Блокада Ленінграда стала в Радянському Союзі однією з найбільш міфологізованих подій Другої світової задовго до того, як перемога в цій війні перетворилася на головну ідеологічну платформу путінської Росії. Так, навіть тоді, ще до пострадянських часів, були ті, хто говорили про нерівність у голоді і холоді й розповідали про ромові баби для партійного начальства – образ і факт, використаний одним із найвідоміших ленінградських письменників післявоєнних десятиріч фронтовиком Даніїлом Ґраніним. А після краху Радянського Союзу – у той короткий період, коли в Росії ще можна було про щось дискутувати – почали з’являтися голоси, які ставили під сумнів дії радянського партійного і військового керівництва під час блокади.
Але все це, звичайно, не спростовує самого факту страждань звичайних людей, які стали заручниками війни. У Радянському Союзі звертали увагу саме на ці страждання, саме на холод і голод. І намагалися зробити все можливе, щоб страждання ленінградців сприймалися як одна з найбільших катастроф Другої світової війни, щоб у свідомості самих мешканців імперії вони витіснили навіть такі масштабні й безпрецедентні звірства, як Голокост. І так, Москва завжди робила все можливе, щоб ці тортури голодом і холодом вважалися геноцидом – востаннє така дефініція використовувалася у заяві Міністерства закордонних справ Росії 2024 року.
Звісно, вплив трагедії насамперед відчувався у самому Санкт-Петербурзі, де серед довоєнних мешканців практично не було сімей, які б не могли розповісти про власні страждання і власні жертви. Піскарьовске меморіальне кладовище стало однією з головних міських домінант, не менш важливою для відчуття міста, ніж Невський проспект чи пітерські канали.
І якою іронією долі став той факт, що людина, нібито вихована в цій блокадній традиції пам’яті, людина, яка зробила перемогу у Другій світовій війні однією з головних засад свого режиму, вирішила повторити саме ці невимовні звірства. Адже бажання заморозити українців і саме стражданнями схилити їх до капітуляції простежувалося у Путіна практично з перших тижнів великої війни. І от тепер, на п’яту зиму, він може сподіватися, що наблизився до своєї мети.
Втім, дивуватися бажанню заморозити літніх людей і дітей у холодних квартирах з боку Путіна я б не став. Тому що насправді завжди існували два блокадні міфи. Один – міф людей, які голодували і помирали від холоду. Й інший – міф людей, які їли ромові баби.
Той, хто знаходився на суспільному дні, міг би бажати змінити своє і чуже життя так, щоб не повторювалося ані жаху з голодом і холодом, ані жаху з ромовими бабами. Але у «правильної» радянської людини – а Путін саме «правильна» радянська людина – завжди спрацьовував абсолютно інший інстинкт: піти у начальство, щоб ніколи більше не потрапляти в халепу і не сприймати за людей тих, кому це не вдалося.
Тому він і може відчувати особливе задоволення, коли бачить, як страждають кияни, харків’яни чи одесити – бо впевнений, що з ним нічого схожого відбутися не може. Що він зробив правильний вибір, коли ще школярем навідався до Ленінградського відділення КДБ із питанням, як він може долучитися до «контори». Тому що розумів – саме там він буде мати захист, саме ці люди забезпечують кар’єру і безпеку, а ще неможливість потрапити в ситуацію, коли ти вмираєш у холодній квартирі при двадцятиградусному морозі в той час, як десь на сусідній вулиці «слуги народу» в теплому кабінеті товстим шаром намазують ікру на бутерброд.
Він хотів стати «людиною з ромовою бабою» – і став нею. В «моральному кодексі» таких людей це не просто мати можливість досягти бажаного успіху, а й мати можливість знущатися над іншими. Тому ця війна для людини з садистськими нахилами – справжній подарунок долі. Жодний з нас навіть не може уявили того задоволення, яке він отримує, коли планує чергову атаку чи дізнається про температуру в київських оселях. Людина, під вікнами резиденції якої вбили її найяскравішого опонента – незакомплексованого, усміхненого й життєрадісного, і не може бути іншою. Просто кожний новий день перебування такої особи при владі закономірно підштовхує її до нових і нових злочинів, до нового і нового задоволення життям.
До нових і нових ромових баб на десерт.
01.02.2026