Питання, стверджує перший із церковних діячів, загалом несуттєве й незлободенне і виникає воно «чітко двічі на рік». Отже, «постійного думання на цю тему немає». Іншими словами – можна й відмахнутися, не зауваживши.  

  Тиждень тому, себто не далі як минулої п’ятниці, в китайській провінції Ґуанґдонґ відбувся судовий процес над парою громадян, причетних (припустімо, що справді причетних) до виготовлення і збуту наркотиків.  

 

 

 

  Спершу з’явилася публікація в «GW». Ні, то була не «Gazeta Wyborcza», а «Gazeta Warszawska». Про існування такої газети я на момент отої публікації, щиро кажучи, й не знав. Зате виявилося, що «Gazeta Warszawska» про моє існування знає.  

  Якщо наступного четверга, 16 листопада, ви в Києві, то, можливо, вам є сенс провести той заповнений переважно темрявою, сльотою й холодом вечір пізньої депресивної осені якось по-особливому? І, можливо, заповнити його чимось іншим? Наприклад, завітавши до Будинку художника, де гратиме свою завжди несподівану музику джазовий гурт «Сон Сови». Автор же цих рядків читатиме під його музичний супровід вибрані поетичні та прозові фрагменти – власні й чужі.  

 

  Новина про смерть найстаршого з Янґів, Джорджа, того, що для молодших своїх братів був «продюсером і навчителем», зворушила мене якось цілком для мене самого несподівано.  

  На місце ми прибули одночасно з першими ознаками присмерку. Ще з годину затриматися в дорозі – й довелося б видряпуватися на невідому висоту в ледь не цілковитій темряві. Згадалося попереднє листування з господинею й кількаразове її нагадування про кишенькові ліхтарики. Тепер виявилося, що вона не жартувала. Про абсолютну відсутність інтернету вона не жартувала також.