«Держава в смартфоні» почала обростати конкретними обрисами. У понеділок український уряд запустив випробувальну версію мобільного застосунку «Дія», котрий згодом візьме на себе значну частину бюрократичних сервісів держави, пов’язаних із ідентифікацією особи, отриманням дозволів, оформленням соціальних виплат, медичним забезпеченням тощо. З часом віртуальна «Дія» має виконувати також функції виборів та референдумів. Принаймні про це ще шоуменом мріяв Володимир Зеленський, коли запрошував до свого виборчого штабу digital-спеціалістів, котрі спершу допомогли йому перемогти у виборах, а згодом – узялися до «цифровізації» країни.
Тим часом експерти у Львові дискутували про те, чи в доброму керунку йде українська діджиталізація; про те, які елементи цифрової реформи слід пожвавити, а від яких слід відмовитися з огляду на надмірні ризики. І як не впасти у цифровий авторитаризм.
«Не бійся, я – майбутнє»
Старт застосунку «Дія» (назва мобільного додатку походить від перших літер слів «держава» і «я») оголошували прем'єр-міністр Олексій Гончарук і віцепрем’єр Михайло Федоров минулого тижня.
«Символічно, що додаток запускаємо за результатами 100 днів нашої роботи», – заявив голова уряду, для котрого діджиталізація – один із оголошених пріоритетів. Прем'єр сказав під час презентації, що мета – «перевести всі послуги в online».
Михайло Федоров презентує «Дію»
Сервіс «Дія» розробляли Міністерство цифрової трансформації, «Приватбанк» та IT-компанія EPAM. Наразі аплікація дебютувала з досить простої, але очевидної переваги – українським водіям пропонують скористатися онлайн-додатком як замінником водійської посвідки.
Віртуальні водійські права надаються для доброї реклами діджиталізації: крім того, що додаток спрощує життя водіям-«забудькам», він зменшує корупційні ризики. Згідно з даними Міністерства цифрової трансформації, у 2019 році українці сплатили 71 мільйон гривень штрафів через те, що не мали при собі водійських прав чи техпаспорта під час керування автівкою. І ця статистика, звичайно ж, не враховує коштів, що пішли «сержантові Петренку» в кишеню.
З часом Міністерство цифрової трансформації планує розширити функціонал «Дії». Очікують, що на початку наступного року держава також оцифрує студентські посвідчення.
Плани Мінцифри у зв’язку зі стартом «Дії» – грандіозні: уніфікувати облікові записи громадян, згрупувати державні реєстри, перетворити онлайн-посвідку пенсіонера на інструмент оплати, «винайняти» на роботу штучний інтелект замість чиновників, зробити мобільні застосунки способом прямого впливу на владу – окремі ідеї можуть злякати своєю футуристичністю консервативного обивателя. І експерти цілком серйозно додають: є речі, яких таки варто боятися.
Хто кому служить
Колишня начальниця управління інформаційних технологій Львівської міської ради Марта Романяк зазначає: діджиталізація – дуже добра річ, до того моменту, поки вона виконує дві свої основні функції – спрощує стосунки громадянина з державою і допомагає долати корупцію.
«Треба сприймати «державу в смартфоні» як інструмент для людини, як інструмент демократії, інструмент взаємодії з державою, інструмент боротьби з корупцією», – пояснює пані Марта.
Коли Романяк працювала у міській раді, Львів активно почав застосовувати інновації для обслуговування містян.
«Ми взялися створювати портал мешканця, який мав стати ефективним порталом взаємодії між громадянином і містом. Провели моніторинг послуг, що надають в місті. Нам вдалося виділити 12 найзатребуваніших послуг, які разом становили 80% у масиві всіх наданих мешканцям послуг: змінити місце реєстрації, зареєструвати дитину», – розповідає Романяк. Відтак міська влада спробувала полегшити доступ містянам до найжаданіших послуг, а найменш затребувані – оптимізувати. «Діджиталізація – дуже добрий спосіб зрозуміти, чого саме потребують мешканці і які сервіси треба видавати місту», – пояснює Романяк.
«Перевести всі послуги в online», – мріє Олексій Гончарук
Водночас Марта Романяк визнає й інший бік проблеми: діджиталізація вимагає високого рівня захисту даних і систем, а також гарантій добросовісності держателів інформації. Інакше суспільство опиняється перед великими ризиками.
«Поки держава, говорячи про «державу в смартфоні», має на увазі боротьбу з корупцією і зростання підзвітності, ми будемо рухатися вперед. А коли «держава в смартфоні» закінчується лише збором персональних даних – це добром не закінчиться, допускати цього абсолютно не можна», – каже Романяк, виступаючи на конференції «Як вмістити державу в смартфон і не допустити цифрової диктатури?». На її думку, в сучасному світі безпека персональних даних стоїть на одному рівні з безпекою для життя і здоров’я людини.
Гакнути мізки
Директор Школи права Українського католицького університету Іван Городиський звертає увагу: збитки світової економіки від втрати даних, спричинених гакерськими атаками, уже в кілька разів перевищують матеріальну шкоду від стихійних лих. Згідно з інформацією Світового банку та ООН, щорічні втрати внаслідок природних катаклізмів оцінюють у $520 млрд (дані за 2017 рік). Натомість збитки внаслідок кібератак уже сягають $3 трлн, згідно з цьогорічною аналітикою Juniper Research. «Це великі, величезні кошти, які йдуть на зміну систем, покриття збитків, сплату штрафів і таке інше», – тлумачить Городиський.
Іван Городиський стурбований тим, що Україна вступає у цю нову цифрову епоху з цілковито розхристаною системою кіберзпеки та занедбаними механізмами накопичення даних. Перш ніж зануритися в діджиталізацію, треба навести лад з чинними системами, а також посилити культуру використання «цифри».
«Ми збираємо величезну кількість персональних даних: держава збирає, органи місцевої влади збирають… Існує маса різноманітних реєстрів, які перетворилися на прибутковий бізнес», – констатує директор Школи права УКУ.
Городиський називає приклад – недавній скандал зі схемою з посередників-оцінювачів, котру проштовхував у законодавство народний депутат Антон Яценко. «І це лише вершинка айсберга», – додає він.
Іван Городиський (праворуч) на конференції про «цифрову диктатуру»
Втім, за персональними даними полюють не лише «творці схем», а й класичний бізнес. Експерти пропонують згадати всі ті рази, коли кожному з нас доводилося заповнювати анкети у магазинах чи сервісних пунктах, а згодом з невідомих адрес і номерів приходила персоналізована комерційна реклама; або всі ті рази, коли наші документи – паспорт, водійське посвідчення, ідентифікаційний код – копіювали без якоїсь конечної потреби, наприклад, у готелі, – це добре ілюструє масштаб проблеми.
«Держава не просто несе відповідальність за безпеку персональних даних – вона мусить контролювати обробку персональних даних іншими суб’єктами», – наголошує Іван Городиський.
Дуже часто людина стає жертвою кіберагресії з власної волі, через необачність. Пан Городиський був заскочений, коли нещодавно побачив у Instagram рекламу від імені одного з онлайн-банків, котра пропонувала підписникам по 150 гривень, якщо ті назвуть 16-значний код картки. «На той момент у тієї сторінки було 12 тисяч 700 підписників. Це означає, що 12 тисяч 700 людей вже перебували в контакті з шахраями, які намагалися виманити в них імена карток, CVV-коди, дату дії картки», – зазначає правник.
Городиський застерігає: «Гакерство пов’язане з кодом лише на 10%. А на 90% це соціальна інженерія».
Людство поступається Android’у
Керівник програми нових медіа в «Інтерньюз-Україна» Віталій Мороз погоджується: найслабкішою ланкою для кібератак залишається людина, а не машина. «Технології – це просто технології. А слабкість – насамперед в людях», – продовжує Мороз.
Пан Віталій констатує, що людство не встигає пристосуватися до довколишніх змін. «Людина еволюціонувала впродовж тисяч, мільйонів років. А Android на наших телефонах оновлюється раз на кілька тижнів», – зазначає Мороз.
Експерт нагадує, що Україна перебуває під особливим прицілом гакерів. У 2015 році зловмисники здійснили небезпечну атаку на обленерго Західної України, у 2016 році під ударом опинилося казначейство, а в 2017 році вірус Petya паралізував частину української економіки.
На погляд Віталія Мороза, Україна надає недостатньо уваги кібернетичній безпеці. Оголошена урядом діджиталізація фокусується передусім на веселих новаціях, але водночас Кабмін уникає ґрунтовної розмови про ризики, констатує експерт. «Говорити про кібербезпеку вони будуть в останній момент. А транслюватимуть меседжі, які захоплюють», – передбачає Мороз.
Тарґетинґ державного рівня
Іван Городиський зі Школи права УКУ вважає, що діджиталізація потребує холодного розуму. Низка принад, котрі принесуть суспільствам переваги, можуть нести великі загрози – наприклад, загрозу самому демократичному устрою.
«Я сам користуюся величезною кількістю електронних сервісів. Я щиро вдячний, що ці сервіси є, оскільки вони значно спрощують життя. «Загнати» все в смартфон – це лунає, як класна ідея. Але як люди будуть використовувати ці дані, з якою метою? – цікавиться Городиський. – Вибори у США в 2016 році, Brexit – це, по суті, відбувалося завдяки аналітиці великих даних».
ЦИТАТА
«Держава та інститути, котрі замислювалися ще в «аналогову» епоху, і досі, вже в цифровій епосі, працюють у старих рамках. Діджиталізація створює серйозні виклики інституціям і навіть ставить питання про доцільність існування певних інститутів взагалі. Взагалі, демократія от уже кілька десятків років, після завершення Другої світової війни, сприймається як безальтернативна форма [для державного устрою]. Як бачимо, інновації дуже часто – і стрімко – підривають довіру до цієї всієї конструкції, яка вибудовувалась впродовж цих десятиліть. Отож, постає питання: чи «держава в смартфоні» буде такою самою, як та, що була до діджиталізації? Моя думка, що ця держава буде зовсім не такою, коли ця держава – «держава в смартфоні» – відбудеться як факт.
Тарас Радь, координатор мережі «ОПОРА» на Львівщині
Іван Городиський звертає увагу на те, що нова українська влада перемогла на виборах завдяки вправно налагодженій роботі з цифровими інструментами. Відомо, що тепер влада зважує власні рішення, спираючись на регулярні соціологічні опитування. Експерт передбачає, що діджиталізація, акумулювання великого масиву даних породить спокусу маніпулювання суспільною думкою. «Це перетвориться на дорогу з двома смугами руху, – тлумачить експерт. – З одного боку, надання сервісів. З іншого боку, донесення певних меседжів до суспільства».
Віталій Мороз, оцінюючи цьогорічну виборчу кампанію, зазначає, що українські вибори все ще потребують змістовного дослідження. «Згадайте вибори в США. Розуміння масштабів прийшло лише через кілька років», – каже він. Мороз припускає, що ми ще не усвідомлюємо масштабів використання методів реклами, тарґетування, котрі експлуатували в 2019 році.
Тарґетування реклами у Facebook
Відповідаючи на питання про те, чи є можливою цифрова диктатура, Віталій Мороз каже: так, можлива. «Ти в захопленні від інновацій. Ти ратуєш за посилення ефективності. Ти можеш сказати: це ефективно, тому це потрібно. В процесі ти можеш стати авторитарним», – каже Мороз.
Водночас, експерт «Інтерньюз-Україна» констатує, що ідея діджитал-диктатури маргіналізується: цифровий авторитаризм стає неефективним. У свіжому звіті Freedom House зазначено: уряди усвідомили, що цензура вже не є ефективним методом політики у сфері комунікації; набагато ефективніший підхід – маніпуляції і пропаганди.
«Що більше ми користуємося електронними сервісами, то більше прозорості. Щоб бути успішним, треба знайти складний баланс. Якщо ми довіряємо державі, отже, нам треба набрати максимально високу швидкість і бігти вперед, щоб впроваджувати ці інструменти. Якщо в нас є питання до цього року, якщо ми вагаємося в тому, яким буде наступний уряд, – треба бути обережними. Якщо це буде уряд Медведчука – доведеться просто викидати смартфони», – каже Віталій Мороз.
Чи потрібні е-вибори?
Кілька тижнів тому міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у інтерв’ю виданню LB.ua повідомив про те, що його команда готується випробувати на найближчих місцевих виборах систему онлайн-голосування. Зі слів Федорова, концепт функції e-vote вже готовий і його планують інтегрувати у додаток «Дія». Міністр не відкидає, що на виборах-2020 також вдасться випробувати спеціально сформований «цифровий округ».
У серпні Михайло Федоров анонсував впровадження не просто е-виборів, а регулярного онлайн-плебісциту, під час котрого державні інституції в оперативному режимі могли би довідуватися думку громадян з певних питань. Згрубша, йдеться про голосування a la Савік Шустер в межах усієї країни: ввімкнули таймер – дістали результат; за потреби можна повторити в трибі розгортання «шоу».
Віталій Мороз скептичний до ідеї е-виборів. По-перше, існують високі загрози для безпеки виборчого процесу, по-друге, відкриваються широкі можливості для маніпулювання громадською думкою.
«Вибори онлайн – лише гарно запакована ідея. З точки зору фахівців, які займаються інформаційними технологіями в державному управлінні, це – нонсенс. Демократичні держави відмовляються від онлайн-виборів. Литва – відкинула цю ідею, проаналізувавши зовнішні загрози і кібератаки», – коментує Мороз.
Експерт «Інтерньюз» додає: загроза втручання у виборчий процес є набагато вищою за переваги швидкого отримання результатів голосування. «Мені здається, наш уряд не усвідомлює всіх небезпек», – вважає Віталій.
Станіслав Гайдер, керівник відділу інформаційних технологій Дрогобицької міської ради, наводить елементарний приклад: система онлайн-голосування уможливлює масову купівлю голосів або здійснення тиску на виборців. «Уявіть собі, функція голосування по телефону. Я кажу: ви, ви, ви, дайте сюди телефони – голосуємо. Коли ви заходите в кабінку голосувати, за вас не можуть проголосувати інші люди. Отож із виборами: якщо щось може піти не так, то воно точно не піде так», – коментує Гайдер.
Дрогобич, нагадаємо, є містом, що одне з перших запровадило у себе систему електронного урядування smart city
Поза тим, експерт цілковито підтримує діджиталізацію як природний інструмент розвитку демократії.
«Чи демократія змінюється під впливом технологій? Мені здається, вона еволюціонує. Америка вже двісті років будує демократію. Нема моменту, щоб сказати: от, все, тепер у нас демократія. На мою думку, діджиталізація – це є добре. Бо це все-таки вибір», – зазначає Гайдер.
Учасники конференції у Львові також висловили думку, що проблема може лежати не просто в захопленні українською владою модерними технологіями, а в її засадничому ставленні до демократії. Приклад: у жовтні Президент України Володимир Зеленський під час пресового марафону обмовився, що йому би хотілося, аби народні депутати повсякчас працювали «в округах», а голосували собі за закони в онлайн-режимі, дистанційно.
«Є питання до розуміння чинною владою базових підвалин функціонування політичної системи, системи публічних відносин», – визнає Іван Городиський.
Директор Школи УКУ пригадує собі гарячу дискусію, котру він мав із нинішнім очільником Митної служби Максимом Нефьодовим, який влітку висловив думку, що функція народних депутатів – натискати кнопки, а не, бачте, розводити дискусії в парламенті довкола урядових законопроєктів.
«Існують певні принципи, без яких ти не побудуєш публічної системи, – обґрунтовує Городиський. – Вони всі прийшли з бізнесу. Вони щиро вірять у швидкі, прагматичні рішення. Іноді авторитарні рішення мають сенс, але здорова публічна система, система публічної демократії базується на інакших принципах. Маю надію, влада до цієї думки прийде».
Чи ж існує сьогодні якийсь тест, завдяки котрому можна встановити добросовісність намірів української влади і визначити, чи не йде до цифрової диктатури? Віталій Мороз фантазує, що такий тест є: треба спитати в уряду, чи міністри читали Джорджа Орвелла. «Якщо вони скажуть, що читали, мені здається, в нас будуть запобіжники, щоб історія не повторилася по колу – просто іншими інструментами», – резюмує Мороз.
17.12.2019