Вистава з поняттями реальності та актуальності має стільки ж спільного, як Велика французька революція із Жовтневою: паралель же між ними прочитується через суржик і хамське поводження прислуги, коли вже від монархії лишилися «ріжки та ніжки». Тому виникають асоціації, що це туземні «товаріщі» прийшли до влади.

Ще однією цікавою метафорою у виставі є час:  якого вбивають, який помер, який зупинився. Але сама по собі ця тема не розкривається, а лише ретранслює іншу тему – божевілля, як відображення реального світу, де живе головна героїня.

«"Різдвяна ніч" – і ми знову дорослі діти, з вірою у диво і гармонію. Оксана чекатиме черевички від цариці, а Вакула спіймає чорта за хвоста – аби лише прихилити до себе чорнобриву красуню, чорт вкраде місяця, а Чуб і компанія сидітимуть у мішках у звабливої Солохи»… (З опису вистави на сайті театру ім. Марії Заньковецької)    

Писав колись Остап Вишня, що мешканці країни Чухрен ‒ то особливий народ, котрий не має наснаги рухатися ні розумово, ні фізично. «Якось буде», ‒ одна з найпопулярніших мантр середньостатистичного чухраїнця, а потім, опівночі перед сесією, він відкриває вікно й закликає потусторонні сили фразою: «Шара, прийди!»