Федеріко Марія Сарделлі: творчі перехрестя
Маестро Федеріко Марія Сарделлі. Фото: Michele Crosera.
За творчістю відомого італійського Маестро Федеріко Марія Сарделлі я почала спостерігати після нашого знайомства на одному з найвизначніших Міжнародних Генделівських фестивалів Німеччини. Читачі видання «Збруч» пам’ятають мою докладну рецензію прем’єри опери Ґ. Ф. Генделя «Птоломей, цар Єгипту» від 12.03.2020 . За місяць до вторгнення пандемії я була запрошена на 43-й фестиваль з нагоди 335-ї річниці від дня народження Ґеорґа Фрідріха Генделя.
За сніданком у готелі, напередодні прем’єри «Птоломея», періодично відволікаючись від хаотичного перегляду традиційного «кейсу» музичного критика, погляд зупинявся на імпозантній постаті елегантного джентльмена в окулярах. Його габітус, непрозора внутрішня експресія вражали. Художник, – подумала я, – Нео-Сальвадор-Далі! Помилилася я лише частково, коли побачила того ж джентльмена за пультом оркестру Німецьких Гендель-солістів (Deutsche Händel-Solisten). Враження про диригентську інтерпретацію оркестрової палітри «Птоломея» і унікальну диригентську техніку, яка нагадувала елегантну хореографію жестів, стали незабутніми, Федеріко Марія Сарделлі запам’ятався майстром народження дива.
У рецензії «Барокова луна кохання», опублікованій на ресурсі «Збруч», поряд з моїми захопливими відгуками про солістів Якуба Йожефа Орлінського і Луїзе Кемені, про режисуру Бенджаміна Лазара, все-таки найбільшу увагу я приділила Маестро Сарделлі: «Єдиний вірний шлях до щастя – говорить музика Генделя, а режисерський дует Бенджаміна Лазара і Аделіне Карон прекрасно доповнюють цей посил мистця у сценографії – це досягнення гармонії з природою. Диригент постановки – італійський маестро Фредеріко Марія Сарделлі небезпідставно назвав «Птоломея, царя Єгипту» оперою природи (Naturoper). Під його легким одухотвореним жестом оркестр живе, дихає, іскриться різними фарбами, зображає море, хвилі, дерева, підводне царство і, насамперед, єдність людських афектів і стихій природи. Музиканти оркестру Deutsche Händel-Solisten – багаторічного (з 1985 року) гаранту високого рівня фестивалю у Карлсруе – немов насолоджуються бароковим плином звучання mouvement pour mouvement (з фр. – рух заради руху). Тут і розмаїття тембрових поєднань в дуетах дерев’яних духових, чудові імпровізації гітарона і клавесина, польотні пасажі скрипкової групи. Органіку пульсуючого ритму диригент позбавив силового удару типу Barock – це Rock. Разом зі сценічними ідеями Бенджаміна Лазара, елегантною хореографією диригентських жестів Фредеріко Марія Сарделлі оркестр створив істинну акустичну насолоду»[1].
Ясно, що це неймовірне враження мені хотілося поглибити. З того часу і почала цікавитися планами концертних виступів диригента. Виявилося, що контактувати з Маестро легко і цікаво. Відкрита людина, всеосяжний екстраверт, закоханий у синергію власних творчих перехресть. Пізніше я відкрила й інші таланти цього Нео-Сальвадор-Далі, щоправда не сюрреаліста, а гіперреаліста. На появу нових мальовничих картин і графіки Сарделлі-живописця, котрі Маестро час від часу розміщує на своїй ФБ-сторінці, чекаю з таким же зацікавленням, як і на його нові концерти та оперні прем’єри.
Фото: Michele Crosera.
Багатогранність митця вражає. Один із найавторитетніших інтерпретаторів музики бароко та класицизму, професійний художник, композитор, флейтист, музикознавець, живописець, гравер, автор-сатирик, який періодично публікується в журналі «Vernacoliere».
Федеріко Марія Сарделлі є головним диригентом Accademia Barocca di S. Cecilia, постійним гостем Maggio Musicale Fiorentino і Teatro La Fenice, засновником барокового колективу Modo Antiquo. Від 1997 року він записав понад сорок компакт-дисків для Deutsche Grammophon, Sony, Dynamic, Naïve, Brilliant і двічі номінований на премію «Греммі».
В Італії поки що неораним полем фахового дослідження Сарделлі-музикознавця і справжньою пристрастю науковця є фігура Антоніо Вівальді. Архівний пошук і реставрація манускриптів легендарного «рудого священника», котрий експериментував у всіх жанрах свого часу, створив понад 90 опер, з яких знайдено 49 і понад 500 концертів для різних соло інструментів – справа життя Сарделлі. У жовтні цього року в Кафедральному соборі Монреале (Сицилія) поряд з творами Моцарта (незакінчена Меса до-мінор KV 427, яку митець цінить вище за «Реквієм») і Гуммеля (Концерт для мандоліни з оркестром) звучали віднайдені Симфонія сі-мінор «До гробу Господнього» RV 169 і невідомі концерти RV 775 і 818 Антоніо Вівальді.
Партитури Маестро віднайшов і ідентифікував у Венеції, порівнявши різні фрагменти. Виконання цих концертів стало можливим завдяки музичній реставрації Федеріко Марія Сарделлі. Як зауважив Маестро, «Твір зберігає первозданну красу, навіть якщо він незавершений. Саме у недокінченості «Реквієму», «Меси», як і у щойно віднайдених творах Вівальді зберігається невисловлена краса музики»[2]. Протягом багатьох років Маестро Сарделлі відшукує нові й нові раритети і виконує їх у концертних програмах поряд із уславленими творами Моцарта і Генделя. Така музика – за висловом диригента, «музика з шухляди» – не завжди оцінюється як шедевр, проте, це не проблема музики, а сприйняття слухачами відомих творів, яким вони легше довіряють, аніж бажають прислухатися і оцінити невідомі твори, ще не названі шедевром лише тому, що їх ніхто не чув. Для Сарделлі як композитора важливою місією стало виконання саме невідомих, або незавершених творів, це наче археологічні здобутки: вони збагачують наш слуховий досвід, поповнюють знання про епоху, урізноманітнюють картину музичної стилістики певного часу.
З моменту знайомства з неосяжним розмаїттям діяльності Маестро, Венеція стала місцем мого паломництва не лише завдяки Ваґнеру, Монтеверді, Вівальді, а й Сарделлі, адже Маестро часто диригує у чарівний венеційській опері Teatro La Fenice.
У серпні і вересні 2020 року диригент відновив на історичних сценах театрів Венеції і Флоренції (копродукція Teatro La Fenice і Teatro Comunale / Maggio Musicale Fiorentino) легендарну італійську версію опери Ґ. Ф. Генделя «Рінальдо». Я відвідала одну з вистав прем’єрної серії 2 вересня 2021 року. Відновлена постановка, що вперше побачила світ 36 років тому в муніципальному оперному театрі Реджо-Емілії (Teatro Municipale Romolo Valli), присвячена вшануванню 90-річного ювілею автора-режисера італійця П'єра Луїджі Піцці. Хоча «Рінальдо» по факту є першою англійською оперою Генделя, по суті це цілком італійський твір. Все, що Гендель винайшов у бурхливі часи молодості у венеційському, римському і неаполітанському театрах, він узяв із собою до Лондона.
Фото: Michele Crosera.
Особливість цієї постановки – використання одночасно двох різних редакцій партитури «Рінальдо» 1711 і 1730 років. «Рінальдо» Піцці / Сарделлі – синтетична версія опери зі скороченими речитативами і вилученим з дії опери персонажем Євстаціо. Від 1985 року ця постановка об’їздила весь світ і мала сенсаційний успіх. П'єр Луїджі Піцці – оригінальний інтерпретатор музичного театру бароко. Протягом 35-ти років постановка «Рінальдо» не стала музейною. Хоча в одному з інтерв’ю, опублікованому у програмному буклеті постановки «Рінальдо» у венеційській La Fenice, режисер зізнається, що його кумиром завжди був легендарний Джакомо Тореллі (Giacomo Torelli, 1608‑1678) – італійський сценограф, інженер, архітектор, радикальний винахідник ефектної театральної машинерії – чарівної сили, що «супроводжує героїв у подорож позареальними світами»[3].
Фото: Michele Crosera.
Герої опери «Рінальдо» Ґеорґа Фрідріха Генделя, запозичені з епосу Торквато Тассо «Звільнений Єрусалим» (іт. «La Gerusalemme liberata») про перші хрестові походи, про чари Арміди, про силу вірного кохання, що долає зло, з’являються на сцені як прибульці з минулого, верхи на кінних статуях, з довжелезними плащами і вуалями наче з крилами. На очах глядачів твориться дійство повернення італійського театрального кону генделівських часів. Але досі вражає стиль гіпербароко Піцці. І очевидно, що ці сценічні ідеї режисера імпонують диригенту, адже двигуном сценічного руху завжди є музика. Рельєфність образів, досягнута через пульс, рух, музичну пластику і живописне буяння оркестрового колориту, ніколи не застаріває.
Фото: Michele Crosera.
Головним героєм такої постановки закономірно стає диригент. Можна безкінечно захоплюватися умінням Маестро виділяти з оркестру індивідуальну палітру кожного інструментального тембру. Як рельєфно звучали діалоги гобоя і фагота, як віртуозно змагалися скрипкові соло з фаготом, а у кольорову палітру оркестру вкраплювалася чітка графіка клавесина, яку диригент поволі відпускав в імпровізаційне плавання сольних каденцій! Справжнє свято інструментальних фарб на тлі вишуканого балансу мідних, струнних і вокалу народжується з жесту диригента. Музичне диво відбувається природньо, навіть непомітно, якщо б я не слідкувала так ретельно і захоплено за миттєвою візуалізацією руху в звучання. Жодного натяку на пафосність або самолюбування. Маестро є вірним адептом ідеї «природної людини» Ж.-Ж. Руссо: «Єдиний вірний шлях до щастя, – говорить його музика, – це досягнення гармонії з природою»[4]. Процес диригування для нього – духовне благословення: «у красу простору я вдихаю красу музики, красу її звучання» і «коли диригую, помножую благотворні імпульси»[5]. Вислови Маестро Сарделлі кореспондують з диригентською аксіомою Ріккардо Муті: «Руки і є продовженням духу».[6]
Фото: Michele Crosera.
Великий історичний резонанс роботи Сарделлі-дослідника, наприклад, над реконструкцією опери Антоніо Вівальді «Орландо Фуріозо» відбувся тому, що всі свої архівні проекти Федеріко Марія Сарделлі конвертує в музичну практику, записує компакт-диски за підтримки Vivaldi Edition і ради мистецтв регіону П'ємонт. Реставрувати архівні знахідки – ювелірна, винахідлива робота музиканта, який вміє виявити красу незавершеності або побачити крізь фрагменти цілісність. Не знайшовши ноти третьої дії і увертюри «Орландо Фуріозо», Сарделлі доповнив партитуру невідомим концертом Вівальді, створеним у той самий період, виконав і записав з бароковим ансамблем музичних інструментів Modo Antiquo (Naïve, 2012 2012).
Інтерпретації диригента поряд з досягненнями Людини «тисячі й однієї справи» отримали різні винагороди і відзнаки. Федеріко Марія Сарделлі є членом Інституту Вівальді Фонду G. Cini di Venezia, відповідальним за Каталог Вівальді (RV), який опублікував музикознавчі дослідження для видавництв Bärenreiter, Ricordi, SPES та G. Cini di Venezia. За свою літературну діяльність Сарделлі (автор роману «L’affare Vivaldi», наукової монографії про іконографію, її зв’язки з музикою та портрети Вівальді, що незабаром вийде друком у видавництві Sellerio) був неодноразово удостоєний почесних премій, зокрема, він є також лавреатом літературної премії Comisso і найвищої нагороди музичного уряду Тоскани Il Gonfalone d’Argento за мистецькі та культурні досягнення.
Фото: Wikipedia Website, 2016; Modo Antiquo Website; Atelier Musicale Website, March 2016; Federico Maria Sardelli profile on Facebook; © Filippo Milani; © Filippo Fior; Sandro MIchahelles Fotografo
[1] Єфіменко А. Барокова луна кохання «Птоломей, цар Єгипту» на Міжнародному Генделівському фестивалі 2020 у Карлсруе. 12.03.2020, «Збруч». URL: https://zbruc.eu/node/96213
[2] Helmut Falloni. „L’Incompiuta grande belezza nello spazio sacro”. Federico Maria Sardelli e la Messa di Amadeus «Un capolavoro che è pari al Requiem». Eventi. 19. Ottobre 2021.
[3] Pier Luigi Pizzi: «Una macchina teatrale umanizzata» a cura di Leonardo Mello /Rinaldo. Programma. Teatro la Fenice. P. 50-51.
[4] Єфіменко А. Барокова луна кохання «Птоломей, цар Єгипту» на Міжнародному Генделівському фестивалі 2020 у Карлсруе. 12.03.2020, «Збруч». URL: https://zbruc.eu/node/96213
[5] Helmut Falloni. „L’Incompiuta grande belezza nello spazio sacro”. Federico Maria Sardelli e la Messa di Amadeus «Un capolavoro che è pari al Requiem». Eventi. 19. Ottobre 2021.
[6] Riccardo Muti: „Die Hände sind die Verlängerung des Geistes“. Im Interview „Wir können Freundschaft stiften durch die Musik“von Peter Krause für „Concerti“. September/Oktober 2021. S. 11‑12.
16.11.2021