Ім'я М. Березовського – основоположника жанру хорового концерту – пов’язується в історії музики з авторством першої української симфонії і першої української опери. Симфонії М. Березовського розкривають нову грань творчості композитора – його захоплення світською музикою. На ниві повернення втраченої музичної спадщини в Україну зусилля відомого у світі українського диригента Кирила Карабиця чотири роки тому дало результати. Вперше у Національній філармонії України прозвучала Симфонія C-Dur Максима Березовського. Цей ранній опус, як і безліч інших творів композитора, донедавна вважався втраченим. З огляду на унікальність події, що відбулася 15 червня 2016 року, відгуки преси були захопливими, але поодинокими. Проте ентузіазм диригента підтримали музикологи. Симфонія C-Dur та сфера світських жанрів у творчості композитора стали предметом наукових досліджень.
Український диригент Кирило Карабиць.
Аделіна Єфіменко: Кириле, у цей складний пандемійний 2020 рік згадується емоційний вибух від знакового концерту 2016 року, на якому відбулося повернення Симфонії C-Dur в Україну. Пам’ятаєш, як журналістка «Радіо Свобода» Ірина Штогрін зауважила: «Кирило Карабиць, український диригент, який працює з провідними європейськими оркестрами, учора плакав»[1]. Яка твоя оцінка цієї події і цієї Симфонії сьогодні?
Кирило Карабиць: Як український диригент я вважаю своєю місією дбати про українську музику, відкривати нові імена композиторів або знаходити твори, які були втрачені. Я намагаюся повертати їх в Україну. Це – велика частина моєї діяльності як диригента і, навіть, частина мене самого. Ще зі студентських років я готував різні концерти в Україні, в Києві зокрема. Пам’ятаю, як ми вперше виконали «Різдвяну ораторію» Й. С. Баха – усі шість кантат. Коли я дізнався про існування Симфонії М. Березовського, я мріяв виконати цю музику вдома. Хоча Симфонія на той час вже була виконана в Росії, я вважаю, що Березовський – один з найважливіших митців для української і європейської музичної культури. Майже всі його твори були загублені! І ось, коли знайшлася партитура, я відчув необхідність зробити його музику невід’ємною часткою репертуару наших українських оркестрів. Минуло вже кілька років, і тому зараз можу впевнено говорити про успіх цього проєкту. Я досяг своєї мети. Тепер в Україні Симфонію C-Dur виконують різні оркестри. Вона увійшла до української спадщини. Симфонією зацікавилися диригенти, музикознавці, твір вивчають студенти. І це чудово!
А. Є.: Російські оркестри дотримуються версії, що ця «хронологічно сама рання зі збережених симфоній написана російським автором»[2]. Відомо також про виконання твору Оркестром Pratum Integrum у 2004 році на лейблі Caro Mitis і про оприлюднення відеозапису після виконання Симфонії в Україні у 2019 році[3]. Чи ти знайомий з художнім керівником оркестру Pratum Integrum віолончелістом і диригентом Павлом Сербіним? Яка твоя думка щодо диску, на якому Симфонія Березовського записана як „The First Russian symphony“?
К. К.: Немає нічого дивного у тому, що російський дириґент наполягає: Березовський – російський композитор. Березовський народився в Україні, але більшу частину свого життя працював в Росії і був тісно пов'язаний з Петербурзькою Придворною співацькою капелою. Він співпрацював з музикантами Глухівської співацької школи – переважно вихідцями з України. Потім навчався і писав музику для Італії, професійно він відбувся в Росії і, частково, в Італії. Італійці також мають право називати Березовського італійським композитором. Як і багато інших українських музикантів, Березовський зробив величезний внесок у музичну культуру Російської імперії. І його професійне становлення відбулося в Росії. Я впевнений, що не варто приділяти аж стільки уваги цьому питанню. Важливіше робити в Україні все для того, щоб його музика звучала, а не боротися на словах за визнання його національної ідентичності. І навіщо нам дивитися на те, що робить Росія? Ми мусимо піднімати нашу національну спадщину із забуття. Росія має право називати Березовського російським композитором, а наше право – називати його українським. Для німців Й. Брамс – німецький композитор, а австрійці вважають його своїм, австрійським. Ф. Ліст – і угорський, і німецький, і французький композитор. Нещодавно прочитав у Відні: Ф. Ліст – великий австрійський композитор. У цьому питанні важливо тверезо оцінювати ситуацію і порівнювати, наприклад, програми інвестицій різних країн, що вони впроваджують у справу вшанування і популяризації музики композиторів, яких вважають своїми.
А. Є.: Яке твоє враження про інтерпретацію Симфонії C-Dur М. Березовського Оркестром Pratum Integrum? Чим вирізняється твоя інтерпретація?
К. К.: Мені подобається інтерпретація твору Оркестром Pratum Integrum. І в першу чергу тому, що музиканти грають на старовинних інструментах – а це можливість у повній мірі відчути колорит ‛барокового звучання’ завдяки особливому фонізму струнних, духових, наприклад, натуральних валторн. В Україні, на жаль, ми ще не мали таких інструментів, тому моя інтерпретація зі сучасним оркестром не належить до сфери історично інформованого виконавства. Але таке виконання можливо і навіть цікаве з історичного погляду. В європейській практиці широко розповсюджені обидва типи інтерпретацій музики композиторів, котрі творили у період перехідний від бароко до класицизму. Зокрема, мені доводилося диригувати творами Карла Філіппа Емануеля Баха і для мене його музика, як і спосіб мислення композитора, дуже подібні до Березовського.
А. Є.: Відомо, що прижиттєві зображення композитора не збереглися. Чи доводилося тобі бувати в болонській капличці Сан-Джакомо Маджоре (San Giacomo Maggiore) від монастиря ордену пустельників Св. Августина, у якій мав би находитися портрет М. Березовського?
К. К.: Ні, на жаль я не був у цій капличці, але я знаю про цей портрет. При нагоді дуже би хотів поїхати до Болоньї і відвідати капличку.
А. Є.: Але повернемося знову до Симфоній. Де і коли звучала Симфонія C-Dur М. Березовського в Україні і у Європі?
К. К.: Щодо виконання творів Максима Березовського у Європі – я це питання окремо не досліджував. Але в України велика кількість оркестрів зверталася до мене з проханням надіслати копії партитури і оркестрових голосів Симфонії. І я дуже радий, що з моменту нашого першого виконання у Києві Симфонія Березовського стала популярним твором в Україні.
А. Є.: Дослідники відзначають довершеність композиції Симфонії C-Dur, унікальність перехідного етапу сонатної форми від старовинної до класичної, а також порівнюють інструментальні прийоми з хоровими концертами М. Березовського. Що для тебе стало родзинкою у цій композиції? Чи є у цій досконалій «моделі італійської симфонії» українські відгуки? І, до речі, чому Березовський обрав колорит С-Dur?
К. К.: Дуже складно аналізувати цю Симфонію в якомусь контексті або досліджувати деталі, бо поки що вона була єдина відома Симфонія Березовського. Мені просто не було з чим порівнювати. Симфонія С-Dur – типовий приклад жанру перехідного періоду, як кажуть німці, Empfindsamkeit (з нім. – чуттєвість, сентиментальність). Коли бароко відходило, почав розвиватися новий цікавий стиль у музиці. Паралельно набирав темпи класицизм. Я називаю цей стиль гібридним: у ньому є все – і пізнє бароко, і сентименталізм, і ранній класицизм. Вже відчувається Моцарт. Епоха класицизму наче пробивається крізь цю музику. А тональність, думаю, не має особливого виразового чи колористичного значення. Йдеться скорше про тональний план, типовий у цій Симфонії для ранньої сонатної форми.
А. Є.: Спантеличують розбіжності у констатації персоналій знайденого авторизованого рукопису Симфонії С-Dur М. Березовського. М. Рицарєва і О. Шуміліна стверджують, що рукопис вперше відкрила у 1998 році італійська професорка Агостина Дзекка Латерца (A. Z. Laterzza), що партитура зберігалася в архіві італійської аристократичної династії Доріо Памфілі у Римі (Biblioteca privata e Archivio Doria Pamphili, Roma). Ти, а також музикознавець В. Ракочі, вказуєте на американського диригента Стівена Фокса, який знайшов партитуру, що зберігалася в архіві Ватикану. Але Ракочі також пише, що Фокс переконав «чинного володаря архіву принца Джонатана Доріа-Памфілі (Prince Jonathan Doria Pamophilj) дати згоду на набір нот і виконання Симфонії»[4]. Як розібратися у цій інформації? Де знаходиться оригінальна партитура? Яким текстом ти користувався під час виконання у Києві: оригіналом, копією, факсиміле?
К. К.: Я сам робив копії партитури Симфонії, яку отримав від Стівена Фокса. Ми зустрілися в Америці у Нью-Йорку. Коли я дізнався, що він має партитуру і копію передав Оркестру Pratum Integrum, то почав відразу діяти, але не як музикознавець і дослідник джерел. Детально не займався вивченням питання, хто вперше віднайшов у архівах цю партитуру. Я мислив як музикант-практик. Моя місія і моє завдання полягали у тому, щоб отримати дозвіл привезти ноти Симфонії в Україну, і, нарешті виконати на батьківщині композитора. У Києві відбулася світова прем’єра Симфонії. Дуже цікаво вивчати питання про місце знаходження манускриптів, але це вже завдання музикознавців. Якщо чесно, я би це із задоволенням робив, але в мене фізично не вистачає часу на все. Впевнений, що проблематика дослідження творчості Максима Березовського потребує зусилля не однієї людини. Необхідна ціла команда науковців і виконавців, які би об’єдналися і цілеспрямовано зайнялися справою. На пошук і вивчення втраченої спадщини Березовського потрібні спільні зусилля музикантів і музикознавців. Сподіваюся, що така оперативна група розробить систему дослідження і рецепції творів Березовського в Україні і за кордоном. Це дійсно важлива для всіх нас справа – знаходити і виконувати загублені або невідомі партитури українських композиторів, регулярно прослідковувати, записувати, з якої нагоди і у яких країнах вони виконуються. Що стосується Березовського, треба крок за кроком описувати нові архівні знахідки і шукати далі – не тільки у бібліотеках, а також у музеях, приватних колекціях. Я міг би підключитися до такої пошукової групи як диригент. Доносити музику українських композиторів до слухачів, виконувати скрізь, де виникає можливість, з музикантами різних національних і зарубіжних оркестрів – це моя найважливіша місія.
А. Є.: Симфонія С-Dur М. Березовського, яку ти вперше виконав в Україні – камерна, подібна до італійської увертюри. Три частини виконуються без перерви. Склад оркестру – типовий для раннього класицизму – струнні, клавесин (basso continuo), два гобої, дві валторни. Цікаво, що такий самий склад Березовський застосовував і в опері «Демофонт». Друга частина Симфонії, до речі, нагадує балетний дивертисмент, а третя частина надто коротка, щоб стати фінальним підсумком. Чи можеш ти припустити, що Симфонія служила увертюрою до опери «Демофонт» – першої опери, створеної українцем?[5] На жаль повна партитура поки що так і не знайдена.
К. К.: Мені складно тут щось стверджувати. Я можу лише припускати. Як планував сам Березовський свою оперу, ми не знаємо. На мою думку, Симфонія С-Dur – це все-таки симфонія, а не увертюра. Хоча стилістично вона має ознаки увертюри. Але з точки зору структури? – ні… я все-таки схиляюся до думки, що це симфонія. Твір тричастинний, циклічний. Сам тип циклічності свідчить, що Березовський планував цей твір як Симфонію, а не як увертюру.
А. Є.: А чи можна все-таки використати музику Симфонії для постановки опери Березовського «Демофонт»? Розумію, що такий проєкт складно здійснити лише на основі чотирьох арій, що зберігаються у бібліотеці Флорентійської консерваторії, але, ситуація з втраченими оригіналами опер доби бароко і раннього класицизму не зупиняє активне сценічне життя раритетних барочних опер, нехай навіть фрагментарне, адже було можливим в операх–pasticcio використовувати музику з різних творів одного або декількох композиторів (ред. – з іт. pasticcio або фр. – pastiche – паштет і у переносному сенсі – суміш, мішанина. опери). Можливо наша OPEN OPERA зацікавиться постановкою «Демофонта», або італійці скооперуються з українськими музикантами?
К. К.: Цікаве питання. Я, до речі, нещодавно виконував у Києві, в одному з концертів оркестру «Київські солісти», з яким регулярно співпрацюю, арії з опери «Демофонт». Солісткою була відома українська сопрано Ольга Пасічник. Був чудовий концерт, на все життя запам’ятався! Але ми стикаємося тут з однією проблемою. Реставрація опери має починатися з наукового дослідження. Спочатку треба вияснити, чим для самого Березовського була опера «Демофонт». До якого типу її віднести? Повноцінної опери з втраченою партитурою, чи до pasticcio? Особисто я вважаю, що треба спочатку дослідити і перевірити, чи могла існувати повна версія опери «Демофонт». Так, в оперній практиці того часу опери-pasticcio ставилися дуже часто. Можна припустити, що Березовський мав намір написати частину опери у співпраці з іншими композиторами. Також відомо, що Березовський був одним з виконавців своєї опери. Але найскладніша проблема – де далі шукати ноти. Лише після того можна говорити про постановку. В Україні музика бароко і раннього класицизму не присутня у такий мірі, як хотілося би і ситуація з постановками барокових опер – дуже велика рідкість. Проблема стосується і постановок опер Дмитра Бортнянського. Барокові опери українських композиторів треба ставити, і не лише у Києві чи у Львові, а скрізь. На цьому шляху є багато над чим працювати.
А. Є.: Час написання Симфонії С-Dur М. Березовського припадає на розквіт творчості Й. Гайдна («Прощальна» симфонія) і раннього В. А. Моцарта (Симфонія № 25). З молодим В. А. Моцартом М. Березовський навчався у Болонський академії. У 1771 році отримав звання Мaestro di Cappella і був обраний членом Болонського філармонічного товариства. Прізвище нашого співвітчизника викарбуване золотом на мармуровій плиті академії. Думаю, це дає підстави для кооперації Національних музичних академій України з Болонською академією. Адже М. Березовский – єдиний серед українців, удостоєний такої високої честі. З яких кроків ти би радив розпочинати таку кооперацію?
К. К.: Я переконаний, що творчістю Березовського треба займатися систематично. Музичні проєкти, якими керую протягом років, мають підштовхнути музикознавців, і не лише українських. Настав час детально зайнятися пошуком втрачених партитур Березовського, дослідженням обставин навколо його загадкового життя. Щодо стилістики творів, ясно, що Березовський має українське походження і далі воно ще більш укорінилося. Поки він навчався в Італії, він став істинним європейцем. Італія вплинула на стиль його творів, насичених європейським пульсом, стрімким поштовхом раннього європейського класицизму і, навіть, на стиль його життя. Фігура Березовського якнайкраще втілює ідеї європейськості України, яка, до речі, потребує спеціального вивчення – як в Україні, так і в Італії. Власне з цього і має розпочатися така кооперація – зі спільних навчальних і наукових проєктів між професорами і студентами Національних музичних академій Києва і Болоньї.
А. Є.: Цікава гіпотеза музикознавиці Лариси Івченко про знахідку в архівах Розумовських нових манускриптів Симфоній № 11 і № 13, підписаних М. Березейло або Берешьоло (Березовського?). Л. Івченко вказує на місце зберігання окремих сторінок Симфоній № 11 і № 13 М. Березовського у Центральній науковій бібліотеці імені В. І Вернадського з вказівками місця видання – Париж і Ліон (Simphonie Periodiqueа Рiu Stromenti Composte del Signor BERESCIOLO № XI. – A Paris: chez Mr De La Chevardiere, aux Adresses Ordinaires; A Lyon: Les Freres Le Goux). Російська дослідниця А. Альошина підтверджує цю гіпотезу, констатуючи найперші зразки «ранней русской симфонии»[6]. Коли і де написав Березовський свої симфонічні твори? Якщо ці гіпотези вірні, чому симфонії видані у Парижі і Ліоні? Ти знайшов тепер ноти у Національному архіві Парижа і плануєш виконувати. В Україні, а потім за кордоном?
К. К.: …Я буквально останні дні вирішив дослідити цю гіпотезу і мені пощастило. Я перебував позаминулий тиждень у Парижі (буквально два дні тому прилетів до Києва). Так, ноти справді були видані у Франції і я їх знайшов у архіві. Це повні версії симфоній № 11 і № 13. Видані твори на початку XVIII століття разом з іншими симфоніями. Отже, у збірнику симфоній нумерації № 11 та № 13 не мають ніякого відношення до фактичної нумерації опусів самим Березовським. Просто ці твори мають порядкові номери у нотному збірнику. Мені вдалося ці партитури привезти в Україну і до кінця 2020 року – ювілейного року Максима Березовського (ред. – 275-річчя з дня народження) – ці симфонії будуть виконані в Андріївській церкві напередодні Нового року. Концерт записуватиме UA Культура-Суспільне. Сподіваюся, що для України це велика подія. А для мене – це важливе досягнення у справі пошуків невідомих партитур українських композиторів за кордоном і повернення їх в Україну.
А. Є.: Навколо фігури Максима Березовського існує багато міфів і легенд. Свідчення про те, що Катерина ІІ звеліла спалити партитури композитора, нагадало мені про долю Василя Барвінського. Факт смерті Березовського оповитий таїною, як і смерть Моцарта. Яка з версії про смерть Березовського здається тобі найбільш ймовірною – лихоманка, суїцид, вбивство?
К. К.: Мені важко відповісти на це запитання. Існує декілька версій, але як їх довести? Можливо, з часом знайдуться матеріали, що підтвердять ту чи іншу версію смерті, а може і не знайдуться. Адже і факти навколо смерті Моцарта не підтверджені документально. Різні версії завжди будуть обговорюватися і обростати новими ґіпотезами. Але без реальних доказів вони завжди залишатимуться міфами. Для дослідження потрібні факти. Відносно того, чи справді Катерина ІІ наказала спалити партитури композитора… Не можу відповісти, це також версія. Чи це правда, чи ні, поки що ніхто не знає…
А. Є.: Кириле, в інтерв’ю для «Радіо Свобода» ти зауважив: «Симфонічний оркестр може бути цікавим інструментом для покращення суспільства»[7]. Як здійснити цю можливість на практиці?
К. К.: Мій проєкт, що пов'язаний з Березовським, на практиці здійснює мої слова. Повернення музики українських композиторів в Україну – це один з прикладів того, як симфонічна музика дозволяє людям відчути свою ідентичність. Музика, яка живе, яку ми виконуємо, яка дає зрозуміти, хто ми є і хто наші герої. Виконання нових знайдених Симфоній Максима Березовського – це чудовий внесок у музичну історію України, розуміння нашої ідентичності, а також, і знання музики наших предків.
А. Є.: Ти стверджуєш, що «культура – це перше, у що треба інвестувати». Твоя мрія, щоб Україна з’явилася на культурній мапі світу, а не лише у новинах про війну і Чорнобиль[8]. Що змінилося на краще протягом останніх років?
К. К.: Я все своє життя працюю над тим, щоб реально розповсюдити українську симфонічну музику в світі. Провожу своєрідне лобіювання нашої культури на Заході. Це велика частина моєї діяльності як українського диригента. У цьому напрямку дуже багато зробили ми з Борнмутським симфонічним оркестром (БСО), яким керую понад 12 років. Це великий шлях, на якому ми відкрили для Англії українську музику. Я довго працював в Англії над темою «Прокоф’єв». Мені було приємно, коли лондонські критики писали схвальні відгуки на наші концерти і називали Прокоф’єва українським композитором. Але це не була моя мета. Я не робив з Прокоф’єва українського композитора. Проте важливо пам’ятати, звідки росте коріння його музики. Я записав з моїм оркестром всі його симфонії, включаючи самі ранні симфонічні опуси тих часів, коли Прокоф’єв з родиною ще проживав на Донбасі. Мені було дуже цікаво відкривати у його ранніх, ще до-студентських творах українські впливи, а ще цікавіше – ці паралелі чути у його майбутніх зрілих симфоніях. В Англії ми вперше виконали Третю Симфонія Бориса Лятошинського, записали її на диск фірми Chandos. Музика Третьої Симфонії стала величезною сенсацією для слухачів і музичних критиків. Останні вважаються дуже проінформованою музичною елітою. Отож вони були здивовані вперше почути таку геніальну музику майже 70-річної давності. Музика Лятошинського відкриває новий світ, де би вона не звучала. Різні твори Бориса Миколайвича я виконував не лише в Англії, а і у багатьох країнах світу. І надалі планую відкривати і популяризувати його музику. Така сама ситуація і з творами Березовського. Я намагаюся вловити і донести через музику його геніальність як українського композитора.
А. Є.: Які нові коопераційні проекти надихатимуть тебе у майбутньому?
К. К.: На наступний рік планую піднімати зі забуття творчість українського композитора Федора Якименка. Мене дуже цікавить його музика і біографічні перехрестя з Ігорем Стравінським. Якименко був першим вчителем Стравінського, сам харків'янин, помер у Парижі. Цей проєкт не тільки цікавий, а й актуальний. Наступний рік – це рік Ігоря Стравінського: 50-річниця смерті композитора. Вже відбувся Концерт у Катовіце зі Симфонічним оркестром Польського радіо з британською сопраністкою Наталією Романів з Уельсу, котра має українські коріння. У програмі ми виконували Ноктюрн для струнних Ф. Якименка. На майбутнє планую також виконати «Заповіт» на вірші українських поетів британського композитора Марка-Ентоні Тернеджа. Це мій проєкт і моя ініціатива. У наступному році планую також виконання Симфонічної поеми «Ангел» Ф. Якименка в Антверпені і, взагалі, є багато нових серйозних планів, пов’язаних з популяризацією музики українських композиторів в Україні і у світі. Але це окрема тема, про яку зможу більш детально розповісти наступного року.
А. Є.: Дякую, Кириле, за цікаву і надзвичайно плідну бесіду. Бажаю здійснення твоїм наступним проєктам на ниві популяризації української музики, а також твоїм подальшим архівним знахідкам. Чекаємо на Концерт Симфоній Максима Березовського у Києві. Це одна з найвизначніших подій 2020 року на пошану 275-річчя нашого великого композитора. Порівняння генія Березовського з генієм Моцарта дуже популярне і почесне, але я би відмовилася від таких метафоричних уподібнень. Ясно, що паралелей не уникнути – обидва генії разом навчалися і стали почесними членами Болонської академії, жили і творили майже в одну епоху. Проте наше завдання повернути світові не «українського Моцарта», а українця Максима Березовського.
Розмову вела Аделіна Єфіменко.
Фото: надав Кирило Карабиць.
[1] Цит. за: «У Києві вперше прозвучала симфонія Максима Березовського, яку розшукували з 18 століття». Західна інформаційна корпорація Zik.ua: Новини, Суспільство. 16 червня, 2016, 8:21 URL: https://zik.ua/news/2016/06/16/u_kyievi_vpershe_prozvuchala_symfoniya_maksyma_berezovskogo_yaku_rozshukuvaly_z_708850
[2] Русская музыка XVIII века. Pratum Intergrum. URL: https://pratum.ru/xviii/berezovski.html
[3] Перше російське виконання датується 16 серпня 2003 року на фестивалі «Шереметьєвський сезони в Останкіно» барочним оркестром «Pratum integrum» П. Сербіна.
[4] Ракочі В. О. Рукописи не горять, або Симфонія До-мажор Максима Березовського. Студії мистецтвознавчі. 2018. Число 1. С. 45–54.
[5] Цю гіпотезу висловлює українська музиколог Ольга Шуміліна (Шуміліна О. А. Симфонія для камерного оркестру Максима Березовського у контексті нового біографічного сценарію життєтворчості митця. Камерний оркестр Львівщини: постаті та факти: тези Всеукраїнської наук.-практ. конф. Львівська нац. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. 25 квітня 2018 р. Львів, 2018. С. 34–35.).
[6] Алешина М.Н. Русско-итальянские стилевые диалоги в симфонии С-dur Максима Березовского. Вестник КемГУКИ. 2015. № 33. С. 114‑119. URL: https://cyberleninka.ru/article/v/russko-italyanskiestilevye-dialogi-v-simfonii-s-dur-maksima-berezovskogo (дата звернення: 10.12.2020)
[7] Диригент Кирило Карабиць: культура робить геополітику. Радіо Свобода. Ірина Штогрін. 01 жовтня 2016, 23:56. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/28026051.html
[8] Там само.
27.12.2020