«Коли прозвучав останній акорд, пам’ятаю неймовірне тремтіння всього тіла, але не від втоми – від колосального емоційного потрясіння»

 Її вражає саме сила його духу, його аскетизм, його інша віра. Вона готова віддати Іоканаану всю себе. Цілком імовірно, що вона би сприйняла і нову релігію у призмі своєї відданості.

Штраус створює в оркестрі не фактуру, не канву, яка розповідає сюжет, а живі образи, підсвідомі емоції, боротьбу жадань із реальністю. Усе це забезпечує неймовірну драматургічну напругу, важливим зерном якої стають лейтмотиви.

Першу австрійську прем’єру «Саломеї» – експресіоністський експеримент Штрауса «в галузі сексуальної патології» – здійснила Опера Ґраца. Нині тут вона відновлена в репертуарі – під батутою Оксани Линів

Тіло Жанни Д’Арк не було спалене на вогнищі. На сцені театру An der Wien її рятує Йоганна «з майбутнього», наша сучасниця – звичайна дівчина-підліток, у чиєму житті   реальність і містика існують поруч. Глядачі стають свідками подій у призмі Science-Fiction: у постановці йдеться про наші спільні шанси на майбутнє. 

Тонка гра лейтмотивів, тембрів, динаміки, фактури, латентних інтонаційних ситуацій стали центральною подією штутґартської «Пікової дами», – ірраціональну комунікацію буття і небуття,  творила українська диригентка Оксана Линів.

    Орден «За інтелектуальну відвагу» — срібний орден, який щороку вручає Капітула незалежного культурологічного часопису «Ї». Зазвичай урочиста церемонія вручення з лаудаціями номінантам відбувається на щорічній церемонії «Межа року», після титульної промови головного і неодмінного редактора незалежного культурологічного часопису «Ї» Тараса Возняка.   Традиція була цілком дотримана і нині. Орденами «За інтелектуальну відвагу» було відзначено:  

Академічний симфонічний оркестр «INSO-Львів» наступного року святкуватиме свій 20-літній ювілей. Молоді музиканти набували досвіду у співпраці зі знаменитостями: скрипалькою Лізою Батіашвілі, гобоїстом Франсуа Лельо, відомим європейським педагогом, віолончелістом та диригентом Вольфгангом Емануелем Шмідтом, македонським піаністом Сімоном Трпчеським, італійським тенором Алессандром Сафіною, бельгійським диригентом і композитором Сером Дірком Броссе; всесвітньовідомими українцями – головною диригенткою Опери та Філармонії м.

Події літніх фестивалів Зальцбурга і Мюнхена, зокрема, нові постановки «Таннгойзера» Р. Вагнера, «Набукко» Дж. Верді, «Милосердя Тита» В. А. Моцарта пов’язала спільна тенденція оперної режисури – театральна ритуалізація. Зрозуміло, чому ця тенденція органічно включилася в сучасну оперну практику. По-перше, джерелом жанру була ритуальна свідомість, присутня в античних театрально-музичних дійствах, середньовічній літургійній драмі, тощо. Ритуал історично кочував з театру в церкву і знову в театр, адже ритуальність іманентна як літургії, так і опері.

Розмова про фестиваль LvivMozArt (18-25 серпня 2017 р.) з Оксаною Линів, його засновницею та арт-директоркою   Відтепер Львів – місто Моцарта. Щоправда, іншого, але, як то кажуть в Галичині – «то родина». До того ж, найближча. Отже, 18 серпня у Львові розпочнеться нова музична історія – фестиваль Lviv MozArt, присвячений композитору, диригенту та педагогу Францу Ксаверу Моцарту (сину знаменитого на весь світ Вольфганга Амадея), який жив та творив у Львові майже 30 років.