У Стасюка немає жахіть 1990-х. Є хаос часу змін. Змін і свободи, що ніколи не даються легко. «Галицькі оповідання» моляться за упокій неприкаяної епохи, якій час піти. Хоч би й з музикою.

Марися — у всіх сенсах «з іншого берега». Окрім історії депортації закерзонських сімей, у повісті не знехтувано лінії кохання із присмаком забороненого: українця Васька до єврейки Нави — кохання, яке спонукає хлопця прийняти відчайдушне рішення про втечу з рідного дому.

Цивілізований світ стає на вуха – нарешті прозрів. Українська армія сильна, як ніколи. І у Путіна проблема: нападати чи ні?

“Писар Імхотеп” Теодора Микитина — це не тільки про компромісні методи виживання, а також і про те, що стратегічно “мирне співіснування” колонізаторів і підкорених приречене

Віктор Косенко – композитор, в музиці якого відчутні всі риси української ментальності. Від ліричності та ніжності до трагізму. Від радісного піднесення до сентиментальності.

Велич органа не створювала меж, а навпаки допомогла відобразити всі закладені композиторками в творах емоції: чи то меланхолійне та сентиментальне «Adieu» Марії Олійник, чи ціла лавина почуттів у «Експансії» Анастасії Сисенко.

Що більше ми маємо, то більше хочемо – і тим менше воно приносить задоволення. Бо людині ж потрібні лише правильні моральні орієнтири, а все інше додасться

Якби хтось поставив собі за мету встановити чемпіона з маскування сенсів в українській історичній белетристиці, то цим чемпіоном став би Теодор Микитин. 

Глядачі ходили до театру, немов до причастя, підтримуючи стовпи світобудови, хуторянську містику (біля Диканьки) та мистецький рівень постановок, що культивували  патріотизм як постколоніальний кітч. І от – зміни…

Павло Ковач має унікальну індивідуальну систему мистецьких вартостей, а власне – вартостей малярства, що побудовані на тривалій еволюції його мистецької практики та вивчення теорії класичного авангарду.