(Частина І)
21 січня в Роттердамі розпочався Міжнародний кінофестиваль, в якому братиме участь українська стрічка «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. І це лише початок цьогорічної експансії українського кіно в світі.
Кадр з фільму "Плем'я"
Саме Роттердам став «колискою» безпрецедентної події для України, та й загалом для світу. 2010 року місцевий фонд Губерта Белса першим підтримав проект амбітного українця і виділив гроші на сценарну розробку гіпер-оригінальної ідеї: зробити звуковий фільм без вербальних розмов, але із розмовами тілесними, за посередництвом пальців та рук, як, власне, і говорять глухонімі. Прикметно, що перший показ «Племені» в Роттердамі відбувся 23 січня, а вже наступного дня «Плем’я» показали з іншого боку світу – в містечку Парк-Сіті, Юта, Сполучені Штати, де 22-го відкрився найбільший Кінофестиваль незалежного кіно «Санденс». Нехай «Плем’я» буде лише у позаконкурсній програмі, та навіть це є перемогою для України. Адже «Санденс» позиціонується найбільшим з незалежних світових кіно-фестів, і тут вперше представляється українська стрічка…
Кілька минулих років Слабошпицький систематично «блимав» своїми короткометражками і першим повнометражним фільмами, намагаючись довершити навколосвітню подорож. Цього року він не полишає обраного шляху: чи не хоче часом довести, що є справжнім perpetuum mobile, заведеним своїм «Діагнозом»? Той самий роттердамський фонд наприкінці 2014-го підтримав ще один новий проект Мирослава, «Люксембург», котрий, як і «Плем’я», виріс із попередньої короткометражки режисера – в даному випадку з «Ядерних відходів». Те, що, принаймні на сценарному рівні, в цій ситуації не вийде чогось подібного до «Синевиру», який брати Альошечкіни виростили зі своєї ж 25-хвилинної «Говерли», говорить і факт підтримки фондом Губерта Белса, і погоджена участь «Люксембургу» в одній з програм Берлінського кінофестивалю, другого за величиною і значимістю в світі. Може, це й ні про що не говорить, адже і «Діагноз» потрапив до Берліну, будучи дуже кволою, слабенькою і майже дитячою спробою щось сказати, коли режисер ще заледве вмів говорити. Та часи міняються, і діти дорослішають.
Так, власне, і сталося із Олексієм Германом-молодшим, чий новий фільм «Під електричними хмарами» офіційно є включеним до головного конкурсу Берлінале, що розпочнеться вже 5 лютого. Чи може молодший Герман досягти рівня старшого? Питання риторичне, хоча б тому, що за паперами Державного агентства України з питань кіно фільм має бути зданий лише 31 січня і яка його якість – не відомо. Це копродукційний проект з 22% української участі у кошторисній вартості виробництва та іншими російськими і польськими учасниками. Хто ж буде представляти цей проект? Оце питання вже набагато цікавіше. Відразу в пам’яті зринає скандал на тому ж Берлінале із фільмом «В суботу» Олександра Міндадзе, фільмом, що творився українською продюсерською компанією COTA Cinema Group і за українські гроші, але в Росії його називали російськими з огляду на участь російського режисера. «Хто дає гроші – той і є власником», – сказав тоді продюсер Олег Кохан, а він гроші взяв у Держкіно України. Так чи так, у фінансуванні фільму «Під електричними хмарами» Україна є мінорітарієм – партнером з меншим обсягом внесків. Але це не головне. Можливо, важливіше, що Герман-молодший виявляв у своєму блозі чіткі прояви антиукраїнської позиції. Чи потрібно в такому випадку нам його підтримувати? Чому ми взагалі давали йому гроші? Питання до попередньої влади.
Кадр з фільму "Битва за Севастополь"
Як і у випадку з двома іншим копродукційними проектами – «Битвою за Севастополь» Сергія Мокрицького і «Дау» Іллі Хржановського. Той варіант сценарію «Битви…», що був схвалений Експертною комісією, викликав масу запитань, на кшталт: як можна підтримувати відчутно ностальгічний за радянськими часами, найдорожчий проект в Україні, сума підтримки якого складає понад 19 мільйонів гривень – 50% від загального бюджету? Знаючи реалії режиму Януковича, зрозуміло, чому це було можливо. Що ж зараз? В Україні фільм виходитиме під іншою назвою – «Незламна», і є велика вірогідність певних змін у вже відзнятому матеріалі, який перебуває на етапі монтажу. Принаймні, Держкіно озвучило свої рекомендації продюсерам. Здача фільму призначена на квітень.
І саме у квітні, 2-го числа, розпочинається світовий прокат фільму з назвою Battle for Sevastopol. А це не просто гучна заява: вперше в історії української кіноіндустрії вітчизняний фільму був куплений американським мейджером – однією із шести найбільших компаній Голівуду – XX Century Fox. Звісно, весь світ буде слідкувати за колізіями Другої світової війни та поневіряннями радянської дівчини-снайпера, і буде чути слова «Севастополь», «Крим», «Радянський Союз» і таке інше, мало асоціюючи це з Україною. Але там, закордоном, національне давно притлумлене і патріотизм виникає локально й не без наслідків. Американський патріотизм чи ізраїльський націоналізм – здається, найвідоміші й найгучніші – давно перебувають за межами критики. А про інші вияви патріотизму у всуціль лібералізованому світі чи, принаймні, в Європі, говорити особливо не доводиться. Тож «Битву за Севастополь» сприйматимуть як класичний військовий фільм навпіл з мелодрамою.
Інша справа в Росії, де він так само виходить на великий екран. І зараз це може мати неабиякий ефект: якщо мультик Марини Медвідь «Бабай» пройшов в середині грудня в російському прокаті майже непомітно, то «Битві...», гадаю, це не загрожує. Його безумовно будуть активно обговорювати. Але з якої позиції? Якщо він виявиться хоча б трохи проросійським, його захвалять в Росії, але «порвуть» в Україні. Що для виробників на краще, зважаючи на те, що компанія «Кінороб» є часиною компанії FilmUa, виробника телевізійного продукту, глибоко зав’язаного з російським ринком? Чим це для них обернеться?.. Що ж, в Україні завжди так: успіх в чомусь одному може паралельно супроводжуватися фіаско в чомусь іншому.
Чи не парадокс, до прикладу, що кіногерой Слабошпицький із безпрецедентними світовими успіхами свого «Племені» досі у своїй вітчизні не поставлений на п’єдестал слави? Досі не маємо пророка? Насправді, все залежить не від успіхів, а від здатності цим зірковим шансом скористатися. Ігор Стрембіцький, який у свій час отримав відзнаку на Каннському кінофестивалі за дебютний короткометражний фільм «Подорожні», більше й нічого по тому і не зробив, ледащо. А Слабошпицький робить, і, паралельно, говорить про себе на кожному кроці. Так у свій час на повну використав свій успіх Ілля Хржановський, чий фільм «4» отримав 2004 року приз у Роттердамі й ще на півсотні інших світових фестивалів. Потім, 2006-го, проект його нового фільму «Дау» увійшов до списку найбільш перспективних проектів програми «Ательє режисерів» Каннського кінофестивалю. Спочатку йому виділив гроші Каннський фонд, потім фонди і компанії Нідерландів, Німеччини, Швеції та Росії. Врешті, позаяк фільм мав зніматися в Україні (у Харкові), представник компанії «Феномен-Фільмз», де Хржановський є співзасновником, подав 2011 року проект на конкурс Держкіно, і виграв. В результаті Україна виділила йому 6 млн 266 тис. грн., що становить 10% від загальної вартості (досі є заборгованість Держкіно перед продюсером у розмірі 1 млн. 96 тис. грн.).
кадр з фільму "Дау"
Фільм знімався правдами і неправдами, із страшними, оспіваними в пресі, скандалами про масове «кидалово» працівників, розкрадання (чи відмивання) грошей, сексуальні збочення та імператорську зухвалість режисера. Наразі ми маємо 9 років від початку заснування проекту. А фільм досі не закінчений! Та менше з тим – його таки чекають в Канні, де і почалася його доля. А оскільки Україна є країною-учасником творення «Дау», вона має право на частину уваги до себе… Що ж з фільмом буде в Канні? Може, відіграючи гарну міну при поганій грі, Канн дасть йому приз, аби сховати таким чином ганебну якісь фільму, до народження якого має безпосереднє відношення. А може і навпаки: проект нарешті поховають і Хржановський залишиться режисером одного фільму. Так чи так Україна вже є частиною цього суперечливого і дражливого проекту «з поганим запахом». І в травні 2015 року ми дізнаємося, чи вартувала справа заходу?
На щастя, це не єдиний і не останній проект з українсько участю у створенні або фінансуванні. У 15-му році ми дізнаємось ще багато цікавого.
25.01.2015