Анотація
У публікації, на основі розроблених і представлених організаційних принципів побудови політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею, розглянуто чотири етапи діяльності ініціативної групи із створення такої організації. При цьому початок кожного наступного етапу супроводжується організаційно-структурним метаморфозом ініціативної групи, у рамках якого повністю або частково змінюється її організаційна структура, порядок діяльності, механізми координації, цільова аудиторія, особовий склад учасників тощо.
Для кожного з етапів діяльності ініціативної групи запропоновано вимірні показники їхньої результативності та ефективності, визначення та постійний контроль яких дозволить учасникам групи, а пізніше – членам центрального партійного підрозділу і цілої партії, судити про дієздатність цих організаційних утворень і, відповідно, про рівень власної активності у їхньому складі.
Розроблено і детально розглянуто порядок діяльності ініціативної групи на другому – найскладнішому у сенсі реалізації і критично важливому для успішної побудови партії етапі, метою якого є її перетворення із малої групи у велику шляхом поступового збільшення кількості її членів із 3-5 до 20-30 осіб.
Зроблено висновок про те, що ступінь дотримання представленого порядку роботи ініціативної групи на другому етапі її діяльності визначить, що саме стане результатом партійного будівництва – партія зі змінною структурою – динамічною мережею із відповідною їй організаційною культурою, яка ґрунтується на представлених у цій публікації організаційних засадах і яка забезпечує виникнення нових зовнішніх якостей організації, чи типовий клон КПРС зі всіма його особливостями.
Зміст
1. Мета діяльності ініціативної групи
2. Ключові задачі партійного будівництва, які необхідно вирішити на самому початку побудови партії
2.1. Блокування ескалації організаційних конфліктів
2.2. Кардинальне збільшення кількості часу на партійну діяльність
2.3. Забезпечення безпеки членів ініціативної групи і партії
3. Організаційні засади побудови політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею
4. Етапи діяльності ініціативної групи та цілі кожного з них
4.1. Перший етап діяльності – створення ініціативної групи
4.2. Другий етап діяльності – розширення ініціативної групи
4.3. Третій етап діяльності – створення центрального партійного підрозділу та його вихід у робочий режим
4.4. Четвертий етап діяльності – фрактальне розгортання взаємно вкладених різнорівневих партійних підрозділів
5. Діяльність ініціативної групи на різних етапах
5.1. Порядок діяльності ініціативної групи на першому етапі
5.2. Порядок діяльності ініціативної групи на другому етапі
5.2.1. Проблеми діяльності ініціативної групи на другому етапі та шляхи їхнього вирішення
5.2.2. Потенційні учасники групи та їхні очікування
5.2.3. Порядок діяльності ініціативної групи
5.2.3.1. Вироблення проектів рішень
5.2.3.2. Обговорення проектів рішень
5.2.3.3. Узгодження проектів рішень
5.2.3.4. Прийняття проектів рішень
5.2.4. Порядок роботи реальних засідань ініціативної групи наприкінці другого етапу її діяльності
5.3. Порядок діяльності центрального підрозділу партії на третьому етапі
5.4. Порядок діяльності політичної партії на четвертому етапі
1. Мета діяльності ініціативної групи
Метою діяльності ініціативної групи є створення політичної партії – організаційного політичного суб’єкта, яким є наділений чуттям, свідомістю і волею активний мультирозумний соціальний організм, що спроможний самовідтворюватися протягом тривалого часу і здатний пізнавати та змінювати світ: адекватно сприймати інформацію із зовнішнього і внутрішнього середовищ; здійснювати в раціональній площині її обробку та аналіз; усвідомлювати власні інтереси; циклічно здійснювати нормативне планування для їхньої реалізації, яке полягає у відкритому виборі засобів, завдань, цілей та ідеалів; цілеспрямовано діяти у відповідності до вироблених та прийнятих планів.
2. Ключові задачі партійного будівництва, які необхідно вирішити на початку побудови партії
Кожен з нас хоче змінити ситуацію в країні. Однак ми безсилі її змінити, ми можемо лише висловлювати наше обурення і незгоду із поточним станом справ. Але це нічого не змінить до того часу, поки управлінські рішення в органах державної влади приймаємо не ми.
Для того, щоб рішення у державі приймали ми, слід об’єднатися і збудувати ефективну та результативну політичну партію, яка би виборола владу на виборах і розставила би своїх представників на ключові посади в усіх органах державного управління на усіх рівнях.
Успіх створення та розгортання такої партії залежить від правильного вибору ініціативною групою із її побудови правил і процедур вироблення, обговорення, узгодження і прийняття рішень, які б забезпечили у майбутньому всебічний розвиток політичної партії та її успіх у широкому сенсі цього слова. Лише на цьому етапі учасники такої ініціативної групи можуть реально вплинути на процес і результати такого вибору, що, за певний час, внаслідок якісних змін у партії, зумовить реалізацію позитивних змін у суспільстві та державі.
У загальному, на початку партійного будівництва необхідно вирішити три ключові задачі, що зумовить подальший розвиток і успіх майбутньої політичної організації. Такими задачами, на нашу думку, є:
(1) системне блокування ескалації міжособистісних та міжгрупових конфліктів всередині різнорівневих партійних підрозділів, які неминуче виникатимуть у процесі взаємодії їхніх членів;
(2) кардинальне збільшення кількості часу, який можуть виділити члени та прихильники партії на діяльність у складі її різнорівневих підрозділів;
(3) забезпечення безпеки членів ініціативної групи і майбутньої партії, у першу чергу політиків – ініціаторів її створення.
2.1. Блокування ескалації організаційних конфліктів
В Україні на сьогодні зареєстровано понад 360 партій і, очевидно, їхня кількість буде зростати. При цьому протягом останніх років ми спостерігали появу та розпад кількох нових і, на перший погляд, перспективних проукраїнських політичних партій, які від самого початку складалися із найкращих посеред нас, декларували високі принципи та цінності, формували чітку проукраїнську позицію. Але не змогли уникнути внутрішніх конфліктів, які, після їхньої ескалації, вилилися назовні та зумовили деградацію, фрагментацію і /або розпад цих організацій.
Тому формування політичних організацій навіть із найкращих посеред нас не забезпечує уникнення внутрішніх міжособистісних та міжгрупових конфліктів, які посилюються зовнішніми впливами і спокусами.
Отже, основним чинником, який руйнує українські партії, є виникнення та ескалація міжособистісних та міжгрупових конфліктів всередині різнорівневих партійних підрозділів, які є інструментом біологічно-обумовленого ранжування претендентів на абсолютне лідерство і яких не можливо уникнути – можна лише зупинити їхню ескалацію шляхом управління ситуаціями взаємодії членів різнорівневих партійних підрозділів.
Ці конфлікти посилюються із збільшенням ваги рішень, які приймає група чи організація. Особливо у випадку поступлення фінансових ресурсів. При цьому що більший їхній обсяг, то гостріші конфлікти, що виникають у процесі їхнього розподілу.
Більше того, коли ми намагаємося у конфліктних ситуаціях силою своєї волі стримувати себе і дотримуватися високих стандартів моралі та задекларованих цінностей, то негативна енергія зумовлює напруженість нашої психіки, яка витісняє негативні емоції та відчуття у несвідоме, де вони накопичуються, а потім, у певний момент через несуттєвий привід, раптово і у повному обсязі прориваються назовні – у свідоме і виливаються на колег по партії.
Тому вже на початку побудови політичної партії слід обрати і запровадити такі правила та процедури вироблення, обговорення, узгодження, прийняття і виконання рішень, які б убезпечили членів ініціативної групи із її побудови від ескалації внутрішніх конфліктів і спонукали б їх до співпраці протягом усіх етапів діяльності групи, формуючи при цьому поле довіри, теплі стосунки, творчу атмосферу і рівномірно розподіляючи серед них владу. Це особливо важливо в умовах прискореного зростання складності організації внаслідок зростання її чисельності.
2.2. Кардинальне збільшення кількості часу на партійну діяльність
Недостатня кількість часу, який можуть виділити члени партії на діяльність у складі її різнорівневих підрозділів, є загальною проблемою політичних партій, яка посилює дію закону олігархізації Міхельса і зумовлює концентрацію влади у руках керівного ядра та, відповідно, пасивацію партійного загалу, руйнуючи згуртованість партійних підрозділів, унеможливлюючи формування залученості членів партії, перешкоджаючи їм ідентифікуватися з партією.
Реальний обсяг часу, який може виділити пересічний член партії на безоплатну колективну діяльність у складі партійного підрозділу, зазвичай сягає не більше кількох годин у місяць. Якщо кардинально не збільшити цей обсяг, то будь-які інші кроки, що спрямовані на підвищення ефективності та результативності політичних організацій, не дадуть жодного ефекту.
Тому ініціативна група із побудови партії вже на самому початку своєї діяльності має знайти вирішення другої ключової задачі, що дозволить кардинально збільшити кількість часу, який кожен член партії зможе виділяти на партійну діяльність на кілька порядків, – щонайменше до 8 годин в день.
Це можна реалізувати, поєднуючи два підходи: (1) залучивши до партійної діяльності лише професійних політиків; (2) закріпивши за кожним членом ініціативної групи, а пізніше – партії, той сектор чи напрям партійної роботи, у якому він діє у житті – в рамках своєї основної роботи, навчання, захоплення і який є його сродною працею.
Очевидно, що другий спосіб можна реалізувати лише шляхом цілеспрямованого добору і залучення до партійної діяльності компетентних у пріоритетних для майбутньої партії секторах життєдіяльності суспільства фахівців – політиків, експертів та бізнесменів.
Однак реалізація цього способу потребує високого ступеня організованості самої ініціативної групи та, у майбутньому, партійних підрозділів і цілої партії, що має забезпечити високий рівень координації та синхронізації колективної діяльності їхніх членів для того, щоб виробити, обговорити, узгодити, прийняти і виконати необхідну сукупність рішень у рамках обмеженої кількості волонтерських годин у місяць, які їхні члени можуть виділити на цю діяльність. Забезпечити таку ступінь організованості можуть і повинні професійні політики – члени ініціативної групи шляхом вибору та запровадження у ній відповідного порядку роботи її членів на кожному етапі діяльності, який включає певну сукупність організаційно-технологічних інструментів.
2.3. Забезпечення безпеки членів ініціативної групи і партії
На нашу думку, безпека політиків – ініціаторів створення політичної партії є обернено пропорційна обсягу влади, який вони концентрують у своїх руках всередині організації. Надто великий обсяг влади відразу робить цих політиків об’єктом впливу для потужніших організаційних суб’єктів зовнішнього середовища – олігархічних кланів, спецслужб та організованої злочинності для отримання контролю над новоствореною політичною організацією.
Тому обраний членами ініціативної групи на самому початку партійного будівництва порядок вироблення, обговорення, узгодження, прийняття і виконання її членами рішень на усіх етапах її діяльності повинен унеможливити концентрацію внутрішньої влади у руках керівного ядра і / або одного лідера внаслідок дії закону олігархізації Міхельса.
При цьому навіть поява, обрання чи залучення харизматичного лідера не має змінити цей порядок, який і був розроблений з метою системного обмеження його влади та впливу всередині організації. У іншому випадку такий лідер, на додачу до обсягу відповідальності, яку на нього покладе партія, захоче отримати у якості компенсації абсолютну владу щодо вироблення та прийняття усіх рішень. Він силою свого впливу та харизми змінить правила і процедури, що зумовить неминуче перетворення організації у чергову копію трьох з половиною сотень існуючих українських партій – клонів КПРС.
Отже, порядок роботи ініціативної групи на всіх етапах її діяльності повинен передбачати розподіл всього обсягу відповідальності і, відповідно, усього обсягу влади серед членів ініціативної групи шляхом декомпозиції усієї сфери її діяльності на пріоритетні сектори із закріпленням кожного сектора за відповідною підгрупою ініціативної групи із координатором – політиком, що є членом ініціативної групи. Це обмежить вплив і зумовить несамодостатність кожного лідера окремо. Лише разом, співпрацюючи між собою у складі ініціативної групи і, пізніше, у складі центрального партійного підрозділу і цілої партії, вони зможуть відчути свою цілісність та самодостатність, що, на нашу думку, спонукатиме їх до активної участі у партійній діяльності.
Разом з тим, передбачений порядком роботи ініціативної групи розподіл влади та відповідальності зумовить більшу безпеку кожного з її членів – адже нема сенсу купувати чи залякувати когось з них у разі, коли його вплив на партійні рішення не буде визначальним. Чисельне зростання ініціативної групи у таких умовах зробить спроби тиску на її членів ззовні взагалі безперспективними.
3. Організаційні засади побудови політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею
Українські політики, які хочуть об’єднатися у дієздатну протягом тривалого часу політичну партію, мають прийняти три базові принципи сучасного політичного лідерства:
(1) Лідери мають погодитися, що ні вони самі, ні їхні малі (чисельністю 3-5 осіб) групи ніколи не отримають абсолютної влади у партії – влада має бути розподілена між її різнорівневими структурними елементами, а всередині них – між їхніми членами та залученими прихильниками партії.
(2) Створити і урухомити політичну партію нового покоління можуть лише лідери, які на початковому етапі свідомо використають власну харизму з метою формування довіри до поширюваних смислів і змусять діяти по-новому всіх інших членів організації (насамперед власним прикладом). А потім самі ж відмовляться використовувати власну харизму для ще більшого посилення свого лідерства, ставши гарантами дотримання сформованої процедури прийняття рішень.
(3) Лідери мають погодитися, що пріоритетом є не прийняття їхніх і/або ідеально правильних рішень, а уникнення конфронтації, знаходження рішень, які сприятимуть максимальній консолідації всередині організації. Але при цьому вони мають забезпечити систематичне проведення обговорень в різнорівневих підрозділах партії, під час яких у будь-який момент можна ініціювати перегляд за відповідною процедурою будь-якого рішення, якщо виявлено ознаки його хибності.
Для забезпечення реалізації перелічених принципів на практиці ініціатори створення політичної партії повинні обрати відповідні організаційно-технологічні інструменти, що сформовані на таких організаційних засадах:
(1) Лідери або ініціатори створення партії повинні погодитися і прийняти, що її колективним суб’єктом – тим, хто виробляє, обговорює, узгоджує і, головне, приймає рішення на кожному організаційному рівні, стане відкрита, безперервно зростаюча за рахунок залучення нових політиків, експертів і активістів велика група (чисельністю від двох десятків до однієї тисячі осіб).
(2) Лідери або ініціатори створення партії мають скласти початковий об’єднуючий перелік принципів і цінностей, на які спиратиметься спільнота у своїй діяльності, чітко визначити сферу її діяльності та окреслити результати, яких намагатимуться досягнути.
(3) Лідери або ініціатори створення партії повинні структурувати всю сферу її діяльності на пріоритетні сектори і закріпити за кожним із них відповідну особу чи секторальну групу зі свого кола.
(4) Лідери або ініціатори створення партії повинні обрати методологію її діяльності – стратегічне управління як спосіб переробки вхідної інформації із зовнішнього середовища на кінцевий результат – керівні впливи на це середовище.
(5) Лідери або ініціатори створення партії повинні обрати методику (порядок) колективної діяльності в динамічній мережі – спосіб вироблення, обговорення, прийняття і виконання рішень різнорівневими підрозділами партії в рамках реалізації обраної методології діяльності з метою переробки вхідної інформації у керівні впливи.
(6) Спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень кожним різнорівневим підрозділом партії повинен включати два етапи: а) визначення принципів і/або цінностей, на основі яких виробляються рішення з даного типу питань, і б) вироблення самих рішень на основі вже визначених принципів і/або цінностей.
(7) Цей спосіб повинен забезпечити високу внутрішню легітимність продукту діяльності кожного партійного підрозділу будь-якого рівня внаслідок участі усіх його членів у виробленні та обговоренні усіх рішень усіх секторальних груп і у їхньому прийнятті шляхом голосування кваліфікованою більшістю у ⅔ голосів.
(8) Спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень кожним партійним підрозділом будь-якого рівня повинен забезпечити прозорість усіх його складових з огляду на те, що сьогодні нічого неможливо робити таємно, а все приховане невідворотно стане інструментом шантажу і тиску на спільноту чи на її окремих членів з боку олігархів, спецслужб або криміналітету.
(9) Спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень повинен забезпечити високий рівень безпеки кожного члена та усієї спільноти у двох площинах: по-перше, він повинен унеможливити залежність вироблення будь-якого рішення від волі однієї особи чи будь-якої малої групи, щоб уникнути зовнішнього тиску на них, і, по-друге, він має змусити кожного агента зовнішніх суб’єктів впливу, який проник у партію, працювати на реалізацію її цілей або йти геть.
(10) Спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень кожним партійним підрозділом будь-якого рівня повинен забезпечити безперервне зростання рівня компетентності усіх його членів внаслідок залучення експертів та самонавчання самих членів підрозділу.
4. Етапи діяльності ініціативної групи та цілі кожного з них
Діяльність ініціативної групи можна розділити на чотири етапи, які кардинально відрізняються один від одного з організаційно-структурної точки зору: (1) створення ініціативної групи, (2) розширення ініціативної групи, (3) створення центрального партійного підрозділу та його вихід у робочий режим, (4) фрактальне розгортання взаємно вкладених різнорівневих партійних підрозділів.
При переході на кожен наступний етап відбувається організаційно-структурний метаморфоз ініціативної групи – повністю або частково змінюється її організаційна структура, порядок діяльності, механізми координації, цільова аудиторія, особовий склад учасників тощо.
4.1. Перший етап діяльності – створення ініціативної групи
На першому – установчому – етапі діяльності однодумці за відчуттями створюють спільноту, у рамках якої вони стають однодумцями за формальною ознакою.
Метою цього етапу є утворення сталої спільноти однодумців і обрання або формування нею чотирьох базових компонентів партійного будівництва: типу ідеології, її принципів і цінностей; типу суб’єкта організації; методології діяльності; методики колективної діяльності тих, хто складатиме суб’єкт організації обраного типу.
Для створення партії зі змінною структурою – динамічною мережею у якості суб’єкта організації слід обрати велику групу, яка здатна до чисельного зростання і яка реалізує методологію діяльності – стратегічне управління зовнішнім середовищем і стратегічне самоуправління собою, діючи за методикою колективної діяльності в динамічній мережі.
На цьому етапі діяльності вибір ідеології зводиться до встановлення мети організації, формування відповідної їй сукупності стратегічних пріоритетів та вибору базових принципів і цінностей.
З точки зору структури ініціативна група є неструктурованою неформальною групою з одним або кількома неформальними лідерами, які свідомо або за замовчуванням обирають чотири визначені вище базові компоненти партійного будівництва і силою своєї волі утримуються від ініціювання та ескалації міжособистісних та міжгрупових конфліктів у рамках природного процесу ранжування, цілеспрямовано сповільнюючи таким чином перебіг природної групової динаміки на цьому етапі роботи групи.
Організовують роботу ініціативної групи на цьому етапі діяльності її неформальні лідери – політики.
Основний механізм координації діяльності учасників ініціативної групи – взаємне узгодження. Додатковим механізмом координації, який фокусує та утримує увагу учасників на меті цього етапу діяльності, є стандартизація випуску, яка визначає кінцевий продукт – створену дієздатну ініціативну групу та вироблений, обговорений, узгоджений і прийнятий нею програмний документ із заданими форматом і змістом.
Успіх діяльності ініціативної групи визначає здатність її членів уникати ескалації внутрішніх міжособистісних та міжгрупових конфліктів, які, у разі їхньої ескалації, зумовлять фрагментацію і / або розпад групи.
Результатом діяльності ініціативної групи на цьому етапі має стати вироблений, обговорений, узгоджений і прийнятий усіма її членами програмний документ, який включає визначення усіх чотирьох обраних базових компонентів партійного будівництва.
Якість результату діяльності ініціативної групи на цьому етапі визначається (1) здатністю прийнятих нею програмних документів виробляти початкову мотивацію у потенційних нових її членів – тобто здатністю захоплювати і притягувати політиків, експертів, бізнесменів та громадських активістів до участі у роботі ініціативної групи і різнорівневих підрозділів партії у майбутньому; (2) здатністю обраних організаційних принципів забезпечити успішне створення і розгортання майбутньої партії і системну діяльність її різнорівневих підрозділів, яка, розпочавшись, сама формуватиме визначену комбінацію мотивацій у їхніх членів для безперервної підтримки необхідного рівня активності останніх.
Ефективність діяльності ініціативної групи на цьому етапі визначається одним простим показником – кількістю витраченого часу на формування програмного документа.
4.2. Другий етап діяльності – розширення ініціативної групи
На другому етапі діяльності відбувається чисельне зростання ініціативної групи і її перетворення з малої групи у велику групу.
Метою ініціативної групи на другому етапі діяльності є її чисельне зростання із початкових 3-5 осіб до чисельності 20-30 осіб.
З точки зору структури ініціативна група є неформальною групою, робота якої впорядкована обраним і встановленим її неформальними лідерами порядком, що здатний забезпечити досягнення мети цього етапу діяльності.
Організовують роботу групи на цьому етапі діяльності її неформальні лідери, які силою своєї волі забезпечують неухильне дотримання встановленого ними порядку діяльності.
Основні механізми координації діяльності учасників розширеної ініціативної групи – взаємне узгодження, що посилене стандартизацією робочих процесів, а також стандартизацією норм, кваліфікації і випуску.
Успіх групи на цьому етапі визначає її здатність дотримуватися встановленого порядку діяльності і, відповідно, здатність чисельно зростати.
Результатами діяльності ініціативної групи на цьому етапі її роботи має стати (1) її зростання до чисельності 20-30 осіб та (2) сукупність вироблених у процесі колективної діяльності її членів позицій щодо актуальних проблем та викликів, які виникають в реальному часі перед українським суспільством та державою.
Якість результату діяльності ініціативної групи на цьому етапі визначається (1) особистими якостями залучених нових членів – їхньою активністю, здатністю до співпраці та компетентністю у пріоритетних секторах діяльності групи; (2) рівнем вмотивованості її членів, що формується у процесі їхньої колективної діяльності; (3) її здатністю дотримуватися встановленого порядку діяльності; (2) рівнем фаховості вироблених нею позицій.
Ефективність діяльності ініціативної групи на цьому етапі визначається двома основними показниками: (1) швидкістю зростання (кількістю залучених нових членів за одиницю часу) та (2) кількістю вироблених позицій одним членом ініціативної групи за одиницю часу.
4.3. Третій етап діяльності – створення центрального партійного підрозділу та його вихід у робочий режим
Метою ініціативної групи на третьому етапі діяльності є створення її центрального партійного підрозділу та його вихід у робочий режим.
З точки зору структури відбувається неповний метаморфоз: неформальна ініціативна група трансформується у формальну групу – організацію (центральний підрозділ політичної партії) зі змінною структурою – динамічною мережею, яка інтегрує формальну і неформальну організаційні складові.
Організовує діяльність центрального підрозділу на цьому етапі знеособлений і визначений змінною структурою – динамічною мережею порядок переструктурування її членів у сукупність передбачених органів та груп. Контролюють відповідність реалізації цього порядку до еталонного спеціально створені контролюючі процесні групи, а забезпечують цю відповідність формальні і неформальні лідери – ініціатори створення партії.
Основний механізм координації діяльності учасників центрального партійного підрозділу – складений механізм координації, основою якого є взаємне узгодження, що посилене стандартизацією робочих процесів, норм, кваліфікації і випуску, а також прямим контролем.
Успіх діяльності центрального підрозділу партії визначає здатність його лідерів забезпечити дотримання, а членів – здатність дотримуватися порядку діяльності цього підрозділу у динамічній мережі.
Результатом діяльності центрального підрозділу партії на цьому етапі роботи має стати його вихід у робочий режим та вироблення у його рамках із неструктурованого наростаючого потоку інформації, що надходить ззовні, сукупності керівних впливів для стратегічного управління зовнішнім середовищем та стратегічного самоуправління самою організацією.
Якість результату діяльності центрального партійного підрозділу на цьому етапі визначається (1) сталістю його діяльності у робочому режимі; (2) здатністю у достатній мірі мотивувати своїх членів; (3) здатністю чисельно зростати та формувати секторальні мережі із компетентних експертів та професіоналів; (3) фаховістю, обсягом та інтенсивністю вироблених ним керівних впливів.
Ефективність діяльності центрального підрозділу партії на цьому етапі визначається кількома групами основних кількісних показників, серед яких показники швидкості його виходу у робочий режим, показники чисельного і якісного зростання, показники вироблення кожного керівного впливу, показники вироблення усіх керівних впливів із встановленої методологією діяльності їхньої сукупності тощо.
4.4. Четвертий етап діяльності – фрактальне розгортання взаємно вкладених різнорівневих партійних підрозділів
Метою центрального партійного підрозділу, у який на попередньому етапі трансформувалася ініціативна група, на четвертому етапі діяльності є мультиплікація початкового соціального «кристалу», яким є цей підрозділ, на обласному та місцевому рівнях: створення партійних підрозділів відповідних рівнів – фрактальних копій цього «кристалу» та їхній вихід у робочий режим.
З точки зору структури відбувається фрактальне розгортання політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею шляхом створення і виходу у робочий режим її взаємно вкладених різнорівневих підрозділів – фрактальних копій центрального партійного підрозділу.
Організовує діяльність партії на цьому етапі знеособлений і визначений змінною структурою – динамічною мережею порядок координації та синхронізації діяльності різнорівневих взаємно вкладених партійних підрозділів, в основі якого лежить принцип субсидіарності.
Основний механізм координації діяльності учасників центрального партійного підрозділу – складений механізм координації, основою якого є взаємне узгодження, що посилене стандартизацією робочих процесів, норм, кваліфікації і випуску, а також прямим контролем.
Успіх діяльності партії визначає здатність її центрального підрозділу забезпечити дотримання, а підрозділів нижчих рівнів – здатність дотримуватися встановленого порядку координації та синхронізації діяльності різнорівневих взаємно вкладених партійних підрозділів усіх рівнів.
Результатом діяльності політичної партії на цьому етапі роботи має стати створення та вихід у робочий режим множини взаємно вкладених різнорівневих партійних підрозділів, що здатні виробляти взаємно узгоджені сукупності керівних впливів для реалізації стратегічного управління зовнішнім середовищем на своєму рівні та стратегічного самоуправління.
Якість результату діяльності політичної партії на цьому етапі визначається (1) сталістю діяльності у робочому режимі множини взаємно вкладених різнорівневих партійних підрозділів; (2) їхньою здатністю у достатній мірі мотивувати своїх членів; (3) їхньою здатністю чисельно зростати та формувати секторальні мережі із компетентних експертів та професіоналів; (4) фаховістю, обсягом та інтенсивністю вироблених цими підрозділами керівних впливів.
Ефективність діяльності політичної партії на цьому етапі визначається показниками швидкості та інтенсивності формування секторальних мереж та взаємно вкладених партійних підрозділів нижчих рівнів, ефективність діяльності кожного з яких визначає сукупність таких же показників, якими вимірюється ефективність центрального партійного підрозділу.
5. Діяльність ініціативної групи на різних етапах
5.1. Порядок діяльності ініціативної групи на першому етапі
Порядок роботи ініціативної групи на першому етапі діяльності зводиться до періодичного проведення віддалених чи реальних засідань, учасники яких у складі малої групи виробляють, обговорюють, узгоджують та приймають сукупність необхідних рішень та формують визначений вище початковий програмний документ, що перетворює їх із однодумців за відчуттям в однодумців за формальною ознакою – вони усі мають поділяти вироблений і формалізований ними програмний документ, який включає обрані та деталізовані чотири базові компоненти партійного будівництва.
В основі цього порядку лежить взаємне узгодження, яке є основним механізмом координації діяльності групи і рамки для якого встановлює допоміжний механізм координації – стандартизація випуску, що визначає форму і зміст кінцевого продукту діяльності ініціативної групи на цьому етапі – її програмного документа із заданим наповненням.
Реалізацію цих механізмів координації забезпечують неформальні лідери ініціативної групи – політики, почергово модеруючи її роботу у ручному режимі.
Вони вольовим зусиллям забезпечують безконфліктну роботу учасників ініціативної групи та їхнє фокусування на процесі вироблення кінцевого продукту – програмного документа.
5.2. Порядок діяльності ініціативної групи на другому етапі
5.2.1. Проблеми діяльності ініціативної групи на другому етапі та шляхи їхнього вирішення
Основними проблемами діяльності ініціативної групи на другому етапі створення і розгортання політичної партії є:
(1) Мала кількість учасників групи, що обмежує охоплення, обсяг і терміни виконаної ними роботи.
Вирішення цієї проблеми і є метою другого етапу діяльності ініціативної групи у процесі створення та розгортання політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею.
(2) Присутність кількох паритетних політиків, які стримують власним вольовим зусиллям свій потяг до ранжування і, відповідно, до ініціювання і ескалації конфліктів, що є достатньо ненадійним механізмом тривалого збереження працездатності та цілісності ініціативної групи.
Вирішення цієї проблеми передбачає:
– встановлення почергового модерування роботи ініціативної групи присутніми у ній політиками (у процесі реалізації координаційного механізму – взаємного узгодження);
– вироблення та запровадження знеособленого порядку роботи засідань ініціативної групи на цьому етапі (запровадження координаційного механізму – стандартизації робочих процесів);
– розподіл усієї сфери діяльності ініціативної групи і майбутньої партії на пріоритетні сектори та закріплення за кожним із них політика – члена ініціативної групи і кількох профільних експертів (запровадження координаційного механізму – стандартизації кваліфікації);
– встановлення кінцевого продукту діяльності ініціативної групи на цьому етапі – її позицій із актуальних проблем українського суспільства і держави та виникаючих у реальному часі викликів (запровадження координаційного механізму – стандартизації випуску);
– здійснення автоматичної перевірки вироблених ініціативною групою позицій на відповідність до мети, цінностей та принципів сформованого на першому етапі її діяльності програмного документа (запровадження координаційного механізму – стандартизації норм).
(3) Страх членів ініціативної групи, які вже «притерлися» у процесі спільної роботи, перед включенням інших паритетних політиків, що автоматично зумовить перезапуск процесу ранжування після включення кожного нового політика.
Вирішення цієї проблеми полягає у запровадженні чітко визначеного і знеособленого порядку роботи ініціативної групи, який передбачає унікальну позицію для кожного її учасника, та у цілеспрямованій реалізації кадрової політики, яка полягає у доборі та пріоритетному залученні тих політиків та експертів, які є фахівцями та професіоналами у пріоритетних для майбутньої партії секторах.
(4) Негативний досвід участі у багатьох попередніх ініціативних групах, які на етапі чисельного зростання або закінчилися нічим, або результатом їхньої роботи став черговий клон КПРС із усіма її якостями.
Вирішення цієї проблеми полягає у здійсненні тривалої успішної колективної діяльності залучених політиків, експертів та бізнесменів у складі ініціативної групи за виробленим саме для цього етапу порядком.
(5) Неструктурованість роботи групи на початку – оскільки нема лідера, то ніхто не захоче і не зможе (через те, що інші претенденти не дадуть) взяти на себе роль модератора і встановити норми та правила колективної діяльності, оскільки це може розглядатися усіма іншими учасниками групи як спосіб домінування і спроба концентрації влади.
Вирішення цієї проблеми полягає у розробці та запровадженні відповідного знеособленого порядку діяльності ініціативної групи на цьому етапі, який чітко визначає, що, коли, кому і як робити, без прямих директив та наказів від лідерів ініціативної групи і / або модераторів її роботи.
(6) Незбалансований склад таких груп – багато експертів, мало політиків і, зазвичай, майже повна відсутність бізнесменів.
Вирішення цієї проблеми полягає у кардинальному підвищенні ступеня організованості ініціативної групи шляхом запровадження відповідного знеособленого порядку її діяльності, у реалізації очікувань представників усіх типів елітних груп, а також у цілеспрямованій реалізації визначеної вище кадрової політики ініціативної групи.
5.2.2. Потенційні учасники груп та їхні очікування
Україна – країна політиків, експертів та бізнесменів – одинаків. Вони, внаслідок особливостей нашої ментальності, не здатні до самоорганізації, особливо на другому і вищих рівнях ієрархії, мають негативний досвід колективної організованої взаємодії і остерігаються її.
Визначимо очікування представників цих трьох типів національних елітних груп від участі в організації – створеної ініціативною групою «точки сили», яка збуджує їх, формує у їхній психіці відповідні фантазії, очікування та прагнення, яка на початку є загадкою, що притягує.
Більшість потенційних членів ініціативної групи – політиків – є політиками-одинаками, без залучення яких партія не відбудеться. Вони, зазвичай, володіють певною харизмою, відповідним рівнем амбіцій, готові до конфлікту та ранжування.
Результатом їхньої індивідуальної діяльності є:
(1) сформовані ними позиції у секторі їхніх зацікавлень чи у будь-якому іншому секторі;
(2) поширені ними позиції на їхніх сторінках у соцмережах, у вигляді текстів, а також у форматі інтерв’ю у різних засобах масової інформації;
(3) власна капіталізація і / або нарощування медійної пізнаваності та впливовості;
(4) сформоване коло адептів і / або однодумців.
Конструктивними очікуваннями політиків від ініціативної групи є:
(1) високий (вищий ніж там, де вони перед цим отримали досвід колективної діяльності) рівень організованості роботи ініціативної групи, що передбачає високу ступінь впорядкованості її діяльності;
(2) унікальна позиція, що передбачена для них у групі – «якщо не першого, то точно не другого» (с), у якій вони виглядатимуть респектабельно, достойно і зможуть реально впливати на зміст усіх рішень, які виробляє і поширює група;
(3) висока результативність та ефективність роботи групи – коли кожне засідання проходить результативно (тобто кожне засідання має конкретний вимірний результат) і ефективно (тобто на кожному засіданні максимально використовується потенціал учасників за одиницю часу їхньої спільної роботи);
(4) визнання їхньої фаховості та потенціалу у власних секторах та врахування їхньої думки при виробленні рішень в інших секторах діяльності ініціативної групи;
(5) політична і кар’єрна перспектива, яку може забезпечити ініціативна група в результаті її успішної діяльності зі створення і розгортання політичної партії;
(6) можливість позмагатися із іншими політиками за місце лідера, чого вони несвідомо, а часто свідомо прагнуть і що у них викликає кураж, мотивує і активує їх.
Очікуваним несвідомим чи свідомим деструктивним прагненням політиків, яке мотивує їх брати участь у політичних проектах, є здобуття та утримання протягом тривалого часу позиції лідера на вершині партійної ієрархії, концентрація влади та використання організації для реалізації власних інтересів за рахунок колективних інтересів партійного загалу та суспільства.
Якщо у рамках ініціативної групи неможливо реалізувати ні конструктивні очікування, ні деструктивні прагнення, то залучені до роботи в ініціативній групі політики або швидко розчаруються і підуть геть, поширюючи у своїх середовищах негативну думку про цю групу, або, якщо група ще не структурована і не має вираженого неформального чи формального лідера, почнуть змагатися з іншими її учасниками – політиками – за лідерство, ініціюючи та здійснюючи ескалацію конфліктів для реалізації природного процесу ранжування.
Більшість потенційних членів партії – експертів – володіє певним набором знань у власному секторі зацікавлень, діє у рамках цього сектора у своєму повсякденному житті (на роботі, у процесі навчання тощо). Вони відслідковують та аналізують найменші зміни у власних секторах і формують результати аналізу у вигляді публікацій, інтерв’ю у засобах масової інформації, доповідей на різних заходах тощо.
Результати їхньої індивідуальної діяльності та очікування від участі в роботі ініціативної групи є дуже схожими з результатами індивідуальної діяльності та очікуваннями політиків-одинаків.
Очікуваним несвідомим чи свідомим деструктивним прагненням експертів, яке мотивує їх брати участь у політичних проектах, є захоплення та утримання протягом тривалого часу позиції «головного візира», який може одноосібно неформально впливати на лідера організації і реалізовувати таким чином власні інтереси, використовуючи потенціал цілої організації.
Більшість потенційних членів партії – бізнесменів – є аполітичними, а ті, хто переймається політикою, дуже бояться того, що громадські активісти чи політики можуть на свій розсуд і на свою користь потратити виділені на партійну діяльність гроші, що може пошкодити репутації цих бізнесменів та погіршити їхню думку про самих себе.
На жаль, лише невелика частина з них усвідомлює потребу у політичному представництві та захисті власних інтересів на політичному рівні. Але навіть ця частина здебільшого остерігається партійної діяльності через те, що вступ у партію автоматично передбачає витрату коштів, часто даремну. В той же час велика частина бізнесменів адаптувалася до умов підприємницької діяльності в країні і стала активною частиною або пасивним донором корупційної системи, неформально взаємодіючи із чиновниками контролюючих та силових державних органів з метою мінімізації податків та поточних витрат, що зумовлює системний програш суспільства і держави.
Ті із бізнесменів, які готові до політичної діяльності, очікують від партії артикуляції та захисту їхніх економічних інтересів, представлення їхніх політичних інтересів, встановлення сприятливих правил для ведення бізнесу, однак вони здебільшого не готові виділяти особистий час на роботу у партійних підрозділах. В той же час вони готові виділити кошти на партійну діяльність у якості компенсації за свою фізичну відсутність при умові впливу на зміст партійних рішень та часткового або повного контролю діяльності цілої партії чи її різнорівневих підрозділів.
Очікуваними несвідомими чи свідомими деструктивними прагненнями бізнесменів, яке мотивує їх брати участь у політичних проектах, є (1) захоплення та утримання протягом тривалого часу монопольного контролю над політичною партією; (2) володіння нею як футбольним клубом, що не дешево, але престижно; (3) використання політичних та владних інструментів для власного збагачення.
Зазвичай вони досягають усього цього шляхом утримання контролю над лідером політичної партії і / або її керівним ядром через створення для них комфортних у матеріальному сенсі умов життя та політичної діяльності, що змушує політиків повністю враховувати побажання фінансових донорів щодо змісту політичних рішень або рішень органів державної влади, контроль над якими партія отримала внаслідок перемоги на виборах.
Таким чином, порядок діяльності ініціативної групи на другому етапі створення та розгортання політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею повинен забезпечити реалізацію конструктивних очікувань усіх трьох визначених вище представників національних елітних груп, а також унеможливити реалізацію ними їхніх свідомих чи несвідомих деструктивних прагнень.
На нашу думку, усе це може бути реалізовано шляхом блокування ескалації міжособистісних та міжгрупових конфліктів всередині ініціативної групи внаслідок розподілу секторів відповідальності між її учасниками, а також знеособленим упорядкуванням їхньої діяльності під час вироблення, обговорення, узгодження та прийняття рішень з метою виключення ситуацій взаємодії, в яких одні члени ініціативної групи встановлюють, що мають робити інші її члени.
5.2.3. Порядок діяльності ініціативної групи на другому етапі
Порядок роботи ініціативної групи зі створення політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею включає чотири стадії: вироблення, обговорення, узгодження та прийняття проектів рішень.
Базовим механізмом координації роботи членів ініціативної групи на цьому етапі є взаємне узгодження.
На стадії вироблення та узгодження проектів рішень воно реалізується у складі малих груп (секторальних підгруп ініціативної групи) і потребує мінімальної модерації колективної роботи членів цих підгруп зі сторони їхніх координаторів – політиків, що закріплені за кожною такою підгрупою.
На стадії обговорення вироблених проектів рішень на цьому етапі діяльності ініціативної групи механізм координації – взаємне узгодження реалізується у письмовій формі – шляхом коментування доступних усім учасникам ініціативної групи електронних текстів вироблених відповідними секторальними підгрупами проектів рішень (наприклад у Документах Google).
Допоміжні координаційні механізми використовуються для задання певних рамок реалізації базового механізму координації – взаємного узгодження.
Для того, щоб забезпечити автентичне відтворення та посилення базового механізму координації, використовується ще один механізм координації – стандартизація робочих процесів, яка реалізується шляхом безумовного дотримання порядку роботи ініціативної групи під час її засідань. Далі ми детально представимо цей порядок.
Ще один механізм координації – стандартизація випуску визначає на цьому етапі кінцевий продукт діяльності ініціативної групи – її позиції із проблем, що стоять перед українським суспільством і державою, та викликів, що виникають перед ними у реальному часі. Тобто основним результатом роботи засідань ініціативної групи на другому етапі її діяльності мають стати вироблені, обговорені, узгоджені та прийняті нею у легітимний спосіб позиції.
Наступний механізм координації – стандартизація кваліфікації визначає тематику роботи ініціативної групи та реалізується шляхом розподілу її учасників у підгрупи, за кожною з яких закріплено один із пріоритетних секторів усієї сфери діяльності майбутньої партії, які визначено у програмному документі, що був вироблений на першому етапі діяльності цієї групи.
Ще один механізм координації – стандартизація норм – задає набір цілей, цінностей та принципів, яким мають відповідати вироблені ініціативною групою позиції. Його реалізація забезпечується інтегрованим у порядок роботи механізмом безумовної перевірки всіх позицій на цю відповідність.
Таким чином, діяльність ініціативної групи на другому етапі полягає у виробленні за окресленим вище порядком колективної роботи її членів позицій щодо проблем та викликів у пріоритетних секторах життєдіяльності суспільства і держави її підгрупами у складі політиків та профільних експертів з відповідною кваліфікацією. При цьому вироблені позиції повинні відповідати цілям, цінностям та принципам, що визначені програмним документом ініціативної групи.
Упорядкована у такий спосіб діяльність ініціативної групи на другому етапі дозволить збільшити її чисельність до 20-30 осіб шляхом включення нових членів в існуючі секторальні підгрупи у відповідності до їхньої кваліфікації, або у створені для цих членів нові підгрупи із закріпленими за ними пріоритетними секторами життєдіяльності суспільства і держави, що визначені у програмному документі групи.
Розглянемо окремо кожну стадію порядку роботи ініціативної групи зі створення політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею.
При цьому вважатимемо, що кожне чергове пленарне засідання ініціативної групи відбувається раз на тиждень, а окремі засідання усіх секторальних груп відбуваються за 1-2 дні перед ним. Можна збільшувати або зменшувати часові проміжки між черговими пленарними засіданнями, проте їхнє збільшення, на нашу думку, зумовить втрату ефективності роботи ініціативної групи, а зменшення створить незручності для її учасників у контексті суміщення роботи в ініціативній групі із їхньою повсякденною діяльністю.
5.2.3.1. Вироблення проектів рішень
Усі проекти рішень виробляються у відповідних секторальних підгрупах на їхніх віддалених засіданнях за 1-2 дні до кожного чергового пленарного засідання ініціативної групи і включають дві складові: (1) ранжований список секторальних питань порядку денного наступного засідання ініціативної групи; (2) проект рішення для секторального питання поточного порядку денного ініціативної групи.
Робота віддалених засідань секторальних груп проводиться у режимі мозкового штурму, який передбачає вироблення і включення у проект рішень альтернатив, що запропоновані різними учасниками цих груп у разі їхнього наполягання.
На цьому етапі має бути створена і діяти організаційна секторальна група, що відповідає за чисельне зростання ініціативної групи, в обов’язки якої входять формування списків потенційних кандидатур, перемовини з ними, підготовка для них унікальних позицій в ініціативній групі, їхнє запрошення і представлення на пленарному засіданні ініціативної групи.
Кожен проект рішення секторального питання включає наступні елементи: (1) назву і дату прийняття позиції, (2) обґрунтування актуальності її вироблення і/або визначення мети її прийняття, (3) перелік принципів та цінностей, що лежать у її основі, (4) основний текст позиції, (5) наслідки неврахування позиції органами державної влади.
Посилання на електронні документи із ранжованим списком секторальних питань порядку денного наступного засідання ініціативної групи та із проектом рішення для секторального питання порядку денного поточного її засідання координатор кожної секторальної підгрупи надсилає у спільний чат ініціативної групи.
5.2.3.2. Обговорення проектів рішень
Обговорення проектів рішень включає дві стадії.
Перша стадія реалізується на пленарному засіданні ініціативної групи віддалено або реально у формі представлення проектів рішень для секторального питання поточного порядку денного кожною секторальною групою та представлення нею ранжованого списку питань порядку денного наступного пленарного засідання. Ця стадія обговорення передбачає постановку будь-яким членом ініціативної групи уточнюючих питань на розуміння представлених проектів рішень та ранжованих списків питань порядку денного. Тривалість представлення кожного проекту рішень доповідачами від секторальної групи може сягнути 5-10 хвилин, а відповіді на уточнювальні питання можуть тривати 15-30 хвилин.
Друга стадія здійснюється віддалено – шляхом додавання коментарів до різних частин проектів рішень, які є доступними усім учасникам ініціативної групи в електронній формі. Коментарі можуть включати доповнення, пропозиції змін, застереження, заперечення, нові альтернативи тощо. Ця стадія може тривати кілька днів – до наступного зсідання відповідної секторальної підгрупи.
5.2.3.3. Узгодження проектів рішень
Узгодження проектів рішень відбувається на віддалених засіданнях відповідних секторальних підгруп за 1-2 дні до кожного чергового пленарного засідання ініціативної групи. Учасники секторальних підгруп узгоджують і виробляють остаточний підсумковий проект рішення щодо свого секторального питання минулого засідання ініціативної групи або альтернативні проекти, враховуючи або аргументовано не враховуючи отримані в письмовій формі від інших учасників ініціативної групи доповнення, пропозиції змін, застереження, заперечення, нові альтернативи тощо.
Координатори секторальних груп розміщують остаточні проекти рішень у тих же електронних формах, де відбувалося їхнє обговорення, додаючи під ними таблиці для персонального голосування, які включають усіх членів ініціативної групи, місце для встановлення позначок «За», «Проти», «Утримався» та місце для аргументації своєї позиції.
Таким чином, на засіданнях секторальних підгруп здійснюється: (1) вироблення ранжованого списку секторальних питань порядку денного наступного засідання ініціативної групи; (2) вироблення проекту рішення для поточного секторального питання порядку денного; (3) вироблення остаточного проекту рішення для секторального питання порядку денного минулого засідання ініціативної групи. Тому, за можливості, засідання секторальних підгруп перед засіданнями ініціативної групи варто проводити у два етапи.
5.2.3.4. Прийняття проектів рішень
Прийняття проектів рішень відбувається шляхом голосування, яке всі учасники ініціативної групи здійснюють у відповідних електронних формах, що розміщені під остаточними проектами рішень, які були узгоджені відповідними секторальними підгрупами на попередній стадії.
Голосування на цьому етапі діяльності ініціативної групи, на нашу думку, можна вважати успішним у разі підтримки проекту рішення двома третинами голосів учасників ініціативної групи. Це зумовить згуртування ініціативної групи, що, своєю чергою, забезпечить її успішний перехід на наступний етап діяльності.
Прийняті ініціативною групою рішення (позиції) поширюються усіма її учасниками у соцмережах та в інший можливий спосіб.
Отже, використання представленого порядку роботи ініціативної групи на другому етапі її діяльності зі створення та розгортання політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею дозволить відразу включати кожного нового члена цієї групи у її роботу, забезпечивши його унікальну позицію у групі, закріпивши за ним найближчий йому сектор відповідальності, поставивши перед ним задачу виконати посильний для нього обсяг роботи та безпристрасно оцінивши його вклад у спільну справу.
В той же час, цей порядок дозволить усунути ескалацію міжособистісних та міжгрупових конфліктів у процесі ранжування відповідно учасників та підгруп ініціативної групи шляхом розподілу між ними різних секторів відповідальності, а також шляхом усунення можливості для будь-кого вказувати іншим учасникам чи підгрупам, що вони мають робити.
5.2.4. Порядок роботи реальних засідань ініціативної групи наприкінці другого етапу її діяльності
Наприкінці другого етапу діяльності ініціативної групи, коли кількість її учасників досягне 20-30 осіб, її реальні засідання слід проводити за методикою колективної діяльності великих груп в динамічній мережі, який використовується на наступному – третьому етапі діяльності цієї групи і який дозволяє організувати безконфліктну роботу учасників таких груп із вироблення, обговорення, узгодження і прийняття рішення безпосередньо на засіданні (див. тут, тут і тут).
В той же час віддалені засідання слід продовжувати проводити віддалено за описаним вище порядком.
На нашу думку, ступінь дотримання представленого порядку роботи ініціативної групи на другому етапі її діяльності визначить, що саме стане результатом партійного будівництва – партія зі змінною структурою – динамічною мережею із відповідною їй організаційною культурою, яка ґрунтується на представлених у цій публікації організаційних засадах і яка забезпечує виникнення нових зовнішніх якостей організації, чи типовий клон КПРС зі всіма його особливостями.
5.3. Порядок діяльності центрального підрозділу партії на третьому етапі
Детально порядок діяльності центрального підрозділу політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею на третьому етапі викладено у публікації тут.
5.4. Порядок діяльності політичної партії на четвертому етапі
Детально порядок діяльності політичної партії зі змінною структурою – динамічною мережею на четвертому етапі діяльності викладено у наших публікаціях тут і тут.
10 серпня 2021 року
23.10.2021