Скандал з висуванням фільму від України на здобуття премії Американської кіноакадемії «Оскар» і подальша «боротьба» «Племені» Мирослава Слабошпицького та «Поводиря» Олеся Саніна в чудовий спосіб додали балів самому українському кіно, що вписується в новітню систему реклами національного кінематографу.
Кадр з фільму Саніна "Поводир"
Допоки не має вивіреного, зрозумілого, підтриманого державними чи приватними грошима шляху промоушену фільму, доти буде блукання в трьох соснах, непорозуміння та агресія. Ще б пак: коли інші йдуть семимильними кроками, а ти тупцяєш на місці, вочевидь виникає роздратування. Зрештою, загальна ситуація із сучасним українським кіно спонукає до пересудів і емоційних ескапад. Та не розумно думати, що буде ідеально відразу – чекайте, кіно щойно чотири роки як почало рухатися реальним, а не абсурдним шляхом, більш-менш за європейськими лекалами, і наразі ключове слово тут «більш-менш». Адже у (продюсерській) системі виробництва кіно за протекції держави, хоч вона і має подобу цивілізованої, дірка на дірці. Одна з них – відсутність державної допомоги на рекламу (нагадаємо, що фільм «Іван Сила», маючи 100 % фінансування Держкіно, не отримав ані копійки на рекламу, через що у продюсера не вистачало грошей навіть на друк елементарного – плакатів!). А ще раніше держава не мала змоги послати на Канський кінофестиваль режисера, чий фільм, «Плем’я», був відібраний на конкурс, тож Мирослав Слабошпицький потрапив туди лише за приватний кошт однієї особи, яку з Держкіно просто попросили оплатити переїзд.
Зрозуміло, зараз іде війна, і нелогічно вимагати чогось, що розходиться з дійсністю. Втім, люди не часто діють логічно, і за певними винятками не бачать ситуацію глобально, враховуючи всі деталі. А ситуація з фільмами «Плем’я» та «Поводир» в цілому позбавлена логіки. Мається на увазі нормальної, «логічної» логіки. Натомість вона має логіку свою. І чим вона гірша, якщо все одно отримується результат?..
Кадр з фільму Слабошпицького "Плем'я"
Коротко, змальовуючи означений вище скандал, констатуємо, що все знову впирається в систему: Оскарівський комітет, у кількості девёять осіб, вибираючи з трьох представлених продюсерами фільмів: «Трубача» Анатолія Матешка, «Племені» Слабошпицького і «Поводиря, або квітів, що мають очі» Саніна, вибрав «Поводиря». Але зробив це у спосіб таємного голосування (для чогось) і через порушення умов голосування (прізвища двох з членів комітету, Анатолія Кокуша та Дмитра Колеснікова, були зазначені в титрах «Поводиря»). Чи це корупція, чи просто проблема нелегітимізованої формальності, за принципом «та яка різниця», точно не відомо, та й вже, насправді, не суттєво. Скандал почався: звинувачення кинуті, громадськість встала на вуха, іскри з промов режисерів-конкурентів висікаються… І, хоч це й парадоксально, все це ллє воду на «млин» українського кіно. По-перше, з Оскарівського комітету вже вийшла левова частина членів, а сама система вибору фільму, за рахунок скандалу, буде переглянута і змінена. А по-друге, незважаючи на якість обох фільмів-конкурентів, на різницю стилів виконання і вплив на глядача, і «Плем’я», і «Поводир» заслуговують на увагу, принаймні українців, і вони її отримають. З різних причин, але заслуговують. А як можна достукатися до свідомості мас, якщо не через скандал? Звичайно, скандал, як спосіб промоції, навряд чи був придуманий продюсерами (занадто геніально), але саме він зіграв роль потужної промо-компанії, на яку годі було сподіватися обом фільмам. Хоча, треба сказати, у обох фільмів, на відміну від усіх попередніх українських фільмів, реклами було (і є) більше, ніж реально уявити. І обидва фільми мають принципово різну рекламу.
«Поводиря» Санін знімав довго, ще довше – з урахуванням задуму фільму і очікуванням фінансування. А тема – розстріл кобзарів в 1930-х роках – апріорі робила його доволі кон’юнктурним, в хорошому сенсі слова, в сенсі очікуваним народом і дуже своєчасним. Сам режисер мав фльор автора з великої літери через свою короткометражку «Мамай», висунуту 2003 року на здобуття того ж таки «Оскару». Хоча цей фльор й дещо зіпсувала участь Саніна у створенні шовіністичної проросійської агітки «Матч», в якій він знімав футбольну частину. До плюсів «Поводиря» можна додати Сергія Михальчука, чия операторська майстерність стала вже, здається, притчею во язиціх. А ще пост-продакшен компанії «Кінотур»: не забуваємо, що саме ця компанія забезпечила одну з головних позитивних ознак фільма «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». «Поводир» отримав кілька призів Одеського кінофестивалю. А разом з тим підтримку найбільшої дистриб’юторської компанії України – B&H. А це обіцяні 146 копій в прокаті, що в перекладі на людську означає – максимальним розпис по українських кінотеатрах, до цього доступний виключно голлівудським фільмам. «Поводир» так само має наймасштабнішу рекламну компанію з-поміж фільмів, вироблених за Незалежності: в кінотеатрах і на телебаченні масово йдуть промо-ролики, в інтернеті створений сайт фільму і сторінки в соц-мережах, а звичайні люди говорять про «Поводиря» на вулицях і в метро (неодноразово чув ледве чи не сварки з приводу фільму). Одним словом, такого масового зацікавлення чи принаймні поінформування в нашому кіно ще, здається, не було. Рухаємося до блокбастеру? І не сумнівайтеся – фільм збере, гадаю, плюс-мінус 2 мільйони доларів, і «віднесіть мої слова до банку».
Кадр з фільму Саніна "Поводир"
З «Племенем» все зовсім інакше. В тому сенсі, що Мирослав Слабошпицький відомий не одним фільмом, і плям морального характеру (відомих загалу) не має. Він взагалі найтитулованіший з вітчизняних кінематографістів, бо його короткометражки були двічі поспіль в конкурсі Берлінського кінофестивалю, ще одна – отримала (крім багатьох інших!) головний приз Кінофестивалю в Локарно, а дебютне повнометражне «Плем’я» і поготів – три з чотирьох призів другого за важливістю конкурсу Канського кінофестивалю «Тижневик режисерів».
Кожний крок, зроблений Мирославом в професійній кар’єрі, є новаторством в нашому кіно – від участі у фестивалях (до середина жовтня фільм побуває загалом на 15 світових кінофестивалях, включаючи такі гіганти, як Торонтський, Бусанський і Лондонський), призів (вже п’ять) та отримання грантів від інституцій (фондів Г'юбьерта Белса і Рената Ахметова) до, звісно, досягнень кінематографічних. Адже справа навіть не в Канні, а в тому, що «Плем’я» дійсно є новим словом в кіно, хоча б через знайдення режисером оригінальної форми – в «Племені» є звук, але не має слів, бо всі герої – глухонімі й «розмови» в них позбавлені вербальності. І так само новим для нас є популяризація українського фільму у світі. Ще перед Каннами у фільма з’явився селс-агент, французька компанія Alpha Violet, і наразі він проданий на 25 територій з 28 країнами, включаючи Сполучені Штати, Канаду і Росію. Його головним рекламним ходом є канські призи і розголос про оригінальність. Додаткові промо-засоби – все, що й у всіх: ролики, сайти, плакати.
Кадр з фільму Слабошпицького "Плем'я"
Єдине, чим в рекламі «Плем’я» поступається «Поводирю» – це кількістю копій в українському прокаті (46 цифрових копій на DCP) та числом сеансів в кінотеатрах (один-два). Та це зрозуміло, з огляду на артхаусність фільму, рейтинг з обмеженням віку (з вісімнадцяти) та трьома шокуючими натуралістичними сценами. Отже, хоча блокбастером, як «Поводир», «Плем’я» не стане, втім, сарафанове радіо – не в останню чергу дякуючи скандалу – в прокаті вже зіграло свою потужну роль. За два вікенди фільм зібрав близько 300 тисяч гривень, а це більше, ніж будь-який з артхаусних фільмів на території України. І, гадаю, збори ще будуть чималі, бо такого типу фільми, підживлюючись від вербальної реклами, можуть втримувати зацікавлення публіки довго.
Так чи так, маємо унікальну – в чергове! – ситуацію. Кінопроцес в Україні, незважаючи на війну і кризу, рухається, і рухається всупереч обставинам – всупереч логіці. Зрештою, як і сама Україна. Не маючи кінетичної енергії ліберальних цінностей, українське суспільство з українським кіно прориваються у світ з допомогою потенціальної енергії радикального способу, на ходу вимислюючи форми літаючих пристроїв та нові підходи до польоту. І ви ще сумніваєтеся, що ми станемо могутніми, вже будучи великими?
26.09.2014