Молдова знову пережила урядову кризу. Коаліція проєвропейського блоку ACUM з проросійськими соціалістами розпалася через п’ять місяців після створення.
Мая Санду
12 листопада парламент Молдови відправив до демісії уряд під керівництвом Маї Санду, яка репрезентувала блок ACUM і вважалася однією з найпрозахідніших політикинь у країні. Вотум недовіри кабінету міністрів ініціювала зрадлива коаліційна партнерка – Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ), закинувши Санду волюнтаризм у питанні призначення генрокурора. Нагадаємо, що до цієї партії належав і чинний президент країни Ігор Додон, допоки не вступив на посаду.
Соціалістів підтримали депутати від Демократичної партії (ДПМ), яку контролював (а за певною інсайдерською інформацією, продовжує контролювати) молдовський олігарх-утікач Влад Плахотнюк. Офіційно він з червня вже не обіймає посаду голови партії та й взагалі перебуває невідомо де.
Фракція партії «Шор» відмовилася від голосування щодо вотуму недовіри. «Ми не братимемо участі в цих політичних іграх. Генпрокурор – це точка, яка повинна була всіх об'єднати. А вона роз'єднала», – заявив її голова Денис Уланов.
Коротко нагадаємо, що досить дивна конфігурація коаліції з проєвропейського блоку ACUM та проросійської ПСРМ виникла після тривалої урядової кризи, яка виникла після лютневих парламентських виборів. За їхніми підсумками Партія соціалістів набрала найбільший відсоток голосів – понад 31%. На другому місці опинилася нова політична сила – блок ACUM (26,1%), який об'єднує партії «Дія і солідарність» під керівництвом Маї Санду та «Гідність і правда» на чолі з Адріаном Нестасе. Правляча раніше Демократична партія Молдови посіла лише третю позицію з 24 відсотками. До парламенту також увійшла партія «ШОР» Ілана Шора, за неї проголосували 8,4% молдован.
Коаліційні консультації проходили дуже складно. Вони затягнулися фактично на весь період, відведений конституцією для формування нового кабінету міністрів. І щойно в останній допустимий день – восьмого червня – ACUM і соціалісти змогли домовитися, обрати прем’єра (Маю Санду) і весь склад кабінету.
Експерти дивувалися такій конфігурації уряду й пророкували йому не надто тривале життя. Утім, мало хто сподівався, що коаліція не протриває навіть до кінця поточного року. Все ж таки занадто різні стратегічні цілі мають ці дві політичні сили. Хоч вони й проголосили спільно, що їхньою головною метою є деолігархізація країни. Ну, принаймні Плахотнюка вони позбавили політичних впливів. Чи нам це лише здається?
Влад Плахотнюк
Тобто від нової влади в Молдові сподівалися хоча б створення всіх необхідних передумов для боротьби з корупцією, якої наплодив за останні роки місцевий олігархічний режим. Тож досить важливою у цьому контексті була особа нового генерального прокурора – на питанні керівництва генпрокуратурою й виріс головний конфлікт коаліціянтів.
Але спершу варто нагадати, що наприкінці жовтня у Молдові пройшли місцеві вибори. ПСРМ зуміла на них значно покращити свої позиції. Зокрема, вперше за багато років партія змогла провести на мера Кишинева свою кандидатуру Йона Чебана – досі цю посаду обіймав представник правих політичних сил. Тож соціалісти подумали, що вже схопили Бога за бороду, і, напевно, вирішили, що час домагатися й крісла прем’єра. Можливо, що соціалістам надійшла відповідна вказівка з Кремля, який був не надто задоволений перебуванням на найвладнішій посаді в Молдові проєвропейської політикині.
Тепер повернімося до питання про керівництво генпрокуратурою Республіки Молдова. Для ACUM найважливішим завданням до кінця поточного року було реформування судових органів. Зокрема, в контексті реформи прокуратури було сформовано групу присяжних, котрі мали обрати так званий «короткий список» прокурорського начальства. А вже цей «конклав», своєю чергою, мав обрати зі свого числа очільника генпрокуратури. Утім, в роботу «прокурорського конклаву» почали надміру втручатися соціалісти, навіть президент Додон дозволяв собі тиснути на процес.
Ігор Додон
Це, звісно, не могло сподобатися представникам блоку ACUM. Тому шостого листопада міністерка юстиції Олеся Стаматі оголосила про скасування результатів конкурсу. Очільниця міністерства заявила, що у неї виникли сумніви в неупередженості одного з членів комісії. Цього ж дня уряд ухвалив рішення про внесення до парламенту законопроєкту, згідно з яким пропонувати кандидатуру генпрокурора повинен прем'єр-міністр.
Звісно, що це вже не сподобалося соціалістам, котрі й ініціювали згадане нами голосування щодо вотуму недовіри уряду. 11 листопада свій варіант вирішення конфлікту озвучила сама Мая Санду. Вона запропонувала ПСРМ відкликати вотум недовіри, а законопроєкт, що встановлює процедуру призначення генпрокурора, відправити на експертизу до Венеціанської комісії та до отримання її вердикту не висувати кандидатів на цю посаду. Однак соціалісти, котрі вже відчули запах крови, не бажали зупинитяся.
Здавалося б, і для самої ПСРМ цей крок є самогубчим – адже вони теж втрачають владу. Водночас ACUM і Демократична партія, котрі проголошують прозахідний курс і європейські цінності, теоретично можуть сформувати нову коаліцію. Тим більше, що демократами більше не верховодить олігарх Плахотнюк, який так муляв очі прогресивному блоку ACUM. Ще й промосковські соціалісти, здавалося б, не мали жодних шансів на альянс зі своїми головними політичними ворогами – демократами…
Утім в політиці (особливо пострадянській) трапляються й не такі кульбіти. ПСРМ вдалося знайти спільну мову з ДПМ. У четвер, 14 листопада, в Молдові з'явився новий суто соціалістичний уряд. За новий міноритарний кабінет міністрів проголосували соціалісти і демократи, разом – 62 депутати зі 101. Прем’єр-міністром став Йон Кіку (Ion Chicu), котрий донедавна працював радником президента країни Ігоря Додона.
І хоча Кіку, проголошуючи програму уряду, пообіцяв провадити «зважену зовнішню політику і продовжити стратегічне партнерство з Євроунією», але насправді в це слабо віриться. Особливо з огляду на його прямий зв'язок з промосковським Додоном. Та й у самому уряді ще двоє міністрів (оборони й освіти) є колишніми радниками президента.
