Спершу з’явилася публікація в «GW». Ні, то була не «Gazeta Wyborcza», а «Gazeta Warszawska». Про існування такої газети я на момент отої публікації, щиро кажучи, й не знав. Зате виявилося, що «Gazeta Warszawska» про моє існування знає.  

  Якщо наступного четверга, 16 листопада, ви в Києві, то, можливо, вам є сенс провести той заповнений переважно темрявою, сльотою й холодом вечір пізньої депресивної осені якось по-особливому? І, можливо, заповнити його чимось іншим? Наприклад, завітавши до Будинку художника, де гратиме свою завжди несподівану музику джазовий гурт «Сон Сови». Автор же цих рядків читатиме під його музичний супровід вибрані поетичні та прозові фрагменти – власні й чужі.  

 

  Новина про смерть найстаршого з Янґів, Джорджа, того, що для молодших своїх братів був «продюсером і навчителем», зворушила мене якось цілком для мене самого несподівано.  

  На місце ми прибули одночасно з першими ознаками присмерку. Ще з годину затриматися в дорозі – й довелося б видряпуватися на невідому висоту в ледь не цілковитій темряві. Згадалося попереднє листування з господинею й кількаразове її нагадування про кишенькові ліхтарики. Тепер виявилося, що вона не жартувала. Про абсолютну відсутність інтернету вона не жартувала також.  

  Португальська публіцистка, румунський поет, австрійський прозаїк «антикапіталістичного спрямування». І я, з України. Чому саме ця четвірка? Чому вона саме така, а не інша? Ніби визначена шляхом жеребкування кваліфікаційна група на футбольному чемпіонаті Європи: Португалія, Румунія, Австрія, Україна. Зрозуміло, що з такої групи Португалія вийде першою, боротьба ж за друге місце поточиться між іншими трьома командами.  

  «У центрі міста повно копів», – інформує водій мінівена, зустрівши мене на залізничному вокзалі Ґетеборґа. Як і більшість шведів, він напевно виростав на американських фільмах – звідси в його англійській cops, а не policemen.   Але це лише принагідне моє спостереження.   Поки їдемо до готелю, говоримо про те саме: про посилені поліційні заходи.   «Хіба це вже сьогодні?» – запитую в нього.  

 

  Австрійське видавництво Haymon Verlag, уже добре знане своєю сталою увагою до сучасної української літератури, щойно випустило достопам’ятний роман Олександра Ірванця «Рівне – Ровно». У німецькому перекладі назву змінено до невпізнанності – «Pralinen vom roten Stern». Себто «Шоколадки від червоної зірки». Мабуть, видавцям видніше, якою назвою краще привабити німецькомовного читача. Можливо, шоколадні цукерки, загорнуті в комуністичний символ, – саме воно.