Джміль

джмелі пролітають верхів’ями стебел

пасуться у головах  конюшин

вони не звертають уваги на тебе

не підглядай – кажуть –

пиши

кружляють байдуже – хоча ось розвідник

потяг за собою зволохатілий звук

і зупинився на чашечці квітки

і нагинає її

у траву

і так витанцьовує з нею й над нею

і так вже примушує до співжиття

золотим хоботком приклеївсь

проламавши пелюсток

дах

підглядаєш? – гудіння джмелине

питається в мене – кажу що так:

– як точиться мед зі слини

– як віддається квітка проста

– як світ заростає травою по пахви

– як спів поміщається в горлі дрозда

– як ріки пливуть  і як вони пахнуть

як дощ і його зелена

вода

а ти? – я питаюся в ситого бевзя

підглянув в комп’ютері стиль і письмо?

– звідки у вас підозра береться

пане

Махно?

– невже ми знайомі? – не відступаю

і де зустрічалися? – підкажіть

– я мовою квітів абетки читаю

очима гострими як

ножі

у формі неначе з команди реґбі

джміль відлетів у джмелиний дім

– залишивши мене під деревом

при письмі –

так як я хотів

(знимка вгорі Софії Махно)