Присвята усім, що за безумну мрію про з'єдинення Галичини з Великою Матірю наложили головами на полях перемиських, львівських, київських — в норах Берестя, Стшалкової, Домбя і т. д.
"Ми тут усіх сил докладаємо, щоб переконати Мирову Конференцію, що ми є окрема Західна-Українська Республіка, а ви тут приходите з тим ідіотизмом" — слова С. Томашівського в розмові з М. Лозинським.
"Скрізь шукав Панейко ратунку для Східньої Галичини, навіть в кооперації з галицькими москвофілами, а тільки не в єдности з цілою Україною. І цим губив Східню Галичину. М. Лозинський "Куди ідете? "Воля" ч. 7." з 14./2. 1920.
Лист п. Лозинського страшний своїм змістом. Більше, чим сподівався автор. Річ в тім, що нам, в горячці будови державного апарату на руїнах Австрії і в борбі з Польщею, ніколи було дивитися на пальці своім заграничним і внутрішним дипльоматам — та ніхто з величезної більшости громадянства не мав найменшого поняття про так ганебні заходи свого правління, які відкриває п. Лозинський. Бож це не моглоб навіть поміститися в здоровій голові!
Сам курс галицького недовіря до Вел. України і проволікання проголошення злуки був нам усім очевидно незрозумілий. Він дратував нерви, та нас вмовляли, що це конечне як переходова стадія, це недовго потріває і т. д. Але щоб тут йшла свідома акція розбиття єдности — цьому ніхто з нас бувби не повірив!! Такої погані ніхто з нас і в думці бувби не припустив навіть по Петрушевичах, Сінґалевичах та прочих ґрайзлєрниках бувшого віденського парляменту!
Ми-ж булиб на кусні роздерли усякого, колиб були вчас знали все те, що аж тепер виявляє п. Лозинський!
Ми булиб з лиця землі змели усіх, хто мачав пальці в тій руїнній роботі!!
Хто не тямить, як від падолиста 1918. р. почавши, день і ніч працював нервово телєфон із фронту, де зібралася сіль галицької землі — у запіллє від нетерпеливих запитів: "що зі злукою? Чи вже проголосили? Чому ще ні?" Як довжезними видались нам ці два місяці — падолист і грудень, заки прийшов Великий День: 3. січня 1919. р.?
А тепер... ось що!
Ні, в голові перевертається, хоч вже кілька днів минуло, як я прочитав відкритий лист п. Лозинського!
Тут нема що довго балакати. Конклюзія коротка:
Горе Панейкові і Томашівському!
Горе усім, що приклали руку до сфальшування і ударемнення найбільшого діла Галичини в її історії: заяви щирої і рішучої волі до злуки з Великою Матірю!!
_________
"І вам слава, сині гори... і вам лицарі великі" ... це на адресу героїв Кавказу від батька Тараса поклін.
А Ви, герої Нової України, Ви лицарі безмовні, ви "менші брати" — що не в запіллю, а на фронті клали основи Новій Державі ... яка Вам слава на долю припала?
Який бард ударив у струни живії на спомин Святого Огня Ваших сердець??
... "І—ді—о—ти!!" злісно скрегоче у Ваш бік... хто такий?
— Пан Степан Томашівський, з ласки свояків професор львівського університету, сумної слави ініціятор ганебних подій в Науковому Товаристві ім. Шевченка, які закінчилися усуненням проф. Грушевського, що вже тоді було пригривкою до конфлікту з Наддніпрянщиною.
_________
І Ви не без вини п. Лозинський! Чому, питаю, ми, громадянство, аж тепер, коли запізно, довідуємося від Вас, що робота Панейка et Comp. губила не лиш Галичину, але цілу українську справу?
Чи не думаєте Ви, що наколиб Ви вчас ударили в дзвін, не булоб можна зліквідувати чорну мафію сепаратистів, і справа булаб взяла зовсім инакший оборот?
Роздумайте це гаразд, чи Ви чесні із своєю совістю?
__________
Вже терпець увірвався. Підношу голос, яко бувшй горожанин нещасної памяти З.О.У.Н.Р. а теперішний горожанин У.Н.Р. і взиваю усіх, хто не годиться з моїми тезами, щоб це публично заявили.
Безконтрольність громадської служби зродила політику конфліктів і стала причиною, що на чолі галицької, а мабуть і наддніпрянської, політики висунулося політичне шумовиння. Керма публичних справ дісталася в Галичині в руки людей, які її вели в австрійському парляменті на наш вічний сором. Людей, які вже після розвалу Австрії, коли всі живі нації проголосили державну самостійність, ще лестилися коло "престола" та зовсім недвозначно оферувалися на "собирателей земель українських" згідно з традицією Тирольців Сходу. Трупів, які ніколи не вірили в Україну, тому так легко в Камінці "зневірились" в її державнотворчу здатність. — Концепція "Західної Републики" це вершок їх політичного злочинства.
Взиваємо до негайного зліквідувавня останків галицького сепаратизму!
Скасувати окремі дипльоматичні заступства та финансово-економічні аґенції!
Признати власть лиш одного усеукраїнського правління, яке знаходиться або зложиться на українській території.
Поки це нерішене, оснувати для контролі цеї еміґрації, яка мусить перебувати за кордоном, роблячи тут свою службу — всеукраїнське тіло з заступників усіх українських земель, як такоже усіх партійних відтінків.
До цеї орґанізації не сміють увійти люде, які свідомо провинилися в дотеперішній сепаратистичній роботі, як також люде, морально підозрілі. Рівнож люде, які партійний катехизм ставлять навіть тепер, у "дванацяту годину" вище ідеї консолідації усіх національних сил, які у своїх партійних противниках видять ворогів для України страшніших від Москалів та Поляків.
Ці постуляти мається перевести в життя під напором громадянської опінії. Вона мусить перевести формальну детронізацію людей, які детронізували себе вже фактично своїми власними поступками.
Ми знаємо, що круги, о яких розходиться — не схочуть так легко випустити з рук власти, поки ще хоч один міліон стоїть на їхньому конті у віденських банках, та поки ще один черевик лежатиме в магазині в Німецькім Яблоннім, який можна буде продати в місто зберегти його для потреб армії. — Та тим грізніша мусить піднестися хвиля народнього гніву!
Р.S. Іще дві фактичні поправки:
1. Помиляється п. Лозинський, кажучи що армія галицька складала присягу урядові Зах. Републики. Військову присягу складається не урядам, а державі. Армія складала присягу на вірність українській самостійній державі. Диктатор ідею самостійної держави потоптав ногами — нехай же не дивується, коли армія топче ногами його зарядження.
2. Незрозуміло, як дійшов п. Лозинській до твердження, що "Уряд Зах. Области ще й тепер остає в згоді з армією?" Післана в службу Денікінові, армія обернула своє оружя проти нього, а получилася назад з армією Павленка і є підпорою загально-українського уряду Мазепи. Де-ж тут ця згода?
[Воля, 20.03.1920]
20.03.1920