Концепція здійснення соціальних змін

На різних етапах свого життєвого шляху в різній послідовності ми раптом усвідомлюємо, що нам не подобаються:

– На особистісному рівні – якості й поведінка знайомих і незнайомих людей, особливо політиків. Однак ми не часто задумуємося, як би самі поводилися в тотожних обставинах, як нашу поведінку сприймали б інші і чому вона була би саме такою.

– На рівні груп – конфлікти та інтриги у групах, де ми перебуваємо (в сім’ї, у навчальних закладах, на роботі, у громадському житті тощо). Однак дуже часто самі беремо в них активну участь.

– На рівні політичних партій – подвійна мораль, яку вони поширюють, імітація діяльності, якою вони займаються, неспроможність їхніх членів впливати на зміст і смисл партійних рішень тощо. Однак ми самі здебільшого уникаємо партійної діяльності та політики, бо переконані, що вона є «брудною справою».

– На рівні країни – невідповідність дій влади до наших очікувань, якості самої влади в цілому та її представників зокрема, способи роботи владних інституцій і їхнє ставлення до громадян, а також багато-багато іншого. Особливо нам не подобається стан нашої медицини й освіти, робота транспорту й отримані комунальні послуги. Однак велика частина з нас так чи інакше бере участь у роботі відповідних інституцій або має там блат, не ходить на вибори, бо це нічого не змінить, уникає громадської діяльності, бо це марна трата часу, дає хабарі, бо всі дають, тощо.

– На рівні людства – тоталітаризм, тероризм, агресивні війни, сфери впливу, право сильного, неоколоніалізм, бідність частини країн, зростання впливу корпорацій, надмірне матеріальне, освітнє й культурне розшарування тощо. Однак велика частина з нас має дуже далеке уявлення про причинно-наслідкові зв’язки і реальний стан справ на цьому рівні, глибоко вірить у різні конспірологічні теорії, нехтує можливістю всебічного саморозвитку та здобуттям належної освіти, віддаючи перевагу розвагам та шопінгу.

– На рівні біосфери – зміна клімату в результаті діяльності людей, забруднення навколишнього середовища, зникнення частини фауни і флори, брак питної води, зменшення площі лісів тощо. Однак навколо себе нерідко ми самі своїми ж руками погіршуємо власне середовище існування, ставлячись до нього як до невичерпного ресурсу. Наприклад, не розділяючи відходи, не економлячи або забруднюючи питну воду та її джерела, висипаючи сміття в лісосмугах тощо.

Очевидно, що усі розглянуті вище рівні є взаємозв’язаними, проте дуже часто ми або не усвідомлюємо цього, або не надаємо цьому взаємозв’язку належного значення.

Іноді після усвідомлення того, що нам не подобається, у нас виникає бажання змінити його на окремих або на всіх перелічених вище рівнях. Для цього ми формуємо власне бачення майбутнього, порівнюємо його з тим, що є, і виявляємо в такий спосіб зміни, які необхідно здійснити для реалізації нашого бачення, виходячи з обсягу набутих знань та власного розуміння причинно-наслідкових зв’язків.

Гострі кризи посилюють інтенсивність усіх описаних процесів. Наприклад, російська агресія спричинила активізацію в Україні діяльності різноманітних політичних, наукових, експертних і громадських середовищ із вироблення власного бачення повоєнного майбутнього нашої країни і світу.

Головною умовою реалізації більшості цих візій їхні автори вважають суттєве зниження рівня корупції у найширшому значенні цього слова на всіх рівнях українського суспільства та у всіх його інституціях. Корупції, яка дозволяє діяти чиновникам і громадянам поза рамками загальноприйнятих і декларованих цінностей і принципів, а також поза нормами чинного законодавства.

Очевидно, що подолання корупції, як і більшість інших змін, є тісно взаємопов’язаним зі змінами цінностей, норм, переконань й установок державних службовців та простих громадян: вони у всіх пропонованих проєктах майбутнього за замовчуванням мають стати інакшими – кращими.

Тому, узагальнюючи, можна припустити, що саме такими є ключові зміни, які мають статися у процесі реалізації всіх вироблених візій майбутнього на всіх розглянутих вище рівнях.

Як же змінювати цінності, переконання й установки у самих себе, у членів своїх груп, у членів політичних організацій, у громадян країни і, зрештою, у всього людства? У якій послідовності? З чого почати? А головне – як не нашкодити, по-більшовицькому реалізуючи сумнівні соціальні експерименти?

На ці питання повинна дати відповідь обрана або запропонована візіонерами (розробниками бачення майбутнього) концепція здійснення соціальних змін. Вона має включати виділення етапів здійснення пропонованих змін, логічну послідовність їхньої реалізації, зрозумілі, очевидні та хоча б частково перевірені механізми реалізації змін на кожному з етапів, а також визначення суб’єкта, який ініціюватиме й реалізовуватиме соціальні зміни, і порядок його трансформації у процесі такої діяльності.

Таким чином, необхідною умовою реалізації будь-якого бачення майбутнього є правильний вибір концепції здійснення соціальних змін тими, хто його сформував.

Це дозволяє виділити дві групи візіонерів. Візіонери першої групи представляють своє бачення майбутнього у вигляді розгалуженої мережі сценаріїв, вказуючи тенденції й умови зміни шляху розвитку на кожній з розвилок цієї мережі. До цієї групи, як правило, належать різноманітні громадські, експертні та наукові спільноти. Визначивши найбільш ймовірні сценарії, вони не беруть на себе жодної відповідальності за реалізацію найкращого з них чи уникнення найгіршого. А тому зазвичай не пропонують концепції здійснення соціальних змін і не визначають суб’єкта, який би мав їх здійснити. Вони просто інформують широкий загал або лише замовників про результати своєї роботи, які, безумовно, варті уваги і є дуже корисними.

Візіонери другої групи формують власне бачення майбутнього і беруть на себе політичну відповідальність за його реалізацію. Критеріями приналежності до цієї групи візіонерів є наявність трьох взаємозв’язаних компонентів: (1) бачення майбутнього із мережею сценаріїв його реалізації, (2) вироблена концепція здійснення соціальних змін з метою реалізації сформованого бачення майбутнього за найкращими сценаріями, яка включає визначення суб’єкта змін і (3) розроблена на основі концепції стратегія реалізації цих сценаріїв з її деталізацією у вигляді дерева цілей.

Візіонерами другої групи, очевидно, мали би бути політичні партії, що згідно з Конституцією і законодавством змагаються за владу і мали би справляти її після перемоги на виборах з метою реалізації власної партійної програми, яка й мала би включати всі згадані вище компоненти. Саме ці організації мали би виробляти і втілювати власне бачення майбутнього, коригуючи його у процесі своєї діяльності, а також брати на себе політичну відповідальність за її результат. Для цього вони мали би стати здатними отримувати і вчасно опрацьовувати необхідний обсяг інформації із зовнішнього та внутрішнього середовищ – і на його основі виробляти й реалізовувати компетентні та взаємозв’язані в усіх секторах і на усіх рівнях суспільної життєдіяльності рішення у рамках задекларованих у програмних документах цілей, принципів та цінностей.

Тут слід додати, що будь-яка організована велика група людей – незалежно від того, як вона себе називає і як себе позиціонує, – яка хоче змінити світ навколо, є за своєю суттю політичною партією зі всіма притаманними їй внутрішніми соціально-психологічними процесами і закономірностями. Не впорядкований нічим перебіг останніх приведе цю групу до того ж результату, який досягнули понад 360 зареєстрованих українських політичних партій.

Таким чином ми визначили суб’єкта, який мав би реалізувати соціальні зміни згідно з обраною або розробленою ним самим концепцією, – політичну партію, яка ініціюватиме й здійснюватиме ці зміни, трансформуючись певним чином у процесі своєї діяльності. Чи зможуть стати такими суб’єктами чинні українські політичні партії, яких зареєстровано вже понад 360? Ми вважаємо це питання риторичним – якби вони могли, то вже би стали.

Займаючись дослідженням політичних партій впродовж майже 15 років, ми виробили і спиралися на гіпотезу, згідно з якою на початку таким суб’єктом зможе стати організована лідерами-політиками ініціативна група, яка виробить власне початкове, а тому дуже загальне, бачення майбутнього і захоче його реалізувати, трансформувавшись у політичну партію нового покоління із набором якостей, необхідних у складному і турбулентному зовнішньому середовищі – сучасному суспільстві.

Розглянемо детальніше сформовану нами концепцію здійснення соціальних змін на всіх перелічених вище рівнях, яка включає визначення етапів цих змін і послідовність їхньої реалізації. Концепцію, з якої ми виходили, розробляючи організаційний дизайн політичних партій нового покоління [1] як суб’єктів здійснення соціальних змін.

Насамперед звернемося до визначеного соціальною психологією поняття референтної групи, а також двох різних підходів цієї ж дисципліни, що встановлюють основні фактори поведінкового вибору людей.

Отже, в наш час поняття «референтна група» використовується і як група, яка протистоїть групі членства, і як група, яка виникає всередині групи членства. У своєму другому варіанті референтна група визначається як значуще коло спілкування. Іншими словами, референтна група у цьому розуміння – це коло осіб, що вибрані зі складу реальної групи як особливо значущі для людини. Розглядають два різновиди референтних груп: реальні та умовні (уявні). Основними функціями референтної групи є порівняльна і нормативна. Отже, індивід має можливість співвідносити свої думки і поведінку з прийнятими у групі, а також оцінювати їх з точки зору відповідності груповим нормам і цінностям. Інакше кажучи, референтна група виступає джерелом норм поведінки, соціальних установок і цінностей – та одночасно еталоном, за допомогою якого індивід може оцінити себе й інших. Виходячи з цих міркувань, референтну групу можна визначити як реальне чи уявне об’єднання, з яким індивід себе співвідносить як з еталоном і на норми, цінності та оцінки якого орієнтується у своїй поведінці. Залежно від реальних видів стосунків, у кожного індивіда зазвичай є декілька референтних груп [2].

Очевидно, що організована політична еліта, яка здобула й утримує владу, залежно від своєї успішності завжди буде референтною групою для загалу – джерелом його норм поведінки, соціальних установок і цінностей. Більше того, до ціннісних функцій політичної еліти належать: формування цінностей, що об’єднують суспільство, визначення ієрархії цінностей, формування ідеології та світогляду, національної ідеї суспільства, реалізація цінностей у політичному житті [3].

Іншими словами, група, ставши референтною, стає спроможною поширювати назовні свою внутрішню етику, що дозволила їй досягнути успіху.

Водночас соціальна психологія включає два підходи, що визначають основні фактори поведінкового вибору людей. Диспозиційний підхід розглядає у якості таких факторів диспозиції наші цінності, переконання, установки. Ситуаційний підхід розглядає у якості таких факторів ситуації взаємодії, у яких ми перебуваємо у кожному конкретному випадку, та їхні контексти. Так, автори роботи [4] визначили і детально проаналізували три основні принципи соціальної психології: сильного детермінуючого впливу на поведінку людини безпосередньої соціальної ситуації; впливу на поведінку суб'єктивної інтерпретації; залежності поведінки від стану індивідуальної психіки та соціальної групи як напружених систем. Вони, на думку цих авторів, є основою сучасної соціальної психології. При цьому автори відзначають, що ситуаціонізм у соціальній психології має риси подібності з ситуаціонізмом у традиції біхевіоризму. Однак шляхи соціальної психології та біхевіоризму розійшлися саме через розв'язання проблеми суб'єктивної інтерпретації.

Об’єднуючи ці два підходи, вважатимемо, що поведінковий вибір людей визначають як ситуації взаємодії, у яких вони перебувають, так і цінності, переконання й установки, джерелом яких для людей є референтні групи – як зовнішні, особливо владні, так і внутрішні підгрупи лідерів у групах членства, зокрема у політичних організаціях.

Водночас з точки зору соціальної психології в результаті перебігу групової динаміки розвиток групи відбувається як проходження нею універсальної послідовності низки стадій: утворення групи, її розподіл на підгрупи, конфронтації, встановлення норм, співробітництва і розпаду. При цьому лідери, що визначилися на стадії конфлікту, безпосередньо створюють та запроваджують норми і правила взаємодії, а також визначають і встановлюють цінності групи. В той же час Г. Морган у роботі [5] зазначає, що управляючи смислом та тлумаченням ситуацій, лідери практикують владу символів, яка здійснює значний вплив на те, як люди сприймають реальність, а отже на їхню поведінку. На думку автора, лідери від природи наділені даром створювати смисли.

Спираючись на ці засновки, ми виділили у пропонованій концепції здійснення соціальних змін чотири етапи і шість рівнів змін. На кожному рівні ми визначили (1) суб’єкт, який запроваджує зміни, (2) об’єкт, що змінюється, (3) механізм реалізації змін, (4) зміни, які цей механізм безпосередньо спричинить, та (5) очікуваний результат їхнього запровадження.

У відповідності до сформованої нами концепції, на першому етапі започаткування змін відбувається на рівні політичної партії (таблиця 1). Суб’єктом змін у цьому випадку є ініціатори її створення – лідери-політики, які домовилися разом зіграти у гру з позитивною сумою на противагу традиційній для організацій такого типу грі з нульовою сумою [6]. Відповідно, об’єктом змін є політична партія, яку вони створюють та розгортають.

Механізмом реалізації змін на цьому етапі є управління ситуаціями взаємодії членів партії та їхніх груп знеособленим порядком їхньої колективної діяльності, що лежить в основі змінної організаційної структури. Власне лідери-політики політичних партій нового покоління (партій зі змінною структурою – динамічною мережею) вичерпно визначають цей порядок і, відповідно, організаційну структуру, обравши наступні рекомендовані нами чотири інваріанти партійного будівництва: еволюціонуючу або адаптивну партійну ідеологію, суб’єкта організації – велику групу, що здатна до чисельного зростання, методологію діяльності – стратегічне управління, методику колективної діяльності в динамічній мережі [1]. Зазначимо, що Г. Мінцберґ визначає організаційну структуру як просту сукупність способів, якими процес колективної діяльності спочатку поділяється на окремі робочі завдання, а потім досягається координація дій з вирішення цих завдань [7]. Цю сукупність способів і координацію дій у першому наближенні й можна розглядати як порядок колективної діяльності членів різнорівневих партійних підрозділів.

Внаслідок дії цього механізму сформується і стабілізується реальний, певним чином структурований колективний суб’єкт організації – велика група членів партії і запрошених нечленів, яка здатна чисельно зростати і у якій не діє закон олігархізації Міхельса.

Це, своєю чергою, зумовить виникнення нових зовнішніх (емерджентних) якостей партії, які забезпечать зростання її ефективності та результативності в поточних умовах зовнішнього і внутрішнього середовищ, що зробить її спроможною здобути на виборах владу і стати референтною групою для власного суспільства. Групою, що здатна поширювати назовні свою внутрішню етику, ставши джерелом норм поведінки, соціальних установок і цінностей, та одночасно еталоном, за допомогою якого індивід може оцінити себе й інших.

У той же час на груповому рівні першого етапу, де суб’єктом управління виступає партія, а об’єктом – малі й великі групи членів різнорівневих партійних підрозділів, відбувається управління груповою динамікою запровадженим ініціаторами створення цієї організації порядком колективної діяльності членів партії. Таким чином, механізмом реалізації змін на цьому рівні першого етапу є цілеспрямована стабілізація процесу розвитку малих і великих груп на передконфліктній стадії – стадії утворення підгруп, що зумовить зупинку процесу ескалації міжособистісних та міжгрупових конфліктів у процесі взаємодії членів партії та їхніх груп. Це, своєю чергою, призведе до зсуву конкурентної взаємодії членів партії до кооперації й унеможливить її зсуву до конфронтації у процесі партійної діяльності. Власне цей зсув і зумовить зупинку дії закону олігархізації Міхельса, що полягає у концентрації влади в руках партійної верхівки, на рівні партії.

У той же час у кожного представника партії, що буде делегованим нею в органи державної та місцевої влади, з’явиться власна партійна група, у якій він буде вислуханим, почутим і оціненим, участь у роботі якої він високо цінуватиме, на яку зможе опертися і приналежність до якої стане настільки важливою для нього, що утримуватиме від корупційних спокус, які безперервно виникають під час перебування на керівній посаді.

Протягом минулих років було проведено понад 170 заходів [8] у різних середовищах із різною кількістю учасників на різну тематику із використанням базової складової згаданого вище порядку колективної діяльності – методики колективної діяльності великих груп людей у динамічній мережі. У всіх випадках вона довела свою здатність надійно блокувати ескалацію міжособистісних та міжгрупових конфліктів та забезпечила отримання обговореного й узгодженого усіма учасниками результату.

На особистісному рівні першого етапу суб’єктом управління також залишиться партія, а його об’єктом – кожний її член. Механізмом реалізації змін стане вплив на поведінку кожного члена партії (1) норм, принципів і цінностей, які обрали ініціатори створення цієї організації – лідери-політики, і з якими погодилися всі інші члени при вступі в організацію, (диспозиційний підхід соціальної психології) і (2) ситуацій взаємодії та їхніх контекстів, що безперервно відтворюються обраним цими ж ініціаторами порядком колективної діяльності членів партії у складі різнорівневих партійних підрозділів (ситуаційний підхід соціальної психології).

Це змінить організаційну поведінку кожного члена партії, що, своєю чергою, зумовить формування і закріплення запроваджених лідерами-політиками нових норм і цінностей у психіці цих членів у процесі тривалого і безперервного відтворення передбачених порядком колективної діяльності організаційних практик.

Таким чином, критеріями завершення першого етапу пропонованої нами концепції здійснення соціальних змін стане (1) набутий партією статус референтної групи, (2) безконфліктна колективна діяльність її членів та їхніх груп з вироблення, обговорення, узгодження, прийняття і реалізації рішень різнорівневих партійних підрозділів і (3) сформовані й закріплені практикою нові норми і цінності у членів партії.

Далі, на другому етапі концепції здійснення соціальних змін на рівні країни суб’єктом управління виступає владна політична партія, а його об’єктом – громадяни країни. Під впливом організаційних практик і цінностей референтної групи (членів і лідерів такої партії) на широкий загал відбудеться достатньо інтенсивна зміна поведінки (організаційних практик) громадян та їхніх цінностей. Це зумовить зростання ефективності й результативності країни і, як наслідок, підвищення якості життя її громадян у поточних умовах зовнішнього і внутрішнього середовищ. При цьому партія як референтна група стане розподіленим у суспільстві його стратегічним суб’єктом.

На третьому етапі концепції здійснення соціальних змін на рівні людства суб’єктом управління стане країна із розподіленим у ній стратегічним суб’єктом – політичною партією, яка здобула владу на виборах, а об’єктом управління – громадяни і влада інших країн. Під впливом організаційних практик і цінностей референтної групи (успішної країни, її правління і громадян) на громадян і представників влади інших країн відбудеться зміна їхньої поведінки (організаційних практик) та цінностей. Це зумовить зростання ефективності й результативності людства і, як наслідок, підвищення якості життя усіх людей в поточних умовах зовнішнього і внутрішнього середовищ.

На четвертому етапі концепції здійснення соціальних змін на рівні біосфери суб’єктом управління стане усе людство, а об’єктом управління – середовище його існування. Вплив нових цінностей і організаційних практик людей на їхню взаємодію із середовищем свого існування зумовить зміну якостей біосфери, що, своєю чергою, спричинить виникнення сприятливих умов для розвитку і процвітання людства.

Представлена концепція не потребує детальної розробки бачення майбутнього на всіх рівнях відразу. Початковий суб’єкт змін – ініціативна група лідерів-політиків – має фокусуватися переважно на власній трансформації у поліструктурну політичну партію нового покоління, методологією діяльності якої є стратегічне управління зовнішнім і стратегічне самоуправління внутрішнім середовищами за методикою колективної діяльності в динамічній мережі, що включає циклічне вироблення детального бачення майбутнього та його коригування у процесі реалізації розробленого і циклічно обновлюваного стратегічного плану.

Гаслом запропонованої концепції може стати стара як світ стратегія еволюційного розвитку всіх біологічних організмів: «Ускладняйся!» – перенесена на соціальні організми – політичні партії. При цьому очевидно, що ускладнитися можна лише в один спосіб – ускладнюючи певним чином свою структуру. Для соціальних цілеспрямованих систем – політичних партій це означає ускладнення порядку колективної діяльності членів цих організацій та їхніх груп, а отже ускладнення їхньої організаційної структури.

Розглянута концепція здійснення соціальних змін – це гра в довгу. Її результати можна буде побачити й відчути не відразу – доведеться роками системно працювати задля їхньої появи. Вона не має жодного стосунку до кризового менеджменту, однак якщо не грати в довгу, то кризи стануть буденністю і не закінчуватимуться ніколи.

І насамкінець зазначимо, що одноосібно і безпосередньо ми не здатні змінити нічого з того, що нам не подобається у світі навколо нас, окрім якостей політичних партій, у які об’єднуємося з метою реалізації нашого спільного бачення майбутнього. Своєю чергою, нові якості цих організацій можуть виникнути лише внаслідок запровадження відповідного порядку колективної діяльності їхніх членів, який цілеспрямовано оберуть і власним вольовим зусиллям запровадять ініціатори їхнього створення.

Список використаної літератури:

1. Plakhtiy, Taras, Політичні партії нового покоління: теоретичні й технологічні засади діяльності, порядок створення і розгортання (New Generation Political Parties: Theoretical and Technological Principles of Their Activity, Procedure for Creation and Deployment) (February 22, 2022).

2. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.2: Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. – Чернівці: Книги – XXI, 2010. – 464 с.

3. Мандзій Л. С., Дащаківська О. Ю. Політична еліта: історія та теорія : Навчальний посібник. Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. – 365 с.

4. Ross, L. and Nisbett, R. (1991), The person and the situation: Perspectives of social psychology, McGraw-Hill, New York, USA.

5. Morgan, G. (1998). Images of Organization. Thousand Oaks, CA: Sage Publications.

6. Von Neumann, J. and Morgenstern, O. (1953), Theory of Games and Economic Behavior. 3rd Edition, Princeton University Press, Princeton, 1953.

7. Mintzberg, H. (1985). Structure in fives: Designing effective organizations. London: Prentice Hall International Book review, 345.

8. Плахтій Т. ДЕСЯТЬ РОКІВ З ДИНАМІЧНОЮ МЕРЕЖЕЮ: фото-/відео-історія 2010 – 2020. [Електронний ресурс] / Т. Плахтій // Динамічні мережі: Теорія та технологія : веб-сайт. – 16 червня 2021.