У попередній публікації ми представили порядок реорганізації українських політичних партій у партії нового покоління. Очевидно, що однією з ключових умов успішного проведення такої реорганізації є правильний вибір засад фінансування політичної діяльності.
Частково ми вже торкалися цієї проблематики в одній з наших попередніх публікацій. Однак розроблена нами технологія діяльності політичних партій нового покоління зумовлює необхідність ще раз повернутися до цього питання й обґрунтувати засади фінансування таких партій, конкретизуючи їх для кожного з виділених етапів запропонованого порядку реорганізації.
В Україні дуже поширеним є стереотип «політика – це брудна справа», а всі «політики – негідники з подвійною мораллю», що не можуть опиратися спокусі грошима і, відповідно, тиску на них зі сторони фінансових донорів. На нашу думку, саме це у великій мірі утримує більшість порядних та компетентних громадян від участі в політичному житті країни та від членства в політичних організаціях.
Тому ми ставимо перед собою завдання кардинально змінити таке уявлення, теоретично обґрунтувавши і підтвердивши практикою, що політика – це справа чесних, порядних, компетентних і благородних людей без подвійної моралі, які здатні співпрацювати одне з одним в рамках ефективних та результативних політичних організацій.
Саме такий підхід лежить в основі нашого бачення засад фінансування політичних партій нового покоління, яке ми представимо далі.
Розглянемо поширені способи фінансуванні існуючих українських політичних партій.
Найбільш очевидним, і, відповідно, ефективним та результативним з точки зору електорального результату, є фінансування політичних партій одним або кількома олігархічними кланами. Ціною такого фінансування є зобов’язання партії після приходу її у владу відстоювати інтереси донорів з метою перерозподілу на їхню користь більшої частки виробленого національного продукту.
Не менш поширеним, однак менш ефективним та результативним є фінансування політичних партій невеликою групою представників великого чи середнього бізнесу неолігархічного характеру. Їхня мотивація може бути дуже різноманітною – від цілком позитивного бажання змінити систему до створення власного політичного «даху» чи реалізації меркантильних інтересів збагачення за рахунок використання владного ресурсу після перемоги партії на виборах для перерозподілу на свою користь частини виробленого національного продукту.
Обидва описані випадки, зазвичай, включають фінансування їхніх обласних та місцевих підрозділів точно на таких же засадах.
Інші способи фінансування та самофінансування більшості решти існуючих в Україні політичних партій не забезпечують їхньої достатньої ефективності та результативності, а тому такі партії, як правило, залишаються у згорнутому форматі і є готовими до перепродажу та використання їх як зародків нових партійних проектів у мурашиному «вирі смерті» українського політикуму.
Звичайно, є винятки – окремі партії вже протягом тривалого часу досить успішно використовують схожі до описаних нами нижче проектні засади фінансування, що, на нашу думку, свідчить про реалістичність їхнього запровадження.
Однак, випереджуючи традиційні звинувачення в утопізмі запропонованих підходів до побудови та фінансування політичних партій нового покоління, поставимо ряд питань щодо поширених нині способів їхнього фінансування, на які орієнтується більшість українських політиків та активістів:
Чи не є утопічною віра в те, що, отримуючи фінансування від олігархів, можна перерозподілити національний продукт на користь всього суспільства?
Чи не є утопічною віра в те, що олігархи, які фінансують виборчу кампанію партій чи її підрозділів, за умови обрання в органи влади підконтрольних їм людей, після виборів будуть спонукати останніх реалізовувати декларовані передвиборчі обіцянки, а не власні інтереси?
Чи не є утопічною віра в те, що, отримуючи кошти від невеликої групи представників великого чи середнього бізнесу неолігархічного характеру, партія зможе розгорнути активну політичну діяльність проти корупції очільників діючої влади без активного спротиву зі сторони останніх, вістря якого й буде спрямоване на її фінансових донорів з метою змусити їх припинити виділення коштів?
Чи не є утопічною віра в те, що у випадку, коли партія чи її обласний або місцевий партійний підрозділ з неолігархічним фінансуванням набуде достатньо значної електоральної ваги, то вона стане невразливою до рейдерського перехоплення внутріпартійної влади олігархічними кланами шляхом запровадження в партію власних представників, які, спираючись на кошти нових донорів, захоплюватимуть лідерські позиції?
Чи не є утопічною віра в те, що можна безкарно скористатися отриманими від олігархів чи просто бізнесменів необлікованими і нелегалізованими коштами і що спецслужби, які відслідковують такі порушення законодавства, або представники організованої злочинності не прийдуть в певний час із задокументованим компроматом і не запропонують співпрацювати з ними, погрожуючи його оприлюдненням?
І, на кінець, узагальнюючи, чи не є утопічною віра в те, що вдасться протягом тривалого часу обманювати перелічених фінансових донорів і реалізовувати цілі, які суперечать їхнім приватним інтересам?
Очевидність відповідей на всі перелічені питання дозволяє стверджувати, що вироблені нами та представлені далі засади фінансування політичної діяльності принаймні є менш утопічними, ніж традиційні, а тому вони варті подальшого аналізу, обговорення та запровадження.
Традиційно, основними статтями витрат, на які розподіляють отримані існуючими українськими політичними партіями від донорів фінансові ресурси, є виборчі кампанії, зарплати персоналу, утримання офісів, проведення політичних акцій. Багаторічна діяльність цих партій довела їхню неефективність в цілому і притаманних їм підходів до фінансування зокрема.
Представимо вироблені нами основні принципи фінансування політичних партій нового покоління.
При їхньому формуванні ми виходили з того, що неможливо протягом тривалого часу якісно здійснювати будь-яку діяльність, в тому числі й політичну, без відповідного фінансування. В той же час очевидно, що політична партія нового покоління, з метою максимізації своєї ефективності та результативності, мала б активно спонукати усіх своїх членів безперервно віддавати якомога більше часу на партійну діяльність, а також на профільне самонавчання з метою підвищення їхньої компетентності.
Тому перший і ключовий принцип фінансування політичних партій нового покоління полягає у тому, що системна і якісна політична діяльність має добре оплачуватися.
Тут відразу слід уточнити, що оплачуватися має не участь у виробленні, обговоренні та прийнятті партійних рішень, а діяльність із їхнього виконання у складі проектних груп.
Розглядаючи діяльність партій в сучасних умовах, ми визначили основним продуктом партійного «виробництва» керівний вплив на суспільство, світ та на саму себе. Представляючи технологію діяльності політичних партій нового покоління, ми показали, що «напівфабрикатом» цього продукту є взаємопов’язані та взаємообумовлені стратегічні плани діяльності партійних підрозділів усіх рівнів. В той же час, циклічний процес формування стратегічних планів включає безперервне вироблення та поширення підрозділами партійної позиції щодо викликів та загроз, які виникають на відповідних їм рівнях.
Таким чином можна виділити два основні, принципово різні за своєю природою, але тісно взаємопов’язані типи результатів діяльності партії: 1) стратегічні плани та партійні позиції і 2) безпосередньо керівний вплив у формі прямої колективної діяльності членів партійних підрозділів у складі проектних груп із реалізації визначених стратегічними планами цілей.
Такий підхід дозволяє сформулювати другий принцип фінансування політичних партій нового покоління: стратегічні плани та партійні позиції мають вироблятися виключно на безоплатній основі, організація процесу їхнього вироблення має відбуватися за рахунок членських внесків і лише пряма колективна діяльність членів партійних підрозділів у складі проектних груп із реалізації оперативних цілей стратегічних планів може фінансуватися за рахунок залучених ззовні коштів, якщо вони надійшли.
Це означає, що фінансування процесів організації та проведення зборів підрозділів усіх рівнів, а також всіх внутрішніх процесів, які підтримуватимуть життєдіяльність політичної партії, має здійснюватися виключно за рахунок щомісячних членських внесків і/або додаткових цільових членських внесків на конкретні заходи, що стосуються вироблення та прийняття колективних рішень.
Системна й активна участь у партійних заходах на безоплатній основі, у першу чергу – в загальних зборах, має ґрунтуватися на запуску та використанні природного, біологічно обумовленого джерела активації членів підрозділів політичних партій нового покоління, що підтримується нейрогуморальними реакціями в їхньому мозку для здійснення процесу ранжування в ситуаціях конкурентної взаємодії, які впорядковано виникають та переходять у ситуації співпраці в рамках запровадженого лідерами інтегрованого комплексу відповідних організаційних інструментів.
Такий підхід дозволить виключити залежність проведення і перебігу загальних зборів партійних підрозділів, а також змісту їхніх рішень від впливу обмеженого кола осіб – найбільших донорів партії, які, у випадку здійснення ними фінансування організації та проведення зборів, автоматично отримали б реальні механізми втручання у процеси вироблення та прийняття рішень.
Третім принципом фінансування політичних партій нового покоління, який витікає з другого, є системна диверсифікація джерел фінансування, що передбачає залучення коштів ззовні не безадресно на абстрактну партійну діяльність, а виключно на реалізацію конкретних партійних проектів, які формуються для реалізації кожної із оперативних цілей стратегічних планів партійних підрозділів усіх рівнів. Дотримання цього принципу забезпечить фінансову автономність різнорівневих партійних підрозділів у процесі колективної діяльності їхніх членів у складі проектних груп.
Очевидно, що реалізація не всіх оперативних цілей підрозділами знайде, особливо на початку, фінансову підтримку зі сторони прихильників та симпатиків партії.
Тому четвертим принципом фінансування політичних партій нового покоління є перерозподіл кожним підрозділом політичної партії в своїх межах певної частки отриманих ззовні коштів на реалізацію пріоритетних проектів, які з тих чи інших причин не отримали зовнішнього фінансування.
Очевидно, що розподіл отриманих в такий спосіб коштів мусить бути легітимним, чесним, справедливим і здійснюватися загальними зборами партійного підрозділу на основі колективно встановленої пріоритетності оперативних цілей вироблених ним стратегічних планів та затверджених кошторисів відповідних їм проектів.
При цьому слід розуміти, що на перших кроках І-ІІІ етапів реорганізації політичної партії в умовах відсутності зовнішнього фінансування більша частина проектних груп певний час буде змушена працювати в рамках нульового кошторису, а іноді – залучаючи власні ресурси.
Основою системного надходження зовнішнього фінансування в партійні підрозділи є довіра донорів, що формується у процесі їхньої співпраці з підрозділами в умовах, які дають можливість відслідковувати рух наданих коштів. При цьому варто розуміти, що навіть разова сумнівна ситуація, а тим більше, нецільове витрачання отриманих підрозділом коштів, здатне зруйнувати формовану роками довіру. Це обумовлює необхідність системного забезпечення відповідального контролю за обігом коштів в партійних підрозділах.
Тому п’ятим принципом фінансування політичних партій нового покоління є повна прозорість та системний контроль за надходженням, розподілом, перерозподілом та витратою коштів зі сторони створених у партійних підрозділах з цією метою процесних контрольних груп, в обов’язок яких, окрім контрольних функцій, входить систематичне відкрите поширення результатів контролю серед членів підрозділів на доступних партійних інформаційних майданчиках.
Запровадження прозорої фінансової культури в підрозділах політичних партій у разі їхньої успішності за деякий час обумовить її перенесення і поширення у сфері державного управління.
Виходячи із представлених вище принципів, конкретизуємо фінансування партійної діяльності на всіх етапах реорганізації існуючих партій у політичні партії нового покоління та на їхніх кроках, що описані в нашій попередній публікації.
При реалізації першого етапу реорганізації політичних партій найважливішим моментом є фінансування діяльності їхнього центрального керівного підрозділу. На наш погляд, воно має здійснюватися в основному за рахунок внесків його членів. Конкретна величина внесків встановлюється на одному із перших зібрань. Оскільки критичною умовою успішної реалізації цього етапу є постійна присутність на загальних зборах центрального керівного підрозділу максимальної кількості членів, то основною статтею витрат під час його реалізації стане компенсація витрат на транспорт представникам регіонів. Це означає, що членам керівного підрозділу з регіонів оплата транспортних видатків має зараховуватися як членський внесок, а сума, яка його перевищує, має компенсуватися за рахунок внесків членів з центрального регіону. Такий підхід вимагає дотримання балансу членства у керівному підрозділі представників центрального та віддалених регіонів.
Надзвичайно важливим на цьому та наступних етапах реорганізації політичних партій є питання кількості часу, який має виділяти член підрозділу відповідного рівня на партійну діяльність.
Відразу зазначимо, що тривалість витраченого часу на оплачувану проектну роботу визначатиметься складністю та обсягом робіт в рамках кожного проекту, а засади фінансування проектної діяльності добре випрацювані в рамках проектного менеджменту. Тому тут ми цю складову не розглядатимемо.
Встановимо кількість часу, який мають виділяти члени підрозділів політичних партій на вироблення та прийняття стратегічних планів і політичної позиції партії. Очевидно, що ця кількість включатиме час, витрачений на самоосвіту в рамках закріпленого за кожним членом напрямку діяльності.
Враховуючи те, що менеджмент олігархічних структур, працівники спецслужб та учасники кримінальних угрупувань здійснюють свою діяльність безперервно протягом повного робочого дня, і часто понаднормово, члени підрозділів політичних партій, які мають намір здобути владу та змінити систему, мали б витрачати на партійну діяльність якомога більше свого часу. Однак, виходячи з реалій, серед яких – необхідність більшості членів партій займатися своєю основною діяльністю, ми можемо встановити лише мінімальну кількість часу їхньої безоплатної діяльності, яка дозволить підтримувати функціонування та розвиток партій на належному рівні.
Отже, ми вважаємо, що на першому етапі реорганізації члени центрального керівного підрозділу мали б витрачати на безоплатну партійну діяльність як мінімум 10-15 годин в тиждень, що становить в середньому 2-3 години в день. Приблизно третина цього часу мала б витрачатися на колективну роботу з вироблення та прийняття рішень, а решта – на самоосвіту. Члени партійних підрозділів обласного та місцевого рівня мали б витрачати на безоплатну партійну діяльність щонайменше 10 годин в тиждень на першому етапі реорганізації і не менше 7-8 годин на четвертому, коли підрозділ перейде у робочий режим.
Під час другого етапу реорганізації має відбутися перехід до фінансування участі представників областей у роботі центрального керівного підрозділу за рахунок членських внесків відповідних обласних підрозділів, що дозволить знизити фінансове навантаження на його членів. При цьому слід розуміти, що на початку тут йдеться лише про компенсацію транспортних видатків цим представникам, а далі, у міру розвитку обласних підрозділів, і про кошти, які вони домовляться виділяти на повноцінне функціонування центрального керівного підрозділу та реалізацію окремих його проектів, що, не зважаючи на свою пріоритетність, з тих чи інших причин не отримали фінансової підтримки ззовні.
У свою чергу, на третьому етапі реорганізації слід здійснити перехід до фінансування участі представників місцевих партійних організацій у роботі обласних підрозділів за рахунок внесків членів відповідних місцевих підрозділів.
Витрати на оренду приміщення, харчування та, за необхідності, проживання учасників мають покриватися також із членських внесків і/або додаткових цільових внесків на організацію та проведення конкретних заходів, зокрема кількаденних стратегічних сесій.
Надходження коштів з інших джерел, особливо на перших кроках визначених нами етапів є малоймовірним і не критичним. Однак вже на третьому кроці кожного з етапів представники проектних груп можуть і мають залучати кошти від зацікавлених в успіху такої партії представників малого та середнього бізнесу для втілення конкретних проектів, що передбачені розробленим стратегічним планом. Фактично, аргументом для них на користь фінансування партійної діяльності має стати результат другого кроку – завершений варіант Стратегії розвитку України (області, населеного пункту чи території), а також розпочата на третьому кроці реальна робота проектних груп із реалізації оперативних цілей та діяльність із вироблення партійної позиції з актуальних поточних проблем відповідного рівня.
Запорукою безперебійного фінансування партійної діяльності на четвертому етапі реорганізації – після переходу партії в робочий режим, є набуті у процесі співпраці з донорами на попередніх етапах авторитет, репутація і довіра.
Збільшення чисельності підрозділів політичної партії на цьому етапі у певний момент вимагатиме створення і професійної роботи постійно діючих груп, у функції яких входитиме облік членів партії, організація документообігу тощо. На нашу думку, фінансування діяльності таких груп, включно з орендою офісів та оплатою праці, з метою уникнення зовнішнього втручання у їхню роботу мало б здійснюватися переважно за рахунок членських внесків і, можливо, шляхом цільового перерозподілу певної частини коштів, що надходитимуть на реалізацію проектів в межах цього підрозділу. Однак зазначимо, частина проектів, які спрямовані на реалізацію оперативних цілей стратегічних планів організаційного розвитку підрозділів, може і має фінансуватися за рахунок цільового залучення зовнішніх коштів.
Безперечно, у більшості підрозділів партії усіх рівнів з метою мінімізації витрат часу і коштів завжди виникатиме спокуса працювати з нелегалізованою готівкою. Проте, для запобігання проблемам з контролюючими і правоохоронними органами та з представниками організованої злочинності, а також з метою уникнення прямих репутаційних втрат, бухгалтерський супровід обігу коштів на всіх етапах реорганізації існуючих партій у політичнійпартії нового покоління має здійснюватися у відповідності до чинного законодавства.
Очевидна, як всім видається, утопічність такого підходу в сучасних українських реаліях нівелюється ще більш утопічною, на наш погляд, вірою в те, що здійснення нелегалізованого обігу готівки в політичних партіях не створить умов їхнього потрапляння під зовнішнє управління зі сторони олігархічних кланів, спецслужб чи організованої злочинності.
Представлені вище засади фінансування політичної діяльності є невід’ємною складовою розроблених нами підходів до побудови і розгортання політичних партій нового покоління. Ці засади разом із методикою колективної безконфліктної роботи членів партійних підрозділів у складі великих груп, методологією стратегічного планування з використанням цієї методики, змінною організаційною структурою, технологією діяльності підрозділів, відповідною організаційною культурою утворюють цілісну концепцію, запровадження якої в реальних політичних партіях шляхом їхньої реорганізації, дозволить, на нашу думку, побудувати в Україні ефективні та результативні політичні партії нового покоління, що здатні ефективно протидіяти зовнішньому впливу.
Автор висловлює щиру вдячність всім колегам, які долучилися до обговорення викладених у тексті засад фінансування політичних партій та зробили конструктивні зауваження і доповнення.
06.11.2018