Оперу Дж. Сінополі «Лу Саломе», що втілює «принцип утопії і принцип надії», можна називати ментальним театром, меланхолійною фантасмагорією, психоаналізом або самоаналізом. У ній композитор рефлектував власне ставлення до проблеми любові-смерті.

Опера в Україні переживає справжній бум. Дотримання канонів жанру поступилося новим звуковим, драматургічним і змістовним пошукам. Сучасні композитори творять оперні артефакти, котрі поки що не вкладаються у рамки будь-яких жанрових канонів, а тим паче, рейтингів. 

Визначними подіями 2020 року стали постановки «Електри» Варліковського на 100-літті Зальцбурзького фестивалю під орудою Франца Вельзера-Мьоста і «Бориса Годунова» Баррі Коскі з оригінальною концепцією «пандемійно-адаптованої» режисури в Цюрихській опері під орудою українського диригента Кирила Карабиця.

Два фестивальні міста – Львів і Зальцбурґ – не злякалися вірусу і блискуче відзначили свої ювілейні дати. Напевно душі Вольфганґа Амадея Моцарта-батька і Франца Ксавера Моцарта-сина взяли під патронат ювілейні свята, артистів і публіку. Торжества пройшли феєрично, всі залишилися здоровими.

Вшановуючи 275-річний ювілей від дня народження Максима Березовського, видатний український диригент Кирило Карабиць розповів проф. Аделіні Єфіменко про прем’єри Симфоній Максима Березовського у Києві.

Подій було чимало, що й мотивувало підбити підсумки і вшанувати музикантів, які зробили цей рік творчим, незважаючи на стресові умови праці, карантинні обмеження, напівпорожні зали, втрати гонорарів і майже щоденні ковід-тести.

У Лондонській Королівській опері прем'єра опери «Фіделіо» відбулася незадовго до всесвітнього локдауну. Постановку здійснив Тобіас Кратцер, котрого фаховий оперний журнал Opernwelt за результатами опитування п'ятдесяти провідних німецьких музичних критиків оголосив «Режисером Року 2020».

Дороги назад не буває. Здавалося, що пандемія знищила оперу. Але, напевно, з'являться нові жанри. Поки що не можна сказати, які саме, але звичної для нас опери вже не буде. Режисерам, диригентам і співакам доведеться стати гнучкішими. У періоди криз завжди з'являється щось нове.

Чому нас може навчити Орфей Крістіана Ґергагера і Давида Бьоша? Меланхолія, туга і смерть не торкається митця, якщо він знає, цінує і розвиває свій дар. Сила співу магічна, бо береже життя і дарує безсмертя.

«Парсіфаль» Р. Ваґнера на оперній сцені у день Страсної П'ятниці – давня традиція європейських театрів. Це сценічна містерія, священнодійство, у якому ведеться оповідь про рани, біль, гріх, страждання, прощення, містеріальний урок християнської моралі через співчуття до ближнього.