У травні 1775 р. за новою австрійською провінцією затвердили офіційну назву Буковина. Раніше ця назва в політико-адміністративному полі не вживалася. Вона туди прийшла просто з поезії.  

  Що мало статися — врешті сталося: й от на екрани Польщі виходить кіноепос Войцєха Смажовського «Волинь». Я його ще не бачив, і ці нотатки не рецензія. Хоч усе одно так і тягне написати: не бачив, але засуджую. Якщо ж без жартів, то нам від цього фільму нікуди не дітись, і це тривожно.    

 

  — Здравствуйте.   — Добридень.   — Можно узнать номер вашей комнаты?   — П'ятсот вісім.   Пауза, ледь напружена.   — Пятьсот восемь?   — Так!   У моєму різкуватому «Так!» уже, напевно, вчувається легке роздратування. Чорт забирай, я в Києві чи де.    Я в Києві. Я прийшов на сніданок у готелі, де зупинився.  

  Від Чернівців та Львова я рівновіддалений.   Місто, в якому я живу, розташоване так, щоб час у дорозі до Львова приблизно дорівнював часу в дорозі до Чернівців.   Автошляхами це означає 133,7 кілометра до Львова і 135,3 кілометра до Чернівців. Проте автошляхами це не означає нічого з огляду на не всюди відмінну якість автошляхів. Залізницею — відповідно 141 і 126 кілометрів.  

  От і знову до мене звернулися з проханням написати такий собі розгорнутий текст до фотографій. Це має бути альбом, і в ньому відводиться якесь місце для мене. Авторка фотографій німкеня, що її я знаю доволі давно, але й доволі мало. Втім, я навіть пригадую, що в одній з моїх книжок опубліковано мій портрет її роботи. Ну, тобто я знаю її трохи більше, ніж деяких фотографів, до творів яких мені вже доводилося писати.    

  Як би мені найточніше перекласти з німецької оце Einmalige Feuerkraft? Надзвичайна вогнева міць? Виняткова сила враження? Якось так.  

  У середу підтвердилося те, на що почало заноситись у неділю.  

  Це непросте запитання мені щойно поставили в Берліні. Леґендарний берлінський literaturwerkstatt готується відзначати власне 25-річчя і запустив тематичне опитування. Щоправда, тільки серед поетів. Цікаво, як відповідали б на нього непоети.   Тим часом я відповідаю за себе. Що може поезія? В часи гібридної війни та перманентних терактів — боюся, що не так вже й багато. У сенсі — не так багато, щоб цю війну й ці теракти зупинити. Ні, не зупинить.  

  Назарій Заноз дуже влучно пише про популізм як пандемію, наводячи деякі найбільш кричущі приклади останніх навіть не місяців, а днів і тижнів.