Бесіда третя: Саломея vs Іоканаан
Українська диригентка Оксана Линів. Фото Werner Kmetitsch.
Аделіна Єфіменко: Які властивості музичного образу Саломеї стали для тебе ключовими?
Оксана Линів: Музика Саломеї імпульсивна і мінлива. Вона звучить то як шалене скерцо на ¾, то як змія, потік, вода, яку не втримати між пальцями. Музику Саломеї не можна пояснити. Вона спонтанна, ірраціональна і вимагає блискучої вокальної віртуозності.
Сам Штраус говорив про складність партії Саломеї, і, коли програвав за фортепіано партитуру для друзів у Берліні, хтось вигукнув: «Краще застрелитися, ніж вивчити її напам’ять». Козіма Вагнер влучно зауважила: «Після «Саломеї» «Трістан» здається колисковою піснею». Штраус дуже переживав, як впорається вокалістка, просив її розучувати партію мінімум за шість місяців до прем’єри. Але вона переоцінила свої можливості, почала запізно і не встигла. Прем’єру в Дрездені довелося переносити.
А.Є.: … а ключові ознаки партій чоловічих персонажів? Як вони взаємодіють з музикою Саломеї?
О.Л.: Музика Іоканаана – це зовсім інший світ, який постійно врізається своєю «правильністю» в емоційно загострений, експресивний світ Саломеї. Теми його завжди тональні, квадратні (на ⁴/₄), статичні, застиглі. Монологи Іоканаана звучать як хорали, як проповіді, котрі несуть догматику і фанатизм. Недаремно Іродіада так різко реагує на Іоканаана.
Але надскладною і вирішальною для опери є партія Ірода. Це дуже віртуозна роль. Ірод має впливати харизматично і, водночас, бути фатально збоченим. Тоді можна зрозуміти, чому Саломея закохується в Іоканаана. Для неї цей чоловік являє не тільки тотальний контраст з Іродом. Іоканаан – це інша чоловіча і людська сутність. Його сила, воля, зречення і фанатизм притягують Саломею, як магніт, спричиняють тотальну залежність, зерно якої треба шукати у фройдівському «комплексі Електри», що, до речі, як раз пояснює її тваринну ненависть до Ірода. Згадаймо, що батько Саломеї вбитий. Матір, причетна до вбивства батька, одружується з його рідним братом. Саломея є свідком цих подій.
Часто у нових постановках піднімається тема інцесту. Режисери трактують ненависть Саломеї до Ірода як до ерзац-батька, який сексуально використовує дівчину з дитинства. Але я не згідна з тим трактуванням. Я не думаю, що Саломея вбиває Іоканаана, щоб помститися Іроду. Штраус не мав цього на увазі. Музика не говорить про те, що Саломея мала раніше сексуальний досвід з Іродом. Прозора, чиста музика принцеси Саломеї на початку опери не може характеризувати травму зґвалтованої дівчини. Юна принцеса Саломея ідеалізує світ, ідеалізує свою першу любов до Іоканаана. А режисери намагаються побудувати зі спонтанних дій і реакцій Саломеї мотиваційно-логічний ланцюжок. Логічне розуміння натури Саломеї – заздалегідь хибний шлях.
Для мене Саломея – надзвичайно сильна первісна жіноча натура (нім. – Urgestalt), яка не може і не хоче мислити. Вона дика за своєю природою. Вона росла і живе у світі, якому чужа логіка. Її ніхто не навчив мислити, але й ідентифікувати себе з цим світом вона не хоче. Світ Ірода її відштовхує, тому вона абстрагується. Але свій світ вона ще не знайшла. Не треба забувати, що Саломея ще підліток. Її психіка, фізіологія, жіноча природа перебувають у постійному розвитку. І вона щиро намагається пізнати світ, пізнати саму себе.
Зустріч із Іоканааном уперше відкриває можливість побачити зовсім інші виміри буття. Її заплутаний клубок почуттів – жалю за втраченим у дитинстві батьком, відрази до Ірода, ненависті до матері – переплавляються у фатальний ідеалізм любові до Іоканаана. Вона знаходить іншу духовну природу і це відкриття дуже сильно затягує її.
Сцена з вистави «Саломея» Опери Ґраца. Фото Werner Kmetitsch.
А.Є.: Цікаво, що ти акцентуєш саме духовне захоплення Саломеї особистістю Іоканаана, а не її еротичний потяг до пророка.
О.Л.: Авжеж, спершу її вражає саме сила його духу, його аскетизм, його інша віра. Для неї, яка виросла в світі розкоші, коштовностей, обжерливості, насильства, беззаконня – це зовсім інший досвід, із яким конфронтує її природа. Вона готова віддати Іоканаану всю себе, чистоту і щирість своєї першої пристрасті до чоловіка і буквально вихлюпує на нього неймовірну силу своїх емоцій. Як поетично Саломея характеризує його красу, тіло, очі, волосся! Її звернення до Іоканаана можна порівняти з біблійними псалмами Давида або «Піснею пісень» Соломона. Вона просить Іоканаана лише доторкнутися до його тіла. Можливо, вона ще сама не усвідомлює, що з нею відбувається, але вона прагне близькості з ним як порятунку від розтління її світу.
Мені здається, якщо би Іоканаан дозволив Саломеї до себе підійти, доторкнутися, вона могла би стати прототипом Марії Магдалени. Вона виявляє неабиякий інтерес до віри Іоканаана. Коли він каже: «Іди до Вифлеєму, нехай Він тебе врятує», вона запитує: «А Він такий же гарний, як ти»? Цілком імовірно, що вона би сприйняла і нову релігію у призмі своєї відданості Іоканаану. Але чому на це невміле прохання Іоканаан грубо відштовхує Саломею, кажучи: «Іди геть, донько вавилонської шльондри»? Вона ж йому ще нічого не заподіяла!
А.Є.: Для Штрауса над усе компромісним образом був духовний образ Іоканаана? Він так його характеризує: «Якщо ви подивитеся на персонажів цього твору, усі вони насправді збочені (perverse) люди, і, як на мій смак, найбільш збочений (perverseste) серед усього загалу – Іоканаан. Якби я озвучував цей персонаж так, як хотів цього поет, де б я взяв музичні контрасти? Тому Соломею я відтворив з дефіцитом емоцій людяності, а у партію Іоканана ввів релігійність і піднесеність». Ти згідна з автором? Що для тебе цей «музичний контраст» між Саломеєю і Іоканааном?
О.Л.: Так. Образ Іоканаана дуже статичний. На відміну від нього Ірод і Іродіада здатні дискутувати. Ірод, наприклад, сперечається із Іродіадою, торгується із Саломеєю, дискутує із п’ятьма євреями. Він не хоче вбивати Іоканаана, каже, що він, можливо, святий. Усі люди між собою так чи інак, добре чи погано, але спілкуються. Лише Іоканаан вивів себе з поля комунікації, що на Саломею страшно діє, бо це її блокує.
Іоканаан не намагається зреагувати на її почуття або спрямувати їх у певне русло, а відразу відштовхує від себе і проклинає. Його статичність пригнічує. Його монологи звучать фатально черство, як анафема. Його проблема – релігійно-фанатична сліпота. Варто порівняти його постать із біблійними пророками, чи із Ісусом Христом, який іде назустріч грішникам, злодіям, прокаженим. Ісус схиляє до віри не стільки через проповідь, скільки через людяність, адже готовий слухати людей і допомагати їм. Іоканаан не готовий до цього.
Цей момент висвітлила вистава Флорентіни Клепперер, зокрема, у відео під час «танцю семи покривал» ми споглядаємо за фрагментами принижень жінок у всіх світових релігіях. Поведінку Саломеї вона характеризує як «виставлення рахунку за приниження жінок в умовах патріархату, а в образі Іоканаана прагне помститися всім чоловікам світу». Таким чином можна і пояснити, чому Ірод наказує у кінці вбити Саломею. Він відчуває до неї колосальну заздрість, до її духовної трансформації. Він вважає що звільнення Саломеї – це акт її зради усіх, усього іродового світу.
Бесіду вела Аделіна Єфіменко.
Фото: Werner Kmetitsch.
Див. продовження (тут).
Попередню частину див. тут.
23.05.2019