Наступного понеділка, 21 листопада, виповнюється рівно сто років з дня смерті Франца Йосифа Першого (1830–1916). Річниця, погодьтеся, перфектно кругла і принаймні цим притягальна. До того ж історична віддаль у рівно сто років спонукає до чергового переосмислення і спокушає новими ракурсами.  

 

  На щастя, новоспечений Нобелівський лауреат усе-таки вийшов з темряви й мовчання. Тобто скандалу не буде, і принаймні мене це тішить.   Що натомість мене засмучує – це загальноприйнятий у нас спосіб написання його псевдоніма Dylan як Ділан. Бо хотілося б Дилан, раз там в оригіналі той «ігрек». Щоб користаючи з нього, ми могли б це псевдопрізвище хоч трохи зукраїнізувати.

 

 

 

  У травні 1775 р. за новою австрійською провінцією затвердили офіційну назву Буковина. Раніше ця назва в політико-адміністративному полі не вживалася. Вона туди прийшла просто з поезії.  

  Що мало статися — врешті сталося: й от на екрани Польщі виходить кіноепос Войцєха Смажовського «Волинь». Я його ще не бачив, і ці нотатки не рецензія. Хоч усе одно так і тягне написати: не бачив, але засуджую. Якщо ж без жартів, то нам від цього фільму нікуди не дітись, і це тривожно.    

 

  — Здравствуйте.   — Добридень.   — Можно узнать номер вашей комнаты?   — П'ятсот вісім.   Пауза, ледь напружена.   — Пятьсот восемь?   — Так!   У моєму різкуватому «Так!» уже, напевно, вчувається легке роздратування. Чорт забирай, я в Києві чи де.    Я в Києві. Я прийшов на сніданок у готелі, де зупинився.