©Аделіна Єфіменко

Публіка не просто змирилася із сюжетними, сценічними, ба навіть політичними актуалізаціями класичної оперної спадщини. Набирає обертів процес розуміння того, що оперна постановка є результатом колективної творчості. Нині опера стала одним з найпотужніших комунікативних явищ у царині культурної дипломатії та демократичного руху.
Оперний фестиваль Россіні, який щоліта відбувається на сценах мальовничого старовинного містечка на березі Адріатики Пезаро – місті народження геніального Джоаккіно Россіні – відзначив ювілей: 40 років від дня заснування.
Справжньою кульмінацією і розв’язкою теми смерті Зальцбурзького фестивалю став концерт Оркестру Віденської філармонії під орудою шведського диригента Герберта Блумстедта.
Фестивальна команда мистців провадить серії дитячих вистав: честь відкриття фестивалю належала не «великим оперним історіям», а прем’єрі дитячої опери «Спів чарівного острова».
Вибір конкретних мистців для актуальних проєктів Зальцбурзького фестивалю інтендант  Маркус Гінтергойзер мотивує театральним досвідом колег у сфері архаїки, античності, міфу.
Зальцбурзький фестиваль традиційно торкається «вічних тем». Лейтмотивом фестивальних подій 2019 року став міф, розглянутий у дзеркалі сучасності.
Усі радикальні інтерпретації оперної класики Кшиштоф Варліковський обумовлює єдиною метою – виявити і зрозуміти причини краху людяності, культури, творчої свободи у різні епохи.
Варліковський архаїзує сьогодення, щоб показати схожість психології модерної людини та героїв міфів. Самознищення античного роду режисер поставив у ситуацію часового континууму, а не паралелізму міфу і реальності. Прокляття повторюється від однієї до іншої сутички народів, диктаторів, родинних чи політичних кланів.
Дія його вистав подібна до шокової терапії. Феномен театру Варліковського інтеґрував на грані провокації і ритуалу театральні традиції експресіонізму, абсурду, постмодернізму і доповнив їх дослідницьким хистом вивчення первісних джерел людської натури.
Італійська публіка, будучи прибічницею старих традицій оперної сцени, де віками панував культ диригента, з великою обережністю сприймає актуалізовані, тим більше провокативні зразки інновацій «режисерської опери». Але намагання режисерів балансувати на межі оригінальності й історизму інколи обертається пересічними результатами навіть за наявності зіркових виконавців.
05.05.19 | Мілан | Штука