(Частина  І)   21 січня в Роттердамі розпочався Міжнародний кінофестиваль, в якому братиме участь українська стрічка «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. І це лише початок цьогорічної експансії українського кіно в світі.   Кадр з фільму "Плем'я"  

Вибух кількох кіно-мега-проектів у цьому більш ніж напруженому і невдячному для творчості році насправді був досить прогнозованим. Адже кіно почали знімати не вчора, а 2011 року, коли бюджет на кінематограф збільшили спершу до 96 мільйонів гривень, а вже наступного року довели до 137 мільйонів (і це за курсом 8 грн. за долар). Загалом впродовж кількох останніх років у виробництво було запущено 107 фільмів. Тож не дивно, що зараз такий бум – фільми здаються, і виходять.  

Цього тижня в прокат має вийти голлівудський фільм «Лють» про війну американців  з німецькими нацистами в 1945-му. Але його контекст і настрої настільки точно співвідносяться з реаліями України 2014-го, що «Лють» без жодних сумнівів можна було б рекламувати як кіно про «війну українців з російськими фашистами».    

Фільм Антона Фукуа «Праведник», що вийшов в український прокат, чітко знаменує відродження Холодної війни Сполучених Штатів проти Росії. Принаймні, в кіно.  

Скандал з висуванням фільму від України на здобуття премії Американської кіноакадемії «Оскар» і подальша «боротьба» «Племені» Мирослава Слабошпицького та «Поводиря» Олеся Саніна в чудовий спосіб додали балів самому українському кіно, що вписується в новітню систему реклами національного кінематографу.   Кадр з фільму Саніна "Поводир"    

  Неоголошена війна Росії проти України вносить свої корективи, доречні у такій ситуації: тепер всі фільми російського виробництва мають проходити через Експертну комісію з питань видачі прокатних посвідчень.  

  Одеський Міжнародний кінофестиваль цього року показав те, що від нього вимагав час, ситуація та сама Україна: рефлексії на тему війни та українського кіно.     Революція як така, революція на Майдані та революція в українському кіно – це головні складові 5-го Одеського МКФ. Кожна програма містила хоча б один такий приклад.  

Держкіно України стоїть на порозі змін – призначення голови Державної агенції з питань кіно має відбутися з дня на день. Отже, цікаво подивитись, в якому стані новий голова отримає кіногалузь?  

Нещодавня закрита зустріч віце-прем’єра з гуманітарної політики Олександра Сича з представниками кіновиробництва України, – продюсерами, режисерами та головами кіностудій, – продемонструвала одночасно і загрозу сьогоднішній ситуації у вітчизняному в кіно, і його певну надію. Отже, нині наше кіно і кінематографісти блукають у темряві, але світло десь поруч таки є.    

Кіно є одним з тих видів мистецтва, яке потрібне людині навіть у часи революції, війни чи економічної стагнації країни. І незважаючи на те, що в Україні наразі поєднані всі три екстрім-ситуації, кіно парадоксальним чином залишається актуальним. Поява сценарію «Smiling!» («Посміхайтеся!») про видатного радянського джазмена Едді Рознера – влучний цьому доказ.