Варліковський архаїзує сьогодення, щоб показати схожість психології модерної людини та героїв міфів. Самознищення античного роду режисер поставив у ситуацію часового континууму, а не паралелізму міфу і реальності. Прокляття повторюється від однієї до іншої сутички народів, диктаторів, родинних чи політичних кланів.

Тонка гра лейтмотивів, тембрів, динаміки, фактури, латентних інтонаційних ситуацій стали центральною подією штутґартської «Пікової дами», – ірраціональну комунікацію буття і небуття,  творила українська диригентка Оксана Линів.

Чи можна нав’язливе втручання «чужих» політичних контекстів у світ опери виправдати потребами актуалізації? Як найдемократичніший із музичних жанрів реагує на зміни власної сутності?