Кінь-жінка

На білій стіні великими літерами красувався напис Wifredo Lam.

Щиро зізнаюся, що про такого мистця не чув. І хоча в моїй книгозбірні десятки альбомів мистецтва різних епох, та й нью-йоркські виставки не оминаю, а перебуваючи в інших країнах, намагаюся забігти хоча б на годинку-дві до музею чи ґалереї, а от про Віфредо Лама, що поробиш, не чув.

Нью-Йоркський Музей Модерного мистецтва влаштував ретроспективну виставку Віфредо Лама: картини, рисунки, книжкові ілюстрації. Сходячи з шостого поверху, так чи інак натрапляєш на полотна Пабла Пікассо. Ну, які ж серйозні музеї чи ґалереї без Пікассо? Ну, хоча б один рисуночок чи якась кераміка – і то вже діло. Пікассо впізнаєш безпомильно, особливо його ламані, спотворені фігуративні форми, деформовані портрети, пересікання ліній. І коли твоє око перенасичене тим Пікассо, то воно блискавично реагує на щось подібне. Але спочатку я затримався при стелажах, на яких демонстрували рідкісне видання Андре Бретона Fata Morgana, видане в Марселі 1941 року. Я довго роздивлявся саме ілюстрації, виконані Віфредо Ламом, тим паче, що нині збереглося лише шість екземплярів цього видання. З іншого боку, я усвідомлював, що Бретон, як теоретик і практик сюрреалізму, навряд чи допустив би будь-кого до ілюстрування своїх творів. Чому саме Лам, дізнаюся згодом.

Оглядаючи полотна Лама я подумав, що йому випало неабияке щастя, бо він потрапив в епоху великих стилів. Тобто народився в потрібному часі, але у не відповідному місці. Віфредо Лам походив з Куби. Нащадок китайського еміґранта та представниці чорношкірих рабів. Природньо йому стелився шлях до Америки, щоби продовжити своє навчання. Але стипендія, 40 доларів на місяць, закинула юного митця до Іспанії, а звідти до Франції. Чому б ні? Тоді Париж, як магніт, притягав увесь мистецький світ. Європа переживала мирні двадцять років і мистецтво ще когось тут цікавило. Можемо собі уявити нашого кубинця у тій веремії. Однак мир тривав недовго. Перебуваючи в Іспанії, Лам потрапляє у вир громадянської війни. Як відомо, тамтешня громадянська війна була, по суті, репетицією Другої світової. Протягом кількох іспанських років, він не тільки опанує ази малярства та познайомиться з аванґардовими течіями, але й одружиться. На жаль, вкоротці втратить дружину та першу дитину, які помруть від туберкульозу.

Але дещо відступимо від головної теми. Відомо, що Лам приятелював з Алєхо Карпентьєром.

Їхнє ставлення до революцій, колоніалізму та кубинської багатокультуроної спадщини починалося з симпатії лівим ідеям ще задовго до Фіделя. Бо обидва товклися в 1930-х в Парижі і були, вочевидь спраглі нових ідей. Однією з таких була для них сюрреалізм. Тобто перебування в Парижі та спілкування з Андре Бретоном, обох – і Лама, і Карпентьєра сподвигло спробувати застосувати естетику сюрреалізму на практиці. Звісно, що сюрреалізм як естетична ідеологема, а почасти й догма, добре описана у відомому «Маніфесті», як теорія, але от з практикою, особливо в стосунку наших кубинців, усе набагато складніше. Ми не побачимо чистого сюрреалізму в малюванні Лама, ані в писанні Карпентьєра. Зрештою, подальші траєкторії їхньої творчості, розвиватимуться за своїми законами, які були, властиво, мішаниною стилів та напрямків. Карпентьєр навіть напише текст «Бароко і магічний реалізм» (1975), з яким публічно виступить в Каракасі. Він спробує поміркувати про бароко як універсальну систему. Мовляв, бароко притаманне не тільки для доби Середньовіччя, але для усіх часів. В основному свої арґументи будуватиме на прикладах з архітектури. Карпентьєр в 1939-му повертається на Кубу. Лам в 1940 році також прибуває у країну свого народження. Карпентьєрові приблизно тридцять п’ять років, він автор одного роману, кількох оповідань, сценаріїв та статтей про музику. Лам – майже ровесник (на два роки старший) – намалював десятки картин, а переживши вплив Пікассо, сюрреалізму, спробує під впливом афро-кубинського фольклору, змінити свій стиль та тематичне наповнення.

І звісно, перебуваючи в Іспанії, Лам несподівано потрапляє у веремію громадянської війни. Він мешкає в Барселоні й включається після смерті першої дружини, в ті події на стороні республіканців. Митець працює на заводі вибухівки. Отруївшись від хімікалій, потрапляє до шпиталю і там знайомиться з німкенею Геленою Гольцер. Франкісти перемогли, тож перебування в Іспанії для прибічників республіканців небезпечне. Заручившись рекомендаціями, митець вирушає до Парижа. Їхати в Париж після Мадрида, було викликом і великим ризиком, але вибору не було. Його нова подружка прибуде до Франції пізніше, бо певен час перебуватиме у фільтраційному таборі в Піренеях.

Під кінець 1930-х Париж, звісно, міг й не прийняти якогось кубинця, але прийняв. І Віфредо опиняється серед аванґардової тусівки: Пікассо, Бретон, Шар. Як твердять, Пікассо порадив, Ламу звернути увагу на свої африканські корені. Тоді Пабло сам захопився африканським мистецтвом й усім його пропагував. Лам прислухається до порад Маестро, і вже після повернення на Кубу, спробує переосмислити та втілити в нових мистецьких ідеях. Тож Ламове важливе відкриття полягало в тому, що міфологія його африканських предків, їхня космогонія та зразки примітивного мистецтва, можуть слугувати будівничим матеріалом для сучасного мистецтва. Як не крути, а Віфредо Лам та його малярство, якщо можна так висловитися, народжене з помежів’я місць, походжень, ідентичностей, стилів та політичних поглядів. Завойовані європейцями Америка та Кариби, поверталися до Європи і світу, таким-от синкретизмом у мистецтві.

Поки я розглядав книжкові ілюстрації, вдивляючись в тонкі лінії рисунку та силуети зображень, до зали набилося чимало відвідувачів. І я тоді згадав, що якось скоса глипнув на картину «Кінь-Жінка» і ще раз хотів упевнитися в тому, що це певен зразок сюрреалістичного впливу на Лама. Я повернувся туди, де саме висіло це полотно. Тут було майже порожньо, і я зупинився перед картиною. Такий спосіб малювання і закладення мистецьких ідей, звісно, надає можливість до різноманітних тлумачень. Тим паче, що ні коня, ні жінки там не розрізниш. Символічні образи водночас сплетено воєдино, але якщо й припустити, що вони мчать галопом, то розділені. Ця динаміка одночасся, тобто своєрідного єдинорозділення цілком може пасувати постулатам сюрреалізму: ніщо реальне не може бути більш реальнішим за те, що ми собі вигадуємо та уявляємо. Такий принцип, безперечно був революційним для світової естетики. Тут тільки питання: чи така надреальність доповнює наш світ, наші відчуття та служить нашій гармонії. На мій погляд, усі новітні модерністичні течії з кінця 19-го століття тільки й тим займалися, що розщеплювали закладену, вірмо, гармонію поміж людиною і зримим світом. Митці перші відчули цю дисгармонію, це розірване коло людського єства, цю глибинну прірву людської підсвідомості. Взагалі, символіку жінки і коня знайдемо у Ґоґена (картина «Жінки та білий кінь»), чи Сальвадора Далі (картина «Параноїдальна жінка-кінь»). Власне, символіка жінки і коня, як плодоносності, сексуальності в Лама ніяк не асоціюється з цими архетипами. Тут очевидна присутність африканської міфологемності. У коня між рогами підсвічник, у нього видовжена морда, замальована темною барвою і жінка, перевернута коміть головою. Домінують три кольори: чорний, білий і брунатний. Якщо розшифровувати, цей фігуративний ребус, то уся композиція стимулює запитання та інтерпретації. То розчепірені ноги жінки: ліва схожа на голову коня з цапиною борідкою і права нагадує подібну конфігурацію. То незрозумілі одва обличчя, подібні до того потворно жіночого, намальовані біля копита і коневого черева. То ця провокаційна символіка з рогами та свічкою. Здається, що ця конежінка позбавлена статики і безупинну мчить. Таких модифікацій коня і жінки у мистця протягом часу назбирається декілька. Він намагатиметься з різних просторових перспектив та фігуративних комбінацій творити варіанти такого дивного поєднання, яке перетворює міфологію у стан утвердження власної дійсності. А, може, той кінь уявлявся йому кораблем, що вивіз його та інших скитальців з Європи, а потворне жіноче обличчя та її тіло мислилося обличчям війни, страждань та руйнації?

Віфредо Лам повернеться на Кубу, залишаючи в Європі чимало. Усіма його картинами заопікується Пікассо, перетримавши їх у безпечному місті. На кораблі «Capitaine Paul Lemerle», попри звичних пасажирів з Марселя відпливуть Андре Бретон, Клод Леві-Строс, німецька письменниця Анна Зеґерс, Лам з Геленою та найближчі до Бретона – Андре Массон і Жаклін Ламба. Серед втікачів з Європи не проминемо згадати Віктора Сержа, властиво Віктора Кибальчича, революціонера, діяча Комінтерну, письменника. Як свідчать очевидці того плавання, – корабель був транспортний, нашвидкоруч перероблений для пасажирських перевезень. З неокупованої нацистами частини Франції, до якої належало портове місто Марсель, курсували рейси до Карибських островів. Майбутнім вигнанцям, звісно, потрібні були візи, але у цій воєнній гарячці, мабуть, гроші й підкуп, робили своє. Транспортні компанії, які швидко отямилися, не надто дбали про комфорт своїх клієнтів. Та й хто би нарікав тоді на відсутність такого. Війна ж! Можна сказати, що тим кораблем з Марселю до Мартиніки відпливала сюрреалістична тусівка, щоби згодом осісти в США чи в Південній Америці. Віфредо Лам з Геленою, ясен май, дістануться до Куби.

Невірним буде твердження, що кубинська культура на початку 1940-х не перебувала в контексті усіх маґістральних течій в живописі та літературі. Виглядало, що Друга світова війна, вигнавши з європейських теренів приблудлих іноземців, у випадку Лама, надала їм можливість повернутися зрілими майстрами і по-новому відкрити свою національну спадщину. Зрештою, з Віфредо Ламою так трапиться – він намалює найбільш знане у світі полотно, своєрідну кубинську ікону – картину «Джунглі» (1943).

І Лам, і Карпентьєр відійдуть з цього світу у Франції.

Куба залишиться у їхніх творах: затвердне у фарбі й вбереться у чорний шрифт книжкового друку. По війні вони мотатимуться світом, наче їх нестиме крізь час і простір кінь-жінка, потворний і потворна, а як одне ціле, то потворні. Можливо, такою була їхня епоха: майже ціле двадцяте століття, в якому їм випало жити і творити.

Часи, як відомо, не обирають.