На ефектну детективну історію перетворилося затримання директора Тернопільського районного медоб'єднання Тернопільської комунальної клінічної лікарні, а за сумісництвом Верховного отамана Українського Козацтва Ігоря Вардинця за підозру в отриманні хабара (200 тисяч гривень) від орендаря, який винаймає у лікарні приміщення під аптеку. Розповімо усю історію хронологічно.   Отаман Вардинець  

Нам треба вчитися, як живуть мешканці Ізраїлю. В них триває війна, відколи створена країна. Там від Середньовіччя місце таке, пороблене. Нашу землю поки що не називають обітованою.  

Поки на Тернопіллі збирають урожай бомб часів Другої світової, решта Галичини занурилася в дослідження і використання нашого цікавого минулого.  

Земельно-квартирне питання для учасників АТО стало ще одним «менінґітом» і для самих бійців, і для місцевої влади. Центральна влада легким помахом руки надала воякам право отримати житло чи землю, однак в житті все виявилося не так, як на папері. І хоч на Львівщині процес надання земельних ділянок не гальмує, однак щойно цього місяця перші вояки зможуть отримати свої наділи. Щоправда, без ложки дьогтю і тут не виходить — відомий правник повідомив про ймовірні надужиття під час виділення земельних ділянок воякам і за цим фактом правоохоронці провадять слідчі дії.

Природа не дала можливості паскам, шинці та яйкам спокійно перетравитися у шлунках, потім додали драйву політика й екзотика.   Порядні й не дуже люди сходили до церкви і думали, що вже мають ґарантовану індульґенцію. У Вищого розуму була з цього приводу своя думка, і після обливаного по Галичині трошки шваркнула стихія. Падали погано закріплені білборди, ламалися дерева; жертв і великих руйнувань не було, але в людей з неміцною психікою пришвидшився метаболізм, і сантехніка мала роботу.  

Після того, як на ділянці навпроти залізничного вокзалу в Тернополі порізали дерева і загородили її дерев'яним парканом, на який прибили табличку з написом, що тут будуть робити і хто, мешканці сусіднього будинку зчинили ґвалт. Міська рада вирішила приткнути ще один «інвестиційний проект» — двоповерховий торговельний комплекс, який, як запевняють у мерії, має «знищити шанхай» (тобто торгові ряди і МАФи, дозволи на діяльність яких видає та ж таки міська рада) на Привокзальному майдані.  

На завтра (15 квітня) заплановано торги з продажу кількох корпусів одного з колишніх промислових символів Львова — автобусного заводу. Причина банальна — борги. Продаж частини корпусів може призвести до того, що у Львові остаточно зникне ще одне унікальне виробництво. Цей випадок не перший. На Львівщині налічують зо два десятки виробництв, які з різних причин опинилися одною ногою вже за межею існування.  

Уніформа — чи то погони-козирок, чи ряса, чи «костюм-тройка» — накладає відбиток на її носіїв, і наслідки цього можуть бути дуже несподівані.  

Рік тому на Львівщину почали масово прибувати переселенці з Криму. Після того, як півострів окупували з допомогою «зелених чоловічків», на континент потягнулася вервечка внутрішньо переміщених осіб, переважно кримських татар. Відтоді число переселенців на Львівщині зросло до понад 10 тисяч осіб. «Z» спробував дослідити, як прожили переселенці цей рік поза малою Батьківщиною і як вони змогли пристосуватися до нових обставин.    

Дискусія довкола пам'ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові, яку на професійному рівні архітектори та скульптори почали перед кількома роками — на стадії проведення конкурсу, — останнім часом переросла у громадське протистояння довкола збереження скверу на площі Святого Юра.