Основний політичний процес у партіях нового покоління

 

ОСНОВНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС У КОНТЕКСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ПІДХОДУ

 

У книзі «Іміджі організацій» американський науковець Гарет Морган, аналізуючи бізнесові організації з точки зору метафор різних підходів, зокрема – метафори «Організація як політична система», вказує, що політична діяльність всередині організацій найбільш випукло проявляється у конфліктах і в боротьбі за владу, навколо яких часом відбуваються головні політичні події, а також в незліченних дрібних особистих інтригах, які часом оживляють монотонну рутинну щоденну роботу. На його думку, у глибинних шарах організаційного життя потік політичних процесів, що непомітний сторонньому спостерігачу і видимий лише безпосереднім учасникам, не зупиняється і не переривається. Політичне життя в організаціях виникає тоді, коли люди починають думати по-різному і прагнуть діяти по-різному. Ця несхожість думок і поступків створює напруження, яке може бути зняте політичними засобами (тут і далі курсивом виділятимемо цитування інших авторів у довільному викладі).

 

В той же час автор вважає найважливішими такі джерела влади в організаціях: формальну владу; контроль над дефіцитними ресурсами; використання організаційної структури, правил та приписів; контроль над прийняттям рішень; над знанням та інформацією; над кордонами; вміння справлятися з невизначеністю; контроль над технологіями; контроль над неформальними організаціями та здатність створювати міжособистісні союзи та спільноти; контроль над контрорганізаціями; символізм та управління смислом; гендер та управління гендерними стосунками; структурні фактори, які визначають сцену діяльності; уже наявну владу (якою на момент аналізу вже володіє певний суб’єкт всередині організації). У книзі він детально аналізує кожне з перелічених джерел.

 

У цьому переліку ключовим і структуротвірним джерелом влади, на нашу думку, є контроль над прийняттям рішень. Ми вважаємо, що саме він визначає розподіл всіх інших джерел влади поміж наявними внутрішніми суб’єктами організації: власниками, менеджментом, підрозділами, неформальними групами, спільнотами і окремими працівниками. Г. Морган розглядає його як сукупність трьох взаємозв’язаних складових: передумов, процесу та цілей прийняття рішень.

 

Впливати на передумови прийняття рішень означає контролювати основи їхнього прийняття, щоб спрямовувати увагу тих, хто приймає рішення, на певний погляд на проблему або відхиляють її від нього.

 

Контроль над процесом прийняття рішень зазвичай є  очевиднішим, ніж контроль над його передумовами. Такий контроль дає відповіді на питання: «Яким чином приймають рішення? Хто братиме в цьому участь? Коли слід приймати рішення?» Той, хто визначає ці відповіді, може маніпулювати процесом прийняття рішень і у великій мірі визначати його результат.

 

Вплив на цілі, задля яких приймається рішення, і на критерії їхньої оцінки полягає у тому, що відповідальні особи шляхом виділення певних цінностей та результатів вибирають та оцінюють альтернативи, а вже на основі цього вибору і оцінки підштовхують до прийняття наперед визначених рішень.

 

Разом із тим, Г. Морган вважає, що тип зовнішнього середовища є головним фактором, що визначає оптимальну будову організації та інші її ключові параметри. Це ж доводять автори книги «Організаційна теорія і дизайн», стверджуючи, що у простому та визначеному зовнішньому середовищі найоптимальнішою буде проста лінійна ієрархічна структура із відповідними (які передбачають вимушені поступки) стратегіями конкуренції, із формальними системами комунікації, із негнучкою організаційною культурою та із рутинними завданнями у працівників. Натомість турбулентне зовнішнє середовище вимагає переходу до горизонтальної структури із відповідними стратегіями конкуренції, які передбачають співпрацю, із ефективною системою обміну інформацією, із адаптивною організаційною культурою та із делегуванням повноважень.

 

Відповідно, процеси прийняття рішень в ефективних та результативних організаціях, що діють у цих середовищах, а також способи контролю над цими процесами кардинально відрізнятимуться.

 

В політичних партіях, які, на відміну від досліджуваних Г. Морганом організацій бізнесу, являють собою політичні системи у чистому вигляді, що діють у складному, турбулентному і невизначеному зовнішньому середовищі, питання влади, її джерел та контролю над цими джерелами набуває особливого значення у контексті забезпечення їхньої ефективності та результативності, запобігання їхній фрагментації та встановлення над ними зовнішнього управління. Очевидно, що найбільше це стосується можливості контролю над процесом прийняття рішень, який, задля збереження дієздатності, суб’єктності, незалежності, цілісності партій, їхньої здатності самовідтворюватися, а також задля стабілізації їхньої діяльності, має бути максимально структурованим, алгоритмізованим, легальним, легітимним, і, головне, на системному рівні впровадженим у їхню організаційну культуру.

 

Отже, процес вироблення, обговорення та прийняття рішень в політичних партіях можна вважати їхнім основним політичним процесом, який, на нашу думку, у найбільшій мірі визначає їх потенціал, ефективність та результативність. А контроль над цим процесом визначає, хто в організації володіє реальною владою. Конструювання та представлення основного політичного процесу політичних партій нового покоління і є завданням цієї публікації.

 

Цей процес має бути надійно захищеним від захоплення та монополізації контролю за його передумовами, перебігом та цілями у неформальний чи формальний спосіб іншими суб’єктами, ніж ті, що передбачені у партійних статутах. Це особливо важливо з огляду на перебіг "залізного закону олігархізації" Міхельса в політичних партіях, який проявляється запуском і безперервним посиленням процесів концентрації влади у руках лідерів при одночасній пасивації партійного загалу, що зумовлює високоймовірне подальше потрапляння цих лідерів і, відповідно, партій у зовнішнє управління зі сторони краще організованих структур – олігархічних кланів, криміналітету, спецслужб.

 

На нашу думку, перехоплення у такий спосіб реальної влади в партіях і, як наслідок, у державі цими структурами всупереч Конституції, що надає право боротися за владу лише політичним партіям та реалізовувати її лише після їхньої перемоги на виборах, і є основною проблемою України (і багатьох інших держав), що потребує вирішення на системному рівні. Її вирішення, як ми показали в нашій публікації (жовтень 2014), і означає «зміну Системи», яку всюди і завжди обіцяють опозиційні (а часами і владні) політики і політичні партії перед виборами.

 

Конструювання основного політичного процесу для українських політичних партій нового покоління потребує врахування двох наступних взаємопов’язаних факторів.

 

Перший з них являє собою описану нами (листопад 2017) суперечність актуальної (ієрархічної) та габітусної (горизонтальної) організаційних культур українців, що обумовлена набутими ними історичними організаційними практиками в умовах вічевої демократії, що вже майже тисячу років унеможливлює створення в Україні політичних організацій, які б могли вибороти і захистити власну державність. Ця суперечність проявляється у нездатності представників українських елітних груп об’єднуватися та ефективно діяти в рамках жорстких ієрархій, які лежали в основі найбільш ефективних та результативних організацій цього історичного періоду. Вона обумовлює неспроможність українців сакралізувати власних лідерів, яких у свій час вони обирали зі свого кола на вічах, а це, у свою чергу, унеможливлює здатність лідерів реалізувати інтегративну функцію внутрішньоорганізаційних конфліктів, в результаті яких вони й отримали владу всередині організацій. Успішна реалізація цієї функції політиками більшості інших країн є одним із ключових факторів, що забезпечує створення і стабілізацію чисельних і дієздатних політичних організацій, а нездатність українських політиків її реалізувати приводить до безперервного дроблення ієрархічно структурованих національних політичних партій і, відповідно, до їхнього швидкого виродження та марґіналізації.

 

Суперечність актуальної та габітусної організаційних культур легко проілюструвати, порівнюючи міфологізованих національних героїв – українських козаків із японськими самураями. Як відомо, самураї були здатними будувати ефективні і результативні ієрархії та комфортно почувалися у їхніх рамках. Щоб зрозуміти відмінність між самураями та козаками, слід розглянути поняття роніна — декласованого самурая феодального періоду Японії, котрий втратив прихильність свого господаря або ж не зумів уберегти його від смерті. У рідкісних випадках — це мандрівник, який не має над собою чужої влади, вільний воїн. У сучасній Японії термін «ронін» вживають як метафору стосовно людини, що не склала вступних іспитів до вищого навчального закладу. Іншими словами – це невдаха.

 

У цьому сенсі український козак не те що втратив прихильності господаря, він його, кажучи м’яко, покинув і вирушив на Січ. Йому природно і комфортно жити без господаря і, відповідно, без чужої влади над собою, для нього природним, омріяним і оспіваним є стан волі (а не свободи з її неухильним атрибутом: відповідальністю). Український козак є вільним воїном – роніном у кубі, а тому, на відміну від самураїв, він не може мати господаря і, відповідно, не може комфортно чутися у позиції підлеглого в ієрархіях, які передбачають, що основний політичний процес – процес прийняття рішень там відбувається на самій вершині і здійснюється одноосібно лідером.

 

Потреба не мати над собою чужої влади або бути вільним повністю відповідає першому з чотирьох виділених Ізольт Хонохан у книзі «Громадянський республіканізм» компонентів республіканської традиції, який передбачає реалізацію особливої концепції свободи — не бути у волі іншого і є другим фактором, який слід врахувати при конструюванні основного політичного процесу українських партій нового покоління.

 

У нашій публікації «Республіканська традиція: Перезавантаження» (січень 2016) ми показали, що цей компонент республіканізму,  як і всі інші, неможливо реалізувати на практиці в рамках природної групової динаміки, бо системно відтворюється неволя шляхом спочатку неформального, а пізніше — формального підпорядкування учасників взаємодії лідерам малих і великих груп, у які динамічно структурується все суспільство. Тому основною умовою реалізації усіх компонентів республіканської традиції є зміна перебігу природної групової динаміки в організаціях «тих, кому не байдуже» — тобто в політичних організаціях елітних груп, з метою унеможливлення міжособистісних та міжгрупових конфліктів, як інструменту ранжування претендентів на неформальне лідерство на елементарному рівні – в малих і великих групах, що динамічно з’являються та зникають у таких середовищах.

 

Обмеження, які задають обидва ці фактори, дозволили сформувати бачення основного політичного процесу, його ролі та місця в загальній конструкції партій нового покоління, що повинні бути ефективними та результативними у складному, турбулентному і невизначеному зовнішньому середовищі, яким насправді є сучасне суспільство і світ.

 

Перш ніж його представити, визначимо, якими, з точки зору організаційного підходу, повинні бути політичні партії нового покоління, що є їхнім об’єктом керування з точки зору еволюції уявлень про управління і як такі партії співвідносяться з цим об’єктом.

 

 

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ НОВОГО ПОКОЛІННЯ У КОНТЕКСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ПІДХОДУ​

 

Американський фахівець з теорії організацій Джамшид Гараєдагі у своїй книзі «Системне мислення: Як управляти хаосом і складними процесами. Платформа для моделювання архітектури бізнесу» представив подвійний зсув організаційної парадигми як перехід від організацій – нерозумних систем механістичної моделі — до організацій – систем з одним розумом біологічної моделі і далі, до організацій – мультирозумних систем соціальної моделі (схема 1, А).

 

Організація механістичної моделі може бути влаштована таким чином, щоб кожна людина виконувала одне просте завдання. Така організація являє собою нерозумну систему, в якої нема власної мети: це інструмент, чию функцію визначає господар для досягнення своєї цілі, наприклад, отримання прибутку. Важливою характеристикою такого інструменту є його надійність, критерієм ефективності служить його корисна віддача. Частини нерозумної системи, як і вона сама в цілому, не мають права вибору, структура системи, що закладена в основу її конструкції, не допускає самостійної перебудови. Система функціонує шляхом реагування на зовнішні подразники і може працювати ефективно лише у випадку, коли навколишнє середовище залишається стабільним та не здійснює на систему значного впливу.

 

Організація біологічної моделі являє собою систему з єдиним розумом (як людський організм), у якої є власна мета. Ця мета, враховуючи внутрішню вразливість та нестійку структуру відкритих систем, полягає у виживанні. Щоб вижити, біологічні істоти повинні рости, а для цього їм слід використовувати для своїх інтересів зовнішнє середовище, що допомагає їм досягнути позитивного метаболізму. Тобто мірою їхнього успіху є ріст, єдиний і найважливіший показник ефективності, а прибуток є лише засобом його досягнення. Особливість системи з єдиним розумом полягає в тому, що її частини не мають можливості вибору і породжують відповідну реакцію на події зовнішнього середовища лише в наперед визначеному вигляді. Діяльність системи перебуває цілком і повністю під керівництвом одного мозку, який виконує організуючу функцію на основі отримання інформації від множини сенсорів через комунікаційну мережу шляхом видачі цим мозком вказівок, які й приводять в дію відповідні частини системи. Якщо частини організму раптом отримають можливість вибору, головною проблемою стануть конфлікти між ними та можливість їхнього вирішення. Зазвичай вони вирішуються на основі патерналізму, який найбільше підходить для таких систем (тобто конфлікт вирішується втручанням зверху).

 

Схема 1. Зсуви організаційної (А) і управлінської (Б) парадигм та характерні для них зміни типів суб’єктності організацій (В)

 

Прикладом мультирозумної системи може послужити соціальна організація, яка у даному випадку розглядається як добровільне об’єднання цілеспрямованих членів, що самостійно визначають, до чого прагнути і яким засобам слід надати перевагу для досягнення мети. Поведінка системи, елементи якої здатні (правомочні) робити вибір, не піддається поясненню з точки зору механістичної чи біологічної моделей. Соціальна система – це щось інше, вона функціонує за власними законами, і осмислити її без врахування цієї особливості неможливо. Будучи цілеспрямованою системою, така організація є частиною такого ж (цілеспрямованого), але значно більшого цілого – суспільства. В той же час, її власні члени – цілеспрямовані індивіди. Сумістити інтереси цілеспрямованих елементів одне з одним – ось головна мета системи. Коли елементи механістичних систем зв’язані енергетично, то соціокультурних – інформаційно (елементи біологічних систем також зв’язані інформаційно, однак структура цих зв’язків є на порядок простішою, ніж структура зв’язків між елементами соціальних систем). Культура – цемент, що поєднує їх в одне ціле. Для регулювання мультирозумної системи суттєве значення має згода між ними та шляхи її досягнення. Членів такої організації утримує разом одна або декілька загальних цілей і прийнятні для всіх учасників способи їхнього досягнення; всі вони мають набір цінностей, що лежать в основі їхньої культури.

 

Аналіз представленого на схемі 1, А зсуву організаційної парадигми дозволив припустити, що політичні партії нового покоління повинні являти собою мультирозумні системи соціальної моделі, а основний політичний процес, визначення якого ми сформували вище на основі підходів Г. Моргана, має забезпечити реалізацію їхньої основної мети – суміщення інтересів цілеспрямованих елементів одне з одним. Це припущення, у свою чергу, дало змогу виробити загальне бачення (квітень 2015) таких партій і виробити дві рівноцінні стратегії (жовтень 2018) їхньої побудови, ймовірність реалізації кожної з яких в нинішніх умовах, на наш погляд, є достатньо високою.

 

Перша стратегія полягає в описаній нами (липень 2015) побудові таких партій з нуля оптимальним шляхом у контексті методики Адізеса. Друга стратегія полягає у здійсненні реструктуризації або реорганізації існуючих політичних партій – систем з одним розумом біологічної моделі у мультирозумні системи соціальної моделі, починаючи її з цього розуму та цілеспрямовано розширюючи його рамки до розміру цілої організації (жовтень 2016, жовтень 2018).

 

Практична реалізація обох пропонованих нами стратегій полягає у конструюванні та запровадженні з невеликими відмінностями в підрозділах політичних партій нового покоління відповідного основного політичного процесу – процесу вироблення, обговорення та прийняття рішень як невід’ємної складової їхнього основного виробничого процесу, що дозволить забезпечити реалізацію основної організаційної мети у двох вимірах – суміщення інтересів цілеспрямованих колективних суб’єктів – різнорівневих підрозділів одне з одним та суміщення інтересів цілеспрямованих суб’єктів – членів партії в рамках кожного з цих підрозділів.

 

 

ПАРТІЇ НОВОГО ПОКОЛІННЯ У КОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ УЯВЛЕНЬ ПРО УПРАВЛІННЯ​

 

Розглядаючи еволюцію уявлень про управління в контексті класичної, некласичної і постнекласичної наукових раціональностей, російський науковець В. Лєпскій у своїй книзі «Методологічний і філософський аналіз розвитку проблематики управління» сформував цілісне бачення процесів формування уявлень про управління і тренди його розвитку.

 

Автор вважає, що в контексті постнекласичної раціональності, на відміну від класичної та некласичної, під управлінням розуміється не жорстка детермінація систем, а «м'які форми управління» – створення умов для їхнього розвитку. Фактично домінуючими видами управління стають різноманітні види управління через середовище.

 

У цьому плані варто виділити запропоноване В. Лєпскім бачення базових парадигм суб’єкт-об’єктної взаємодії на методологічному рівні у контексті різних типів наукової раціональності, яке ми схематично представили на схемі 1, Б.

 

Базовими об'єктами в контексті класичної наукової раціональності і парадигми «суб'єкт-об'єкт» виступають як прості, так і великі системи. Характерно, що сумарні властивості їхніх частин вичерпно визначають властивості цілого, а зв'язки між елементами підкоряються лапласівському детермінізму. У цих системах обов'язково є програма функціонування, яка формує керуючі команди і коригує поведінку системи на основі зворотних зв'язків. Такі системи зазвичай розглядають у сфері управління різноманітною технікою.

 

В контексті класичної наукової раціональності відбувається перехід від парадигми «суб'єкт-об'єкт» до парадигми «суб'єкт-суб'єкт». У разі, коли досліднику протистоїть об'єкт, що наділений психікою, відношення між дослідником і об'єктом перетворюється в відношення між двома дослідниками, кожен з яких є об'єктом відносно іншого. У таких відносинах дослідник стає всього лише одним з персонажів у специфічній системі рефлексивних відносин. Об'єкти стають порівнянними з дослідником за досконалістю. Тому для даного типу наукової раціональності і базової парадигми управління «суб'єкт-суб'єкт» найважливішою властивістю розглянутих об'єктів управління, на погляд автора, є їхня активність. При цьому причинність для даного типу об'єктів вже не може бути зведена до лапласівського детермінізму і доповнюється ідеями «цільової причинності» (цільової детермінації). Даний тип об'єктів може бути віднесений до активних систем, а як базові найскладніші об'єкти слід розглядати великі активні системи. Прикладами таких систем можуть бути біологічні організми та їхні спільноти, людина і спільноти, організації і т. п.

 

У контексті постнекласичної наукової раціональності ключовою для управління стає, на погляд автора, парадигма «суб'єкт-полісуб'єктне середовище, що розвивається»,  або «суб'єкт-метасуб'єкт». Базовими об'єктами стають «людинорозмірні системи, що розвиваються», які характеризуються, перш за все, відкритістю. У таких системах формуються особливі інформаційні структури, здатні фіксувати важливі для цілісності системи особливості її взаємодії із середовищем («досвід» попередніх взаємодій). До таких систем належать  біологічні об'єкти, що розглядаються не тільки в аспекті їхнього функціонування, але й в аспекті розвитку, складний комплекс у розвитку: людина-техніко-технологічна система, плюс екологічна система, плюс культурне середовище, що приймає нову технологію, і т. п. На думку автора, полісуб’єктне або рефлексивно-активне саморозвиткове середовище являє собою метасуб'єкт, який володіє інваріантними властивостями для різних типів суб'єктів: цілеспрямованістю (активністю), рефлексивністю, комунікативністю, соціальністю, здатністю до розвитку. Важливо зауважити: рефлексивно-активне саморозвиткове середовище – це цілісне утворення, яке принципово відрізняє його від мереж, які є набором взаємопов'язаних елементів. Організація взаємодії активних елементів між собою і з середовищем визначається системою цінностей, принципів, онтологій, критеріїв і спеціалізованих суб'єктно-орієнтованих інформаційних платформ. Автор стверджує, що в рамках постнекласичної наукової раціональності об'єкт і система управління зливаються в єдине ціле в рефлексивно-активному саморозвитковому середовищі. Він вважає, що спостерігач ніби «розподіляється» по системі, він віртуальний. Системи стають здатними до самоспостереження, а процеси управління перетворюються в процеси саморегулювання і саморозвитку.

 

В. Лєпскій вважає, що в центрі уваги опиняється специфічний вид рефлексивної активності суб'єктів стосовно середовища як цілісного метасуб'єкта – рефлексивна активність стратегічних суб'єктів. Автор називає стратегічним суб'єкта, що включений у будь-який метасуб'єкт (сім'я, група, організація, країна і ін.), який ідентифікує себе з цим метасуб'єктом і регулює свою активність (діяльнісну, комунікативну, рефлексивну) з урахуванням її впливу на метасуб'єкта.

 

У зв’язку з цим, на думку автора, у центрі уваги постнекласичної наукової раціональності опиняється етика стратегічних суб'єктів саморозвиткових середовищ, яка є орієнтованою і на проблему збереження цілісності суб'єктів, і їхнє монтування в єдине ціле.

 

В той же час, В. Лєпскій зазначає, що ступінь захищеності груп від рефлексивного управління в умовах конфліктних взаємодій виявляється істотно залежним від ступеня гнучкості групових структур, пов'язаних з відносинами лідерства. Наявність «жорстких» структур «лідер-ведені», байдужих до змін ситуацій групової діяльності, може сприяти зниженню ступеня захищеності груп від рефлексивного управління. У ширшому контексті можна припустити: що менше формалізовані механізми формування віртуального суб'єкта групової діяльності, то важче прогнозувати поведінку групи, а отже, важче здійснювати рефлексивне управління нею.

 

Як видно зі схеми 1, представлені зсуви організаційної (А) та управлінської (Б) парадигм достатньо добре корелюють один з одним. При цьому теза В. Лєпского про орієнтовану на цілісність суб’єкта його етику відповідає визначеній Дж. Гараєдагі основній меті мультирозумних систем соціальної моделі – сумістити інтереси цілеспрямованих елементів одне з одним через досягнення згоди в рамках спільної культури, яка об’єднує їх в одне ціле.

 

Очевидно, що практична реалізація шляху досягнення згоди являє собою, по суті, реалізацію процесу прийняття рішень, або, іншими словами, реалізацію основного політичного процесу. Спосіб реалізації останнього, з одного боку, за замовчуванням визначається спільною культурою мультирозумних елементів (включно з їхніми етичними установками), а з іншого – може стати предметом вибору лідерів-ініціаторів створення суб’єктних політичних організацій, як мультирозумних систем соціальної моделі, здатних виробляти і поширювати у навколишньому рефлексивно-активному саморозвитковому середовищі, в яке вони інтегровані, власну етику.

 

Слід зазначити, що в середовищі українських елітних груп відсутня успішна організаційна культура із відповідною етикою, яка б дозволяла будувати ефективні та результативні політичні організації, наслідком чого, на нашу думку, є майже тисячолітня відсутність власної держави, а також катастрофічний процес дроблення створених за роки Незалежності українських партій. Причиною цього, як ми зазначали вище, є суперечність актуальної (ієрархічної) та габітусної (горизонтальної) організаційних культур українців, що обумовлена набутими ними історичними організаційними практиками в умовах вічевої демократії, які вони несвідомо проявляють, перебуваючи в рамках сучасних, у своїй більшості ієрархічних організаційних структур.

 

Це означає, що в Україні успішні – ефективні та результативні – політичні партії нового покоління можуть бути побудованими лише внаслідок свідомого вибору і запровадження їхніми лідерами-ініціаторами відповідного інтегрованого комплексу організаційних інструментів, який забезпечить подолання цієї суперечності і невід’ємною складовою якого є відповідний основний політичний процес. Представлення останнього і є метою нашої публікації.

 

В той же час слід розуміти, що полісуб’єктне саморозвиткове середовище не є однорідним – воно добре структуроване, а його поточний стан можна описати як динамічну реструктуризацію під впливом сукупності різних факторів, починаючи від появи нових комунікаційних технологій, закінчуючи виборами в органи влади. У нашій публікації (липень 2010) ми провели аналіз зовнішнього середовища з точки зору структури владних впливів і дійшли висновку, що реальна влада в Україні розподілена між суб'єктами управління – організаційними системами, кожна з яких займає фіксований рівень у їхній ієрархії, таким чином, що ступінь свободи у прийнятті рішень кожного з суб'єктів нижчих рівнів обмежуються стратегією суб'єкта вищого рівня управління. Це обумовлює необхідність набуття політичними організаціями нового покоління таких якостей, які б спричинили їхню здатність виробляти і реалізовувати більш складні стратегії, ніж можуть виробляти і реалізовувати організаційні системи верхніх рівнів згаданої вище ієрархії.

 

У цьому контексті розглянемо, що собою являє і як виникає суб’єктність визначених В. Лєпскім стратегічних політичних суб’єктів.

 

 

СУБ’ЄКТНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ НОВОГО ПОКОЛІННЯ

 

Спираючись на бачення зсуву організаційної парадигми Дж. Гараєдагі та розуміння зсуву управлінської парадигми В. Лєпского, спробуємо знайти відповідь на поставлене Г. Морганом ключове для визначення основного політичного процесу питання «Хто братиме участь у процесі прийняття рішень?» після його уточнення та конкретизації: «Хто має бути суб’єктом політичної партії нового покоління: хто вироблятиме, обговорюватиме і реально прийматиме у ній рішення?».

 

Представлені на схемі 1 зсуви організаційної (А) та управлінської (Б) парадигм ілюструють тренд ускладнення організацій з точки зору їхньої структури, яка визначає тип суб’єктності – від організацій, суб’єктом яких є одна людина, до організацій, в яких суб’єктом є мала група,  і далі – до організацій, в яких суб’єктом є впорядкована певними алгоритмами колективної діяльності велика група (схема 1, В). В бізнесі це проявилося переходом від авторитарних лідерських організацій з жорсткою ієрархічною структурою до корпорацій західного типу – гетерархій, якими реально управляє мала група менеджерів або членів рад директорів чи правлінь, а далі – до мережевих корпорацій із автономними підрозділами і розподіленим (партисипативним) управлінням, тобто управлінням, яке здійснюють впорядковані у певний спосіб великі групи їхніх співробітників.

 

З точки зору конструювання політичних організацій такий тренд є особливо важливим, оскільки самі організації, суспільство і світ, як внутрішнє і зовнішнє середовища їхньої діяльності і, одночасно, їхні об’єкти управління, невпинно ускладняються у процесі свого саморозвитку, і це обумовлює необхідність випереджаючого ускладнення політичних організацій, які претендують на якісне управління усіма цими об’єктами.

 

В той же час варто відзначити одну з ключових відмінностей політичних організацій, суб’єктом яких є одна особа або мала група, і організацій із колективною суб’єктністю великої групи. Останні не потребують легітимації їхнього суб’єкта у форматі делегування владних повноважень в рамках виборів чи зовнішніх призначень або затверджень. Колективний суб’єкт у складі великої групи, яка здатна чисельно зростати без втрати своєї суб’єктності, а також спроможна виробляти і приймати рішення в реальному часі, є легітимним за визначенням внаслідок своєї природи – він не потребує виборних чи призначених із зовні лідерів, щоб актуалізувати себе у проміжках між засіданнями великої групи, як це потребують організації із суб’єктністю однієї особи чи малої групи. Такий суб’єкт просто призначає своїх представників, що відповідають за різні сектори суспільної життєдіяльності і/або очолюють виконання окремих проєктів і, разом із тим, контролює в реальному часі їхню діяльність.

 

Звернемо увагу, що статути усіх українських політичних партій декларують їхню суб’єктність як колективну, яка впорядкована певними алгоритмами діяльності великої групи територіально розосереджених та певним чином структурованих членів партії. Зокрема, вони передбачають, що найвищими керівними органами партій є їхні з’їзди, а партійних підрозділів нижчого рівня – конференції або загальні збори. Однак на практиці, в силу перебігу низки неформальних процесів в рамках групової динаміки, суб’єктність кожної з таких партій зводиться, у кращому випадку, до суб’єктності малої групи – президії політради, а у гіршому випадку – до суб’єктності однієї людини – її лідера. У сукупності ці неформальні процеси проявляються як закон олігархізації Міхельса і запускаються та посилюються положеннями партійних статутів про те, що в проміжками між з’їздами партіями керують політради, в проміжках між засіданнями політрад ними керують президії політрад, а в проміжках між зборами президій – партіями керують лідери. Тобто реально, протягом майже усього часу діяльності існуючих українських партій, ними керують лідери.

 

Таким чином визначена типовими статутами колективна суб’єктність ієрархічно структурованих політичних партій є завідомо перервною і не цілісною, а тому – декларативною. Це обумовлює її підміну суб’єктністю малої групи – президії політради, яка, у свою чергу, невідворотно, відразу чи поступово, підмінюється суб’єктністю однієї особи – лідера партії.

 

Тому основною проблемою, яку довелося вирішувати у процесі конструювання політичних партій нового покоління взагалі і їхнього основного політичного процесу зокрема, було управління перебігом неформальних процесів в партійних підрозділах, а фактично – управління перебігом групової динаміки у великих групах з метою формування та стабілізації суб’єктностей цих груп без їхньої регресії до суб’єктностей малих груп і/або лідерів. Своє бачення такого управління ми описали в нашій публікації (червень 2013).

 

У нашій публікації «Політична організація як результат розвитку суб’єктності великої групи» (липень 2016), взявши за основу визначення українського науковця Б. Мізюка та врахувавши представлений вище зсув організаційної парадигми, ми запропонували власне бачення організаційного політичного суб’єкта. Це наділений чуттям, свідомістю і волею активний мультирозумний соціальний організм, який спроможний самовідтворюватися протягом тривалого часу і здатний пізнавати та змінювати світ: адекватно сприймати інформацію із зовнішнього і внутрішнього середовищ; здійснювати в раціональній площині її обробку та аналіз; усвідомлювати власні інтереси; циклічно здійснювати нормативне планування для їхньої реалізації, яке полягає у відкритому виборі засобів, завдань, цілей та ідеалів; цілеспрямовано діяти у відповідності до вироблених та прийнятих планів.

 

В цій же публікації ми представили модель колективної суб’єктності організацій в архетипному вимірі та визначили її базові аспекти, що у подальшому стало основою розробленого нами інтегрованого комплексу організаційних інструментів та соціальних технологій функціонування політичних партій нового покоління.

 

Аналіз розробленої моделі дозволив встановити, що колективна суб’єктність політичних організацій як мультирозумних систем соціальної моделі виникає внаслідок синхронізації частини психічних процесів у свідомому та несвідомому індивідів – членів партійних підрозділів у процесі їхньої взаємодії. Синхронізація психічних процесів у свідомому забезпечується концентрацією уваги членів партійних підрозділів на предметі обговорення в рамках малих груп, на які ділиться підрозділ у процесі колективної роботи. Синхронізація психічних процесів у несвідомому членів цих же підрозділів досягається шляхом системної цілеспрямованої активації однакових архетипів в результаті безперервного (циклічного) відтворення ситуацій взаємодії, які задаються використовуваними організаційно-технологічними інструментами, що змінюють перебіг групової динаміки у великих групах з метою утримання їхніх членів у позиціях «рівний з рівним».

 

Іншими словами, колективну суб’єктність політичних організацій у складі великих груп ми розглядали як емерджентну властивість, що виникає внаслідок і утримується впродовж перебігу сукупності процесів, які визначаються технологією діяльності та організаційною структурою партії і разом складають її основний політичний процес як невід’ємну частину і фундамент основного виробничого процесу. Детальніше про це йтиметься нижче (див. схему 4).

 

Також у цій публікації ми розглянули три згадані вище типи суб’єктності (де суб’єктом є, відповідно, одна людина, мала група і велика група) і встановили відмінності між ними та умови їхньої трансформації одна в одну.

 

Якщо перші два типи суб’єктності мають обмежену кількість варіантів реалізації, то третій тип суб’єктності теоретично може мати безліч таких варіантів, кожен з яких вимагатиме засвоєння членами організацій притаманних лише цьому типові організаційної культури та організаційних практик, які, до того ж, змінюватимуться в умовах наростання складності організацій при збільшенні їхнього чисельного складу. Це актуалізує проблему стабільності та стійкості політичних організацій із третім типом суб’єктності, вирішення якої вимагає конструювання і/або вибору такої організаційної структури і відповідної їй технології діяльності великих груп як колективних суб’єктів цих організацій, які би змогли забезпечити їхню ефективну та результативну діяльність протягом тривалого часу.

 

Підходи до вирішення цієї проблеми ми розглядали в іншій публікації (січень 2018), де визначили першооснови, які визначають тип організаційної структури та відповідну їй технологію діяльності партії (див. нижче), а також умови стабільності політичних організацій з різними типами суб’єктності.

 

Умовою стабільності ієрархічно структурованих політичних організацій із одноосібним суб’єктом – лідером — є фізичний і/або ідеологічний примус. За його наявності такі організації працюють достатньо успішно, проте як тільки він зникає, організація розвалюється точно так само, як свого часу розвалилася КПРС.

 

Умовою стабільності політичних організацій корпоративного типу із суб’єктом – малою групою лідерів — є наявність зовнішньої етики, яка б утримувала в певних рамках поведінку їхніх членів у процесі взаємодії. Таким чином, успіх західних політичних партій, як і корпорацій, став наслідком того, що зовнішня – протестантська етика регулювала стосунки членів їхніх керівних груп, блокуючи природні бажання кожного учасника взаємодії, скористатися усіма стратегемами Сюнь-Цзи для підвищення свого групового статусу у процесі біологічно обумовленого ранжування.

 

У цьому сенсі українські політичні партії корпоративного типу, якщо вони будуть створені, не зможуть повторити історії успіху західних аналогів, незважаючи на наявність в країні достатньої кількості носіїв такої організаційної парадигми, оскільки в сучасному українському посттоталітарному суспільстві, особливо в середовищі його політичних еліт, принципово відсутня будь-яка загальновизнана етика, яка б змогла утримати учасників вищих керівних органів політичних партій від спокуси реалізувати свою біологічну природу – стати альфа-особою з абсолютною владою в керівному ядрі за рахунок тотального програшу інших претендентів.

 

Це дозволяє припустити, що в Україні будуть стабільними і матимуть перспективу лише ті політичні партії, які зможуть генерувати і поширювати назовні внутрішню етику, що, як ми показали в нашій публікації (травень 2014), можливо здійснити лише у складі великих груп. Взаємодія учасників таких груп має визначатися їхньою організаційною структурою та впорядковуватися з допомогою технологій, які пов’язують процеси колективної роботи членів політичних партій із природними процесами групової динаміки в рамках обраних методології діяльності та методики колективної роботи учасників великих груп.

 

Тобто умовою стабільності політичних організацій із колективною суб’єктністю у складі великих груп буде їхня здатність генерувати та поширювати на зовні внутрішню етику, що за своїми характеристиками не поступається протестантській.

 

Підсумовуючи, вважатимемо, що суб’єктом політичних партій нового покоління стане відкрита велика група, яка є інтегрованою у власний об’єкт управління – суспільство як полісуб'єктне середовище, що розвивається, і здатна до самовідтворення (автопоезису) у процесі чисельного зростання внаслідок залучення до колективної діяльності найактивніших громадян крізь нечітку і розмиту межу між нею і цим середовищем. Набуття і утримання неперервної суб’єктності такої групи буде забезпечуватися сталим і автентичним відтворенням нею основного політичного процесу, в рамках якого виробляються, обговорюються і приймаються рішення і який визначається обраними ініціаторами створення партій нового покоління методологією діяльності та методикою колективної роботи великих груп.

 

Будучи інтегрованими в соціальну систему, такі політичні партії становитимуть з нею одне ціле і одночасно здійснюватимуть три виокремлені В. Лєпскім види (класичне, рефлексивне та середовищне) управління цією системою в рамках класичної, некласичної та постнекласичної раціональностей.

 

Тут необхідно зазначити, що під великою групою ми розуміємо групу чисельністю від 20 до кількох сотень осіб. У частині профільних першоджерел групу такої чисельності іноді вважають середньою. Саме в таких рамках у середньостроковій перспективі ми бачимо чисельність географічно розосереджених різнорівневих партійних підрозділів, сукупність яких у процесі їхньої взаємодії у представлений тут спосіб дозволить створити цілісний, горизонтально і вертикально розподілений політичний колективний організаційний суб’єкт.

 

 

ЗАСАДИ КОНСТРУЮВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ НОВОГО ПОКОЛІННЯ

 

На схемі 2 політична партія представлена як своєрідне виробництво у контексті метафори «чорної скриньки». Ця метафора зазвичай використовується для відображення бізнес-процесів у різноманітних компаніях зі сфери бізнесу, а також для моделювання бізнесу, виробництва чи будь-якої іншої впорядкованої діяльності. На вхід «чорної скриньки» поставляються сировина та необхідні ресурси, які у ній певними чином перетворюються на основний продукт, що подається на вихід.

 

Схема 2. Політична партія як виробництво у контексті метафори «чорної скриньки»

 

 

В загальному випадку те, що відбувається у «чорній скриньці», потребує зовнішнього управління різного рівня складності і жорсткості. Зазвичай у бізнесі окремими бізнес-процесами управляють закріплені за ними відповідальні менеджери чи підрозділи, а в цілому виробництвом чи бізнесом управляє вищий менеджмент і/або власники. Тому таке управління розглядають як зовнішнє щодо самих бізнес-процесів чи виробництва і позначають на схемах як окремий зовнішній елемент, що може мати ту чи іншу деталізацію у кожному конкретному випадку.

 

Однак у випаду політичних партій, якщо, звичайно, вони не є політичними проєктами інших, складніше організованих соціальних суб’єктів, наприклад, олігархічних кланів, все змінюється – в ідеалі партії мають здійснювати ефективне самоуправління та володіти імунітетом до управління ззовні. Запорукою цього, на нашу думку, є набуття та утримання ними суб’єктності великої групи, про яку йшлося вище, і запобігання її регресії до суб’єктності малої групи і/або до суб’єктності однієї особи – лідера.

 

Тому головним завданням, яке слід вирішити при конструюванні політичних партій нового покоління, є перенесення управління всередину «чорної скриньки» та його повна інтеграція з основним виробничим процесом. На схемі це перенесення зображено червоною стрілкою, яка символізує основну мету конструювання цих партій – забезпечення їхнього ефективного, результативного і сталого самоуправління, ключовим елементом якого і є визначений вище їхній основний політичний процес.

 

Очевидно, що основною сировиною у випадку політичних партій є інформація, наростаючі потоки якої надходять із зовнішнього та внутрішнього середовищ. Ресурсами ми вважатимемо отримані партіями кошти і залучених до діяльності у їхніх рамках активних громадян. Детально засади фінансування партій нового покоління ми представляли раніше (листопад 2018), тому тут на цьому не зупинятимемося.

 

В нашій публікації (січень 2018) ми показали, що основним продуктом діяльності політичних партій нового покоління має стати керівний вплив, який вони здатні чинити на самих себе, власне суспільство і національну державу, а також на існуючі суб’єкти глобального рівня.

 

У відповідності до запропонованого у цій же публікації підходу, який класифікує керівні впливи за обсягом та складністю структурованої у них інформації, ми виділили чотири рівні управління: організаційно-структурний, концептуальний, інформаційний та директивний. Пропонована нами типологія керівних впливів та відповідних їм продуктів діяльності партійних підрозділів представлені у таблиці 1.

 

 

Таблиця 1. Рівні управління та відповідні їм керівні впливи як продукти діяльності політичних партій

(клікнути для збільшення)

 

Основою будь-якого виробничого процесу є два взаємообумовлені компоненти: технологічний процес і організаційна структура (схема 3). Вони разом, на нашу думку, визначають усі інші характеристики організацій – тип стратегій конкуренції, який обирають співробітники при взаємодії в рамках організації, тип організаційної системи комунікації, характер завдань для співробітників та рівень делегування їм повноважень і, насамкінець, тип організаційної культури.

 

Схема 3. Базові компоненти «виробничого процесу» в політичних партіях та їхні першооснови

 

 

Важливо наголосити, що технологічний процес в політичних партіях нового покоління, як сукупність операцій з перероблення «сировини» (інформації) у напівфабрикати та вироблення «готової продукції» (керівних впливів) заданої складності та інтенсивності, повинен відповідним чином пов’язувати «процеси праці» членів політичних партій під час чергових зборів та у проміжках між ними із природними процесами групової динаміки, які є недоступними для ручного цілеспрямованого регулювання з боку «працівників» і менеджменту (членів партій та їхніх лідерів). Такий зв'язок призначений вирішити питання активації членів партій самим процесом партійної діяльності, оскільки очевидним є те, що їхня активність в партіях нового покоління не може стимулюватися фінансовим заохоченням чи фізичним і/або ідеологічним примусом, які обумовлюють потрапляння партії в залежність до олігархів чи авторитарних лідерів.

 

В загальному випадку організаційна структура являє собою схематично представлену сукупність підрозділів організації, що взаємопов’язані між собою, і визначає розподіл відповідальності та повноважень всередині організації. З одного боку, вона визначається цілями, що стоять перед організацією, а з іншого – типом зовнішнього середовища,  в якому діє організація, про що ми згадували вище.

 

У випадку політичних партій, на нашу думку, визначальною є організаційна структура не цілої партії, а її окремих підрозділів, яка чітко і однозначно, формально чи неформально регламентує взаємозв’язки між членами і прихильниками партії та їхніми формальними і неформальними групами в рамках кожного підрозділу, а також створює і підтримує умови для справедливого та легітимного розподілу відповідальності та повноважень між ними.

 

У цьому контексті ми вважаємо, що для того, щоб партії набули здатності однаково успішно виконувати різнорідні функції, зокрема – приймати і виконувати рішення, їхні підрозділи повинні стати здатними перебудовуватися у різні, оптимальні для реалізації цих обох функцій, організаційні структури. Іншими словами, підрозділи політичних партій нового покоління повинні мати змінну організаційну структуру, яка дозволятиме їм при колективному виробленні, обговоренні та прийнятті рішень у складі великих груп членів та прихильників партій діяти у рамках найвідповіднішої для реалізації цих функцій динамічної горизонтальної структури, а для ефективної та результативної реалізації прийнятих у такий спосіб рішення перебудовуватися в іншу, найвідповіднішу для цього структуру – множину тимчасових ієрархій.

 

Як ми показали в нашій публікації (січень 2019), першоосновою обох компонентів – технологічного процесу і організаційної структури – є обрані ініціаторами створення нових чи реорганізації існуючих організацій (у нашому випадку – партій) методологія діяльності та методика колективної діяльності великих груп людей, в рамках якої планують здійснювати цю методологію.

 

Методологія діяльності визначає складність керівних впливів, які політична партія здатна виробляти і чинити щодо зовнішнього середовища та його окремих суб’єктів, а також щодо суб’єктів, які намагаються впливати на неї саму і одночасно з нею – на зовнішнє середовище. Методологія діяльності включає засади і порядок переробки сировини у кінцевий продукт, у нашому випадку – засади і порядок переробки наростаючого вхідного потоку інформації у різнорівневі керівні впливи.

 

Методика колективної діяльності великих груп людей визначає складність (рівні координації, синхронізації, безконфліктності тощо) колективної діяльності підрозділів та членів політичної партії при постійному зростанні їхньої чисельності та, відповідно, складності. Методика включає правила та алгоритми взаємодії членів та підрозділів організації всередині неї, а також правила та алгоритми їхньої взаємодії із зовнішнім середовищем.

 

Ключовий момент полягає в тому, що і методологія діяльності, і методика колективної діяльності великих груп людей обираються лідерами або ініціаторами створення політичних організацій. Саме у такий спосіб лідери можуть на системному рівні управляти емерджентними якостями організацій, які вони очолюють чи створюють.

 

Зазначимо, що відсутність усвідомлення лідерами чи ініціаторами створення партій необхідності такого вибору не означає, що методологія та методика не будуть обрані. У такому разі вибір буде зроблено за замовчуванням з усіма негативними наслідками для партій – традиційна методологія їхньої діяльності передбачає активність партійних підрозділів лише на короткий термін перед виборами за умови зовнішнього фінансування при майже повній відсутності діяльності у проміжку між ними, а традиційна методика колективної роботи членів партійних підрозділів у позиціях «керівник – підлеглий» відразу запускає класичну, біологічно обумовлену групову динаміку як послідовність соціально-психологічних групових процесів, що, у сукупності, призводять до проявлення закону олігархізації Міхельса у вигляді концентрації влади у керівному ядрі при майже повній пасивації партійного загалу.

 

Важливість правильного вибору організаційної структури, яка визначається обраними методологією та методикою діяльності, підкреслював у своїй книзі російський науковець В. Лєпскій, який стверджував, наявність «жорстких» структур «лідер-ведені», що байдужі до змін ситуацій групової діяльності, може сприяти зниженню ступеня захищеності груп від рефлексивного управління.

 

В той же час, в нашій публікації (травень 2011) ми показали, що олігархічні клани, в яких рішення виробляє і приймає мала група, є більш захищеними від зовнішнього управління, ніж ієрархічні партії із сконцентрованою в руках лідера абсолютною владою. Очевидно, що здатна виробляти і приймати рішення в раціональній площині динамічно структурована велика група буде ще більш захищеною, ніж мала.

 

В низці наших публікації (березень 2013,  грудень 2016, травень 2018, жовтень 2018) ми представили інтегрований комплекс організаційних інструментів, який був створений шляхом поєднання відомої і поширеної методології діяльності – стратегічного управління з розробленою нами (лютий 2010, травень 2014) методикою безконфліктної колективної діяльності великих груп людей в динамічній мережі. Це дало змогу спроєктувати технологічний процес стратегічного управління (травень 2018), який мають здійснювати підрозділи політичних партій нового покоління, а також відповідну йому організаційну структуру цих підрозділів, яку ми детально описали у ще одній нашій публікації (липень 2019).

 

Тут слід взяти до уваги, що запропонована нами організаційна структура розроблялася із врахуванням існуючого порядку реєстрації політичних партій Міністерством юстиції України, який виключає появу таких організацій з іншою структурою, ніж ієрархічна. Ми виходили з того, що у процесі створення політичних партій нового покоління з нуля або при реорганізації у них існуючих партій для того, щоб не вийти за рамки застосування українського законодавства цією інституцією, доведеться трансформувати їхню задану законодавством статичну ієрархічну структуру у сконструйовану нами змінну організаційну структуру.

 

Очевидно, що, у випадку ефективності та результативності таких партій, вони за певний час у законний спосіб отримають владу в результаті перемоги на виборах і змінять порядок реєстрації політичних партій в Україні, ліквідувавши формальні та неформальні обмеження на типи їхніх організаційних структур, що дозволить розширити чисельність керівних органів їхніх різнорівневих підрозділів до чисельності самих цих підрозділів, одночасно збільшуючи її за рахунок залучених до вироблення, обговорення та прийняття рішень прихильників партії. Саме у цьому і полягає сформована нами концепція подолання «залізного» закону олігархізації Міхельса в політичних партіях (лютий 2009).

 

Відразу після створення політичних партій нового покоління вони зможуть здійснювати стратегічне управління шляхом вироблення керівних впливів на другому і третьому рівнях управління за нашою класифікацією (таблиця 1): інформаційному та концептуальному, а також – шляхом їхньої реалізації у процесі скоординованої діяльності своїх членів, їхніх різнотипних груп та партійних підрозділів. На практиці вироблення керівних впливів на концептуальному рівні означає розробку взаємопов’язаних стратегічних планів розвитку України, областей, населених пунктів, територій і громад на основі спільних базових ідей, цінностей та принципів. Вироблення керівних впливів на інформаційному рівні означає вироблення партійних позицій з найактуальніших питань життєдіяльності суспільства на різних його рівнях на основі розроблених стратегічних планів розвитку і, відповідно, цих же спільних базових ідей, цінностей та принципів.

 

Процес вироблення і здійснення керівних впливів на цих обох рівнях включає підпроцеси вироблення, обговорення і прийняття рішень, або, як було визначено вище, основний політичний процес. При цьому процес здійснення стратегічного планування передбачає послідовне (каскадне) вироблення, обговорення і прийняття рішень на кожному з його кроків.

 

Все це обумовлює необхідність конструювання універсального основного політичного процесу для всіх підрозділів партії, як підпроцесу основного виробничого процесу, який забезпечував би вироблення і здійснення керівних впливів на інформаційному та концептуальному рівнях і давав би змогу виробляти, обговорювати і приймати будь-які інші рішення в рамках діяльності різнорівневих підрозділів політичних партій нового покоління.

 

Згаданий вище сконструйований нами інтегрований комплекс організаційних інструментів призначений забезпечити системну реалізацію як основного виробничого процесу з вироблення керівних впливів на чотирьох виділених нами рівнях управління (таблиця 1), так і його підпроцесу – основного політичного процесу, який відтворюється при виробленні керівних впливів на кожному з цих рівнів і який ми виділимо та детально опишемо нижче.

 

Системне відтворення обох цих процесів забезпечить появу ключової емерджентної якості політичних організацій нового покоління – суб’єктності їхніх різнорівневих підрозділів у складі великих груп членів та прихильників і – за умови успішного узгодження – суб’єктності таких партій в цілому внаслідок системного відтворення визначеної технологічним процесом діяльності та організаційною структурою динамічної сукупності взаємозв’язків між цими підрозділами (схема 4).

 

Схема 4. Перебіг основного політичного процесу як передумова і база виникнення емерджентної якості – суб’єктності організацій

 

 

Наше бачення колективної суб’єктності ми представили у публікації «Політична організація як результат розвитку суб’єктності великої групи» (липень 2016) і коротко зреферували вище.

 

У ній, серед іншого, ми показали, що необхідною умовою утримання та розвитку суб’єктності політичних партій нового покоління є інтегрований у середину основного політичного процесу процес самонавчання їхніх членів та прихильників, серед яких розподілена ця колективна суб’єктність. Метою такої інтеграції є запровадження процесу самонавчання на системному рівні, коли його реалізація не залежить від особистої волі чи бажання будь-кого, а відбувається автоматично і невідворотно.

 

Зазначимо також, що порушення перебігу основного політичного процесу в окремих підрозділах чи у партіях нового покоління в цілому внаслідок несвідомого або цілеспрямованого втручання дуже швидко призведе до регресу їхньої суб’єктності у складі великої групи до рівня суб’єктності у складі малої групи, а ще за якийсь час – до рівня суб’єктності однієї особи – партійного лідера. Високу ймовірність такого регресу обумовлює наша біологічна потреба у ранжуванні, яка проявлятиметься при найменшій можливості. Вона, фактично, призвела до того, що у нас навіть олігархічні клани стали іменними – їхня групова суб’єктність у природний спосіб регресувала до суб’єктності одного ведучого олігарха. Тому при побудові партій нового покоління слід приділяти особливу увагу формуванню її контрольно-ревізійних підрозділів та підрозділів секретаріату, роль і місце яких в організаційній структурі ми описали в попередніх наших публікаціях (березень 2013, липень 2019).

 

 

ПОНЯТТЯ ВІРТУАЛЬНОГО ОФІСУ ПАРТІЙ НОВОГО ПОКОЛІННЯ

 

Політичні партії нового покоління в сучасному інформаційному суспільстві є немислимими без представлення у віртуальному просторі відповідним інтернет-порталом – віртуальним партійним офісом.

 

Вирішення завдання конструювання, створення та популяризації віртуального офісу партій виходить за рамки цієї публікації, тому тут ми обмежимося лише загальними підходами до його розробки та функціонування.

 

Слід відзначити, що наявність такого офісу не є ні необхідною, ні достатньою умовою створення партій нового покоління. Вони можуть створюватися і без нього, хоча їхня повноформатна діяльність після виходу у робочий режим у такому разі буде проблематичною. В той же час, наявність віртуального офісу аж ніяк не є ознакою створення дієздатної партії.

 

До того ж нереально створити з нуля повноформатний віртуальний офіс партії, який би  не змінювався і не вдосконалювався у процесі її діяльності. Тому очевидно, що його створення буде відбуватися за модульним принципом, коли на початку з’являються базові складові на центральному рівні, а далі, поступово, у міру розбудови партії, додаватимуться нові необхідні модулі.

 

Спираючись на розроблений нами статут політичної організації зі змінною структурою (жовтень 2010) та проєкт її інтернет-порталу (серпень 2009), а також виходячи з представленого вище нашого бачення партій нового покоління як виробництва керівних впливів, ми сформували підходи до конструювання віртуального офісу таких організацій та розробили його клікабельний макет для політичної парті «РУХ +380», яка на цей момент проходить реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

 

В основі створення віртуального офісу політичних партій нового покоління лежать такі принципи:

 

1. Віртуальний офіс є лише ВІДОБРАЖЕННЯМ реальної взаємодії. Взаємодія членів та прихильників партії під час роботи розширених засідань і у складі проєктних  груп є першоджерелом їхньої активності у віртуальному офісі партії.

 

2. Поступовий розвиток. Розгортання віртуального офісу відбуватиметься поступово у часі (від простого до складнішого) та в організаційному просторі (зверху вниз) у міру формування мотивацій участі в членів та прихильників партії.

 

3. Реальний вплив – це передумова появи мотивації. Можливість реально впливати на вироблення і прийняття рішення – це фундамент для формування мотивації і, як наслідок, залучення простих членів та прихильників партії до активної діяльності.

 

Спираючись на перелічені принципи, сформулюємо цілі створення віртуального офісу: він призначений активізувати членів та прихильників партії; систематизувати партійну діяльність; вірусно самопоширюватися; забезпечити вростання політичної партії у суспільство із нечіткою та взаємопроникною межею між ними.

 

Віртуальний офіс має здійснювати три основні функції: інформаційну, інтерактивну та управлінську. Нижче ми представимо основні його елементи, через які будуть реалізуватися перелічені функції, вказавши у дужках мету їхнього відображення у віртуальному офісі.

 

I. Інформаційна функція має реалізуватися через:

 

Документи партії (Формування відчуття групової приналежності в користувачів сайту – членів та прихильників партії).

 

Новини (Формування образу партії як привабливого і наповненого життям середовища. Визнання вкладів учасників та їхніх команд у спільну справу).

 

Карта стратегій розвитку (Формування образу партії як дієздатної та результативної організації. Визнання і поширення вкладів партійних підрозділів усіх рівнів у спільну справу – розбудову України. Забезпечення каналів включення користувачів у процеси вироблення стратегічних рішень).

 

Освітня платформа (Практичне втілення основного програмного принципу партії про найвищу цінність – людину — через системну освіту членів партії для забезпечення їхнього фахового і особистісного розвитку).

 

Розширені засідання (Забезпечення каналів включення користувачів у процеси вироблення рішень. Візуалізація процесів з метою смислотворення – формування відповідей на питання: “Для чого це все і чому я тут?”).

 

II. Інтерактивна функція має реалізуватися через:

 

•  Особисті сторінки (Практичне втілення основного програмного принципу про найвищу цінність – людину — через розміщення користувача у центрі віртуального офісу у зручному та функціональному особистому кабінеті з каналами переходу до більшості інших сторінок сайту для участі у діяльності партії та здійснення впливу на перебіг процесів вироблення рішень).

 

•  Дискусійний майданчик (Створення і підтримка впорядкованої множини каналів включення користувачів у процеси вироблення партійних рішень з метою смислотворення – формування відповідей на питання: “Для чого це все і чому я тут?”. Самореалізація через вплив та визнання).

 

•  Месенджер (Створення і підтримка внутріпартійної мережі комунікацій з високою і рівномірно розподіленою густиною взаємозв'язків і унеможливленням появи вузлів типу “хаб”, “вартовий” чи “брокер” як передумови організаційної стійкості партії та здійснення в її рамках організаційного смислотворення).

 

•  Рейтинг користувачів (Оцінка та визнання – за спеціальним алгоритмом – особистих вкладів кожного користувача сайту у спільну справу – діяльність віртуального офісу партії).

 

•  Кадровий резерв партії (Створення умов для кар’єрного та особистісного росту членів партії на засадах позитивної селекції. Активізація у міжвиборчий період членів партії – кандидатів в органи влади через впровадження справедливих правил конструктивного змагання між ними за право представляти партію у владі).

 

•  Показники ефективності та результативності (Створення і підтримка каналів включення користувачів у процеси оцінювання діяльності партії на всіх рівнях як передумови організаційного смислотворення. Визнання вкладів партійних підрозділів і груп у спільну справу – партійну діяльність).

 

III. Управлінська функція має реалізуватися через:

•  Банк ідей та проблем (Створення умов для самореалізації кожного користувача шляхом формування і представлення ним на сайті власних ідей і/або виявлених проблем і, за умови їхньої підтримки, деталізації та впровадження і/або вирішення).

•  Формування порядку денного (Створення і підтримка каналів включення і впливу користувачів на процеси вироблення порядку денного розширених засідань партії на всіх рівнях як передумови організаційного смислотворення – колективного формування відповідей на питання – “Для чого це все і чому я тут?”).

•  Система голосування (Створення і підтримка прямих каналів впливу користувачів на процеси прийняття рішень на всіх рівнях партії як передумови організаційного смислотворення – колективного пошуку відповідей на питання – “Для чого це все і чому я тут?”).

•  Управління проєктами (Створення і підтримка каналів включення у користувачів у процеси реалізації рішень керівних органів партії на всіх рівнях як передумови організаційного смислотворення. Після завершення проєктів – визнання особистих вкладів користувачів та проєктних груп у спільну справу – партійну діяльність).

•  Віртуальні кабінети (Вироблення, обговорення та прийняття рішень розширеними засіданнями, секторальними групами та координаційною радою у віддаленому режимі).

 

Все це дозволить забезпечити самореалізацію користувачів віртуального офісу через прямий вплив на процес вироблення, обговорення, прийняття та виконання рішень і, як наслідок, їхню перманентну активацію у процесі партійної діяльності.

 

Для того, щоб забезпечити вростання політичної партії у суспільство або, іншими словами, їхню інтеграцію із нечіткою та взаємопроникною межею, функціонування віртуального офісу має ґрунтуватися на наступних засадах.

 

Більшість матеріалів і сторінок віртуального офісу мають бути доступними для всіх користувачів віртуального офісу.

 

Користувачі діляться на дві великі групи з різним доступом до функцій сайту: зареєстровані користувачі (члени та прихильники партії), які можуть брати участь у виробленні, обговоренні та прийнятті рішень, і незареєстровані користувачі – всі інші особи, які можуть відвідувати сторінки віртуального офісу для перегляду розміщених там матеріалів.

 

Участь членів партії у роботі її віртуального офісу є обов’язковою, що необхідно зафіксувати у Статуті партії.

 

Зареєстровані користувачі віртуального офісу – члени та прихильники партії — можуть брати участь в обговореннях і рейтингових голосуваннях, а також подавати ідеї та проблеми, ранжувати їхній загальний список на всіх рівнях і додавати власні способи їхньої реалізації чи вирішення.

 

Всі інші відвідувачі віртуального офісу – незареєстровані користувачі — можуть отримувати інформацію про життєдіяльність партії, переглядати позиції та рішення керівних органів партійних підрозділів усіх рівнів, а також знайомитися із стратегіями розвитку України, областей, територій, населених пунктів, громад, що були розроблені партійними підрозділами відповідних рівнів. Це, на нашу думку, стимулюватиме їх стати зареєстрованим користувачем сайту і долучитися до вироблення, обговорення та прийняття рішень різнорівневими партійними підрозділами.

 

Реалізація пропонованих підходів до створення віртуального офісу дозволить забезпечити рівномірний розподіл стратегічного суб’єкта – політичної партії нового покоління — у суспільстві як рефлексивно-активному полісуб’єктному середовищі, яке здатне до саморозвитку. Представлені засади роботи віртуального офісу дозволять сформувати нечітку і взаємопроникну межу між партією та її материнським середовищем, надавши можливість впливу на процеси вироблення, обговорення та прийняття рішень на всіх рівнях не лише членам партії, а й активним громадянам – її прихильникам. Останні зможуть взаємодіяти з усіма різнорівневими партійними підрозділами, регулюючи самостійно щільність та обсяг своєї взаємодії – починаючи із моніторингу партійних позицій і закінчуючи вступом у партію для повноформатної участі в її діяльності.

 

З іншого боку, суспільство як рефлексивно-активне полісуб’єктне середовище з інтегрованим і розподіленим по ньому стратегічним суб’єктом – партією нового покоління —  підвищить рівень власної суб’єктності, ставши системою, що здатна до самоспостереження, саморегулювання і саморозвитку.

 

Створення та запуск віртуального офісу та його повноформатне функціонування в рамках представленого нижче основного політичного процесу партії нового покоління дозволить безперервно і ефективно розділяти владу, яку метафорично можна вважати найсильнішим у світі наркотиком, на невеликі «дози» та рівномірно розподіляти їх не лише серед членів партії, а й серед усіх її прихильників – зареєстрованих користувачів сайту, що розосереджені у суспільстві.

 

Використання віртуального офісу у здійсненні основного політичного процесу забезпечить стабільність перебігу останнього внаслідок розширення чисельних рамок великої групи, впорядкована колективна діяльність якої обумовлює появу суб’єктності партії нового покоління.

 

Однією з основних переваг інтеграції віртуального офісу в основний політичний процес партії є наповнення партії якісними людьми внаслідок автоматизованого виявлення, запрошення та залучення найактивніших прихильників партії – зареєстрованих користувачів офісу до членства у ній, а також залучення нових прихильників внаслідок створення реальних можливостей для них впливати на вироблення та прийняття партійних рішень.

 

Віртуальний офіс партії може бути чинним 24/7, що робить політичний процес неперервним, а його циклічне самовідтворення внаслідок запровадження розробленого нами комплексу організаційних інструментів та відповідних їм соціальних технологій забезпечить самовідтворення (автопоезис) політичних партій нового покоління впродовж тривалого часу.

 

 

ОСНОВНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС ПАРТІЙ НОВОГО ПОКОЛІННЯ

 

Як ми встановили на початку публікації, основний політичний процес – це процес вироблення, обговорення та прийняття рішень Суб’єктом партії. Також ми показали, що Суб’єктом політичних партій нового покоління має стати велика група, яка здатна чисельно зростати внаслідок залучення активованих доступом до процесів вироблення рішень громадян, що безперешкодно взаємодіють з партією крізь нечітку межу між нею і суспільством, яка безперервно пересувається углиб останнього внаслідок розростання партії.

 

Таким чином, основний політичний процес у партіях нового покоління забезпечує вироблення, обговорення та прийняття рішень великими групами їхніх членів та прихильників, чисельність яких безперервно зростає за рахунок активації та залучення громадян до їхньої діяльності.

 

Таке розуміння основного політичного процесу визначає необхідну умову його ефективності та результативності – він має забезпечувати здатність політичних партій нового покоління справлятися із прискореним зростанням власної складності внаслідок збільшення їхньої чисельності.

 

Автор висловлює вдячність українським політикам Роману Безсмертному та Віктору Матчуку, а також усьому складу Координаційної ради політичної партії «РУХ +380» за підтримку і сприяння у розробці, за конструктивні та змістовні дискусії і обговорення, а також за доповнення і пропозиції, які допомогли зробити представлений тут варіант основного політичного процесу якіснішим та реалістичнішим.

 

Нижче ми опишемо основний політичний процес після виходу у робочий режим. Очевидно, що на момент його запуску він буде значно простіший, зокрема через майже неминучу відсутність віртуального офісу, який, як ми відзначили вище, не є необхідною умовою запуску основного політичного процесу – його можна запускати і без віртуального офісу, а основні функції останнього напочатку виконуватимуть самі члени партій та залучені експерти.

 

Опис основного політичного процесу в партіях нового покоління представимо лише для вироблення, обговорення та прийняття рішень на центральному рівні. На обласному та місцевому рівнях основний політичний процес відбувається практично у тотожний спосіб у міру розбудови відповідних партійних підрозділів.

 

Відповідно до представленої у нашій публікації (серпень 2019) структури політичних партій нового покоління, рішення у них, у проміжках між з’їздами, приймає координаційна рада, яка відразу після її створення чи після прийняття рішення про реорганізацію партії створює дорадчий орган – своє розширене засідання чисельністю 50 – 100 осіб із розподіленими у секторальні групи учасниками. Кожна з цих груп займається відповідним, закріпленим за нею сектором сфери життєдіяльності суспільства і включає експертів відповідного профілю та політиків центрального та регіонального рівнів. Координує діяльність кожної секторальної групи закріплений за нею представник координаційної ради партії, серед яких і її голова, який, на рівні з іншими представниками координаційної ради, координує роботу однієї із секторальних груп.

 

Розширене засідання координаційної ради виробляє та приймає порядок денний її наступного засідання, а також виробляє, обговорює та узгоджує проєкти рішень з питань порядку денного її поточного засідання.

 

Координаційна рада партії, яка становить одне ціле зі своїм розширеним засіданням, по завершенню його роботи, безпосередньо у присутності решти членів розширеного засідання, розглядає і приймає передані їй проєкти рішень відповідно до статуту партії шляхом голосування.

 

Слід взяти до уваги, що напочатку координаційна рада, як керівний органі партії, може функціонувати лише як мала група. Це, з одного боку, обумовлено браком політиків, які б хотіли будувати таку партію з нуля, чи невеликою кількістю лідерів існуючих українських партій, які б погодилися реорганізовувати їх у пропонований нами спосіб. З іншого боку, робота керівного органу партії у складі великої групи на початку її створення чи реорганізації може бути ускладненою внаслідок надто частої відсутності кворуму під час його засідань. Крім цього, намагання прописати у статуті кількісний склад керівного органу як великої групи може створити проблеми при реєстрації партій у Міністерстві юстиції України.

 

Розроблений нами підхід передбачає планомірне та цілеспрямоване збільшення чисельності членів центральних керівних органів партій (і, відповідно, керівних органів партійних підрозділів нижчих рівнів) без втрати їхніх початкових зовнішніх якостей. Тому вважатимемо, що запуск роботи керівних органів різнорівневих партійних підрозділів у складі малих груп є відправною точкою планомірного збільшення їхньої чисельності до розміру великої (у деяких наукових працях – середньої групи) – від 20 до кількох сотень осіб.

 

На нашу думку, механізмом зростання чисельності різнорівневих керівних органів партії має стати кооптація нових членів із учасників розширених засідань при виконанні ними низки передбачених критеріїв та з обов’язковим їхнім затвердженням відповідно на черговому або позачерговому з’їзді партії, конференціях чи загальних зборах партійних підрозділів.

 

Таким чином кадрова політика партії нового покоління зводиться до простого правила – не упустити і не втратити жодного активіста, який хоче, може і здатний системно працювати для реалізації партійної мети.

 

Нині розроблені нами організаційні інструменти дозволяють організувати колективну роботу членів та прихильників партії з вироблення, обговорення та прийняття рішень у складі великої групи чисельністю до тисячі осіб. Якщо за певний час до такої величини зросте кількість учасників розширеного засідання керівного органу партії – її координаційної ради, то щонайменше кілька сотень з них потенційно можуть бути кооптованими до неї, зрозуміло, після того, як стануть членами партії та виконають ряд інших передбачених внутріпартійними правилами вимог.

 

Ми виходимо з того, що набутий керівними органами партій досвід роботи у складі такої кількості учасників дозволить їм відпрацювати, вдосконалити і успішно запровадити методику колективної роботи великих груп ще більшої чисельності.

 

Таким чином, у середньостроковій перспективі проблема зростання кількості членів керівних органів партії та учасників їхніх розширених засідань є принципово вирішеною внаслідок можливості організувати їхню колективну роботу з допомогою розроблених нами організаційних інструментів.

 

Розглянемо детальніше перебіг основного політичного процесу на центральному рівні із врахуванням наявності віртуального офісу з повноформатним функціоналом для цього рівня.

 

Члени та прихильники партії у її віртуальному офісі можуть додавати ідеї і/або проблеми, ранжувати та пропонувати способи їхньої реалізації чи, відповідно, вирішення. Зрозуміло, що кожна ідея спрямована на вирішення якоїсь проблеми, а вирішення кожної проблеми потребує відповідних ідей. Тому межа між ними є дуже умовною, проте, на нашу думку, все ж таки варто розділяти їх додавання у віртуальному офісі для зручності користувачів, що мислять по-різному (схема 5).

 

Схема 5. Формування порядку денного наступного розширеного засідання Координаційної ради партії

 

 

У процесі подання ідей чи проблем зареєстровані користувачі віртуального офісу відразу розподіляють їх за відповідними секторами, які встановлюються як пріоритетні керівними органами партії на початку її діяльності і за якими закріплюються відповідні секторальні (профільні) групи розширених засідань, а також самостійно обирають рівень (центральний, обласний чи місцевий), якого стосується додана ними ідея чи проблема. Усі зареєстровані користувачі можуть визначати важливість чи актуальність будь-якої з доданих у віртуальному офісі ідей та проблем – тобто ранжувати їх шляхом оцінювання, наприклад, за п’ятибальною шкалою.

 

Отримана у такий спосіб структурована шляхом розподілу за секторами, рівнями та актуальністю сукупність ідей та проблем являє собою, по суті, продукт безперервного соціологічного опитування щодо найактуальніших викликів, які постають перед суспільством і вирішенням яких має займатися партія в особі своїх різнорівневих підрозділів. І очевидно: що більше громадян долучиться до формування цієї сукупності, то адекватніше партія зможе проаналізувати стан суспільства і точніше встановити пріоритетні виклики, що виникають перед ним у реальному часі.

 

Структурована сукупність ідей та проблем у процесі їхнього подання, ранжування та обговорення весь час перебуває у полі уваги членів відповідних керівних органів та учасників їхніх розширених засідань. У певний момент вона у наперед визначеній формі потрапляє на чергове розширене засідання керівного органу відповідного підрозділу партії, у даному випадку – її координаційної ради на центральному рівні, учасники якого у форматі динамічної мережі виробляють, обговорюють і приймають два типи проєктів рішень.

 

Перший тип полягає у виробленні, обговоренні та прийнятті проєкту порядку денного НАСТУПНОГО чергового розширеного засідання на основі доданих і структурованих у віртуальному офісі ідей та проблем.

 

Тут важливо розуміти, що додані ідеї та проблеми є дорадчими пропозиціями і не можуть бути обов’язковими до обговорення чи виконання – їхня пріоритетність, актуальність, а також доцільність внесення у порядок денний наступного засідання визначає Суб’єкт партії – велика група учасників поточного розширеного засідання координаційної ради, причому кожна секторальна група формує власний порядок денний, обговорюючи і узгоджуючи свої пропозиції з членами інших секторальних груп у форматі динамічної мережі.

 

Вироблений, обговорений і прийнятий розширеним засіданням координаційної ради у форматі динамічної мережі проєкт порядку денного наступного розширеного засідання виноситься на координаційну раду, яка проводить засідання негайно та приймає його голосуванням відповідно до статуту і, що найважливіше, у присутності усіх інших учасників розширеного засідання (схема 6).

 

Такий спосіб прийняття рішень унеможливлює довільне їхнє трактування, перекручення та можливе зловживання владою внаслідок внутрішніх політичних процесів всередині координаційної ради партії.

 

Схема 6. Прийняття та загальне обговорення порядку денного наступного розширеного засідання Координаційної ради

 

 

Прийнятий у такий спосіб порядок денний наступного чергового розширеного засідання координаційної ради партії публікується на відповідній сторінці її віртуального офісу і стає доступним для ознайомлення усім відвідувачам сайту і, відповідно, для обговорення усім зареєстрованими користувачами – членами та прихильниками партії на протязі всього проміжку часу до наступного чергового розширеного засідання.

 

Отримані пропозиції узагальнюються відповідальними учасниками відповідних секторальних груп розширеного засідання та у визначеному форматі роздаються учасникам секторальних груп до початку наступного розширеного засідання. Проєкти рішень, а фактично позиції партії з актуальної проблематики, що виробляються розширеним засіданням координаційної ради партії у результаті розгляду питань порядку денного, являють собою його другий тип проєктів рішень.

 

Отже, розширене засідання у форматі динамічної мережі обговорює питання порядку денного, виробляє та приймає щодо кожного з них відповідний проєкт чи проєкти рішень. Ці проєкти виносяться на голосування у координаційну раду, яка збирається негайно у присутності усіх інших учасників розширеного засідання і яка, відповідно до статуту, приймає чи відхиляє їх (схема 7).

 

Схема 7.  Прийняття рішень Координаційною радою партії

 

 

В той же час координаційна рада має три опції щодо прийняття рішень. Вона може прийняти остаточне рішення відразу. Також вона може прийняти рішення створити проєктну групу для доопрацювання вироблених і узгоджених проєктів рішень – наприклад, проєктну групу юридичного профілю для приведення його формулювань у відповідність до законодавства України. Після завершення роботи такої групи її керівник презентує остаточний проєкт рішення членам координаційної ради, яка приймає чи відхиляє його шляхом голосування. Тут слід пам’ятати, що, на відміну від розширеного засідання, яке у звичайному порядку скликають раз у місяць, координаційна рада збирається планово щотижня і може збиратися частіше на позачергові засідання.

 

Окрім того, координаційна рада може прийняти рішення викласти на відповідній сторінці віртуального офісу партії будь-який проєкт рішення чи його альтернативи для загального обговорення і/або рейтингового голосування. Після їхнього завершення у встановлені терміни вона повторно розглядає цей проєкт чи його альтернативи разом із результатами обговорення і/або рейтингового голосування та приймає остаточне рішення.

 

Прийняті рішення (позиції партії) публікуються на відповідній сторінці її віртуального офісу із подальшим їхнім поширенням в засобах масової інформації та соціальних мережах, а також серед членів та прихильників партії, що виявили зацікавлення відповідними секторами її діяльності (схема 8).

 

Схема 8. Поширення прийнятих рішень (позицій) партії та встановлення зворотного зв'язку основного політичного процесу

 

 

Одночасно в обов’язковому порядку розсилаються подяки всім членам та прихильникам партії, які так чи інакше долучилися до формування і обговорення прядку денного та проєктів рішень з його питань. В сукупності ці подяки складають зворотний зв’язок основного політичного процесу та замикають кожен його цикл.

 

Таким чином, в рамках представленого вище основного політичного процесу виробляються, обговорюються та приймаються практично всі рішення партії її Суб’єктом – великою групою з нечіткою межею із суспільством, у яке вона інтегрована і по якому розподілена.

 

Окремим випадком є виробництво основного продукту діяльності партії – керівних впливів на концептуальному рівні у вигляді стратегічних планів розвитку України, областей, населених пунктів, територій та громад. Реалізація процесу стратегічного планування складається з низки взаємопов’язаних послідовних типових кроків, кожен з яких включає повний цикл вироблення, обговорення та прийняття відповідних рішень (травень 2018).

 

 

ЕКСТРЕНИЙ ОСНОВНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС У ВІРТУАЛЬНОМУ ОФІСІ ПАРТІЇ

 

Описаний нами основний політичний процес партій нового покоління, який забезпечує вироблення, обговорення та прийняття рішень у складі великих груп членів та прихильників різнорівневих партійних підрозділів, потребує створення та запровадження доволі складної системи їхньої взаємодії в рамках реальних зібрань та скоординованої з ними діяльності у віртуальному просторі. Функціонування такої системи може бути надійним і стабільним лише в рамках чергових розширених засідань відповідно до графіку їхнього проведення.

 

Однак сучасне суспільство є турбулентним, невизначеним, нестабільним, а тому складним і багатогранним, що вимагає постійного моніторингу та готовності партій до відповідного реагування на неочікувані зовнішні та внутрішні виклики, які несподівано можуть проявитися у будь-який момент в реальному часі.

 

Це обумовлює необхідність створення відповідного майданчику в рамках віртуального офісу політичних партій нового покоління для перенесення на нього основних етапів вироблення обговорення і прийняття рішень за спрощеною і скороченою процедурою, і, відповідно, за участі меншої кількості залучених членів та прихильників партії. Проте основною умовою збереження суб’єктності таких партій у складі великої групи стане утримання її чисельності на рівні числа учасників розширених засідань керівних органів відповідних різнорівневих партійних підрозділів.

 

Тобто скорочення кількості членів та прихильників партії, які у процесі колективної діяльності утворюють її суб’єкт, до такої чисельності стане максимальною ціною, яку може заплатити партія нового покоління за прийняття рішень в екстреному режимі без втрати своїх зовнішніх (емерджентних) якостей.

 

Якщо цього не дотримуватися, відбудеться швидкий і незворотний регрес політичної партії нового покоління до рівня традиційних партій, статути яких передбачають вироблення та прийняття рішень самостійно їхніми керівними органами у складі малих груп у проміжках між засіданнями чисельнішої політради чи з’їзду партії, а також – одноосібно партійними лідерами у проміжках між засіданнями цих кревних органів.

 

Таким чином, оперативність прийняття екстрених рішень, як реакції на зовнішні та внутрішні виклики, не може бути здійснена за рахунок зміни суб’єкта партії, проте вона потребує скорочення чисельності великої групи, яка приймає, обговорює та виробляє рішення до числа учасників розширених засідань керівних органів різнорівневих партійних підрозділів.

 

Принципово інший підхід для оперативного реагуванні на інформаційні приводи використовує піратська партія Швеції. Його описав у своїй книзі «За принципом рою. Тактична настанова про те, як змінити світ» її засновник Рікард Фальквінге.

 

Реакція на початкову новину у шведській піратській партії становить не більше як 25 хвилин. Це можливо завдяки тому, що у ній виробити і затвердити прес-реліз із партійною позицією чи з коментарем щодо того чи іншого інформаційного приводу можуть лиш три будь-які її члени.

 

На наш погляд, такий підхід певним чином профанує політичну діяльність внаслідок низької якості та легітимності вироблених нашвидкуруч позицій, які, на думку автора книги, компенсуються їхньою кількістю та широким спектром охопленої проблематики.

 

Ми виходимо з того, що в українських реаліях у партіях нового покоління вироблення та прийняття партійних рішень чи позицій з будь-якого приводу має відбуватися відповідно до партійних статутів – керівними органами відповідного рівня після обговорення учасниками їхніх розширених засідань. За таких обставин середня тривалість екстреного основного політичного процесу у віртуальному офісі партії може становити від 2 до 6 годин.

 

Необхідно також зазначити, що процес оперативного прийняття екстрених рішень у такий спосіб може застосовуватися і бути ефективним лише у випадку системного проведення чергових реальних розширених засідань керівних органів різнорівневих підрозділів партії.

 

Виродження комунікації у партійних підрозділах до одного лише віртуального спілкування обумовить їхню деградацію та повільний розпад внаслідок ослаблення та неминучого подальшого зникнення мережі комунікативних зв’язків між членами партії та її підрозділами внаслідок катастрофічного зменшення обсягу інформації, що передається ними. Це обумовлено тим, що, як відомо, при живій комунікації лише приблизно 5% інформації передається вербально, тобто словами, текстом, а решта 95% – це міміка, жести, погляди, інтонація, дотики запахи тощо. Тобто віртуальна комунікація обмежує весь обсяг переданої інформації приблизно у 20 разів, що унеможливлює розвиток та підтримку у робочому стані внутріпартійної комунікативної мережі.

 

Сукупність спрощених і скорочених процедур оперативного вироблення, обговорення і прийняття екстрених рішень в рамках віртуального офісу, які разом становлять її екстрений основний політичний процес, представлена на схемі 9.

 

Схема 9. Екстрений основний політичний процес у віртуальному офісі партії

 

 

Зовнішній виклик (інформація про екстрену подію, інформаційний привід, новина, тощо) потрапляє в поле зору членів розширеного засідання, які можуть з використанням різних засобів зв’язку звернутися до голови партії і/або його заступників – координаторів відповідних секторальних груп та запропонувати їм ініціювати проведення позачергового засідання координаційної ради. В той же час вони можуть звернутися і безпосередньо до учасників відповідної секторальної групи в її кабінет у віртуальному офісі партії. Тобто голова партії, координатори секторальних груп і самі групи наділені правом ініціювати скликання позачергового засідання координаційної ради партії для вироблення екстреної реакції на відповідний зовнішній виклик. Віртуальне позачергове розширене засідання координаційної ради партії може бути проведене у випадку наявності кворуму самої координаційної ради, тобто віртуальної присутності достатньої для прийняття рішень кількості членів координаційної ради у відповідному кабінеті віртуального офісу партії.

 

Після ініціювання екстреного позачергового розширеного засідання координаційної ради партії у відповідному віртуальному кабінеті збираються її члени та, у випадку наявності кворуму, приймають рішення доручити відповідній секторальній групі виробити у визначені строки проєкт рішення і надіслати його на обговорення всім учасниками розширеного засідання у відповідний кабінет віртуального офісу партії у затвердженій формі, яка передбачає можливість внесення правок, зауважень, доповнень, пропозицій, заперечень, нових альтернатив.

 

Таким чином, після вироблення проєкту рішення члени відповідної секторальної групи надсилають його учасникам розширеного засідання, які протягом визначеного часу обговорюють проєкт у власному кабінеті віртуального партійного офісу.

 

Обговорений у такий спосіб проєкт рішення повертається у секторальну групу, яка на основі аналізу результатів обговорення виробляє та узгоджує остаточний проєкт рішення і направляє його назад у віртуальний кабінет розширеного засідання для проведення рейтингового голосування, на яке виділяється певний, визначений правилами проміжок часу.

 

Після його завершення секторальна група направляє узгоджений та проголосований проєкт рішення у віртуальний кабінет координаційної ради відповідного підрозділу партії у визначеному форматі. За потреби відбувається віртуальна презентація проєкту.

 

Координаційна рада може прийняти або відхилити проєкт рішення, повернути його на доопрацювання в відповідну секторальну групу чи подати для доопрацювання будь-якій іншій фаховій групі (наприклад, юридичного профілю), або викласти на відповідну сторінку віртуального офісу партії для проведення відкритого рейтингового голосування.

 

У будь-якому з перелічених випадків координаційна рада відразу або через певний час приймає остаточне рішення шляхом голосування, яке протоколюється у спеціальній формі і є підставою для оформлення і підписання відповідного протоколу на наступному черговому засіданні координаційної ради, яке проводиться наживо.

 

Після прийняття остаточного рішення, як і у випадку чергового розширеного засідання, відбувається його публікація на відповідній сторінці віртуального офісу із подальшим поширенням в засобах масової інформації та в соцмережах.

 

 

ПІДСУМОК

 

Запровадження сконструйованого нами і представленого вище основного політичного процесу в партіях нового покоління перетворить їх у стратегічних суб’єктів – забезпечить появу та утримання їхньої колективної суб’єктності в складі великих груп, що інтегровані та розподілені в рефлексивно активному полісуб’єктному материнському середовищі – суспільстві, яке внаслідок цього стане здатним до самоспостереження, саморегулювання і саморозвитку або, іншими словами, також набуде ознак суб’єктності.

 

В той же час, запровадження цього процесу в партійних підрозділах різних рівнів (центрального, обласного та місцевого) дозволить щомісяця планово виробляти 4-12 партійних позицій з актуальних питань життєдіяльності суспільства на кожному з них, залучаючи до їхнього вироблення прихильників і членів партії – зареєстрованих користувачів віртуального партійного офісу. Додатково до цього, на позачергових зборах розширених засідань координаційних рад підрозділів різних рівнів на базі віртуального офісу партія зможе виробляти ще стільки ж або й більше власних позицій щомісяця.

 

У такий спосіб партія поставить на потік виробництво партійних позицій, які, за своєю природою, є інструментом керування суспільством на інформаційному рівні у контексті запропонованої нами класифікації керівних впливів (січень 2018).

 

В той же час, вироблення та періодичний (наприклад, щороку) перегляд і оновлення партійних стратегій розвитку України, областей, територій, населених пунктів і громад з використанням розробленої нами технології діяльності партійних підрозділів (листопад 2015, травень 2018), ключовою складовою яких є представлений у цій публікації основний політичний процес, дозволяє системно виробляти керівні впливи на концептуальному рівні у контексті згаданої вище класифікації.

 

Все це дозволяє стверджувати, що основною компетенцією сучасних політиків – ініціаторів створення нових чи реорганізації існуючих політичних партій у партії нового покоління має стати вміння формувати і підтримувати у дієздатному стані колективну суб’єктність партій як їхню емерджентну властивість, що виникає у процесі колективної впорядкованої діяльності великих груп їхніх членів і прихильників із вироблення, обговорення та прийняття рішень в рамках розширених засідань керівних органів різнорівневих партійних підрозділів.

 

Тарас Плахтій
Незалежний дослідник
Львів, жовтень 2019

27.10.2019