Усмішка Едді Рознера

Кіно є одним з тих видів мистецтва, яке потрібне людині навіть у часи революції, війни чи економічної стагнації країни. І незважаючи на те, що в Україні наразі поєднані всі три екстрім-ситуації, кіно парадоксальним чином залишається актуальним. Поява сценарію «Smiling!» («Посміхайтеся!») про видатного радянського джазмена Едді Рознера – влучний цьому доказ.

Кому потрібне кіно, коли люди масово втрачають роботу, коли ціни на продукти виросли вдвічі, а країна за пів кроку від війни? Це банальне питання сміливцям, які наважуються згадати про кіно. Замість відповіді можна навести історичний факт часів Великої американської депресії, коли люди вмирали від голоду, кидались з багатоповерхівок з відчаю чи емігрували в інші країни, втім фільм «Кінг Конг» ‘33-го року збирав в прокаті шалені бабки, сума яких перевищувала валовий прибуток окремих міст. Сьогодні ситуація майже аналогічна: бокс-офіс України, не зважаючи на колапс економіки і жах вбивства людей в протистоянні з режимом Януковича, з початку 2014 року демонструє кращі від минулорічних результати.

Хай би що, люди не можуть існувати в постійній напрузі. До того ж, кіно не є лише засобом розважитися, а й важливим, дуже добре усвідомленим в Радянському Союзі та Сполучених Штатах способом впливати на громадян, підтримуючи їх патріотичний дух. Розмахування прапором ледве чи не в кожному американському фільмі чи биття себе в груди зі словами «шірака страна мая радная» – суть одне й те саме, – вплив на мізки, без якого не можлива жодна ідеологія. Ідеологія тим більш актуальна в часи смути і кризи, позаяк голодний шлунок, принаймні на хвильку, може вдовольнити тільки зображення чогось смачного (як це шокуючи і страшно показав Стівен Содерберг в своєму «Королі гори»). Поки ми не дійшли до стану вмираючого від голоду «короля», треба всміхатися. Бо саме це радив «кращий трубач Європи», «білий Армстронг» Адольф Ігнацій Рознер, людина з емпіричним знанням і про голод, і про війну, і про кризу. «Smiling!», «посміхайтеся!» – улюблена фраза Едді під час концертів, а він їх дав по всьому світу безліч...

Сценарій Зази Буадзе «Smiling!» загалом можна класифікувати як «усмішку долі», бо він і в конкретних, і в узагальнюючих моментах ідеально підходить для нашого часу, як, можливо, жоден інший.

По-перше, драма Рознера дуже життєва і зрозуміла будь-кому, адже, хоч мова і йде про знаменитість, але життя «зірок» теж не буває безхмарним, вони теж приречені любити і страждати. Головний герой – людина, яку обставини життя, нацистська і радянська системи всіма способами намагалася «втопити», а він випливав. Народжений в Берліні польський єврей, застав початок війни в Варшаві, у Львові зі статусом «зірки радянської естради» потрапив до ГУЛАГ-у; знову, після 8 років таборів і реабілітації піднявся до визнання і знову, як король гори, був скинутий до її підніжжя.

По-друге, сценарій, що поєднує теперішнє і минуле, написаний у формі «флеш-беку», є дуже динамічним і дуже сучасним. В поєднанні з ефектною драматургією це робить його привабливим для продюсерів і затребуваним у глядача.

По-третє, він розрахований на таку потрібну нам зараз копродукцію, бо події «Smiling!» розгортаються в Україні, Польщі, Росії, на Далекому Сході і в далеких Сполучених Штатах. Жодний з вітчизняних фільмів не може розраховувати на світовий розголос без залучення принаймні європейських продюсерів. А шанси у сценарію Буадзе потрапити на міжнародний ринок доволі великі.

Ідея проекту, запропонована минулого літа дніпропетровським приватним підприємцем Ігорем Дем’яненком, сподобалась київській компанії Fresh Production. А трітмент сценарію Зази Буадзе схвально сприйняли на першому українсько-польському вересневому форумі в Гдині (The Hollywood reporter написав саме про цей проект, хоча від України він був одним з чотирьох). Польська продакшен компанія Film it! зацікавилась сценарієм не в останню чергу через дивовижний збіг обставин: за кілька років перед цим нею була створена документальна робота про Едді Рознера. А позаяк вже є база, а великих художніх фільмів про нього ще не знімали – сам Бог велів пристати на пропозицію, що сама йде до рук (кому цікаво, компанія відома продюсуванням резонансного фільму 2009 року «Дім зла» Войтека Смажовського).

Сприятливий до різноманітний «збігів» і «дивовижних випадковостей», відомих за його роботою над проектом «Урсус» (про який сайт Zbruc.eu вже двічі писав), Буадзе відзначився і цього разу. Маючи вже певний час на увазі поляків в якості можливих партнерів, він думав про режисера майбутнього фільму, а саме про Павла Павліковського, відомого своїм британським «Моїм літом кохання» з Емелі Блант у головній ролі та французькою «Жінкою з п’ятого округу» з Ітаном Хоуком та Крістін Скотт Томас. Та зв’язатися з омріяним кандидатом на крісло режисера у сценариста не було ні часу, ні сміливості. А на початку квітня Буадзе надіслав свій сценарій для участі у копродакшен-маркеті наступного Одеського кінофестивалю, і лише після цього довідався, що саме на цьому фестивалі Павліковський не просто буде присутній власною персоною, а й головуватиме в журі.

… До переваг сценарію можна віднести ще той аспект, що це не байопік в енциклопедичному розумінні. Як зазначено на титульному аркуші, кіносценарій писався під впливом реальних подій, але значна його частина – вигадка. Маючи перед очима багате на події, захопливе і драматичне життя видатного музиканта і знаного бабія, Буадзе, користуючись російськомовною офіційною біографією Едді Рознера, написаною Дмитром Драгільовим, та англомовними мемуарами його першої дружини Рут Камінскі, вигадав історію, на яку, як на п’єдестал, встановив свого героя. В основі історії – факт поїздки Рознера з Москви до Варшави на весілля своєї доньки. Що саме там сталося і чому до цього невиїзний, змордований таборами і цькуваннями преси талановитий і спраглий щастя трубач і диригент Рознер не спромігся втекти і залишитися на Заході – є достеменно невідомим.

Після повернення Рознер прожив ще десять років. Та сценарист не вдавався в їх перебіг, як і не намагався втиснути у фільм всі події з 1939-го по 1966-й роки, окреслені в сценарії. І це дуже добре, бо переважно саме спроба охопити весь творчий шлях здатна «поховати» фільм (що й сталося з амбітним минулорічним проектом «Параджанов» Сержа Аведікяна та Олени Фетісової). Компактність форми і ґрунтовність змісту, точність в описі характерів та ситуацій, розумна логіка сцен та переходів від однієї сюжетної лінії до іншої, від зараз до колись – це стислий підсумок симпатичного сценарію Зази Буадзе «Smiling!», повністю готового до втілення у фільм.

Довідка

Едді Рознер (Адольф Едуард Рознер, Адольф Гнатович Рознер, Едді Ігнаци Рознер, Eddie Rosner; 26 травня 1910, Берлін – 8 серпня 1976, Західний Берлін) – джазовий трубач, скрипаль, диригент, композитор і аранжувальник.

За віртуозні імпровізації був прозваний «білим Армстронгом». Автор численних джазових композицій, а також танго, вальсів, пісень (на слова Юрія Цейтліна, Михайла Пляцковського, В. Маса та М. Червінського, Євгенія Долматовського, Володимира Харитонова, Леоніда Кукса, Григорія Поженяна, Б. Дворний тощо) і джазових аранжувань. Заслужений артист Білорусії ( 1944). Один з найбільш популярних джазових артистів у СРСР, чиї записи були двічі заборонені.

На львівському фестивалі Альфа Джаз Фест була започаткована Міжнародна музична премія «Alfa Jazz Fest Awards» ім. Едді Рознера. Премія заснована з метою відзначення музикантів, які зробили вагомий внесок у розвиток джазової музики, а також із метою популяризації джазової музики.