Йонас Кауфман: красу творять не вокальні лінії, а глибока людяність наших безумств
Йонас Кауфман. Фото: ©Wilfried Hösl.
В очікуванні на зустріч і інтерв’ю з Йонасом Кауфманом, визнаним у світі абсолютним Weltstar, Heldentenor, (нині, 29 червня, співак дебютує у фестивальній прем’єрі Баварської Staatsoper в партії Трістана), пригадався зміст одного з листів Рихарда Ваґнера до Матільди Везендонк.
За шість років до першої мюнхенської прем’єри, яка відбулася на сцені Придворної опери 10 червня 1865 року за сприяння Короля Людвига ІІ Баварського, Ваґнер застерігав і прорікав: «Цей Трістан буде чимось жахливим! Цей останній акт!!! Боюся, що оперу заборонять – якщо тільки невдала постановка не спародіює її зміст. Мене може врятувати лише посередня постановка! Ідеальне виконання буде зводити людей з розуму». (Люцерн, квітень 1859 року).
Ліричний відступ
Протягом 2013-2020 років, які тріумфально вписали в історію Баварської Staatsoper «Еру Бахлера-Петренка», мюнхенці призвичаїлася до ідеальних постановок. В очікуванні нової постановки «Трістана і Ізольди» оперна публіка вже до початку прем’єри втратила принаймні не розум, але німецький прагматизм: квитки на всі вистави миттєво зникли, незважаючи на зростання цін після пандемійної кризи. Прощальна вистава великого дуету ідеального інтенданта (Ніколауса Бахлера) з ідеальним диригентом (Кирилом Петренком), очевидно, не залишає Ваґнеру надій на посередній рівень виконання музичної драми. Тим більше, коли на головні ролі «Трістана і Ізольди» заявлені вокалісти, що досягли вершини музичного Олімпу. Світові імена й унікальні голоси Йонаса Кауфмана (Трістан) і Ані Гартерос (Ізольда) доповнять у фестивальній прем’єрі визнані ваґнерівські співаки Вольфґанґ Кох (Курвенал), Окка фон дер Дамерау (Бранґена), Міка Карес (Король Марк) та інші.
Передісторія
Пригадаймо перипетії рецепції цього найбільш інноваційного серед усіх музичних драм Ваґнера опусу, досі огорнутого шлейфом загадкових обставин. Підготовку до вистав у Ріо-де-Жанейро, Карлсруе, Парижі, Відні, Дрездені, Ваймарі супроводжувала серія фатальних зривів. Заплановані прем’єри не відбулися. Перший виконавець партії Трістана у Карлсруе Людвіг Шнорр фон Карольсфельд після перших спроб виконати партію відмовився виступати у прем’єрі, зневірений заспівати третій акт. Алоїс Андер під час підготовки до віденської прем’єри втратив голос. Після того, коли прем’єра у Мюнхені з подружжям Шнорр фон Карольсфельд нарешті відбулася, виконавець Трістана після трьох вистав «Трістана і Ізольди» раптово і несподівано помер у віці 29 років. Рання і загадкова смерть першого Трістана стала легендою. Тривалий час у цій смерті звинувачували саме Ваґнера, точніше, трансцендентні вимоги Майстра до партії Трістана. Про смерть співака як фізіологічний результат надскладної ваґнерівської партії пам’ятають вокалісти і сьогодні. Не всі відважуються на виконання Ваґнера. У його музичних драмах немає простих партій. Навіть поняття «ваґнерівський голос» увійшло в науково-педагогічний і медичний обіг як спеціальний об’єкт дослідження фізіології голосу.
Сьогодення
За тиждень до вистави сучасний Трістан – Йонас Кауфман – зустрівся з шістьма представниками преси – (Баварського радіо, dpa, центральних німецьких газет Die Zeit i Süddeutsche, української газети Zbruc i журналу «Музика»). Відбулася годинна розмова про нову версію «Трістана і Ізольди» Кшиштофа Варліковського. На запитання преси співак відповідав відкрито, вільно, компетентно, часом з гумором, часом аналітично, інколи з відчуттям суґестивного занурення у роздуми про «власного Трістана».
Йонас Кауфман і диригент Кирило Петренко. Фото: ©Wilfried Hösl.
Мені завжди імпонує у подібних бесідах, коли співак на підтвердження власних аргументів, цитує величезні фрагменти ваґнерівського лібрето. Але Йонас Кауфман надавав при цьому питомої ваги не лише кожному слову, а й нюансам інтонації, семантики, наче намагався плести мереживо прихованих сенсів. З першого питання було зрозуміло: ваґнерівський Gesamtkunstwerk починається для Йонаса Кауфмана з Ваґнера-поета. На запитання кореспондента Süddeutsche Zeitung, як взагалі вдається співакам заучити цей штучний, обтяжений старонімецькими зворотами текст, вимовляти слова і фрази, яких не існує в ужитку (враховуючи, що у часи Ваґнера книги друкувалися ще готичним шрифтом), Йонас Кауфман чесно зізнався: «Я і сам не знаю, як нам це вдається. Очевидно, ми маємо щастя постійно поєднувати вірші з музикою, тому в результаті виходить неймовірно красивий симбіоз, який пам'ять утримує».
Один фрагмент з лібрето прозвучав з вуст вокаліста наче квінтесенція всієї ваґнерівської філософії Liebestod – звершення нездійсненного кохання у єднанні любові-смерті. Цитуючи ваґнерівські тексти, Йонас Кауфман розшифровує їх, повторює, намагається роз’яснити кожну деталь. Виникає враження, що співак занурюється у ваґнерівську вербальну ауру і вже розмовляє не з журналістами, а дивлячись повз нас, домірковує далі суть страждань і смерті власного Трістана. Ось одна з цитат Йонаса Кауфмана у моєму приблизному перекладі: «Господиня мовчання наказує мені мовчати: якщо я вловлю те, про що вона промовчала, промовчу я про те, що вона не вловила». – Потім вона відповідає – продовжує Йонас Кауфман: «О, те, що ти приховав, ясно, що я вловила». Що означає (роз’яснює Кауфман): я вже знаю, що ти думаєш, і ти знаєш, про що я думаю, але ми про це мовчимо – це дещо складно, але в основному і полягає основна ідея.
Сцена з опери. Трістан – Йонас Кауфман. Фото: ©Wilfried Hösl.
Згадаємо, що свою невтамовану пристрасть до Матільди Везендонк, сублімовану в «Трістані і Ізольді», Ваґнер називав «Die Kunst des tönenden Schweigens» (з нім. – мистецтво озвученого мовчання). Складність інтенції Ваґнера (розкрити вокально-симфонічними засобами поезію любовного трикутника Ріхард Ваґнер – Матільда Везендонк – Отто Везендонк, закодовану в образах-легендах Трістана – Ізольди – Короля Марка), Йонас Кауфман не облегшує і не осучаснює, проте його тверезе пояснення містичної складової Liebestrank (з нім. – любовний напій), яким Бранґена підмінила Todestrank (з нім. – смертельний напій), порушивши наказ господині Ізольди – навмисне демістифікує сакральний сюжет.
Протягом розмови стає очевидним, що уявлення Кауфмана про інтерпретацію «Трістана і Ізольди» якщо й перехрещується з ідеями режисера-психоаналітика Кшиштофа Варліковського, то відносно. Але про це пізніше. Повернімося до відповідей Йонаса Кауфмана на питання про чарівну силу Liebestrank, у яких співак ставить на реалістичну платформу праісторію про «чар-зілля», рецепт якого успадкували від матерів Бранґена і Ізольда. Та й, можливо, з давніх часів любовним зіллям чаклунки приворожували коханих, але у політичних шлюбах зі старими і потворними чоловікам, – розмірковує Йонас Кауфман – одружені жінки могли на ніч підливати його чоловікам, або і самі вживали на ніч, щоб не все здавалося таким поганим. Чарівним зіллям міг бути чудовий трав'яний шнапс. Проте у Ваґнера лінія Liebestrank огорнена містикою і є символом здійснення любові у смерті.
На питання про складність партії Трістана Йонас Кауфман підсумував, напевно, думки всіх вокалістів, які виконували цю партію і вижили, не втративши голосу. Тенор згадує про третій передсмертний акт і пораненого Трістана: якщо голос від напруження звучить втомлено, ламається, це відповідає театральній правді, – стверджує співак. Всередині ще є можливість відпочити, але третій акт жорсткий. Ці нескінченні спалахи! Від них поступово втрачаєш не лише енергію, а і концентрацію. Якщо відстанеш від оркестру на дві восьмі – взагалі вилітаєш і повернутися неможливо. Це проблематично для голосу. Розплановане заздалегідь виконання нот – утопія. Треба реагувати разом з оркестром тут і тепер, як комп’ютер. Потім співак додає: це одна з найбільш виснажливих партій не лише через тривалість протягом чотирьох годин, не лише через неймовірну масу тексту, а саме через ці вибухові спалахи, які вже поставили багато суперзірок на межу нервового зриву.
Трістан – Йонас Кауфман. Фото: ©Wilfried Hösl.
Далі, дійшла черга до центрального для мене питання про гармонію чи дисгармонію співпраці вокаліста з режисером. До моїх спостережень і захоплення творчістю всесвітньовідомого польського режисера Кшиштофа Варліковського (вважаю його ідеї геніальними і пророчими, навіть якщо не все вдається ідеально реалізувати на сцені: мій текст про Кшиштофа Варліковського див. тут), додається особливий людський сентимент до тендітної манери режисера зі світовим ім’ям здаватися невпевненим, скромним, завжди здивованим своїми успіхами, виходити на поклони тихенько, майже навшпиньки в очікуванні «Бу!» і дивуватися, коли публіка вигукує «Браво!». Поряд з іншим поцікавилася у співака, наскільки Трістан Кауфмана перетинається з Трістаном Варліковського, адже двох однакових Трістанів, осмислених різними митцями, не існує.
Відповідь не була для мене несподіванкою. Так, ставлення Йонаса Кауфмана до ролі Трістана дещо інше, поза сумнівом, він має власний, виплеканий протягом 20 років образ Трістана. «Я не випадково не брався за цю роль так довго, – зауважує співак. – З відстані відчував особливий пієтет до цієї ролі у поєднанні з ентузіазмом до музики Ваґнера, яка є абсолютний Wahn! (нім. – безумство), до масштабів музичної драми, яка могла би бути не такою довгою, але саме тому крок за кроком вона веде нас у світ глибинної психології. З часом приходить розуміння, що красу творять не вокальні лінії, а в глибока людяність наших безумств».
Сцена з вистави «Трістан і Ізольда» Баварської Staatsoper. Фото: ©Wilfried Hösl.
Йонас Кауфман не мусить грати Трістана Варліковського. «Це не той режисер, який прийде і чітко пояснить, що і як ти мусиш робити». При цьому «свою головоломку режисер до кінця тримає від усіх в максимальній таємниці, яку мають розгадати глядачі, визнати як інновацію, і сам сподівається, що співаки так і не зрозуміють, що він мав на увазі». До речі, браво Йонасу Кауфману за цю відповідь! Співак влучав у саме яблучко, адже схопив суть всіх концепцій Варліковського разом узятих. Над головоломками Варліковського сама часом продираюся, щоб розшифрувати нашарування смислів, натяки і цитати. Режисура Варліковського – персональна герменевтика в дії! Як висловився Мірон Гакенбек – незмінний драматург Кшиштофа Варліковського: «Власне кажучи, усі постановки Варліковський фактично обертає навколо своїх питань про життя. Для нього театр – це засіб самовідкриття. ... Він не зацікавлений викладати акторам всі складнощі своєї концепції, але він спокушає їх до спільного пошуку і очікує, що вони повірять його раптовим, нелогічним, ірраціональним рішенням, адже у цьому суть переживань героїв».
Йонасу Кауфману, поза сумнівом, імпонує нова постановка Кшиштофа Варліковського, коли він зауважує про чутливість режисера до музики, співаків, переваги внутрішньої взаємодії над зовнішньою. У просторі, який Варліковський створює на сцені, співаки відчувають себе креативно, впевнено і комфортно. «Гарні умови для концентрації на своїй партії! – зауважує Кауфман. – Там, де я помічаю довготи Ваґнера, відсутність дії, натомість багато внутрішніх подій, розріджених каденцій, вічного очікування, Варліковському вдається вирішити ці моменти урівноважено, спокійно, з повною віддачею внутрішньому стану героїв. Я не вважаю себе традиціоналістом. Трістана я сприймаю по-своєму, також інакше, як режисер, але вважаю інтерпретацію Варліковського глибокою і дуже й дуже гарною».
Йонас Кауфман підтвердив і мої сподівання побачити його у цій ролі в інших продукціях, хоча конкретних планів на даний час поки що не було.
Ізольда – Аня Гартерос, Трістан – Йонас Кауфман. Фото: ©Wilfried Hösl.
На кінець зустрічі музичні критики не змогли оминути злободенні питання пандемійної кризи, ролі театрів, опери у майбутньому культури та ставлення суспільства до митців. Йонас Кауфман зауважив, що протягом останнього року багато претензій виникало до політиків, проте він не хотів би помінятися з ними місцями. Вирішувати у кризовій ситуації, що краще, що гірше, як краще рятувати людей – це надзвичайно складно. «Згодом, коли аналізуємо з висоти сьогодення минулі помилки, завжди здаємося самі собі розумнішими, – згадує співак. – Закономірно, що тепер з’являється більше ідей та оптимальних відповідей на шляхи подолання пандемії. Але прийняття консервативних рішень у пікових ситуаціях світової кризи не було помилковим. Нинішні цифри і опитування наочно демонструють: люди стали почуватися більш захищено. Як і всі мої колеги, я був змушений не працювати. Згадайте, спочатку нам кажуть: театри закриваються на 4 тижні, але минають місяці і ми не знаємо, що буде далі. Всі пережили неспокій, невпевненість у майбутньому. Вільним часом, який ми отримали, не можна було ані насолоджуватися, ані продуктивно використовувати. Проте я помітив, що мій голос отримав велику користь від цієї вимушеної паузи.
Ізольда – Аня Гартерос, Трістан – Йонас Кауфман. Фото: ©Wilfried Hösl.
Як музичного педагога більш як з 30-річним стажем мене цікавило питання розвитку програми майстер-курсів, які оголосив Йонас Кауфман у рік пандемії, щоб підтримати молодих вокалістів. Насправді доля нового покоління музикантів – дуже болюче питання, підтвердив Йонас Кауфман. «Ми довго будемо відчувати шкоду, яку нанесла пандемія нашим нащадкам. Багато молоді помітили непевні позиції мистецтва у часи кризи, і, мабуть, обиратимуть інші професії. В результаті втратимо багато талантів. Я вже відчуваю сумління, що не встигаю передавати молоді свої вміння і досвід. Будучи студентом, знайомий зі ситуацією, коли професори приїжджали на тиждень-два на заняття, цілими днями займалися з нами, щоб якось врівноважити пропущені години, а потім знову на шість тижнів від’їжджали в концертні турне. Приємно і показово вписувати у біографію зіркові імена, з якими попрацював кілька занять, або прийняв участь у майстер-курсах. Але студентам потрібна регулярна підтримка, наставництво, методика і постійний контроль. На жаль, через мій щільний графік, я поки що не можу викроїти час на професуру. Хоча багатьом вокалістам можу допомогти з порадами, а інколи і вивести на нову дорогу».
З вдячністю за змістовну розмову бажаємо Йонасу Кауфману здійснення всіх планів і великого успіху в прем’єрній серії фестивальних вистав «Трістана і Ізольди» Ріхарда Ваґнера, що відбудуться на сцені Баварської Staatsoper 29 червня, 4, 8, 13, 31 липня 2021 року.
29.06.2021