(Від власного кореспондента).
І.
Закарпатська Україна під мадярським пануванням станула була над пропастю невідкличного упадку і повної затрати національного обличча та викривлення народньої душі.
До XVI. ст. жили Закарпатські Українці, звані Руснаками, вільними людьми, мали автономію, доступали значних почестей на королівськім дворі. В XVI. ст. Мадяре почали витискати всі немадярські народности, а між ними головно Українців з важнійших урядів. Згодом наступили переслідування Українців ізза їх православної віри. Нічого не помогла тут і церковна унія. Латинські епископи безнастанно вмішувалися в справи української церкви, а уряд переслідував населення. Цей стан змінився на краще за володіння Марії Тереси і Йосифа II. Марія Тереса причинилася до встановлення самостійної Мукачівської епархії, віддала на катедральний собор поєзуїтський монастир і зрівнала уніятське духовенство з латинським. В 1774 р. засновано у Відні генеральну гр.-кат. духовну семінарію, в котрій Закарпатським Українцям признано 12 місць. Около р. 1758 засновано в Мукачеві богословську школу, де навчано по славяно-руськи. Між Закарпатськими Українцями розпочався живий науковий рух. Вони не тільки під культурним оглядом заспокоювали свої потреби, але навіть спомагали Галичину, а значна частина вчених еміґрувала в Росію. В історії російського шкільництва і російської науки визначне місце займають такі імена, як: Балудянський, Венелін, Гуца, Орлай, Іван Заманчик і Петро Лодій. Крім віденської Закарпатські Українці виховувалися і у львівській семінарії, де бували навіть ректорами. Серед таких умов здавалося, що Закарпатська Україна буде помітним культурним осередком.
Та із заснованням мадярської Академії Наук в Пешті 1825 р. Мадяре почали виробляти свою народню мову і вводити її в уряди. З тої хвилі датуються мадярські змагання до політичної відрубности, з тої хвилі й розпочалася на добре мадяризація. В р. 1844 мадярський сойм ухвалив закон, на основі котрого введено мадярську мову до урядів у всіх краях угорської корони, отже і на Закарпатській Україні.
Мадярська революція 1848 р. заставила Закарпатських Українців стати на бік австрійського уряду, що причинилося до прихильнійшого трактовання тим урядом українських домагань. В 1849 р. виставлено з українського боку ряд домагань до австрійського уряду, а саме: введення в життя конституції з 4 березня 1849 р., признання Українцям окремої політичної території, розмежовання адміністраційних округів згідно з етноґрафічним принціпом, основання українських народніх шкіл, ґімназій, правничої академії в Ужгороді та — що дуже цікаве — переміни львівського університету на український, узгляднення Українців при обсаді урядів, дозволу друкувати книжки кирилицею, зрівнання українських урядників, священиків, учителів з особами тогож стану инших національностей, узгляднення Українців в армії і заведення своїх духовників при українських полках.
Дещо з тих домагань було сповнено. В багатьох місцевостях заведено двоклясові українські народні школи, а також недільні для дорослих. В инших місцевостях засновано парохіяльні школи. Уряд назначив Адольфа Добрянського наджупаном чотирох українських комітетів з осідком в Ужгороді. Він завів в урядах українську мову, обсадив урядові становища Українцями-семінаристами, в ґімназіях почато викладати деякі предмети по українськи. Його орґанізаторському таланови має багато завдячувати Закарпатська Україна. Та небавом через свої русофільські погляди став він урядови невигідний. З Мадярами замирено, прийшов дуалізм і тоді Мадяре взяли під ноги всіх своїх противників в р. 1848, а в першу чергу Українців. Розпочалося плянове і брутальне нищення українського елєменту. До мадяризаційного походу ужито Жидів, котрі при видатній підмозі уряду довели народ до повної деморалізації, руїни і темноти. Ріжними засобами доведено до повного етичного упадку інтеліґенцію, а головно духовенство. Вистане згадати про створення окремого фонду на мадяризаційні ціли, з котрого виплачувано "нагороди" перевертням і мадяронам. І так в школах заведено всюди мадярську мову, в церквах теж загомоніла мадярська мова. Навіть назви сіл і місточок та осіб українського походження перелицьовано на дивоглядну мадярщину. Культурний занепад, етичне викривлення і здичіння та економічна експльоатація довели селян до жебрачої торби, до стану худобячости. Наслідком сього була застрашаюча еміґрація до Америки. І тут мадярський уряд, — як поліп — обмотував свої жертви через ріжних емісарів; з другого боку темний, безпомічний, опущений всіма селянин підпадав в Америці під вплив російсько-православних місій.
Закарпатську Україну обвів був мадярський уряд кільчастим дротом. Не пропущено ні одної української книжки, ні одної ґазети, кожде змагання до світла здавлювано безпощадно. Зайвим булоб згадувати напр. сумної памяти політичний процес в Мараморошськім Сиготі, де суджено селян за російсько-православну пропаґанду. Була це звичайна провокація з боку аґентів мадярського уряду. Пізнійше виявилося теж, що страшними аґітаційними творами були між иншим твори Квітки, Шевченка і Стороженка.
[Громадська думка, 04.06.1920]
ІІ.
Вибух війни застав Закарпатську Україну в глибокій знемозі. Знищена економічно, ограблена культурно, обдерта із зверхніх признак національної відрубности — коротала ця нещасна країна важкі дні. Та захитання основ старого світа збудило й там нові надії, зродило нові бажання. Армія, та австро-угорська ріжновидна і ріжношерстна армія була теж школою, в якій через антітези зроджувалося й змагалося приспане національне почування. Через помішання військ угорський Руснак мав нагоду стрінутися із своїм братом по сей бік Карпат та дізнатись, хто він і чому в неволі і приниженню. Короткий побут січових стрільців на Закарпатській Україні викликав серед населення живий відрух в напрямі національного відродження. Дійшло до того, що наляканий мадярський уряд спішно визбувся стрільців з руснацьких околиць, боячись їх впливу на населення. Мимо старань, з боку українських політиків той уряд дальше держався повної сепарації Закарпатської України від великого мусуючого українського моря. Не допущено ні одної ґазети, навіть чисто літературної. Що більше! Приспішено мадяризацію: заведено латинський калєндар, змінено азбуку і аранжовано під опікою жандармських баґнетів мадяронські зібрання, на котрих проголошувалося, що нещасні Руснаки мають тільки одно бажання: якнайскорше стати правдивими Мадярами.
Та почуття своєї національної окремішности і звязку з цілим українським народом не заникало там ніколи. Се й виявлялося безпосередно перед неминучим розвалом Австро-Угорщини. На національні Збори у Львові дня 19. жовтня 1918. закарпатські Українці прислали письмо, в котрім змальовано страшне положення країни і народу. Під конець писалося там: "ви, наші рідні браття, повинні стати за нами і зєднати з собою. Наш нарід дожидає того cпaсення, щоби раз вже висвободитися з під ярма другого народу".
Розвал Австрії, а з нею й Угорщини розвязав уста більш, як півміліоновій масі угро-українського населення. До голосу в першу чергу зголосилися люде крою д-ра Бескида. Вже дня 8. листопада завязано в Пряшеві "Руську Народну Раду", котра 19. листопада виставила домагання: а) свобідного самоозначення в етноґрафічних границях, б) повної національної свободи і такої долі, яку осягнуть инші народи Угорщини, і в) репрезентації на мировій конференції. Одночасно заложено протест проти poзриву або поділу національної території.
Живійший рух на Закарпатській Україні заманив туди галицьких москвофілів. Вони подаються за Карпати з відомим аґітатором д-р Гасаєм на чолі. Починається з їх боку шкідлива і киринна аґітація в користь Росії.
Одночасно зродилися в Чехів думки про злуку Закарпатської України з їх республикою, щоби створити собі вигідне і пряме получення з Україною, зглядно з Великою Росією. През. Масарик в половині грудня 1918. в своїм посланню до національних зборів підніс, що тзв. Карпаторуси через своїх представників в Америці заявили готовість злучитися з Чехословацькою республикою. І тепер починається навипередки ривалізація що до приєднання цеї малої країни на пограничу новостворених і будучих в стадії творення держав. В другій половині грудня 1918. Угорське правительство ґр. Каролісго проголосило автономію Закарпатської України під назвою: "Руська Країна". В склад цього автономного орґанізму мали увійти комітати: Мараморош, Угоча, Берег і Уг; що до частин комітатів: Земплинського, шароського, аблуйського і спишського, заселених Українцями, має рішити мировий конґрес. Спільними з Угорщиною мали бути заграничні справи, військові, фінансові, цивільне і правно-державне судівництво. Законодатним орґаном для автономних справ мала бути Народна Рада, а для спільних справ угорський сойм. Правительственним орґаном мала бути ґубернія, підчинена міністерству. Осідком ґубернатора мав бути Мукачів. Угорське правительство зараз таки іменувало міністром для українських справ д-ра Ернеста Cабова, віцемін. освіти д-ра Тіядора Стрипського, а ґубернатором Августина Штефана, одначе поза тими нешкідливими іменованнями не старалося перевести в життя заповіджену автономію.
Мимо тих концесій і ліцитацій з боку Мадярів і Чехів серед закарпатських Українців все більше змагалася думка про злуку з матірнім пнем, із соборною Україною. Дня 3. січня 1919 явилися в Станиславові відпоручники закарпатських Українців. Саме тоді на чергу найбільш актуальних справ поступила квестія злуки західно-української републики з Великою Україною. Відпоручники з того боку Карпат просили, щоби їх приняти в одну велику українську сімю. Один з відпоручників з глибини душі викидав слова, повні болю і терпіння, з котрих віяло великого любовю і надією до спільної батьківщини. "Ми ваші браття, — говорив він — що були під пануванням ворога, прийшли сюди, щоби ви дали нам раду. І ми одержали свободу і хочемо збудувати славну будуччину. Одноголосно ми голосили, щоби українські квіти леліли на Карпатах, щоби кождий Українець жив славно під одною зєдиненою Україною. Наше серце тягне до України. Поможіть нам! Вам братню руку подаємо. Нехай живе одна одностайна Україна!"
[Громадська думка, 05.06.1920]
Зазив Закарпатських Українців подати їм помічну руку не проминув безслідно. Дня 17 січня 1919 през. д-р Петрушевич повідомив чехословацький уряд, що українські війська обсадять Закарпатську Україну. Поруч з тим кілька днів пізнійше (21 січня) відбулося в Густі велике віче, на котре прибуло понад 1.500 делєґатів. Зібрані навіть чути не хотіли про мадярську "Руську Країну", відмовилися теж від приєднання до Чехії і одноголосно заявилися за зєднанням з Великою Україною. На цім вічу постановлено теж вислати окремі делєґації до Київа і Парижа, щоби київському правительству і париській конференції заявити волю закарпатських Українців.
Після сього галицько-українські військові відділи вступили на територію Закарпатської України, де населення витало їх зі сльозами втіхи і радости в очах. На жаль, ті відділи були за слабі, щоби опертися окупантам, Чехам і Румунам. Їх приневолено відступити до Галичини. Ся невдача і дальші події на території від Сяну на схід мали рішаючий вплив на політичну лінію закарпатських Українців.
Найбільшу увагу на Закарпатську Україну звернули Чехи. Вони розпочали широку аґітацію серед населення за приєднанням до Чехословаччини. Коли під конець 1918 р. заносилася на окупацію угорсько-української території коаліційними військами, до чеського представника в Будапешті прибула депутація з пропозицією, щоби сю ролю сповнили Чехи. Се й сталося. Ставши раз на українській території, Чехи не думали її опустити — тим більше, що Закарпатська Україна творить поміст між Чехословаччиною і славянським Сходом. Чеська аґітація вже давнійше поширилася між Закарпатськими Українцями в Америці.
Дня 26 жовтня 1918 станула у Філядельфії умова між Масариком і д-ром Ю. Жатковичем, головою "Національної Ради" в Америці, на основі котрої вже тоді погодженося на приєднання Закаpпатської України до Чехословаччини як автономної провінції. Сю угоду підтверджено в Парижі 6 мая 1919. Мирова конференція в Парижі затвердила це рішення і назначила зі свого боку границі автономії.
Дня 19 серпня 1919 р. появилася проклямація воєнного директора для Закарпатської України, франкського ґен. Еннока, в котрій повідомляється про введення самоуправи, про номінацію д-ра Брейхи начальником цивільної адміністрації і взивається населення до праці "для добра молодого народу".
З цею хвилею розпочалася праця над орґанізацією Закарпатської України. На жаль, скорий розвиток цеї винищеної довговіковою неволею країни припинила кириня москвофілів. З Лемківщини линула на Закарпаття ціла фалянґа москвофільських аґітаторів. Вони найшли собі приклонників серед мадяронів і розпочали боротьбу проти українського руху, намагаючись защіпити там російську ірреденту. До тогож здобули собі москвофіли ще й прихильність чеської адміністрації. Начальник цивільної адміністрації якийсь час зберігав невтральність в боротьбі між українським рухом і русофільським дурманом, та згодом почав чинно підпирати москвофілів. Йогож перший секретар д-р Досталь відразу заняв активно прихильне становище до русофільської аґітації. Як колись за мадярських часів виплачувалися "нагороди" за мадярські проповіди в церквах, так тепер в будинку начальника цивільної адміністрації дається субсидії адміністраторам, що між уніятськими Українцями аґітують в користь православя і панрусицизму.
Дня 1. жовтня 1919. прибула до Праги депутація під проводом о. Волошина, Яцка Остапчука, Д-ра Гіядора Стрипського, д-ра Брашайка і ин., яка предложила през. Масарикови такі домагання своїх земляків: 1) затвердження Директорії, як автономної місцевої влади, котра до скликання народнього сойму має взяти в свої руки адміністрацію краю і орґанізацію шкільництва, 2) пороблення заходів в напрямі справлення українсько-румунської границі, 3) припинення підтримки русофільської аґітації з бoкy місцевих властей і 4) орґанізації шкільництва на народніх основах.
Наслідком сього були іменування Директорії, зложеної з д-ра Жатковича, о. Волошина, д-ра Бращайка, от. Пузи, д-ра Торонського, о. Гаджеґа і Прокопа. Та Директорії не віддано адміністрації, тільки наділено її дорадчим голосом, до котрого Чеки й не думали прислухатись. Навпаки, часто робили їй наперекір. В грудні знову Директорія виїхала до Праги, та договоритися було важко. Чехи є централістами і не думають серіозно про автономію Закарпатської України. Через те голова Директорії д-р Жаткович вніс був резиґнацію і хотів виїхати до Америки, щоби там запротестувати проти поступовання Чехів. Але презес Масарик не хотів допустити до такого скандалу. Конець кінцем між Жатковичем і Прагою станула умова, на основі котрої управа Закарпатської України має бути так уложена:
На чолі буде стояти ґубернатор д-р Жаткович, заступником ґубернатора буде Петро Еренфельд; їм буде додане дорадче тіло: ґубернська рада, зложена з 14 членів. Чотири члени будуть вибрані з поміж начальників громад. Ціла Підкарпатська Україна буде поділена на 10 округів, а кождий округ буде висилати одного заступника до ґубернської ради. На кождому засіданню цеї ради буде брати участь 3 референтів з правом голосування, так що разом буде 19 членів.
Ґубернатор має право іменувати урядників до шестої ранґи; при іменованню до вищої ранґи буде рішати ґубернатор, а затверджувати Прага. Адміністрацію ведуть референти кождого міністерства.
Ось так ситуація була би вже ясна, колиб не чеські централісти. Проти автономії пущено в рух цілий апарат. Оруддям в руках чеських централістів стали, як звичайно, галицькі москвофіли, щедро оплачувані мін. Свеглею. Вони виступають проти автономії і проти д-ра Жатковича. Москвофільські аґітатори Прокоп і Смулка дістають чеські урядові посвідки, бо їдуть по селах задля просвітної роботи, а в суті річи аґітують проти іменованого вже ґубернатора дра Жатковича. Крім кацапів запряжено до цеї аґітації також мадярських большевиків. Рік тому вони воювали з Чехами і прогнали їх звідси. Після уступлення мадярських військ мадярські большевики втікли були до Будапешту. Тепер вже вернули і заложили тут мадярську соц. дем. партію. В ній є руський відділ. Дня 4. мая зявилися делєґати тої руської соц. дем. партії, у ґен. Парі і заявили, що скоро до Ужгорода прийде др. Жаткович, то 50 тисяч руських робітників застрайкує. 50 тисяч руських робітників! Руських може бути найбільше 5 тисяч. Кажуть, що це також діло др. Брейхи. Ось так помагають Чехи будувати автономію.
Урядові місця на Закарпатській Україні обсаджується в першій мірі Чехами, а опісля москвофілами. До ґімназій впаковано некваліфікованих учителів кацапів. Директором ґімназії в Ужгороді є священик без фільософії. А кваліфіковані галицькі учителі без посад. Їх подання цілими місяцями лежать неполагоджені а за те завтра прийде кацап неук, без фільософії і дістане посаду в ґімназії. Те саме діється і в адміністрації.
Кацапи, оплачувані мін. Свеглею, придушують і розбивають всі прояви національного життя Закарпатської України. Вони намагалися розбити теж Учит. Педаґоґічний Конґрес, та їм це не вдалося. Але загальні збори "Просвіти" розбили вони 29. квітня с. р. І се все діється за підмогою і апробатою чеських властей.
І які рефлєксії викликує це все в душі тзв. Карпаторуса? Інтеліґенція змадярщена, потребує рідної культури, рідної освіти, щоби відмадярщитися, найти опору. Але замість допомоги в тій акції, Чехи пускають на нас кацапів. I тому закарпатський Українець звертається проти політики Чехів. Він каже: "Чехи пускають на нас кацапів альбо Мадярів. Та ми не дамося і Кацапами не будемо, для нас одна дорога: бути Українцями або Мадярами! Бо таке наше ґеоґрафічне положення. Чехи пхають нас до Мадярів!"
Ужгород 27. мая 1920.
[Громадська думка, 06.06.1920]
06.06.1920