Відгук на виставу «1984 OCCUPATION» в Національному театрі ім. Марії Заньковецької. Режисура Влади Бєлозоренко. Премʼєра відбулася 13 січня.
- Що це таке?.. Жах якийсь.
- А там шо?
- Ти розумієш що тут відбувається?
Голос глядачки за спиною сповна висловлював екзистенційний стан душі, яка загубилася в сенсах мистецького твору. Точніше не загубилася, вона до тих сенсів не дійшла. Авторка реплік розуміла виставу рівно стільки, скільки автор цього тексту знає про альпак. Автор тексту нічого не знає про альпак. Та дещо знається на театрі. Але часом він думав про виставу майже так само, як і дівчинка в нього за спиною.
Сюжет пластичної вистави «1984» досить докладно переповідає фабулу орвеллівського роману про вигадану тоталітарну країну Океанію. Це наддержава, яка має різні гібридні міністерства. Міністерство Миру займалося війною. Міністерство Правди займалося фальсифікацією фактів. Міністерство Любові займалося катуванням незгодних з головною політикою партії в результаті чого люди лікувалися від інакомислення. На чолі держави стояв Старший брат (Олесь Федорченко, Ярослав Мука) – вигаданий вождь, який безупинно слідкував за всіма і всім в Океанії через свої віддані міністерства.
Головний герой, Вінстон Сміт (Артур Рожицький, Ігор Білиць) в якийсь момент починає сумніватися у правдивості інформації, що повідомляють йому в новинах. Він починає шукати альтернативної правди і виходить на підпільну організацію – Братство. Також він закохується в співробітницю Джулію (Діана Каландарішвілі, Жанна Ференц). Але його наставники в підпіллі виявилися посіпаками Великого брата. Так закохані потрапляють до підвалів Міністерства Любові. Коли вони виходять з катівень, то мають вигляд понівечених, беззубих, зламаних людей. Але тепер вони по справжньому люблять Старшого брата. Адже в паноптикумі неможливо по іншому.
Паноптикум – невідоме для альпак слово. Авторство терміну належить англійському філософу Джеремі Бентаму. Він придумав термін у 1785 році і трактував його як тип вʼязниці, в якій достатньо лише одного спостерігача щоб наглядати за великою кількістю вʼязнів. Конструкція вʼязниці – це коло з камерами і центральна вежа з маленьким віконцем для наглядача. Через мале віконце наглядач бачить вʼязнів, а вони його – ні. Коли ж за вʼязнями ніхто не слідкує – вони цього не знають. Тому поводять себе так само, ніби за ними спостерігають цілодобово.
У постановці бачимо, як всі персонажі дотримуються наказів. Особливо добре це прочитується в сцені «Суботник». Офісних працівників виводять військовим строєм в парк і лише після команди вони можуть йти бавитися мʼячем, бігати і займатися іншими фізичними активностями. Лунає звук електрошокера – наступна команда – і всі збираються назад в стрій. Наступна команда – всі сміються. Команда – плачуть. Команда – плескають в долоні.
В іншій сцені бачимо, як жінка з електрошокером (Система, роль виконують Соломія Кирилова та Наталія Поліщук-Московець) зі своїм підлеглим (Тарас Волох) знущаються з іншого персонажа (Ігор Возьний). Останній одягнений подібно до піонера: шорти трохи вище колін, білі гетри, зверху вдягнута чорна роба як і в усіх інших. Не вистачає лише червоної піонерської краватки. Щоб захиститися від знущань, він починає служити Системі. Його наполегливість при катуванні інших персонажів дивує: так ніби він і не людина. Але його мотивацію можна зрозуміти: любов та відданість Системі потрібно ще довести.
Так суспільство перетворюється в більш мерзотне і антилюдське. Так працює паноптикум. Але вихід з вʼязниці насправді є. Протягом всієї вистави над сценою висить платформа із засохлим деревом, що росте донизу. З іншого боку є також дерево, яке росте догори. Ці два світи зʼєднує вікно. Але воно надто високо, щоб можна було вибратися з цього перевернутого світу.
Сповнений потрясінь від побаченого, автор статті йде додому. Перед сном він думає: «Як добре, що ми живемо у демократичному суспільстві… Принаймні прагнемо до демократії». Він засинає. Уві сні він знову опиняється в театрі. Раптом до партеру заходить стадо альпак. Деякі з них сідають позаду автора. Починається вистава. Пластична картинка з часом розмивається. Актори починають грати драматичні етюди. Сцена катування. Звучить музика Чайковського. Сцена гвалтування. Звучать російські частушки. Автор точно знає, що ідентично було і у виставі, але ніякої альпаки на виставі він не пригадує.
Голос альпаки: «Не розумію чому мені це показують. Це ж історія про російське суспільство. Можливо вистава була б цікавою для іноземного глядача. Можливо, але не точно. Навіщо мені дивитися виставу, яка рефлексує на життя в росії?! Нам би було добре вже забути саме слово “росія”». Альпака позаду встає та виходить не додивившись виставу до кінця. Бо хіба та альпака знає, що Орвелл у своїй антиутопії змалював не конче російське, а таки універсально схематизоване тоталітарне суспільство, «заземливши» його топонімом Лондон?
Автор прокидається. Відкриває вікіпедію. Читає про альпак. Автор згадує, що сни складаються з денних залишків, витісненого досвіду і певного марення, мріяння, бажань. Можливо це просто марення? Чи це про його витіснене бажання не занурюватися черговий раз в «росіянську душу». Але чому альпаки? До автора прибігає кицька на імʼя Альпака. Кицька каже: «Фройду залиш фройдове». Автор закриває ноутбук з думкою: «Зрештою, альпаки – це просто бразильські овечки. Що вони можуть знати про Орвелла і як його ставити на українській сцені».
Фото: Руслан Литвин
Творча команда вистави «1984 OCCUPATION» :
Режисерка – Влада Бєлозоренко
Балетмейстер – Олексій Бусько
Сценографія і костюми – Алія Байтенова
Композитор – Антон Байбаков, Софія Байбакова
Художник зі світла – Руслан Березовий
Помічники режисерки – В'ячеслав Жуков, Тетяна Когут, Костянтин Шелест
Дійові особи і виконавці:
Вінстон – Ігор Білиць
Джулія – Діана Каландарішвілі
О’Браєн – з.а.України Назарій Московець
Старший Брат – Олесь Федорченко
Система – з.а.України Наталія Поліщук-Московець
Мешканці Океанії – Максим Омелянчук, Ігор Возьний, Антон Сафонов, Єлизавета Цілик, Мирослава Солук, Олександра Мироненко, з.а.України Наталія Боймук
09.02.2024