«Я не хочу, аби краса полонила мене, але хочу володіти нею», – писав Олександр Богомазов 1915 року до своєї дружини.
Роком раніше він завершив роботу над трактатом (хоча згодом продовжував робити доповнення) із викладом власних поглядів на природу живопису – «Живопис та елементи».
Одна із центральних його тем – рух, який пронизує творчий процес і втілюється у лініях, якими митець конструює творіння. Мистецька творчість, можна сказати, це вміння опанувати рухом й перетворити його у засіб впливу на відчуття.
У світі, де все є рухом, митець стає тим, хто уможливлює у безкінечній динамічності єдність різнобіжних складових. Мить, на яку вдається досягти цієї єдності, й слугує стимулом естетичного переживання.
Невідомо ким більше є митець – натурфілософом, інженером чи майстерним фокусником? У такій химерній єдності конструктивістської, сцієнтистської установок і майже космічного пориву – щось дуже давнє.
Для Спінози рух – це один із досяжних для людського осягнення атрибутів субстанції - сущого per se. Ця дивовижна суголосість бароковій філософії, можливо, була причиною, чому у 1920-х – час відновлення зацікавлень мистецтвом бароко в Україні, Богомазов лишався авторитетним художником попри свої досить ідолоборчі (як багатьом здавалося) нахили.
Національний художій музей у Києві представив публіці після трирічної реставрації твір центральної постаті вітчизняного авангарду першої третини ХХ століття «Пилярі» (1929). Разом із низкою світлин, графіки та робіт різних років виставка подовжено діятиме ще місяць. Особливо цікавими в експозиції є твори раннього періоду, де відчутні сильні впливи імпресіонізму, а також можна простежити, як через кубофутуризм автор дійшов власної мистецької доктрини.
Цю тенденцію, що її бачимо і в Богомазова, 1946 року окреслив Віктор Петров у «Засадах поетики» щодо літератури: перехід від мистецтва до техніки. А втім, Богомазов не був абсолютним деконструктивістом. Його прагнення володіти красою улягало таким же закономірностям, що й прагнення «володіння», скажімо, акціями: мати надійний метод, аби передбачати «курс». Для цього йому потрібна теорія, що уможливлює прогноз. Для цього він синтезує здобутки мистецтвознавства із психологією та фізологією.
Для Богомазова свідомість і воля – взаємнопроникні якості. Творчість – річ космічна, але не містична. Її можна прогнозувати, її можна поставити на чіткі рейки. Він шукає надійну конструкцію для них.
Але чи знаходить? Його творіння на тлі «пришвидшеної» індустріалізації, виглядало не підкоренням світу, а упокоренням йому.
Насправді, Богомазов помилявся. Красою не можна володіти, її можна лише створити. Поглянути на історію його поразки – варто. Вона повчальна.
18.07.2019