Нотатки з ХХІ Форуму видавців у Львові
Цьогорічний Форум змінив шкіру за заповітом радянського письменника, чиє прізвище може сказати щось хіба затятим дослідникам совєцької літератури. З камерної вежі зі слонової кості захід за два десятиліття почав доростати до міфічного Уробороса, що намагається вкусити себе за хвіст, відтак і провокує рух довкола. Змій виліз із Палацу мистецтв і кудись повзе, але його поводирі поки що й самі не надто впевнені в тому, куди б це ліпше його спрямувати.
Сумна країна у години скрут
Війна вже увійшла в кров, вона спаплюжила парадигму і перевантажила матрицю. На наймирнішому за визначенням заході, Форумі видавців, панує стиль a la guerre і нема на то ради — від військовиків, які зі скриньками збирають гроші на нові кулі, автомати, «броніки», безпілотники тощо, до представників письменницького цеху, які вирішили вдягнути військову форму, бо це теперки модно. Врешті, одна з провідних тем фестивалю — про століття змін та боротьби — присвячена сторіччю від початку Першої світової війни.
На форумі презентують посібники з партизанської війни, організаційні проблеми також списують на теперішні часи, а промовці з надривом і пафосом оповідають, що якби люди читали книжки, то цієї війни можна було б уникнути. З цією тезою Олександра Афоніна можна було б і подискутувати, натомість майже не підпадає під сумнів його твердження про те, що теперішня війна — не за територію чи матеріальні ресурси, а за настрої людей. У перекладі на загальнозрозумілу це можна витлумачити так: вати у головах можна було б уникнути, якби українська влада замість перманентного дерибану та обналу вділила трохи часу на підняття культурного рівня підзвітного континґенту. Проте Олександра Коваль із сумом констатувала, що питання книги, в широкому його розумінні, для владних мужів було і далі є не на часі.
Міський голова Андрій Садовий прийшов на відкриття з явним експромтом і впевнено заявив, що у війнах перемагає інтелект, а його можна виплекати лише за допомогою читання. Відтак 50-й номер зі списку «Самопомочі» закликав тренувати «мозги».
На його тлі, врешті, як і на тлі тимчасового керівника ЛОДА, голова обласної ради Петро Колодій виглядав матьорим інтелектуалом: до місця вставив класичну до нудоти цитату «Борітеся — поборете», а за хвилю підкріпив її словами самого Любка Дереша. Хоча про війну він також, здається, згадував.
Навіть презентація спогадів кардинала Йосипа Сліпого навіювала мотиви, суголосні з фестивальним мейнстрімом, адже кир Йосиф в народі асоціюється передовсім як ісповідник та борець, якого 18 років не могла зламати радянська репресивна машина.
А Жадан просто збирав кошти для АТО під час концерту з групою «Собаки в космосі», презентуючи новий альбом «Бийся за неї». Майже як балади про війну та відбудову…
Тінь виборів
Політика з нас не виходила і привидом батька Гамлета сновигала мурами книжкового Ельсинору навіть удень. Ірина Фаріон цілком випадково влаштувала зустріч з лагідним українізатором Орестом Лютим, спеціальною гостею форуму стала опозиційна до чинного режиму російська письменниця Людмила Уліцкая, яку російські чорносотенці твердо внесли до списку на переселення до Ізраїлю. Юрій Луценко презентував свої тюремні оповіді. Про Рефата Чубарова чи Віктора Ющенка вже й згадувати не випадає.
Луценко сплів докупи війну з політикою вже самою назвою книжки «По обидва боки колючого дроту» — надто символічної на тлі заяв про спецстатус Донбасу та вимог про будівництво стіни, що відгородить ребеліянтів та решту України.
При тому Луценко заявив, що Україна має два шляхи розв'язання цієї проблеми — великою та малою кров'ю. «Ми можемо кидати десятки тисяч наших солдат у топку, а можемо підготуватися, накачати м'язи і виграти малою кров'ю — економічно. Бо двері Лугандону відкриються тоді, коли в нас рівень життя буде таким, як у Польщі», — зазначив лідер списку президентського блоку. Такі заяви, найпевніше, треба розглядати як спроби зондування громадської думки на предмет економічного варіанту вирішення проблеми.
Ще однією політичною акцією мимоволі стала презентація другого тому екс-судді (теперішнього в'язня Менської колонії) Ігоря Зварича про суддю-націоналіста. Колишній служитель Феміди трохи відгортає завісу таємниць суддівських кулуарів, згадуючи незлим тихим словом свого ув'язнювача Анатолія Матіоса, екс-голову Львівського апеляційного суду Валентина Государського, чинного голову Верховного Суду та президента Ющенка.
Однак найціннішим у книзі є не публіцистичні пасажі автора, а реальні історії реальних справ, які йому довелося розглядати. Навіть попри тотальне бажання автора виглядати білим та пухнастим, неоціненними є сам фактаж та показ реальних механізмів, за допомогою яких керують українським судочинством та вирішують долі людей.
Константи
Однак попри заглиблення у війну та вибори, Форум має сталі величини, на яких все й тримається. Передовсім це вибухова суміш оптимізму та скепсису засновниці цього дійства Олександри Коваль. Вона весь час нарікає на свою Сізіфову працю, однак пхає під гору камінь, що добряче «підріс» за двадцять літ.
Ще одна константа — правильний вибір найкращої книги фесту. Хай там кулі свистять, але музи знають своє і Ґрані-прі отримує книжка «Сто загадок Симфосія», в якій поєднано й самі загадки цього латинського автора, й есеїстичні коментарі до них перекладача, Андрія Содомори. Одне слово, висока література найвищого ґатунку.
Традиційною константою є і певний хаос в роботі форуму. Реґулярні запізнення з початком акцій — це, радше, норма. Також автор став свідком історії, коли один з письменників мав давати автографи біля стенду з певним номером, але виявилося, що стенду з таким номером не існує. Проте уся ця товкотнеча та біганина і є нагадуванням про нормальний триб життя, втрачений під ранок 30 листопада минулого року.
Назар Федорак, поет і літературознавець:
«Майдан та війна — ці теми так чи інакше присутні в багатьох заходах форуму. Хіба що вчора на поетичному вечорі Іздрика він планомірно абстрагувався від цього. Але таке планомірне відсторонення від цих тем є визнанням їх присутності.
Я ходив тут і думав, як змінили літературу Майдан та війна. Майдан сентименталізував літературу, особливо події його фінальної частини. А війна якось різко людей прагматизувала. Є люди, котрі зупинилися на цій стадії майданно-сентиментальній і таким чином залишаються осторонь від внутрішньої війни, а є люди, котрі занурилися в цю війну повністю — беруть в ній безпосередню участь або ж всіляко допомагають воякам. А більшість людей перебувають в такому серединному становищі — час від часу вони пірнають то туди, то сюди, і у мене таке враження, що вони поза оцю вузьку територію не виходять. Подекуди вихід за межі цього дискурсу є неможливим, або ж ті, хто намагаються це зробити, наражаються на неґативну реакцію»
Знимки ЗІКу, «Дня», Форуму видавців
13.09.2014