Після кількох тижнів обговорення з вами місцевих бздурів я вирішила трохи провітритися і помандрувати. Мандри просвіщають, навчають, відкривають горизонти; одним словом, все те, що про них кажуть. Утім, моя подорож не була фізичною, а радше інтелектуальною. Не виходячи з дому, я провела експеримент: читала тільки іноземну пресу, щоб побачити, що там коїться ззовні. Двох днів астральної мандрівки вистачило, аби повернутися зажуреною. Якщо ви думаєте, що новини, які з'являються тут, – про полярне сяйво, то мусите побачити ті, що викликають найбільше занепокоєння поза нашими кордонами. Я не зупинятимусь на тих, які породжує Велика Британія періоду постбрекзит; як і на тих, що повстають з імпічменту Трампа, який точно вийде з нього підкріплений і в бойовій готовності подаватися на другий термін. Моя журба спричинена радше новинами неполітичного характеру, які, однак, малюють точний портрет світу, в якому ми живемо. Наприклад, рішення Єльського університету скасувати курс “Вступ до історії мистецтва” після протестів групи студентів woke. Як я щойно дізналася, слівце woke служить для опису людей з “відкритою свідомістю” щодо питань расової і соціальної справедливості. Отже, ці люди виказали свою сильну досаду через гнітючу білість і маскулінність творів мистецтва і тому виступають за те, аби пріоритет було надано вивченню раціоналізованих митців (ще одне слівце, яке я вважала винаходом славетного лексикографа Ірене Монтеро [дружина лідера іспанської лівацької партії Подемос, депутат парламенту від цієї партії – Z] – моє безкультур’я є просто космічним) замість Мікеланджело, Праксітеля, Пікассо та інших мачистів білої раси. Вони також вимагають глибшого вивчення мистецтва ігнорованих меншин, як-от ескімосів чи готтентотів.
Люди woke повсюди у світі мають причини для гарного настрою, бо, згідно з іншою свіжою новиною, Рейксмузей Амстердаму вирішив змінити назви численних робіт у своїй колекції на інші, політично прийнятні. Тож відтепер картина Сімона Моріса “Молода негритянка” буде називатися “Дівчина з віялом”, аби не вражати чутливість. У тому самому кільватері знаходяться інші зміни, які стосуються літератури, тож “Тінтін у Конго” вже не носить такої грубої назви, тоді як роман Агати Крісті “Десять негренят” вже якийсь час тому став називатися “І не лишилося жодного”. Соціальні мережі є нещадними, коли треба виявляти і вкривати такого типу мачистську і ксенофобну поведінку, прирікаючи на пекло безбожників навіть тих людей, які не мали ані найменшого поняття, що можуть чинити переступ щодо скривдженої людяності woke. Ось другий приклад. Декілька місяців тому співачка Кеті Перрі змушена була публічно просити пробачення за те, що насмілилася показатися із заплетеним в африканські косички волоссям. “Мені дуже шкода, – пояснила Перрі, – один мій друг woke недавно пояснив мені, що волосся кольорових жінок є елементом емансипації і було непростимою помилкою з мого боку зробити таку зачіску”. Хто у світі визначає, що правильно, а що ні? Хто роздає посвідчення woke, припускаючи, що усі ми решта є шовіністичними ретроградами, байдужими до расових і суспільних вимог? І нарешті, чому ті самі люди, які самопроголошують себе гіперчутливими до скількох непростимих образ, поводяться з усіма решта як торквемади? У “Нашесті дурнів” Умберто Еко показав, що проблема полягає в тому, що раніше бздури, які говорилися, не виходили за межі вузького кола тих, хто їх висловлював. “Проте зараз, – зазначає Еко в своєму есеї, – соціальні мережі піднесли сільського дурника до рівня носія істини”. “І найгіршим і найменш зрозумілим у цьому всьому є те, – висновує автор “Ім’я рози”, – що багато хто, хто не є сільським дурником, не хоче видатися нечулим і врешті-решт схвалює усе це нагромадження дурниць”. Дурниць, які парадоксальним чином приведуть тільки до того, що в тривалій (чи не такій тривалій) перспективі у розвинутих суспільствах помножиться кількість расистів, супремасистів і навіть фашистів, яким набридне причащатися щодня до стількох ідіотських тираній. Іншими словами, і для того, аби зрозумів навіть дурень: це те, що називається “пошли дурня Богу молитись, він і лоба поб’є”.
Сімон Моріс “Молода негритянка” “Дівчина з віялом”
Carmen Posadas
La invasión de los necios
XLSemanal, 17.02.2020
Зреферувала Галина Грабовська