що кобальт здобутий не так і не з цих місць»7. Для прикладу – одне відео.
Забруднений кобальтом басейн, понівечені дерева, прострілені звірі і птахи відображаються у камуфляжних костюмах ʽлицарів кобальтового столуʼ. Озеро стає прощальним шляхом Парсифаля і Кундрі. У фіналі вони повертаються спиною до публіки і ступають в отруйну воду. На звороті їхніх курток викарбований заповіт – Remember me! Менті Нілсен (костюми) розробила светр Кундрі за мотивами шведської художниці Гільми аф Клінт, на якому зображені два лебеді. Отже, митці запропонували інший погляд на ваґнерівський Liebestod – любов-смерть, чорне-біле, світло-темрява, людство-природа.
Сцена з постановки опери «Парсифаль» на Байройтському фестивалі-2024. Фото: ©EnricoNawrath.
Застереження майбутнього апокаліпсису проповідують в Байройті не священники, не політичні журналісти, а сучасні митці. Зрозуміло, що світова руйнація не пощадить і місце паломництва ваґнеріанців, що відвідують Байройтський фестиваль, щоб послухати найкращих у світі співаків і найкращий у світі оркестр. Без перебільшень можна стверджувати, що саме в Байройті можна отримати найкращу акустичну насолоду звукового катарсису.
Очевидно, що звичайної сценічної реальності було би не достатньо для розуміння ідеї, концепції і послання режисера. Йдеться про джерела невпинного розширення світових брендів (Augmented Reality im Zeichen des Luxus, Augmented Reality in Luxury Brand Management), а також про безвихідь змінити сучасну Reality руйнації природи через невтоленну потребу технічних прогресій і техномедійність і статусі нової релігії.
Але, найактуальніше для Байройту і паломників-ваґнеріанців, слухати найкращі ваґнерівські голоси і найвагоміше слово надавати музиці. Без суперлативів тут не обійдешся. Найважливіша подія, неперевершена містерія відбувається в оркестровій ямі. У 2024 році дебютував іспанський диригент Пабло Герас-Касадо. Чудово розвинута темброва драматургія, увага до солістів – зрозумілі факти фестивального рівня. А от неперевершені ансамблі духових, оперування гнучкістю темпів, опанування звуковим простором, в якому чутний кожен інструмент, нарешті, містичний вплив оркестру у сцені Страсної П’ятниці – це вже заслуга диригента. Щоправда, щоб насолодитися багатством оркестрових нюансів поряд з потроєним включенням зорової уваги (сцена, відеопроєкції, розширена реальність крізь AR-окуляри) можна лише маючи музичний досвід багатьох постановок «Парсифаля», адже музика у постановках з акцентом на візуальних інноваціях залишається, як правило, на другому плані.
_______________________
1 «Парсифаль» Ріхарда Ваґнера (прем’єра 26 липня 1882 року) у новій постановці Байройтського фестивалю 2023 відбувся з використанням нового технічного винаходу. Виставу можна було дивитися в окулярах доповненої реальності /AR – Augmented Reality/AR-Brille (від лат. augmentatio — розширення).
2 Rosendorfer, Herbert. Don Ottavio erinnert sich: Unterhaltungen über die richtige Musik. Hrsg. und mit einem Nachwort von Hanspeter Krellmann. Bärenreiter, Kassel 1989, S. 101. ISBN 3-7618-0952-2.
3 Так визначив жанр свого останнього опусу Ріхард Ваґнер, відхиливши визначення жанру опери і музичної драми і підкресливши сакральний характер музично-театрального дійства.
4 Richard Wagner: „…nachdem ich das unsichtbare Orchester geschaffen, möchte ich auch das unsichtbare Theater erfinden!“ // Cosima Wagner: Die Tagebücher. Montag 23. September 1878, Band 2: 1878 - 1883. Cosima Wagner. München, Zürich, R. Piper & Co. Verlag 1977. ISBN: 3492022030.
5 Нотунг – меч, шабля в скандинавській міфології і в тетралогії Ваґнера меч героя Зиґфрида.
6 Richard Wagner „Parsifal“. Bayreuther Festspiele. Bayreuth, 2024. S. 57.
7 Richard Wagner „Parsifal“. Bayreuther Festspiele. The Joe Rogan Experience, Folge 1914 – Siddharth Kara. Bayreuth, 2024. S. 58.
27.08.2024