«Українці, навчіть нас, як зробити Майдан», – пише мені польська знайома. Я скептично відповідаю, що навряд чи така ідея знайшла б широку підтримку серед її співвітчизників. 99 відсотків із них бачать в українцях не стільки майстрів із повалення антинародних режимів, скільки дешеву робочу силу. Іншими словами, яких українців бачать перед собою лакеями, такою й усю Україну бачать.  

  Їдуть з Чернівців. Зі Снятина їдуть. І з Коломиї. Останні досідають у Франику.   Все, до Львова зупинок більше не буде. Це ранковий реґіональний експрес. Між Фраником та Львовом – жодної зупинки, все. Хто сів, той устиг.   Я за ними спостерігаю. Спершу так лише, мимохідь. І, треба чесно сказати, мимохіть. Далі – зі щораз більшою цікавістю.  

  Концерт одного з найвидатніших рок-проектів усіх часів і народів «Jethro Tull by Ian Anderson», який відбувся 9 березня в Києві, приніс, окрім одностайної ейфорії присутніх на ньому сотень неймовірно вдячних глядачів (до речі, з цілком різних вікових категорій), важливий побічний ефект у вигляді розлогого інтерв’ю лідера проекту.  

 

  Содом і Гоморру з відомих причин накрив своїм гнівом і знищив дощенту особисто Бог – ще той, старозавітний.   Ніневію, ассирійську столицю, сплюндрували спільними зусиллями вавилоняни, скіфи та еламіти.   Карфаген не могли не зруйнувати римляни.   Давній Рим перестав існувати під ударами варварів – ґотів, гунів, вандалів, а також власних рабів і колонів.   Середньовічний Київ увесь випалили і спопелили монголи Батия.

  Якщо вірити Дьордеві Конраду (а ми не маємо підстав йому не вірити), справжній центральноєвропеєць вирізняється особливою естетичною чутливістю щодо складних матерій. Іншими словами, екзистенційне перебування поміж, у зоні перманентної суспільно-історичної нереалізованості, спричинило підвищену сприйнятливість навіть на рівні географічних назв. Центральна Європа – це така частина світу, де географія непомітно переходить у поетику, і з цього виникає геопоетика.  

  З радіо «Свобода» (російська служба) телефонують, запрошуючи до розмови на тему, «яка здавалася давно вичерпаною і давно несуттєвою, однак, на жаль, виявилася вічною». Конкретно ж ідеться про те, чому росіяни так запекло тримаються за «на Украине» і жодним чином не хочуть сприймати «в Украине».  

 

  На завершення листа польська знайома саркастично шле мені «щирі вітання з Kaczogrodu», і я здогадуюся, що в цьому звороті слід відчитати ширший культурно-історичний контекст, а відтак і сьогоденний сенс. Тим більше, що моя знайома — професійна філологиня і пристрасна читачка східноєвропейських літератур. Тобто нових для мене слів вона просто так не вживала б.  

  В афроамериканців, як, мабуть, і в їхніх африканських пращурів, є одна спільна й тому визначальна риса. Вони всі досить упевнені в собі й від того загалом шалено амбітні. Я думаю, що це передусім завдяки вродженому відчуттю ритму. А це означає – відчуттю розміреності, злагодженості, гармонії в температурі тіла з температурою природного середовища.