Два фестивальні міста – Львів і Зальцбурґ – не злякалися вірусу і блискуче відзначили свої ювілейні дати. Напевно душі Вольфганґа Амадея Моцарта-батька і Франца Ксавера Моцарта-сина взяли під патронат ювілейні свята, артистів і публіку. Торжества пройшли феєрично, всі залишилися здоровими.

Вшановуючи 275-річний ювілей від дня народження Максима Березовського, видатний український диригент Кирило Карабиць розповів проф. Аделіні Єфіменко про прем’єри Симфоній Максима Березовського у Києві.

Подій було чимало, що й мотивувало підбити підсумки і вшанувати музикантів, які зробили цей рік творчим, незважаючи на стресові умови праці, карантинні обмеження, напівпорожні зали, втрати гонорарів і майже щоденні ковід-тести.

У Лондонській Королівській опері прем'єра опери «Фіделіо» відбулася незадовго до всесвітнього локдауну. Постановку здійснив Тобіас Кратцер, котрого фаховий оперний журнал Opernwelt за результатами опитування п'ятдесяти провідних німецьких музичних критиків оголосив «Режисером Року 2020».

Дороги назад не буває. Здавалося, що пандемія знищила оперу. Але, напевно, з'являться нові жанри. Поки що не можна сказати, які саме, але звичної для нас опери вже не буде. Режисерам, диригентам і співакам доведеться стати гнучкішими. У періоди криз завжди з'являється щось нове.

Чому нас може навчити Орфей Крістіана Ґергагера і Давида Бьоша? Меланхолія, туга і смерть не торкається митця, якщо він знає, цінує і розвиває свій дар. Сила співу магічна, бо береже життя і дарує безсмертя.

«Парсіфаль» Р. Ваґнера на оперній сцені у день Страсної П'ятниці – давня традиція європейських театрів. Це сценічна містерія, священнодійство, у якому ведеться оповідь про рани, біль, гріх, страждання, прощення, містеріальний урок християнської моралі через співчуття до ближнього.

Ексклюзивне інтерв'ю зі всесвітньо відомою франко-вірменською мецо-сопраністкою Вардуї Абраамян відбулося у Мюнхені після блискучого дебюту співачки в ролі Кармен у неперевершеному шедеврі Жоржа Бізе на сцені Баварської Staatsoper (січень 2020 року).

Репертуар Софії Соловій вражає різноманітністю: оперні партії з «Альчіни» Г.Ф.Генделя, Вітелії з «Милосердя Тита» і Електри з «Ідоменея» В.А.Моцарта, сопранові партії з «Еліаса» Ф.Мендельсона, партія Ельзи з «Лоенґріна» Р.Ваґнера, опери ХХ століття і камерно-вокальні твори сучасників: від K.Пендерецького до Ю.Ланюка.

Цю версію «Анни Болейн» можна назвати театральною «контрреформацією», яка виступає проти сценічного мінімалізму багатьох режисерських опер. Історичну постановку фінансували відразу чотири оперні театри: Лозанни (Швейцарія), Льєжа (Бельгія), Більбао (Іспанія) і Маската (Оман).