(Гроза польонізування української землі).
Польський земельний закон з 10. липня 1919 р. ухвалений некомпетентним до сього Соймом-Конституантою*) силою безладдя обняв і окуповану Східну Галичину. Президент кольонізаційного Уряду (т. зв. Główny Urząd Ziemski) у Варшаві покликав до життя кольонізаційну Комісію у Львові і підчинив їй — як послідні звена — "Комісії для обороту землею" при повітових судах, які по Думці австр. ціс. розпорядку з 9 серпня 1915 р. В. з. д. ч. 234 були покликані до... оборони селянських господарств. Адміністраційний апарат для переводжування аґрарної реформи був уже від половини вересня минулого року вибудований. Державі бракувало лиш матеріяльних засобів, на яких можна би було оперти сфінансовання аґрарних операцій технічного апарату.
Сили польського люду готовились поправити похибки маґнатів, на яких устами людового посла і головного референта аґрарної реформи у варшавськім Соймі п. Яна Домбського нарікали, що в спадщині по собі лишили на Сході "Stan poІskiego posiadania dziko poszarpany", не осаджували на своїх землях польських селян як свобідних горожан і політикою своєю допровадили до сього, що Польща жахається сьогодні "plebiscytów na ziemiach wschodnich", а (американські капіталісти і пахтярі "kwеstyonują nasze (себто польське) prawo do Galicji wschodniej"**) Польський плуг мав після заяви предсідника PSL. Вінкентія Вітоса піти як найдальше на схід. "Nе ziemi — tyle Ojczyzny".
Такі були приготовання польського Уряду в Східній Галичині — такі провідні гадки польських політиків що до східних земель.
В Парижі представлялася річ дещо інакше.
Голова польської делєґації на мирову конференцію п. Роман Дмовський в ноті до Клємансо, як голови Мирової Конференції, обговорюючи конечність прилучення Східної Галичини до Польщі, запевнює, що Східна Галичина прилучена до демократичної і независимої Польщі творитиме для Українців остою. Їм признані будуть їх національні права та господарські потреби, з окрема аґрарна реформа "внесе ненормальний поділ землі". Недоповіджено, правда, в ноті хто саме землю одержить, але з тенору її виходило би, що в Східній Галичині землю одержить споконвічне населення її — українське селянство.
Щоб забезпечитись перед евентуальним вставленням до статуту до Сх. Галичини постанови про автономічне поладнання земельної справи східно-галицьким законодатним тілом, польські делєґати на мирову конференцію в Парижі вміють виєднати у підкомісії, яка під проводом Француза Le Rond-a опрацьовувала статут, постанови, про компетенції східно-галицького Сойму, після яких земельна справа до Сойму не належить.
Польська публична опінія в краю наглить одначе до кольонізації.
Посол на варшавський Сойм п. Ян Заморський, орґанізатор першого польського товариства охорони землі "Ziemia polska" в Тернополі***), яке тепер остає під проводом кн. Сапіґи, маючи свою централю у Львові, домагається в передовиці "Słowa polsko-го" п. з. "Zagadnienia rolne", щоби правительство узнало східну Галичину за перший кольонізаційний терен і скольонізувало двірські обшари польськими хлопами.
Самож товариство, якого п. Ян Заморський творцем, шле до Сойму меморіял, в якім займає ідентичне становище.
Польська преса підхоплює кольонізаційні кличі кинені в Соймі і обильністю артикулів повних "переконуючих" арґументів****) хоче зафасцінувати податну впрочім — польську публичну опінію. Доходить навіть до сього, що дехто й переговорюється. Ось приміром польський поміщик Др. Станислав Домбський, пишучи в краківськім "Czas'i" статтю п. з. "О polską wieś w Galicyі wschodniej", мимохіть стверджує, що польського села у східній Галичині в повнім того слова значінню нема.
За голосами преси йдуть діла. Спершу даровизну ґрафів Потоцького, Баденія, Скарбкової і других на річ не щасних жертв війни, а згодом і поплатна парцеляція української землі між спроваджених із заходу кольоністів.
Йде "ziemia dla swoich we wschodniej Małopolsce", як писав краківський "Kurjer Codzienny" в ч. 270, розводячися над парцеляцією 14 фільварків в Коломийськім повіті, однім з найбільше перелюднених східно-галицьких повітів, котрого землею не можна буде заспокоїти навіть місцевих селян халупників, що посідають по 0.5 ha землі, де малоземеллє обнимає 6/7 усіх господарств в повіті.
Йдуть повіти Калуш, Рогатин, Руська Рава, Мостиска, Чортків, Товмач, Станиславів, Рудки, Сокаль і др., в яких кольонізаційну парцеляцію переводить в першій мірі Podolski Związek Ziemian. Bідозви сеї орґанізації кличуть польських селян-кольоністів на схід в чисто українські повіти, в яких туземний український "хлібороб" в наслідок розпилі землі зійшов на півпролєтаря і не находячи прожитку у власнім "господарстві" йшов в найми, на лан, або й за море! Тяжкою працею рук своїх і своєї родини удержував себе, а з заграничних заробітків намагався поширити свій варстат праці, докупити деяку смужку землі. Земельний рух, викликаний соціяльним перестроєм народів по всесвітній війні, викликав у нім надії на землю. Аж тут бачить український селянин, що зайда з заходу, забирає йому землю, якої у східній Галичині є за мало, щоби нею доцільно обділити східно-галицьких селян-рільників без огляду на їх народню приналежність. Як наївно звучить висказ "Gazet'и wieczorn'oї" (ч. 4987), що польський хлоп, почувши себе в ролі господаря краю (се є забравши поміщицьку землю), найде легку дорогу до порозуміння з українським хлопом".
Се знову формованнє і засиплюваннє публичної опінії польської, яка впрочім розчитується із вдоволенням в таких артикулах ґазет як: "Kolonizacya wschodniej Małopolski rozpoczęta" і т. и. і не може з дива вийти, що статут зладжений Найвищою Радою в Парижі про провізоричне прилучення східної Галичини до Польщі містить у собі артикул такого змісту: "У східній Галичині не вільно переводити ніякої систематичної польонізації при помочи кольоністів, прибувших з поза меж східної Галичини".
Така постанова відповідає вповні аґрарним відносинам, які панують у східній Галичині і про які дальше будемо говорити, і дає як найкраще свідоцтво зрілої розваги Найвищої Ради та її обзнакомлення з економічним положенням сільського люду у східній Галичині.
Ся постанова перечеркує одначе формально-кольонізаційні пляни, леліяні польськими політиками і урядом для Східних Земель.1)
Тож польські делєґати на мирову конференцію в Парижі, пересилаючи свойому урядови звідомлення про провізоричний статут для східної Галичини, пропонують між трема поправками до нього, о які польський уряд має старатися, зміну §9 і 12 статута, після якого розвязка земельної справи мала би залежати від самої східної Галичини. Тут ясною стала нота польської мирової делєґації до Клємансо, про яку ми вище згадували; ясні стали слова, якими обіцюється "знесення ненормального поділу землі у східній Галичині, а не доповідається на чию користь вийде аґрарна реформа..."
Для заграниці робить польський уряд заходи на знесення статутових постанов дотично землепорядковання у східній Галичині, але жахаючись відмови в Парижі, рівночасно перепачковує в краю нову ідею.
Польський кольонізаційний уряд у Варшаві покликаний єдино до переводженя кольонізації парцеляції після постанов земельного закона з дня 10 липня 1919 і ревіндікуючий ті свої права розпорядком про оборот землею з 1 вересня 1919. згодом зачинає авторізувати до парцеляції і кольонізації горожанські орґанізації спілкові та датки і для східної Галичини авторізує: "Galicyjski Bank kredytowy ziemski", "Związek ziemian", "Bank parcelacyjny dla kresów", (давний Ланцуцький Банк), i "Towarzystwo Agrarno-osadnicze" у Львові, які переводять парцеляції "Z tendencyą uchwały rolnej z 10 lipca 1919"... як читаємо в їх відозвах.
Рівночасно появляються в пресі коментарії до постанов провізоричного статута для східної Галичини серед яких пачкується ідею, що парцеляції і кольонізації вище наведених інституцій не можна підпорядкувати під постанови щодо систематичної кольонізації; забороненої §9 статута. І так в безконечність, щоби лиш дійти до ціли поставленої ще серед дебати над аґрарним законом у варшавськім соймі, польським плугом здобути "wschodnie kresy".
*) Гляди опінію посла на варшавський Сойм A. de Rosseta ("Ster" Warszawa 1910. XII.), меморіял представників рільництва, торговлі і промислу, вручений начальникови держави Й. Пілсудському 30. VIII. 1910; промову віцепрезидента Рільничого Тва в Кракові барона Конопки на загальних зборах "Zwіаzku Ziemian" 23. IX. 1919. і т. д.
**) Гл. "Robotnik" — Warszawa ч. 209 1919.
***) "Кольонізація Галичини". Економіст Львів 1912 ч. 2. Тепер Товариство cе має назву "Ziemia nasza".
****) Приміром, що через спровадження польських кольоністів до Східної Галичини дасться виключно "відтворити її господарську культуру" Гл. "Сzas", Краків ч. 298/919.
1) Колишній мін. рільн. Яніцький уважав Східні Землі a pizedewszystkiem Ruś резервуаром землі для польського селянина (гл. Warsz. Kurjer poranny — Липень 1919).
(Конець буде.)
[Громадська думка, 11.01.1920]
(Конець.)
Безладдя в справах земельних царствує й дальше, а дотеперішні змагання польського уряду і суспільности криє в собі грозу для українського селянства.
Східно-галицька земельна справа, поминувши вже справу сервітутів, обдовження селянської земельної власности, розпилі землі і відбудови селянських господарств вже що до самих земленаділів теперішних і майбутніх, опертих на вивласненню великої земельної власности, є вельми заогнена.
Пригляньмося близче земленаділам у східній Галичині і можности розвязки їх перестрою.
Східна Галичина (округ висшого суду краєвого у Львові) займає простір 5,530.332 ha.*). З цього припадає на двірську табулярну власність 2,089.853 ha**), се єсть 37.8%***) усього простору краю.
З двірської власности надаються до утворення зглядно поправлення селянських господарств і взагалі до переведення реформ в области рільного господарства ось які катастральні культури: ріля, сінокоси, огороди, пасовиська і полонини. Простір сих культур виносить 891.518 ha., це є 42.7% табулярної власности. Решта 1,198.355 ha (це є 57.3% усеї табулярної власности, серед якої ліс займає 55.6%), це переважно ліс, який правдоподібно буде удержавнений.
Власність табулярна Східної Галичини обіймає 3779 табулярних посілостий, які належать до 2213 власників. Серед власників є 1961 фізичних осіб.
Як бачимо просторі двірські лани приналежать до немногих родин.
Инакшу мову заводять цифри, які з'ображують селянський стан посідання та розділ його між господарства хліборобів.
Селянські господарства східної Галичини займають 3,440.479 ha****) се єсть 62.2% простору краю або понад 3/5. Після зіставлення опису рільничих господарств з дня 3. VI. 1902 зробленого д-р. Тадеєм Пілятом *****) східна Галичина мала в цім році 649.913 нетабулярних господарств, яких число по нині в наслідок дільби селянських господарств при вивінованню дітей і при спадщинах поважно зросло. Не розпоряджуючи новітними докладними статистичними датами полишимося при датах зібраних Центральною статистичною Комісією у Відни******) і на їх основі розглянемо розділ нетабулярної селянської землі на самостійні господарства після їх величини.
З загального числа селянських господарств припадає після д-ра Ф. Буяка*******) у східній Галичині на господарства о просторі:
Господарства карлуваті і малоземельні селянські
до 0.5 ha — 6.5%
0.5—1 ha — 12.6%
1—2 ha — 23.5%
2—5 ha — 37.2%
Разом 79.8%
Селянські господарства малі, середні і великі
5—10 ha — 14.4%
10—20 ha — 3.7%
20—50 ha — 0.7%
50—100 ha — 0.2%
В послідних двох катеґориях господарств (20—50 і 50—100 ha) містяться переважно парохіяльні господарства. Після повисшого зіставлення видно розпиль землі у східній Галичині. Карлуваті господарства до 2 ha простору займають 268.373 родини (се є 42.6% усіх селянських родин після опису з року 1902/а малоземельні селянські господарства від 2—5 ha припадають в участи 153.273 родинам (се є 37.2% усіх селянських родин). Обидві ці катеґорії господарств становлять тому "варстат праці" для 421.646 родин, то є для поверх 2,100.000 осіб. Східна Галичина має отже на загал усіх господарств 79.8% або кругло 4/5 господарств, які не в силі ані працею заняти ані виживити їх власників через весь рік. Такий земельний розділ спричинює нужду в краю, викликує голод на случай неврожаю і еміґрацію, бо країна перелюднена. У східній Галичині на 1 km2 припадає пересічно 96 душ, а є повіти які виказують майже подвійну рясність населення (як Станиславів 182 душі нa cm2 Перемишль 160 km2, Коломия 156 km2) і т. п.
4/5 східно галицьких господарств виказаних в списі з 1902 як самостійні зберігають свою самостійність лиш у статистичнім виказі, дійсно вони економічно не самостійні. Власники їх, щоби вижити, мусять оглядатися за заробітком поза власним господарством. 6.5% східно галицьких господарів є власниками смужок землі, на яких взагалі рільна господарка неможлива!
Як що узгляднимо, що східно-галицьке село має в пересічи лиш 8 родин безземельних********) то до +421.666 жадних землі родин прийде ще около 30.000 родин сільських пролєтарів. Справивши число подане статистикою з 1902 не відбіжимо далеко від правди, коли приймемо, що східна Галичина малаби заспокоїти земельним резервуаром своїм голод землі поверх 500.000 східно-галицьких селянських родин без огляду на їх національну приналежність.
Резервуар землі, на основі якого можна би перевести аґрарну реформу, складається крім згаданих вже двірських земель з надвишок землі понад певне maximum, що законом має бути означене, і з рустикальних ґрунтів які є власністю дворів*********) і мало що перевисшає простір 900.000 hа. З нього належить заспокоїти наділом дотеперішних власників, господарські школи і інститути, вирівнати дотацію духовенства**********) потворити шкільні огороди і — се головно — заспокоїти безземельних і малоземельних, потворити резерви для ліквідації сервітутів і улегчення комасації.
Східно-галицький резервуар землі, перед яким стоять повисші задачі, не в силі буде заспокоїти голоду землі туземців, навіть тоді, колиб усю землю розділено між безземельних і малоземельних.
При розвязці земельного питання в східній Галичині треба умілої руки, щоби поруч із нею переводячи великі публичні роботи і меліорації, воскрешуючи промисл та відбудовуючи ремесло і ведучи доцільну комунальну політику змогла вдоволити широкі маси селянських родин, для яких нестане в краю землі, навіть коли б із поза меж східної Галичини ніхто не прийшов сюди на землю.
900 тисячами гектарів землі перевести господарсько доцільну аґрарну реформу, маючи при тім поверх пів міліона голодних на землю родин, або звиш два з половиною міліона душ жаждучих землі, не належить до легких завдань.
ІЦож думає польський уряд і польська суспільність? Чи здає собі справу, що значить в ту рільничу, перелюднену***********) країну, якою є східна Галичина, спроваджувати кольоністів із Заходу і на землю, яка не може своїх виживити, сажати чужих? Чи думає, що засуджуючи український нарід на пролєтаризацію і еміґрацію, розвяже для нього економічно-соціяльне питання?
*) Без міста Львова (3.200 ha).
**) Українські дідичі мають із сього около 56.000 ha, це є около 2.6%. На вивіновання метрополії, епископств, капітули, монастирів і 2 парохій припадає +38.000 ha, а на фондації, громади і приватні особи +28.000 ha. (Гляди: Dr. F. Bujak: "O naprawie ustroju rolnego w Polsce" Warszawa IX/ Lwów 1913 стор. 168/, 1919, стор. 72 і Dr. І. Buzek: Własność tabularna z końcem 1902 r. Wiadom. statyst. Tom ХХ/ІІІ. Lwów 1905.
***) Dr. Jan Rutkowski: Własność tabularna według stanu z końcem r. 1912 Wiadom. stat. Tom XXV/2 Lwów 1916.
****)До селянських господарств приділені всі рустикальні землі, хоч і є в посіданню дворів, парохіяльних і шкільних господарств.
*****) Гл. Podręcznik statystyki Galicyi Tom IX/2 Lwow 1913 стор 168/9.
******) Vorläufige Ergebnisse der landw. Betribszahlung von 3. Juni 1902 — Wien 1907.
*******)D-r. F. Bujak: Galicya, Lwów 1908, том І. ст. 245.
********) 3 на селі а 5 на двірськім обшарі то є около 12.000 і 18.000 родин безземельних.
*********) Се давні займанщини доміній проти постанов патента з 2. IV. 1787 р., які робили двори по 1848 рік. Виносять вони тепер около 40.000 ha. Гл. Benedykt Wygoda: Ustrój gospodarstw wloscjańskich w Galiсуi. Lwów 1916 стор. 7.
**********) Рівномірно розпровадити землю між поодинокі парохії на основі фонду ерекціонального.
***********) В пеpeсiчи декади 1901—1910 природний пpиріст населення Галичини виносив річно 119.128 душ, дійсний 71.346, бо 47,780 душ мусіло щорічно опускати край задля недостачі середників життя. Числячи вартість споживчу і витворчу на одиницю по 600 К. річно — прибуває Галичині річно споживників на 70 міл. К., а задля недостачі поживи еміґрує споживників тілько, що край тратить 30 міл. К., які би вони могли тут у вартостях витворити. Кромі сього Галичина дає в пересічі на сезонову еміґрацію на захід Европи около 300.000 робітників. (Гл. Dr. Witold Lewicki Zagadnienie gospodarske Galicyi — Lwow 1914 стор. 90 і др.).
[Громадська думка, 14.01.1920]
14.01.1920