Справедливість у житті людини – наріжний камінь соціальної системи. Це основа злагодженого життя суспільства, його цінність і напрацьований механізм для забезпечення вільного простору індивіда. Слово «справедливість» часто використовують як синонім до законності, відсутності нерозумних дій, до системи однакових можливостей, рівних привілеїв і свободи для кожної верстви суспільства.
Тож чому існує справедливість, для чого вона потрібна і в яких сферах щоденного життя ця чеснота є найбільш важливою?
Оксана ДАЩАКІВСЬКА,
керівниця офісу Міжнародного фонду «Відродження» у Львові, старша викладачка кафедри політичних наук, кандидатка політичних наук
Справедливість – мегаважлива цінність, яка також є результатом політики. Суспільства і люди, які перебувають разом, мають єдину ціль ‒ забезпечити свободи та можливості для самореалізації. Однак свобода і конкретні можливості можуть бути обмежені свободами й можливостями інших людей, і це неминуче призводить до індивідуального визначення справедливого обсягу свободи та простору, який наданий для самореалізації.
Більшість філософів здавна міркували над тим, чим є справедливість. Відтак виникло декілька дилем, які дотепер повністю не розв’язані. Насамперед, справедливість – це реалізація чеснот, якщо вона не суперечить загальному благу та загальній користі. Ця теза актуальна сьогодні: найкращим прикладом є сусідня держава-агресор, яка продовжує працювати під впливом санкцій заради користі. Чеснота справедливості суперечить користі ‒ і це одна з тих дилем, яку варто розв’язати. Друга дилема «свобода ‒ рівність» виникла дещо пізніше і передбачала забезпечення справедливості за допомогою участі на засадах чесності. У цьому контексті варто напрацьовувати механізми її «перевірки», адже найвразливішим буде найчесніший.
У Доктрині християнської демократії та твердженнях про справедливість видатного американського філософа Джона Роулза визначено власне участь як найефективніший метод забезпечення справедливості – там, де є потреба досягнути певної справедливості, потрібно «включатися» в ті процеси. Відповідно, якщо людині байдуже, то їй байдуже на справедливість і ймовірність її досягнення. А відтак аби з’ясувати, що таке чесність, найраціональнішим буде принцип субсидіарності й учасництва, який є одним із найважливіших засад для сталої демократії.
В умовах ХХІ століття, у час постправди, коли, здавалося б, демократичні держави здатні перетворити громадського мовника у рупор пропаганди, варто навчитися розуміти, чим є Правда і що є Чесність. Хто з довколишніх є чесним і як правильно обрати, хто повинен нас оточувати. До слова, хтось залишиться поза нашою увагою і чиясь чесна правда залишиться поза нами.
На думку дослідника, у галузі управління знаннями та застосування науки про складність Дейва Сноудена, у ХХІ столітті варто виокремити явище багаторівневої реальності, де доводиться зводити багато контекстів. Умови, в яких ми живемо, є не просто фактором впливу, а стають самостійним «гравцем». Власне, контексти також стають самостійним «гравцем» ‒ ми зважаємо на світосприйняття інших людей чи спільноти. Тож, як з’ясувалося, уявлення про справедливість безпосередньо залежатиме від контекстів сучасності.
Під час воєнних конфліктів виникає ще одна дилема справедливості «справедливість ‒ мир». Адже для того, щоб не виникало необхідності помститися, почати новий конфлікт, справедливість – базова потреба.
То чим є справедливість? Хто утворює, впливає й визначає, як варто інтерпретувати контексти, генеруючи відповідального за справедливість? Дуже важливо знати, хто ці люди, інституції чи організації, які визначають дійсність, у якій ми сьогодні живемо.
Шукаючи відповідь на це запитання, дехто знаходить її у провині індивіда – справедливість зводиться до правосуддя, де ключовим є встановлення особи винуватця, істину його злого умислу і засудження. Однак конфлікти в історії людства демонструють абсурдність встановлення індивідуальної вини задля справедливості, а також з метою подальшого успішного розвитку суспільства і держави.
Справедливість передбачає насамперед відповідальність того, хто творить контексти. Суспільство і держава, яка є представником інтересів громадян, створює передумови, легітимізує ‒ а значить і карає, а також створює можливості для певного типу поведінки. Суспільство паралельно із державою також має свою відповідальність, адже несе моральну вину за те, що не перешкодило формуванню тих контекстів, які дозволили певні дії і практики, що призвели до несправедливості.
Справедливість – це не лише про користь, а і про зменшення страждання. А відтак зменшення страждання є однією з вимог, яку висуне українське суспільство задля того, аби досягнути справедливості. Ця цінність у конфліктних суспільствах напряму пов’язана із відчуттям і подоланням травм. У цьому контексті часто використовують термін «відновлювальна справедливість». Цей принцип, в основі якого лежить інклюзія, передбачає зустріч жертви й ката. Саме тут виникає питання готовності до цього українського суспільства в умовах конфлікту, що триває, та незавершеності події, яка спричинила травму.
Чи варто сьогодні говорити про те, що суспільство готове до справедливості?
Маючи багато дилем щодо цього поняття, достатньо контекстів, з якими доведеться жити українському суспільству, вирішальними і ключовими залишаться не лише українці, а й міжнародні еліти, які будуть визначати ці контексти і впливатимуть на них. Для досягнення справедливості треба враховувати позиції не лише громадян цієї країни, а й напрацьовувати механізми забезпечення справедливості, проговорювати досвіди та визначати поняття чесності, уникаючи ризику згуртованості.
Ключова роль для досягнення справедливості належить культурі. Працювати з культурними інструментами ‒ бо це про етику, діалог, цінності та про нові правила.
Повоєнна справедливість в українському суспільстві відбуватиметься на багатьох рівнях, і потрібно навчитись долучатися до майбутньої важкої аналітичної роботи задля забезпечення справедливості всередині країни й ефективної зовнішньої комунікації. Відновлювальна справедливість передбачатиме напрацювання нових правил і цінностей, на основі яких буде забезпечуватись її реалізація. Також потрібно працювати над авторитетами і майданчиками, яким буде довіряти українське суспільство.
За матеріалами круглого столу «Нема миру без справедливості. А в чому вона?», організованого Інститутом лідерства та управління УКУ в межах проєкту «На хмарі» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
16.11.2023