Симптоматичне лікування

Віктор Борщевський, доктор економічних наук, завідувач кафедри державного управління УКУ

Коронавірус небаченими темпами змінює усталений спосіб життя глобалізованого світу. У багатьох країнах те, що ще вчора вважалося неможливим, сьогодні вже стало гіркою буденністю. Хтось вбачає у цьому справедливе покарання за хижацьку поведінку людства по відношенню до природи, за утвердження культу споживацтва, за торжество популізму і, як наслідок, за тріумф дилетантизму в середовищі політичних еліт. Хтось – божественне провидіння й «останнє попередження». А хтось – шлях до гармонії: з собою, з родиною, з природною, з Богом.

Не зважаючи на те, що істинні причини нинішньої ситуації та паніки, спричиненої нею, можна оцінювати по-різному, все ж головним запитанням залишається: а що далі?

Сьогодні кожна з країн шукає власні рецепти боротьби з коронавірусом, а також із його економічними та політичними наслідками. Адже головна проблема небаченого нагнітання ситуації, яке спостерігається у цивілізованому світі, – це відсутність усталених методик лікування: як самого коронавірусу, так і потенційних наслідків спричиненої ним соціальної та політичної кризи.

Найбільш вразливими у цьому сенсі виявилися країни, економіки яких особливо залежні від кон’юнктури світового ринку, зокрема сировинні. До них, на жаль, належить і Україна. Саме тому коронавірус може доволі відчутно вдарити по нашій економіці.

Як це не парадоксально, але поведінка, яку демонструє українська влада, є яскравим прикладом «симптоматичного лікування», яке використо­вується в боротьбі і з самим коронавірусом, і з його економічними наслідками.

І це найприкріше. Бо якщо цивілізований світ насправді не має реальних рецептів та вакцин для лікування коронавірусу (непізнавана невизначеність в термінах роботи Френка Найта "Risk, Uncertainty and Profit"), то економічні алгоритми подолання подібних криз є відпрацьованими доволі непогано, невизначеність перетворюється в обчислювані ризики, а управління ризиками – це звичайна робота компетентних урядів. Зокрема, для бідних і корумпованих держав, до яких сьогодні, без сумніву, належить і Україна, пріоритетом нівелювання негативних наслідків потенційного обвалу ринків є дерегуляція бізнесу і максимальне «відкриття шлюзів» для розвитку індивідуальної ініціативи та приватного підприємництва.

У нинішній українській ситуації такі кроки здатні принести з собою ще й додатковий позитивний ефект – а саме підштовхнути економіку до структурних змін. Це дозволить поступово відійти від сировинної моделі її спеціалізації та започаткувати реальні інноваційні трансформації. Адже малий бізнес і підприємницька ініціатива – це насамперед відкрита конкуренція. А відкрита конкуренція – «економічний мотор» інновацій.

Проте, судячи з останніх ініціатив української влади, наша держава вкотре прагне наслідувати розвинені та багаті держави Європи, не маючи для цього ні адекватних засобів, ані належного потенціалу. Як наслідок – замість порятунку підприємництва, не кажучи вже про наповнення його новими сенсами, ми вкотре отримали тактику «порятунку утриманців» коштом платників податків. Влада знову демонструє, що для неї отримувачі соціальних пільг, бюджетники та пенсіонери (її потенційна електоральна база) є важливішими за підприємців та інших рушіїв економічного життя в країні.

Пропонується урізання місцевих бюджетів, скорочення видатків на культуру та науку, згортання освітніх реформ, а малий бізнес взагалі кинутий напризволяще (за принципом: «якось переб’ються»). Водночас фінансовий добробут прокурорів, суддів, внутрішніх силовиків (не плутати з армією) та переважної більшості чиновництва залишається «священним».

Влада пропонує нарощувати видатки держбюджету, збільшуючи при цьому його дефіцит, але навряд чи усвідомлює, що брак реальних надходжень до бюджетів різних рівнів перетворить усі її «соціальні потуги» на марево, а пенсії та зарплати бюджетників – на «папірці» (причому всього за якихось два-три місяці).

Мільйони «утриманців», чекаючи від влади чергової «халяви», незабаром відчують на собі жорсткі лещата злиднів. Що вони робитимуть? Кинуться вимагати компенсацій? Наполягатимуть на покаранні винних? Спробують відібрати надлишки «у бариг» (або у тих, хто просто «залишився на плаву»)? У будь-якому разі, на нас чекає доволі жорстка осінь, на яку ще й припадає виборча компанія до органів місцевого самоврядування.

Чи можна запобігти розгортанню ситуації за найгіршим сценарієм? Звичайно, так. Але наша влада не демонструє ані бажання цього робити, ані належного розуміння економічної ситуації.

По-перше, вона не готова відмовитися від «симптоматичного лікування» економіки. Пріоритетом №1 для України має стати малий бізнес, а не пенсіонери та інші соціально вразливі категорії громадян. Проте, на відміну від країн – членів ЄС, підтримка цього бізнесу має здійснюватися не за рахунок бюджетних асигнувань (у нас на це просто немає коштів), а шляхом створення нових можливостей для його розвитку. Адже протягом найближчого півріччя без роботи (а можливо, і без засобів до існування) можуть виявитися мільйони наших співгромадян. Частина з них перебиватиметься з хліба на воду, згадавши про дідівські паї. Частина поїде на заробітки за кордон, де потроху почне нормалізуватися економічна ситуація. А що робитимуть сотні тисяч інших, насамперед колишніх бюджетників, які опиняться «на вулиці»? Зареєструються на біржі праці і чекатимуть щасливого дня? Чи, може, краще дати їм шанс знайти себе у бізнесі? Нехай малому, несистемному, нехай у статусі самозайнятої особи, та все ж.

Для цього важливо створити належні умови для функціонування цього самого малого бізнесу в нинішній кризовій ситуації, а також на посткризовому етапі розвитку вітчизняної економіки. Зокрема, на цей період слід скасувати ЄСВ для всіх фізичних осіб-підприємців (у тому числі для тих ФОПів, які тимчасово припинили роботу («сплячих ФОПів»), а також для ФОПів, які є одночасно найманими працівниками і сплачують ЄСВ за місцем основної роботи.

Крім того, владі доцільно продумати механізм впровадження інституту самозайнятих осіб, з яких протягом трьох років не стягуватиметься жодних податків. Цей інститут дасть змогу найбільш активній частині населення (а це сотні тисяч потенційних безробітних) повернутися в нормальне економічне життя без додаткового навантаження на державний бюджет. Передусім це стосується лікарів, учителів, науковців, працівників культури, колишніх держслужбовців тощо. Більшість із них зможе отримувати комерційні кредити для розвитку своєї професійної діяльності, мати доступ до гуртового та роздрібного ринків збуту товарів і послуг, розвивати співпрацю з іноземними партнерами тощо.

Ще одним важливим засобом стимулювання малого підприємництва може стати лібералізація податкового законодавства. Передусім мова йде про проведення амністії вивезених капіталів і несплачених податків, до яких, у разі інвестування 50% задекларованих коштів у розвиток переробних та інших підприємств з високою доданою вартістю, застосовуватиметься нульова шкала оподаткування. Крім того, доцільно розглянути можливість запровадження податкових канікул для малого бізнесу, зокрема зі сплати прибуткового податку та ввізного мита на товари першої необхідності (сировина для легкої промисловості, продовольство тощо).

Варто також диференціювати ПДВ, ввівши нульову чи понижену ставку для фармацевтичної продукції, лікарських засобів і продовольчих товарів (як це, до речі, є навіть у відносно благополучних країнах – членах ЄС). Завдяки цьому ціни на товари широкого вжитку можна буде знизити на 10%, а то і на всі 20%, що в кризовій ситуації виявиться для багатьох малозабезпечених категорій громадян значно важливішим чинником «виживання», ніж одноразова надбавка до зарплати чи пенсії у розмірі тисячі грн.

Водночас для малого бізнесу звільнення від сплати прибуткового податку та ввізного мита, а також зниження ставок ПДВ на товари першої необхідності стане значно потужнішим стимулом, ніж запропонована відміна плати за землю чи оренду комунального майна, якою зможе скористатися далеко не кожен підприємець. При цьому вона не вдарить по надходженнях до місцевих бюджетів (як у випадку з податком на землю чи орендою комунального майна).

На окрему увагу заслуговує запровадження спеціальних режимів інвестиційної та підприємницької діяльності на депресивних і гірських територіях, зокрема у тих адміністративних районах, де рівень доходів на особу протягом останніх трьох років у два і більше разів є меншим, ніж в середньому по Україні. До таких територій можна віднести і райони, які найбільше постраждали від поширення вірусу COVID-19 (де кількість інфікованих у два і більше разів перевищує середній показник по Україні, або скорочення надходжень до місцевих бюджетів за перше півріччя 2020 року в два і більше разів, ніж середній показник по Україні). Вагомим засобом стимулювання розвитку підприємництва в таких регіонах може стати реалізація кластерних ініціатив, зокрема у тих сферах економічної діяльності, які найбільше постраждали від кризи (туристично-рекреаційна, побутового обслуговування населення, громадського харчування тощо).

Звичайно ж, усі пропоновані заходи фіскальної лібералізації для малого бізнесу не обійдуться без урізання частини видатків державного та місцевих бюджетів. І тут владі треба нарешті набратися мужності і повідомити суспільству, що держава більше не в стані фінансувати всього того вантажу соціальних зобов’язань, який вона взяла на себе протягом кількох десятиліть реалізації політики «соціального популізму». Звичайно ж, почати потрібно із секвестру видатків на фінансування самих органів державної влади та місцевого самоврядування. Це передбачає їхню реорганізацію та скорочення численних функцій і кількості працівників (наприклад обласних і районних державних адміністрацій, державних підприємств, різного роду контролюючих і соціальних служб, включаючи Пенсійний фонд України, структурних підроз­ділів органів місцевого самоврядування та комунальних підприємств тощо).

Слід відмовитись і від існуючої системи житлових субсидій, а також допомог з безробіття та інших соціальних виплат. Відповідні кошти мають спрямовуватися виключно на фінансування тих категорій громадян, які дійсно не спроможні самі себе утримувати. Але аж ніяк не на власників елітної нерухомості чи працівників, що отримують зарплату в конвертах або ж працюють у тіньовому секторі економіки, маючи при цьому статус безробітного. Це ж саме стосується людей, які «оформили» собі інвалідність або просто не бажають працювати.

Й адмініструвати соціальні платежі повинні не підрозділи центральних органів державної влади, укомплектовані величезними штатами працівників, а органи місцевого самовряду­вання. Оскільки саме останні спроможні здійснювати якісний моніторинг належності громадян до категорії соціально вразливих осіб, особливо у сільській місцевості.

Ще один напрям економії бюджетних видатків – відмова від дотацій Пенсійному фонду України. Його дефіцит має покриватися не з державного бюджету, а за рахунок реалізації заходів пенсійної реформи. Зокрема, у кризовій ситуації одним із таких заходів може стати призупинення виплати пенсій працюючим у бюджетній сфері пенсіонерам із зарахуванням відповідних сум на їхні індивідуальні рахунки у вигляді позики державного бюджету, з кількарічною відстрочкою платежу.

Вказані заходи повинні супроводжуватись активною інформаційною політикою: починаючи від пропагування незамінної ролі підприємця і платника податків у забезпеченні добробуту українців (кожен пенсіонер і бюджетник повинні нарешті розуміти, що можливість отримувати бодай якусь компенса­цію в цей скрутний час напряму залежить від кількості платників податків, які «залишаться на плаву»), закінчуючи створенням спеціалізованих сервісів для бізнесу, які популяризуватимуть кращі світові та вітчизняні практики адаптації компаній до кризових умов функціонування.

Прикладом для реалізації інформаційної політики стимулювання малого бізнесу в нинішній кризовій ситуації може слугувати низка підприємницьких ініціатив, спрямованих на створення онлайн-мереж, які об’єднують підприємців на місцевому рівні. Так на Галичині доволі успішно започатковано відповідні ініціативи у торговельно-збутовій і туристичній сферах, зокрема завдяки акціям: «Купуй галицьке», «Мандруй Галичиною» тощо.