Схід більш сексі

«Польським Андруховичем» називають Анджея Стасюка, коли потрібно пояснити, ким він є для рідної літератури. Андруховича, Прохаська, Карпу та інших сучасних українських письменників Анджей Стасюк відкрив польському читачеві, випустивши переклади їхніх творів у своєму видавництві Czarne. Одним із головних лейтмотивів прози та есеїстики Стасюка є Центральна та Східна Європа, її самоусвідомлення та самовизначення. Цього року львівське «Видавництво Старого Лева» випустило його «Галицькі оповідання», написані двадцять років тому, але досі актуальні. Анджей Стасюк – самітник, що рідко виходить у люди, тож львів’янам справді пощастило побачити живого класика польської літератури наживо. На зустрічі зі студентами та викладачами Українського католицького університету польський письменник розповів, чому цікавиться Сходом більше, ніж Заходом.

«Схід мене дуже цікавить. Моя остання книжка, що вийде за кілька тижнів, називається “Схід”. Це розповідь про те, як людина виїжджає зі східної Польщі і їде все далі й далі на схід. У результаті опиняється в Таджикистані, Монголії, Китаї», - розповідає Анджей Стасюк. Йому закидають нелюбов до Заходу, на що письменник відповідає: Захід не цікавий. «Там уже нічого не відбувається. Якщо щось і діється, то лише тоді, коли мешканці Середземномор’я щось витворять. А Схід дуже цікавий – Україна, Росія, де постійно якийсь неспокій, і величезний Китай, який, думаю, з часом прийде й на наші терени. На мою думку, Схід більш сексі», - пояснює письменник.

Східні інтелектуали, на його думку, багатші за західних: «Вони мають більше досвіду, більше самоіронії, мають почуття, що світ за одну хвилину може повністю змінитись. Вони завжди перебували в ситуації загрози, невпевненості в завтрашньому дні, тому вони багатші».

Український схід, на його думку, переливається в Росію: «Я не маю розуміння повної картини східноукраїнських земель, бо я там ніколи не був. Але я можу собі уявити, що це промисловість та великі степи. В мене відчуття, що Україна поступово переходить в Росію». Але за Україною він залишає право вважати себе Європою – якщо вона себе такою відчуває. «Навіть у часи соціалізму ми були європейцями. Але західні європейці цього зрозуміти не можуть. Я вважаю, що європейськість – це справа вибору, а не прийняття чи не прийняття до Євросоюзу. Видавати квитки на входження до Європи – дуже паскудний підхід із боку Заходу. Європа має дуже багато облич, і це не обов’язково Париж», – говорить Стасюк.

Він хотів би, щоб між Україною й Польщею не було політичного кордону. «Все кардинально змінюється. Ще п’ять-шість років тому, коли я перетинав кордон України з Польщею чи Словаччиною, відчувалась напруга, агресія з боку службовців. Зараз цього немає – вони всміхаються, жартують. Кордон стає більш людяним. Я б хотів, щоб замість кордону був польсько-український союз. Звичайно, не як інкорпорація чи польське домінування, а як рівноправний союз наших країн. Звичайно, це ідеалістичний підхід. Але Польща не зрозуміла цього зі своєї історії: ми могли б зробити все інакше, й мали б унікальну й надзвичайно потужну державу», - фантазує Стасюк.

Він просить не вимагати забагато від поляків: «Мені здається, достатньо того, що Польща посідає проукраїнську позицію. Треба користуватись тим позитивом, що є в теперішніх українсько-польських відносинах. Не можна чекати від поляків, що вони зрозуміють українців до кінця й самі стануть ментальними українцями. Якщо вони розумітимуть Україну по-своєму, але доброзичливо, це вже добре. Інший народ, що має власну історію й мову, не можна зрозуміти глибинно».

Сам він, принаймні, намагається зрозуміти: видавництво Czarne, яким він керує разом із дружиною, публікує найчастіше саме українців. «Частіше їх друкую, а отже, й читаю більше, ніж поляків, - розповідає Стасюк. – Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Сергій Жадан – це, на мою думку, найважливіші постаті української літератури. Крім того, що я їх читаю, вони – мої друзі. З Юрієм ми бачились буквально місяць тому на півночі Білорусі, виступаючи на фестивалі».

Як видавець Стасюк не нарікає, але визнає – попит на книжки українських авторів знижується: «7-8 років ми спричинились до так званого українського буму, коли на зустрічі з письменниками приходили сотні осіб. Зараз – менше, але зацікавлення все одно є». Інтерес до України підігріває війна. На черзі у видавництва Czarne – п’ять або шість нових книжок про Україну.

Поляки взагалі стали менше купувати книжок. На думку Стасюка, через економічну скруту. «Польща – це країна, де люди мають тяжко працювати, - пояснює він. – І, напевно, вони не мають часу на читання. Любов читача – дуже ненадійна річ», - зізнається він. З іншого боку, далеко не завжди потреба в читанні співвідноситься з матеріальним добробутом. Адже найбільше в Польщі читали у бідні роки соціалізму: «Книжок було мало, й люди просто бились за них. Купували на чорному ринку за страшні гроші. Отже, не завжди питання в ситості. Тоді книжки – нехай навіть пропагандистські – друкували сотнями тисяч примірників. У мене досі перед очима стоїть картинка: радянське метро, в якому всі пасажири з книжками. Не знаю, куди це дівається».

Те, що більшість читачів становлять жінки, Анджея Стасюка тішить. «Узагалі в культурі та житті Польщі жінки відіграють важливішу роль, - каже він. – Поки чоловіки беруть участь у життєвих перегонах, жінки якось дають собі раду в літературі. На всіх літературних зустрічах їх завжди більше. Жінки глибше все розуміють і швидше схоплюють суть». В Україні, за спостереженнями Стасюка, жінки так само домінують у журналістиці – вона стала тут жіночою професією. Він визнає, що йому цікавіше говорити з журналістками, аніж із журналістами.

Держава, на думку письменника, повинна впливати на культурний розвиток своїх громадян, адже від цього залежить її міць. За відсутності культури людина легко піддається маніпуляції. «Якщо народ вистоїть, то вистоїть і держава. Народ без культури зникає, але влада не завжди пам’ятає про це й часто лишає культуру без уваги. Навіть наш прем’єр сказав: вибачте мене, діячі культури, але вас випередили спортсмени. Бо фанати спорту в Польщі є більшим електоратом, ніж читачі книжок», - каже Стасюк. Культуру він не відділяє від бізнесу – на певному етапі вона стала способом заробляння грошей. «Це добре, бо культура стала сферою свободи після занепаду комунізму. Завдяки цьому ми з дружиною відкрили добре видавництво. Свобода, гроші – природне середовище культури», - пояснює свою думку польський гість. Але підтримувати культуру має не тільки влада, але й суспільство. Він наводить приклад Німеччини, де люди платять за відвідування літературних зустрічей десять євро, тоді як у Польщі ніхто й не думає брати гроші за вхід.

Фото Тараса Малого