Навіщо нам Барвінський сьогодні?

Вітальня Барвінського: простір, що триває

Рік присутності

Рік тому, 20 лютого, у день народження Василя Барвінського, у Львівській філармонії відкрився простір, який мені від самого початку не хотілося називати просто серією концертів. Так з’явилася Вітальня Барвінського — як спроба відтворити не подію, а атмосферу. Те особливе відчуття, яке, мабуть, існувало колись у домі Барвінського, коли туди приходили люди його кола — композитори, науковці, митці, інтелігенція Львова.

Для мене було принципово, щоб цей простір виник саме у Львові. Це місто сформувало Барвінського, і тут його музика має звучати не як щось із минулого, а як щось живе. Львівська інтелігенція початку ХХ століття — Людкевич, Колесса, Вахнянин, Філарет Колесса, Щурат, Крип’якевич, Крушельницька — створила культурне середовище, в якому музика, історія і пам’ять були пов’язані між собою. Вітальня Барвінського — це спроба повернути цей тип розмови з культурою.

Для мене відповідь на питання «навіщо нам Барвінський сьогодні» проста: це наша історія, і саме з неї починається наше майбутнє.

За рік ми влаштували сім зустрічей. Кожна з них була іншою — і так і мало бути. Моєю ідеєю від початку було залучати дуже різних виконавців, щоб музика Барвінського звучала у різних прочитаннях. У Вітальні виступали музиканти зі Львова, Києва і Берліна, і я дуже сподіваюся, що з часом географія цих зустрічей буде лише розширюватися. Вже тепер з’являється чимало ідей, і дуже багато людей проявляють ініціативу виступити у Вітальні Барвінського — для мене це знак того, що цей простір живе.

Ми поступово рухаємося до того, щоб виконати всі твори Барвінського, і водночас кожного разу поруч із ним звучить хтось із його кола — Людкевич, Колесса, Якименко. Так ця музика повертається у свій природний контекст.

Для мене важливим став і грудень, коли до Вітальні долучилися наймолодші піаністи Львівщини — з Дрогобича, Жовкви та Львова. Вони виконали весь фортепіанний цикл «Наше сонечко». Це був дуже простий і дуже щирий момент: коли музика, написана для дітей, знову звучить у виконанні дітей.

Одним із важливих кроків цього року стало придбання концертного рояля Kawai саме для Вітальні Барвінського. Це не тільки про якість звуку — це про ставлення до цієї музики. Про те, що вона заслуговує бути почутою на найкращому інструменті.

За цей рік у Вітальні сформувалася особлива публіка. Мабуть, це одна з найцінніших речей, які з’явилися разом із цим простором. Найприємніше — бачити, як після концертів люди не поспішають іти. Вони залишаються, говорять між собою, сидять у залі — ніби музика ще триває в них самих. Для мене це найточніший знак того, що ці зустрічі відбуваються не поверхово, а справді торкають.

Цього року, знову 20 лютого, у день народження Барвінського, ми запрошуємо у Вітальню на музичне свято. У програмі — «Думка» для віолончелі й фортепіано, Секстет і «Українська сюїта». Секстет — перший український камерний твір для шести інструментів, написаний у 1914 році й відновлений композитором після втрати рукопису. «Українська сюїта» відкриває інший бік його музичного мислення — поєднання народної мелодики з європейською формою. Для мене це дуже точний портрет Барвінського як митця.

Цього сезону ми також звертаємо увагу на ювілеї двох видатних сучасників Барвінського — Віктора Косенка і Федора Якименка. Обидва ці композитори по-своєму важливі для розуміння української музики першої половини ХХ століття, і у Вітальні плануються спеціальні програми з їхніми творами.

За цей рік Вітальня стала не просто серією концертів, а спільнотою. Люди приходять сюди не лише слухати, а бути разом у цій музиці. І саме в цьому я бачу сенс цієї ініціативи.