Відкриття музики Томаса де Гартмана

©Аделіна Єфіменко

Диригент Теодор Кухар: «Відкриття музики Томаса де Гартмана для мене найважливіше одкровення і найважливіша музична подія у першому кварталі XXI століття»

Одного весняного дня у Львові відбулася моя перша зустріч з видатним американським диригентом українського походження Теодором Кухаром. Творчість цієї Людини світу, музиканта, котрий у своїй творчості єднає таланти, нації, країни і континенти (Німеччина, Велика Британія, США, Австралія, Скандинавія, ПАР, Венесуела, Гонконг, тощо) сердечно пов’язана й з Україною, зокрема зі Львовом та особливо з Києвом, з Національним симфонічним оркестром України.

Теодор Кухар був першим диригентом, котрий відкрив світу геніальний симфонізм українського модерніста Бориса Лятошинського. Диск із його записами Другої і Третьої симфоній визнаний найкращим світовим записом 1994 року (за результатами рейтингу Австралійської корпорації держтелерадіо АВС), а також «найкращим зарубіжним записом року» за версією Американської асоціації радіомовців. Закордонна преса називала його «амбасадором України в світі» завдяки світовим гастролям та численним записам з Національним симфонічним оркестром України.

Логічно, що у 2018 році до співпраці Маестро запросив інтендант Львівської Національної опери ім. Соломії Крушельницької Василь Вовкун, що відразу спровокувало космічний злет «Українського прориву». Космічний, тому що початок цього далекоглядного оперного проєкту відразу сягнув блискучої вершини. Згадую ефектну інтерпретацію диригентом «Пульчинели» і «Весни священної» Ігоря Стравінського, жорсткі професійні вимоги до оркестру і, відповідно, високий результат. Ця подія, перше знайомство з роботою Маестро кардинально змінила моє відношення до оперного театру моєї юності: сентиментальність змодулювала на справжню гордість.

Колосальна енергія, харизма, детальна вдумлива робота з партитурами, самовіддача Теодора Кухара не могли не привернути інтерес широкої слухацької авдиторії до проєктів цього диригента. Перспективи співпраці Маестро з різними симфонічними оркестрами обіцяють з року в рік нові й нові сюрпризи.

Переконалася у цьому, відвідавши у вересні цього року репетиції і один з концертів Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії імені М. Скорика. Унікальний проєкт на кшталт фестивалю під назвою «Томас де Гартман – забутий майстер» відбувся у Львові з 10 по 17 вересня 2021 року. Його метою стало відновлення втраченої музичної спадщини маловідомого у наш час композитора, народженого в Україні (1885 рік, Сумщина, с. Хоружівка).

Музично-просвітницьким проєктом керує невелика команда митців і музикологів. Ефрем Мардер є продюсером, спонсором і одним з організаторів проекту «Томас де Гартман – забутий майстер». Саме він знайшов і зв’язався з диригентом Теодором Кухаром, щоб здійснити цей проєкт. Увагу Ефрема Мардера до творчості і дискографії Маестро привернув президент компанії звукозапису Toccata Classics Мартін Андерсон. Серед різних диригентів, кандидатури яких розглядалися для здійснення цього проєкту, Теодор Кухар виявився найбільш вмотивованим і, зрештою, став найкращим серед кандидатів, хто зміг знайти відмінне рішення для реалізації великого проєкту, а головне, зрозумів важливість виконання і запису симфонічних творів Томаса де Гартмана.

Яскрава візія диригента у справі популяризації творчості «забутого майстра» в Україні, а також його численні контакти допомогли знайти відповідний професійний колектив для реалізації проекту. До організації фестивалю підключився директор Львівської національної філармонії імені М. Скорика Володимир Сивохіп. Як згадував Ефрем Мардер, «погодившись доручити Теодорові цей проект, я думав, що будемо працювати в іншому місті, з іншим оркестром. Але Теодор переконав мене, що приїзд до Львова та співпраця з Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії імені М. Скорика. в України буде найкращим вибором. Ось так і розпочали ми цей проєкт».

Арт-директором, популяризатором, солістом виступає лектор, піаніст, музикознавець Елан Сікрофф – дослідник творчості Томаса де Гартмана та його співпраці з відомими художниками, зокрема з Василем Кандинським, адже композитор був близьким другом художника у Мюнхені. Митці разом експериментували і творили дивовижні, радикальні для свого часу перформанси. Завданням фестивалю Томаса де Гартмана у Львові стало виконання симфонічних творів композитора та їх записи на компакт-диски. Як висловився Теодор Кухар, Елан Сікрофф, який вчився разом з дружиною Томаса де Гартмана, виконуючи твори Томаса де Гартмана, посадив добре зерно, з якого Ефрем культивував велике дерево.

Ґабріеле Мюнтер. Портрет Томаса де Гартмана.

Запрошення до співпраці у цей масштабний симфонічний проєкт диригента Теодора Кухара стало доленосним. Світова слава Маестро завдячує оригінальним інтерпретаціям оркестрових творів різних епох і стилів. Також чітка організація праці й перфектна якість роботи з різними оркестрами світу переконали сподвижників творчості Томаса де Гартмана здійснити цей проєкт в Україні, а не в Америці, Росії чи Європі, як планувалося раніше.

На мою пропозицію зробити інтерв’ю Теодор Кухар люб’язно погодився. Перше враження від атмосфери нашої розмови було несподіваним. Маестро наче перевтілився на самого де Гартмана, жив його музикою, розповідав, як відкрив після однієї з репетицій раніше непомічені стильові перехрестя і оркестрові фарби. Не маючи можливості бути присутньою на всіх концертах, я відвідувала репетиції. Творчий метод диригента вразив врівноваженим поєднанням аргументованого перфекціонізму, щирої емоційності, та практичними знаннями специфіки кожного інструменту. Головне, на репетиціях панувала атмосфера повної довіри.

Маестро пишався виконувати українські твори Томаса де Гартмана. Диригент володіє якимось незбагненним вмінням «суб’єктивного слухання» музики. Суть цього феномену, щоправда щодо композиторської творчості, цікаво описав відомий український композитор Олексій Войтенко: «Слухаєш, … свідомо вирішив, що це — твоя музика, яка органічно пов’язана з усіма твоїми творами (й не просто вирішив, а відчув це, погодився із цим підсвідомо); тоді трапляються дуже цікаві інсайти, коли раптом починаєш розуміти формотворчу мотивацію, з якою ця музика була зроблена, усвідомлюєш специфіку її будови, структуру і тому подібне. Загалом, це може бути корисною когнітивною вправою, мисленим експериментом, результатом якого стане розширення творчої свідомості. Загалом, узагальнимо, це — одна з форм того, що можна назвати суб’єктним слуханням музики»^[1].

Напевно таке суб’єктне слухання творів Томаса де Гармана через прискіпливу роботу з партитурами і змогло донести до слухачів усю різноманітність цієї невідомої музики: сакральну квінтесенцію симфонічної сюїти Koliadky – Noels Ukrainiens op. 60 («Колядки»), філігранну вітальність Concierto Andaluz pour flûte solo, cordes, et perkussion. Op. 81 («Андалузького концерту») у виконанні блискучого флейтиста-віртуоза Бюлента Евджіля, всеохопну радість оркестрової сюїти „Une fête en Ukraïne“ («Свято в Україні») та авангардові прориви Symphonie-Poeme № 4 op. 90 (Симфонії-поеми № 4) – останньої незавершеної композиції Томаса де Гартмана.

Не так багато диригентів володіють даром інтерпретувати твори без самопоказу, натомість спрямовувати пізнання інтонаційного світу митця через довірливу комунікацію музикантів зі слухачами. Невідомий майстер Томас де Гартман протягом львівського фестивалю став знайомим, зрозумілим і цікавим. До речі, стимулом розмови з Маестро стали також і життєві паралелі двох митців. Томас де Гартман був такою самою Людиною світу, як і диригент – творив на теренах Європи і Америки, Заходу і Сходу. Солідний обсяг його доробку вирізняється жанрово-стильовим розмаїттям, а, головне, пронизливою красою естетичного ствердження свободи творчості.

Вокальні твори Томаса де Гартмана, написані для дружини (Ольга де Гартманн володіла чудовим сопрано), камерні ансамблі, оркестрові твори, що охоплюють 7 концертів, 4 симфонії, сюїти, балети (серед них „La Fleurette Rouge“ / «Пурпурова квіточка») та опери (зокрема, опера «Естер», що має завершену партитуру і лібрето та інші незавершені опери) інтерпретували зіркові солісти – Пол Тортельє, Пабло Казальс, Жан-П'єр Рампаль, Марсель Мойс, Олександр Шнайдер, видатні диригенти Євген Бігот, Серж Кусевіцький, Леопольд Стоковський. Але фестиваль творчості Томаса де Гартмана у Львові, його Оркестрова сюїта (балет) оp. 62, „Une fête en Ukraïne“ / «Свято в Україні»), Колядки оp. 60 та інші виконані твори відновили корінний зв'язок забутого митця з історичною батьківщиною.

Готуючись до зустрічі з Маестро, знайшла дослідницьку статтю Томаса де Гартмана «Про анархію в музиці», надруковану у відомому альманасі творчого об’єднання художників «Блакитний вершник». Перед початком розмови зачитала Теодору один фрагмент зі статті. «Необхідність – це суть краси твору – стверджував композитор. Переконлива сила творіння, яка повністю залежить від їхнього кореспондування, змушує слухача зрештою визнати красу твору, незважаючи на нові засоби. Музичні анархісти – це композитори, які не знають зовнішніх кордонів, коли виражають своє художнє «я», вони лише прислухаються до свого внутрішнього голосу. Отже. слід вітати принцип анархії у мистецтві. Тільки він може привести нас до сяючого майбутнього і нового відродження. …Відкриваючи справжні чуттєві закони, мистецтво повинно вести до свідомої свободи і її нових можливостей»^[2]. З цього фрагменту і народилося ключове запитання нашого інтерв’ю.

Аделіна Єфіменко: Теодоре, чи насправді Томас де Гартман був анархістом в музиці? Адже у симфонічних творах він дотримувався традиційних пропорцій, які вважав відображенням краси Всесвіту. Яким чином проголошена композитором у тексті статті «внутрішня необхідність» анархізму відобразила суть краси його симфонічних творів?

Теодор Кухар: Анархія Томаса де Гартмана – це насамперед музична архітектура, інструментовка. Візьмемо для прикладу балет «Свято в Україні», з якого потім виникла Велика оркестрова сюїта. Твір має досить стандартну побудову і оркестровку. Традиційну оркестровку має також балет „La Fleurette Rouge“ («Пурпурова квіточка»), котрий був в репертуарі Маріїнського театру, проте архітектура балету здається досить анархічною, «незвично-великою». Після прем’єри композитора просили скоротити твір. Не лише для слухачів, а й для музикантів незвичними виявилися такі перебільшені масштаби балету. Майже як музичні драми Вагнера!

Пристрасть до полістилістики також була проявом анархії. Зверніть увагу на Першу симфонію. Стандартна симфонія має тривати 30-40 хвилин. Перша симфонія де Гартмана триває 65-67 хвилин. Звична оркестровка – дерев’яні духові, три-чотири валторни, а де Гартман часто відходить від класичного оркестрування, використовуючи також два фортепіано і дві арфи, від 8 до 10 пультів перших та других скрипок (від 16 до 20 оркестрантів), 7 ударних тощо. Структурні пропорції також надзвичайні. Архітектоніка Першої симфонії вирізняється від усіх інших симфонічних творів Томаса де Гартмана. Так, як у Львові немає двох однакових за архітектурою будинків, так і в композитора кожен твір має різну індивідуальність.

Аделіна Єфіменко: Музична мова, тембральні і гармонічні знахідки Томаса де Гартмана розвивалися на початку бурхливого ХХ століття. Творчість яких композиторів підштовхнула стильові пошуки де Гартмана?

Теодор Кухар: Коли я працював над його творами, мимохіть відчував і знаходив впливи традиційних шкіл, композиторів, у яких він навчався – Танєєва, Римського-Корсакова, також фольклорні мотиви. Оркестровка де Гартмана часто бере коріння від Равеля, архітектура від Малера, гармонічна мова від Танєєва і Скрябіна. Коли де Гартман переїхав до Америки (період написання Четвертої симфонії) в його творах з’явилися віяння Самюеля Барбера, Уолтона Пістона. Коли я жив з цією музикою протягом кількох тижнів – вписував штрихи в партитуру, проводив репетиції з оркестром – то почав розуміти, що ті враження, які здавалися спочатку провідними для сприйняття твору, пізніше відходили на інший план. Кожного дня я чув нові інтонації, які не прийшли до голови під час першого знайомства з нотами. Перше враження не завжди буває найголовнішим. Я би так сказав: тепер, коли процес позаду (репетиції, концерти, записи), можу стверджувати: жодне враження і переживання – перше чи останнє, жодна думка, не забулися і не втратили актуальності. Все залишились в мені «тут і зараз», у моїй свідомості.

Аделіна Єфіменко: Якщо би Львівський фестиваль «Томас де Гартман – забутий майстер» розширив свої масштаби і локації, які би твори Ви рекомендували включити у концертні програми поряд з творами де Гартмана?

Теодор Кухар: Якщо говорити про Першу симфонію, то музика увібрала риси східного імпресіонізму. У музичній мові, оркестровці невипадковим є вплив Моріса Равеля. Я почув і відтворив з оркестрантами ці алюзії не відразу. Два місяці тому, коли я вперше взяв до рук партитури, я ще не помічав ці нюанси. Коли наново слухаю і аналізую партитуру, алюзії посилюються. Інший приклад: в останній день запису компакт-диску мою увагу привернули перші 10 секунд на початку звучання цієї симфонії: фраза розпочинається з мотиву у струнних. Я звернувся до однієї скрипальки і запитав: «Ви грали 12 годин тому Першу симфонію Малера? Щось змінилося?». Всі були вражені і здивовані, бо ніхто не зауважив цієї подібності. На завершення музиканти беруть акорд і здається, що хтось вступив із запізненням. Режисер звукозапису вигукує: хтось запізнився! Але в партитурі написано саме так – де Гартман так скомпонував закінчення. А як завершується Перша симфонія Малера? Дуже подібно! Якщо ми намагаємося виконувати твір того чи іншого композитора, особливо мало відомого, ми мусимо знати все, що творилося навколо нього і яка музика могла на нього вплинути. Як то кажуть: «ми не маємо права на майбутнє, якщо не знаємо свого минулого».

Аделіна Єфіменко: Як людину, що мешкає у Мюнхені, мене цікавить вплив фігуративної свободи абстракціоніста Василя Кандинського на музику Томаса де Гартмана. Відомо, що до першої американської прем’єри «Der Gelbe Klang» («Жовтий звук») Кандинського музику створив Томас де Гартман, потім оригінальна партитура була втрачена. Тому вже на французькій прем’єрі прозвучала музика Антона Веберна, а на російській – Альфреда Шнітке. Останній з проєктів, присвячений сценічній версії «Жовтого звуку» – композиція з фрагментами оригінальної партитури у лондонській галереї Tate Modern, яка відбулася в листопаді 2011 року на відзнаку сторіччя «Блакитного вершника». Чи плануєте Ви виконання і записи сценічних творів Томаса де Гартмана – його балетів і опер? І якщо це не секрет, коли і де планується наступний фестиваль Томаса де Гартмана?

Теодор Кухар: Коли і де відбудеться наступний проєкт зі сценічними творами де Гартмана, вирішує спонсор. Він зі мною постійно консультується, але в кінцевому результаті рішення приймає тільки він. Попередньо була домовленість на здійснення проєкту в іншій державі. Керівники звернулися до мене тому, що попередньо вивчили мої інтерпретації і стиль роботи з різними оркестрами світу. Мені вдалося переконати і нашого арт-директора щодо проведення проєкту саме у Львові. Існує безліч нюансів, пов’язаних з бажаннями менеджерів відомих виконавців.

Прем’єрою «Der Gelbe Klang» Томаса де Гартмана/Кандинського, про яку Ви питаєте, диригував у 1982 році Ґюнтер Шуллер (Gunther Schuller, conductor and Music Director at the Berkshire Music Center, Tanglewood). Він був дуже глибоким, всебічно обізнаним музикантом ХХ століття, чудовим інтерпретатором сучасної музики. У 1940-х роках цей вундеркінд вже грав у Метрополітен Опері, як джазовий музикант співпрацював з Дюком Еллінгтоном, Майлзом Девісом, Чарлі Паркером, компонував нові твори для Бостонської симфонії, Берлінської філармонії, озвучував фільми-блокбастери, реалізував, оркестрував та диригував оперу Скотта Джопліна «Тремоніша» для легендарного запису на німецькій грамофоні.

Після відкриття концерту в Танглвуді, відомому літньому будинку Бостонського симфонічного оркестру, де Шуллер був художнім керівником і диригував концертом, я був головним скрипалем в його оркестрі того вечора. Знімки з ним зроблені відразу після концерту. Саме Шуллер здійснив прем’єру «Der Gelbe Klang» на музику «Der Gelbe Klang». Після цієї події Ґюнтер Шуллер написав велику статтю «Справа Томаса де Гартмана». Наступним диригентом, який створив проєкт Томаса де Гартмана став Теодор Кухар у 2021 році. Це доленосна подія! І проєктом, що ми здійснили у Львові, Ефрем Мардер залишився більш ніж задоволеним: «Ми навіть не думали, що буде на стільки добре», казав він. До мистецького рівня і якості виконання творів не було жодних запитань. Сподіваюся на майбутнє виконання «Der Gelbe Klang» Томаса де Гартмана/Кандинського. Звісно, що й інші перспективи постановок балетів і опер де Гартмана обговорюються надалі. І нові концерти чекають на своїх зіркових солістів. Всі ми маємо надію на продовження співпраці.

Історичне фото: скрипаль Теодор Кухар і диригент Ґюнтер Шуллер після концерту в Танглвуді.

Аделіна Єфіменко: Повернімося до Ваших інтерпретацій. Ілюстративність, оркестрова мальовнича колористика і багатотемність визначає музику українських митців – Людкевича, Барвінського, Косенка, Колесси. Крім того, особливість «бачити» музику, «малювати» теми поєднує українських і французьких митців. Чи близька Вам як диригенту синестетика де Гартмана, його вміння «бачити» музику?

Теодор Кухар: Ясно, що Томас де Гартман багато запозичив від різних шкіл, композиторів і, очевидно, від художників «Блакитного вершника» сприйняв живописне бачення світу, але він зумів все дуже грамотно синтезувати в музиці. Все професійно, інтелектуально, все на своєму місці! Я завжди чітко відчуваю, що, де і звідки взялося, бо я є реалістом.

Бачити музику? На початку роботи я бачу на якому відрізку смичка повинен бути зіграний певний музичний відрізок для досягнення конкретного тембрального забарвлення, я бачу інтонаційні, технічні й оркестрові завдання кожного музиканта. Про живописні, філософські, спіритуальні впливи в музиці я міг би багато розповісти, але це не буде правдою, яка визначає мою роботу. А я не люблю говорити неправдиво.

Коли робота зроблена, коли ми сядемо, все переслухаємо, тоді можна імпровізувати навколо смислів. Якщо би я мав завдання збудувати храм, я би не думав спочатку про молитви, що звучатимуть у храмі, я би думав, як закласти фундамент цієї споруди, як покласти цеглу, як розробити правильні пропорції міцного бетону, вчасно його залити….

Пам’ятаю, як у дитинстві нас запитував учитель, про що ми частіше говоримо – про технічні речі, чи про музику і її духовність. Тоді я цим словам не надавав значення, але потім зрозумів дуже добре. Мій вчитель Іван Ґаламян, котрий був також учителем Іцхака Перлмана і Пінкаса Зукермана (Ісаак Стерн називав його найефективнішим вчителем скрипки в Америці) точно і чітко все пояснив: «Я не можу говорити про жодну музику допоки студент не має абсолютних технічних навичок і можливостей контролювати і демонструвати все, що він хоче. Коли виконавець подолає усі технічні проблеми, тоді можемо говорити про інші матерії».

Коли я маю чотири репетиції, партитури композитора, про якого музиканти ніколи не чули і ноти вперше побачили, коли ми вперше разом виконуємо музику, яку ніхто ніколи взагалі не чув не записував, я ставлю конкретні завдання: за короткий час мусимо зреалізувати концепцію й насамперед зайнятися технічними проблемами, щоб все поставити на свої місця. Крім того важливо, за пару годин знайти й показати оркестрантам найцікавіші «родзинки» у кожному з творів. Також, коли Лондонський симфонічний оркестр сідає грати невідому музику і має завдання здійснити запис за чотири години – ніхто не думає про філософські смисли творів. Спочатку мусимо професійно, технічно, якісно озвучити те, що бачимо в нотах. А філософія – це потім.

Аделіна Єфіменко: Проте розвиток молодого де Гартмана розпочався саме з філософії! Будучи асистентом письменника, філософа і езотерика Ґеоргія Ґурджієва (ред. – засновник «езотеричного християнства»), Томас де Гартман розумів, що творчість має місію втілити ідею всеохопного синтезу, а музика ілюструє цю ідею через програмні зв’язки. Дослідник творчості Томаса де Гартмана Елан Сікрофф зазначає, що музика Гартмана – це музика кількох станів – емоційних, психологічних, спірітуальних. На мене дивовижне враження справили оркестрові українські Колядки. Вони прозвучали наче музичні медитації, хоч і були написані пізніше, після розриву з Гурджієвим. Тому наступне запитання про період творчості Томаса де Гартмана під впливом Гурджієва. Йдеться про період заснування у Фонтенбло «Інституту гармонійного розвитку людини» (1922). Які твори де Гартмана Ви би відзначили як гурджієвські?

Теодор Кухар: І тут я реаліст. Коли хтось замовляє піцу, то бажає якісну моцарелу і смачні помідори, але не шукає баклажани або повидло. Композитор Томас де Гартман писав кожен твір за умов і традицій місця і часу свого перебування. Він адаптувався у той музичний і культурний клімат, для якого писав свої твори. Для мене Томас де Гартман – музичний хамелеон. Моє правило – не дивитися на Гартмана однобоко, а слухати його твори, причому неодноразово.

Аделіна Єфіменко: Теодоре, очевидно, нашим читачам все-таки знадобиться коротка інформація про впливи філософів-езотериків на творчість Томаса де Гармана. Адже під час перебування у Тифлісі, Константинополі, Фонтенбло зі своїм наставником Гурджієвим (1923-27), Томас де Гартман продовжував писати музику, інспіровану «езотеричним християнством» і філософськими поглядами сучасників. Наприклад, свою Другу сонату для фортепіано оp. 82 з програмною назвою «4-ий вимір», композитор присвятив філософу П. Д. Успенському. З іншого боку, Томас де Гартман знаходився під впливом ідей «Четвертого шляху» Гурджієва (від. ред. – Четвертий шлях за Гурджієвим означав останній крок синтезу трьох традиційних шляхів еволюції мислення (йог), почуття (монах) і тіла (факір) і відповідно існував поряд, у повсякденному житті, а не за стінами монастиря чи у Гімалаях. Всі шляхи розвивалися паралельно – перший досягав. свідомої взаємодії з , другий орієнтував на свідомий обмін ідеями з однодумцями, третій працював на школу, виклади, передачу досвіду від наставника до учня. Четвертий шлях демонстрував, як вчення допомагає збільшити уважність і мінімізувати негативні прояви розсіяності).

Філософія Гурджієва означила для творчості Томаса де Гартмана етап ранніх творчих пошуків «митця на роздоріжжі». Потрапивши до Мюнхена, композитор знайшов інші шляхи реалізації і навіть зайнявся диригуванням у Фелікса Моттля. Цікаво, як вплинуло навчання у Моттля на оркестрове мислення Томаса де Гартмана. Гадаю, що не випадково оркестровкою де Гартмана захоплювалися такі зіркові диригенти, як Леопольд Стоковський і Сергій Кусевитський. Віяння Заходу і Сходу, езотерики і музичного анархізму повернулися у зрілих творах Томаса де Гартмана – серед них твори, присвячені Україні у виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії імені М. Скорика.

Очевидно, Теодоре, що у Ваших інтерпретаціях виразність стильової еклектики в музиці де Гартмана надзвичайно важлива, адже Ви неухильно слідуєте виявленню суті невідомого «митця тисячі й одного стилю».

Теодор Кухар: Так, це важливо. Кожен з творів Томаса де Гартмана виріс з певного коріння. Коли я думаю про сюїту «Свято в Україні», яка насправді була написана як балет, то відчуваю традиції Мінкуса (не стільки самої музики, скільки трактування балетного жанру). Зрозуміло, що коли композитор пише музику для балету, то не думає про те (на відміну від симфоній та камерної музики), що його твір має бути надто глибоким.

Де Гартман також не єдиний композитор, життєві обставини якого впливали на «роздоріжжя» у творчості. Згадайте, наприклад, Прокоф’єва. Де Гартман і Прокоф’єв народилися в Україні, обидва зростали в чудових умовах завдяки заможним батькам, змалечку отримували найкращу музичну освіту, навчаючись у знаних педагогів. Коли композитори пройшли першу фазу життя, обидва опинилися в Парижі. Париж був центром прогресивної музики. Не дивно, що митці почали писати модерні твори. Їхнім сучасником був Равель (цікаво, чи вони були знайомими, дослідники про це не згадують). Але від того моменту Прокоф’єв стає великим модерністом і ніколи не повертається думками до слов’янських мелодій. А де Гартман, перебуваючи у Парижі, пише великий твір для оркестру «Свято в Україні». Українських фольклорних мотивів у музиці Прокоф’єва я не знаходжу, для мене він є чистим модерністом. А ось у музиці де Гартмана їх удосталь.

Аделіна Єфіменко: Які серед творів де Гартмана стали для Вас улюбленими після серії Ваших концертів та записів у Львові?

Теодор Кухар: Кожний твір по-своєму! Вони абсолютно відрізняються один від одного. Немає двох композицій в одному стилі. Якщо би ці твори виконувалися у різних концертах, ніхто би не здогадався, що вони народжені від одного батька – від композитора Томаса де Гартмана. Протягом концертів і записів його оркестрових творів мене приваблювати деякі більш за інші, але процес роботи над кожним з творів інспірує мене надалі продовжувати і розвивати цей проєкт. Музика Томаса де Гармана варта того, щоб звучати в Україні й у цілому світі.

Відкриття музики Томаса де Гартмана стало найважливішим одкровенням у моєму найновішому музичному житті. Я впевнений, що цей проект, зрештою, виявиться одним з найважливіших музичних подій у першому кварталі XXI століття.

Аделіна Єфіменко: Дякую за розмову, Теодоре, дякую за відкриття творчості талановитого митця Томаса де Гартмана. Завдяки Вам і Вашим колегам – організаторам і спонсорам фестивалю, солістам і музикантам Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії імені М. Скорика – музика Томаса де Гармана стала одкровенням для всіх слухачів і, нарешті, повернулася в Україну. З нетерпінням очікуємо на записи, адже перший компакт-диск вийде вже на початку 2022 року.

Про Маестро:

Володар численних міжнародних нагород Теодор Кухар є найбільш записуваним диригентом свого покоління, адже в його доробку понад 140 компакт дисків для таких лейблів, як Naxos, Brilliant Classics, Ondine, Marco Polo та Toccata Classics. Він був Музичним директором і Головним диригентом Філармонійного симфонічного оркестру Брізбена (Австралія), Художнім керівником і Головним диригентом Національного симфонічного оркестру України (понад 300 спільних виступів,80 записів та гастролі на чотирьох материках. За часи співпраці з Теодором Кухаром Національний симфонічний оркестр України став одним з найбільш записуваних колективів колишнього Радянського Союзу),Філармонічного оркестру Леоша Яначека (Прага), Національного симфонічного оркестру Венесуели (Каракас),одночасно виконуючи обов‘язки Головного диригента Оркестру Словацької симфонієти, нещодавно прийняв пропозицію Головного запрошеного диригента оркестру Львівської національної філармонії.

Закінчив Клівлендський музичний інститут, отримував стипендію від Бостонського симфонічного оркестру на навчання в Беркширському центрі у Тенглвуді, куди був запрошеним двічі.

Працював з такими колективами як Фінська національна опера, Сіднейська опера, Національний оркестр Естонії, Філармонійний оркестр Кейптауна, Національний оркестр Уельсу Бі-Бі-Сі, Клівлендський симфонічний оркестр, Ізраїльський симфонічний оркестр, Мюнхенський філармонійний оркестр, Берлінський симфонічний оркестр, з яким здійснив гастрольне турне Великобританією.

Гастролював в США, Канаді, Великобританії, Новій Зеландії, Аргентині, Гонконзі , Кореї, Швейцарії , Італії, Німеччині...

Співпрацював з видатними музикантами: Іцхак Перлман, Мстислав Ростропович, Йо-Йо Ма, Джошуа Белл, Лінн Геррел, Сара Чанґ, Джессі Норман, Федеріка фон Штаде.

Серед численних нагород - «Запис року» за версією Бі-Бі-Сі, «Запис року» за версією Австралійського телерадіомовлення, Запис року» Chamber Music America, «Вибір редакції» журналу «Ґрамофон» а також Ґреммі за Найкращий інструментальний альбом». Повне зібрання симфоній Прокоф’єва для лейблу Naxos, на думку численних критиків, є найуспішнішим компакт-диском.

Був засновником, багаторічним керівником та виконавцем (альт) найпрестижніших Фестивалів камерної музики в Австралії та Неваді (США).

Зокрема, за видатний внесок в культуру та розвиток регіону владою Австралії створено стипендію Теодора Кухара для талановитих студентів.

Разом з колегами Олегом Крисою та Александром Івашкіним здійснив світову прем’єру «Струнного тріо» Кшиштофа Пендерецького в Нью-Йорку. Як альтист брав участь у записі лейблом Naxos творів Альфреда Шнітке (разом з Іриною Шнітке та Марком Лубоцьким). Цей запис отримав у 2002 році премію Телерадіокомпанії Бі-Бі-Сі «Диск року».

Присвячував себе викладацькій діяльності й майстер класам в інституті Клівленду, Академії Сібеліуса в Хельсінкі, Школі музики Канберри при Австралійському національному університеті. Спільно з Паризькою музичною академією розробив програму щорічних диригентських курсів у Празі. Співпрацював з Державною капелою Ваймара у Байройті та Дрездені.