Під натиском ліберального часу, феміністичного руху, окремих зацікавлених людей і політичних груп Голівуд, колись одна з найбільш консервативних інституцій американського суспільства, здає свої принципові позицій. Один з головних бастіонів патріархального суспільства – верховенство чоловіка і, відповідно, вторинність жінки, – роз’їдається «корозією» нових суспільних ідей та викликів. І кіно цю «корозію» не тільки зображує, воно її стимулює та поширює, ще більше змінююючи людство.  

В четвер в український прокат вийшов фільм «Руйнація». Його сенс – протилежний до його назви. Хоч до «творення» герой фільму доходить як раз через руйнацію. Цим протилежностям, в яких одне з одного виходить, – присвячується.    

Жалі за поки що невтіленим із сподіваннями, що хтось, колись, і раптом ще за нашого життя...    

Це – питання, але воно містить обурливе для деяких кіноманів декларативне ствердження. Воно суб’єктивне, але претендує на об’єктивність самим кодуванням свого змісту. І має на це право, бо є лише питанням. Яке, втім, вже містить відповідь. Я спробую забрати знак запитання і поставити натомість крапку. При цьому нікуди не подінеться особистісний момент. «Порожня корона»  

Чомусь так віддавна повелося, що згадка чи візуалізація Стародавнього Єгипту в американських фільмах – це такий самий формат, що й жарти про Україну й сало в російських фільмах: зле і перевернуте догори дриґом. Укотре це унаочнили новітні, вже восьмі «Люди Ікс», наразі з підзаголовком «Апокаліпсис». Звідки ж береться оце невгамовне прагнення Голівуду вбивати цвяхами в голови глядачів хибні ідеї про історію Єгипту? Звідки ця ненависть?    

1 травня, саме в день православного Великодня, в ефір одного з найбільших американських телеканалів Showtime вийшла перша серія третього сезону серіалу «Страшні казки». Прикметно те, що головна героїня завершила попередній, другий, сезон навмисно шокуючим жестом – кинула розп’яття до вогню зі словами «ми самі по собі»… Але, якщо ти не з Ним, то ти з «іншим». І в сучасному американському телебаченні доволі багато серіалів про «іншого», причому «він» не завжди поганий.  

Англійське слово «show» у більшості українців асоціюється з масовим розважальним видовищем всіх ґатунків, від пишних відкриттів олімпійських ігор до радіо-телепрограм з сумнівної вартості жартами і гегами. Натомість для американців це слово з додатком TV має значення суто практичного, бізнесового, довготривалого, придатного для масового продажу і швидкого вжитку заходу, в нашому розумінні – телесеріалу. Отже, про «їхні» серіали, тенденції ідей та «рулетку» успіху.  

Забутьте класичне протиставлення позитивного героя з негативним, правильного держслужбовця із зловмисним бізнесменом. Телесеріал каналу Showtime«Мільярди» знищив в цій царині всі можливі штампи та налаштування, наголошуючи лише на одному добре відомому українцям афоризмові – злочинці мають сидіти у в’язниці! Щоправда з одним додатком: несуттєво, яким способом це зробити – законним чи ні.   ​  

Уявімо собі фільм, зроблений з командою найпрофесійніших професіоналів, і з нелімітованим для його потреб бюджетом. І саме так, як хотілося б режисеру. Такий політ фантазії, особливо в частині фінансових опцій, найбільше нагадує божевільне і неможливе. Але будь-який творець будь-якого проекту прагне ідеалу. Та попри очевидну і, зазвичай, кардинально-непоправну зміну уявного під час його трансформації у втілене, ми наразі поговоримо про бажане.  

Якщо ви вважаєте, що українське кіно – це лише фільми в прокаті, – ви не розумієте всієї ситуації. Прокатні фільми є лише результатом, екстрактом; і він не показує, скільки було загалом витрачено матеріалу для експерименту, скільки в ньому брало участь експериментаторів і як, власне, експеримент проходив? Отже, щоби орієнтуватися в реаліях і перспективах  українського кінопроцесу, треба побувати на пітчингу – захисті проектів під час конкурсу Державного агентства України з питань кіно.