Оксана КАЛУЖНА, кандидат юридичних наук, спеціалізується у сфері судової експертизи та доказування
Кнопкодавство – одне з найактуальніших питань сучасного парламентаризму в Україні. Це явище з найрізноманітніших відеорепортажів ЗМІ засідань ВРУ не бачив хіба той, хто бачити цього не хотів. За пошуковим словом «кнопкодавство» в інтернеті можна знайти сотні красномовних відеодоказів під час голосувань, як і фото- чи відеодоказів майже порожньої зали парламенту за присутності двох-трьох десятків депутатів, коли табло висвітлювало достатню для кворуму реєстрацію (понад 226), що є банальним свідченням неперсональної реєстрації народних депутатів у залі парламенту.
Чи не найбільш викриваючим і навіть не курйозним, а трагічним прикладом є випадок смерті нардепа Д.Тимчука 19 червня 2019 р. від вогнепального поранення, коли на основі показань близького оточення про його перебування протягом останнього тижня перед смертю в депресивному стані і непокидання ним дому, прокуратура зосередилась головно на версії самогубства, а виявилося, що в день смерті Тимчук не прийшов на засідання Верховної Ради, хоча його картка спрацювала на реєстрації.
Немає сенсу вчергове згадувати всі багатоаспектні негативні соціальні наслідки кнопкодавства – аж до закріплення культури тотального правового нігілізму на найвищому державному рівні, яку непросто буде в майбутньому подолати. Правові наслідки кнопкодавства – визнання прийнятих із порушенням процедури голосувань законів КСУ неконституційними, а також судова практика, включно з ЄСПЛ, оскільки процедура голосувань ВРУ щодо призначень/звільнень на різні посади прирівнюється до діяльності «суду, встановленого законом» («Волков проти України»).
Кримінально-правові механізми запобігання кнопкодавству
11 липня 2019 р. радник Президента України, представник Президента у Верховній Раді, №2 у виборчому списку політичної партії «Слуга народу» Р.Стефанчук окреслив першочергові питання початку роботи ВРУ майбутнього ІХ скликання. Серед стартових завдань – прийняття законодавства, що забезпечуватиме особисте голосування.
Як відомо, 21 червня 2019 р. Президент України В.Зеленський вніс до ВРУ законопроект щодо забезпечення особистого голосування народними депутатами, зареєстрований за №10394 21.06.2019 р. «Проектом закону пропонується встановити кримінальну відповідальність за здійснення народним депутатом України будь-яким способом голосування у ВРУ та/або її органах замість іншого народного депутата України (неособисте голосування). Таке діяння каратиметься штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
9 липня 2019 р. позафракційний депутат Ю.Левченко зареєстрував альтернативний проект закону про внесення змін до КК України (щодо встановлення кримінальної відповідальності за порушення порядку голосування на пленарних засіданнях ВРУ, АРК та місцевих рад (№10394-2) . Законопроектом пропонується доповнити КК України статтею 351-3 «Порушення порядку голосування на пленарному засіданні Верховної Ради України» та 351-4 «Порушення порядку голосування на пленарному засіданні депутатів ВР АРК Крим та депутатів місцевої ради», якими передбачено кримінальну відповідальність за голосування за допомогою електронної системи народним депутатом України на пленарному засіданні ВРУ за іншого народного депутата України (від 5 до 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 2 до 5 років) та за надання народним депутатом України персональної картки для голосування іншій особі, яка здійснила голосування цією карткою за допомогою електронної системи на пленарному засіданні ВРУ (від 5 до 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 2 до 5 років).
До слова, у парламенті вже реєстрували законопроекти, які передбачали відповідальність за неособисте голосування. Зокрема, у червні 2015 р. депутати підтримали у першому читанні законопроект, який передбачає відповідальність за неособисте голосування позбавленням права брати участь у засіданнях парламенту, втратою керівних посад у комітетах чи невключенням до офіційних парламентських делегацій.
У червні 2018 р. законопроект про кримінальну відповідальність за «кнопкодавство» вніс до Ради депутат Л.Ємець, та він залишився нерозглянутим.
Кримінально-правові механізми запобігання кнопкодавству не слід відкидати, оскільки етичні гальма не спрацьовували, але вони не єдино можливі і їх варто впроваджувати в комплексі з технічними запобіжниками неособистому голосуванню. Так, Р.Стефанчук у своїх інтерв’ю не раз згадував про впровадження сенсорного голосування, хоч й не конкретизував, що має під ним на увазі.
Що відомо про сенсорне голосування? Або міфи і факти про сенсорну кнопку.
На днях Голова ВРУ А.Парубій заявив, що розраховує на запуск сенсорних кнопок для голосування, встановлених ще в 2008 році, до чергової сесії і дав доручення апарату розглянути можливість введення сенсорної кнопки. За його словами, фахівцям потрібно кілька тижнів на перепрограмування, і він сподівається, що «наступна каденція парламенту буде працювати з сенсорною кнопкою, якщо система буде працюватиме якісно».
Чим є «сенсорна кнопка»? І чому її не використовували з 2008 р. (11 років!)?
Встановлена ще у 2008 р. сенсорна кнопка не є біометричною – принцип її роботи в тому, що її необхідно утримувати натиснутою протягом усього часу, відведеного на голосування, що й унеможливлює пересування по залу й голосування за інших депутатів. Депутат натискає сенсорну кнопку і тримає її увесь час, поки йде голосування, а другою рукою обирає для волевиявлення "За", "Проти", "Утримався", і повинен тримати її до закінчення голосування. Таким чином у депутата під час голосування зайняті дві руки, і він позбавлений фізичної змоги не лише бігати від одного кінця залу до іншого, а й голосувати за сусіда. Сенсорна кнопка системи Рада-3 реагує тільки на людський палець, її неможливо ввести в оману стільниковим телефоном чи будь-яким іншим предметом.
За словами директора Інституту проблем математичних машин і систем, розробника системи «Рада»* Анатолія Морозова, система «Рада-3» розроблена і встановлена 2002 року і залі засідань, а сенсорна кнопка є лише невеликим доробком до вже системи, яка вже працювала… «За час, поки існує система "Рада", депутати увесь час шукають шляхи боротьби із цією системою – як зробити так, щоб її можна було обдурити», – каже Анатолій Морозов.
На момент початку роботи ВРУ VII скликання в грудні 2012 р., за словами депутата О.Сиротюка, «сенсорна кнопка готова до роботи», але вона не регламентована документами ВРУ і потребує прийняття постанови про запуск системи «Рада-3».
Однак за час роботи ВРУ ні VII, ні VIIІ скликань сенсорна кнопка так і не запрацювала. Тож більшою мірою підтверджується правдивість слів А.Морозова, що парламентарі весь час шукали способи боротьби з системою «Рада», з оголяду на політичну волю і причини, які за різних коаліцій політичних сил завжди залишалися стабільно однаковими. Особливо красномовно підтверджують цей висновок різноманітні заяви, підозри й звинувачення.
Зокрема, в 2011 р. Морозов запевняв парламентарів і суспільство, що «сенсорна кнопка системи "Рада-3" абсолютно безпечна для життя і здоров’я народних обранців», «перш ніж допустити депутата до цієї кнопки, всі служби, які пов’язані із захистом людини, її перевірили… І тільки після цього ми передаємо систему до праці. Нічого шкідливого сенсор не дає. І всі ці балачки у першу чергу покликані зробити так, щоб система не використовувалася в роботі».
У квітні 2015 спікер ВРУ В.Гройсман заявляв, що «для встановлення в парламенті сенсорної кнопки потрібні дуже великі ресурси, яких у цей час немає; найголовніше, що сенсорна кнопка навряд чи вирішить питання неперсонального голосування».
Нам – суспільству – треба навчитися відрізняти правду від відмовок і спекуляцій на тему міфічної «сенсорної кнопки», бо об'єктивні уявлення є запорукою адекватності сприйняття нами заяв, виправдань і намірів політиків, та й в цілому наше майбутнє залежить від того, чому ми більше піддаватимемось при інтерпретації дійсності – фактам чи їхнім поясненням.
Тож заяви А.Парубія про можливість запуску сенсорної кнопки «в разі, якщо система працюватиме якісно», не є новаторськими, а радше поповнюють серію пояснень, чому вона не працює й надалі не працюватиме, якщо й на цей раз не стане політичної волі.
У підсумку, ініціатива партії «Слуга народу» щодо впровадження кримінально-правового та технічного механізмів персонального голосування дуже похвальна, але й її слід сприймати спокійно і прагматично, адже українське суспільство знає не одну «вічну» передвиборчу обіцянку, тож основне – аби вона не поповнила цей список.
Чи запобігає неособистому голосуванню ID-картка депутата?
В жовтні 2018 р. апарат ВРУ оголосив тендер на обладнання робочого місця депутата, яке мало включати модуль з кнопками для голосування, модуль безконтактного зчитування ID-картки, кольорового сенсорного екрана з діагоналлю від 10 до 12 з можливістю голосування з нього, всіх видів запису виступу, мікрофона, гучномовця, пристрою для синхронного перекладу, модуля підзарядки всіх типів персональних мобільних пристроїв та електронної таблички з ПІП депутата. Під час проектування мали бути враховані такі сервіси, як візуальний контроль перебування депутата на робочому місці за допомогою відеоспостереження, а також забезпечення функції персонального голосування з використанням ІD-картки.
Не озвучувався принцип роботи персональної ІD-картки депутата, за винятком безконтактного її зчитування модулем робочого місця депутата. Загалом, ІD-картка – це документ для посвідчення особи депутата та його персоніфікації (розпізнавання) електронною системою. ІD-картка а) крім вербальних даних про особу включає ще будь-який з біометричних показників – оцифроване зображення обличчя або підпис, відбиток пальця та б) є подвійним носієм інформації – візуальним і електронним: може зчитуватись електронними програмами ідентифікації у рамках систем електронного урядування.
Однак принцип роботи ІD-картки в системі «Рада» при реєстрації депутата та його голосуванні такий самий, як і звичайної реєстраційної картки. Тож складно спрогнозувати, за рахунок чого використання ІD-карток мало б запобігати неособистому голосуванню. ІD-картка депутата – це модерний документ у дусі часу. А тому її впровадження у ВРУ є хорошим медійним приводом для навіювання суспільству думки про осучаснення технологій у парламенті, натомість у превенції кнопкодавства ефективність ІD-картки сумнівна. Безумовно, ID-картку складніше підробити (виготовити її копію), але, як вбачається з досвіду, проблема кнопкодавства не коренилась у викраденні у депутатів реєстраційних карток і голосування замість них поза їхньою волею. Навпаки, депутати добровільно передавали реєстраційні картки колегам по фракції для голосування за «потрібні» закони – тож точнісінько так само можуть використовуватись і ID-картки.
Перспективи забезпечення особистого голосування технічними засобами на основі біометрії.
У різних ЗМІ поширюється інформація, немов у майбутній ВРУ ІХ скликання голосування буде на основі технологій дактилоскопії (дактилоскопія – підгалузь криміналістичної техніки, що досліджує папілярні візерунки пальців рук і ніг людини з метою її ідентифікації, один із методів біометричної ідентифікації людини). Причому значна частина українців не має в цьому сумнівів. Очевидно, тому, що дактилоскопічна ідентифікація сьогодні є поширеним і звичним явищем у різних сферах життя (візовий, паспортний контроль, запуск двигуна авто, аутентифікація співробітників певних секторів чи обладнання з обмеженим доступом, розблокування гаджетів) й не видається чимось особливим, екстраординарним, надвартісним чи неможливим.
Чи є інформаційні підстави для таких інтерпретацій формату голосувань – чи це плід фантазій?
У 2015 на сайті ВРУ було зареєстровано петицію, у якій пропонувалося боротися з кнопкодавством запровадженням електронної сенсорної системи голосування з відбитком пальця або іншою надійною функцією ідентифікації. Однак процес не зрушив з місця, як завжди, «через необхідність вирішення низки питань юридичного, матеріально-технічного та фінансового характеру».
Сьогодні з-поміж партій лише «Голос» у передвиборчій програмі декларує намір впровадити електронну сенсорну систему голосування за відбитком пальця чи іншою надійною ознакою ідентифікації.
Іншої офіційної інформації і будь-яких публічно висловлених намірів політиків обладнати модуль для голосування кнопкою на основі дактилоскопічного зчитування відбитку пальця руки депутата нема.
Отже, біометричне голосування – це лише наміри однієї з партій. Все ж розглянемо шанси біометричних технологій подолати кнопкодавство (біометричний контроль на кнопках персонального модуля для голосування відбитку пальця або вмикання модуля для голосування тільки синхронно з розпізнаванням сенсорним екраном обличчя чи сітківки ока тощо).
Ще в 2011 р., коментуючи питання, чому голосування в системі «Рада-3» не прив’язане до відбитків пальців конкретного народного депутата, А.Морозов відповів: «У нас немає закону, щоб використовувати дактилоскопію у Верховній Раді. А по-друге, досить просто підробити відбиток пальця».
Перша теза А.Морозова дискусійна, оскільки технологія голосування лише технічно супроводжує процес волевиявлення депутата, не впливаючи на нього, а тому не потребує регламентації на рівні закону (у регламенті ВРУ). Постанови ВРУ про запуск системи «Рада» з відповідним принципом роботи цілком достатньо. Натомість теза про нескладність підробки відбитків пальців доволі підставна. Дактилоскопічна ідентифікація ґрунтується на індивідуальній неповторності папілярних візерунків на нігтьових фалангах пальців рук людини (співвідношення 1: 64 000 000 000, тобто шанс зустріти два однакові відбитки – один на 64 млрд, а для народження двох осіб з однаковими узорами повинно пройти не менш як 4,5 століть) – це та причина, що порівняно відтіснила інші методи виявлення й ідентифікації злочинців. Однак відбитки пальців рук використовують і зловмисники як засоби вчинення злочинів для злому електронних сканерів або датчиків біометрії для проникнення у приміщення або як підробку (підкидання) відбитків пальців для навмисного заплутування слідства і підставлення випадкових або конкретних осіб. Криміналістам добре відомі приклади фальшування відбитків пальців.
Так, у 2011 році на щорічних зборах учасників німецького співтовариства хакерів Chaos Computer Club (CCC) в Гамбурзі (Німеччина) була представлена технологія, яка потенційно ставить під загрозу системи безпеки, що використовують для ідентифікації особи відбитки пальців. Хакери змогли відтворити відбиток великого пальця міністра оборони Німеччини Урсули фон дер Лаєн. Для цього була використана збільшена фотографія пальця (зроблена під час однієї з прес-конференцій за допомогою довгофокусної оптики) і ще кілька знімків з різних кутів. У процесі відтворення відбитка застосовувалося програмне забезпечення VeriFinger, доступне на комерційному ринку.
За даними The Guardian, вчені університету Нью-Йорка навчили технологію DeepMasterPrints імітувати відбитки пальців для злому систем біометрії. На першому етапі експерименту вдалося успішно використати кожний п’ятий згенерований відбиток пальця.
Цукоу Мацумото з Національного університету Йокогама у галузі криптографії займався дослідженням сприйняття різними охоронними сканерами відбитків пальців на можливість зламу з використанням підроблених пальців з силікону і желатину. Йшлося про злам базових технологій дактилоскопічної ідентифікації, у яких додатково не підключаються системи, які вимірюють електропровідність шкіри. Студенти професора робили знімки відбитків пальців, роздруковували їх на прозорому папері і проектували методом фотолітографії на світлочутливу мідь, потім витравлювали кислотою і заливали желатином. Незважаючи на очевидну простоту технологій, кількість вдалих спроб обману варіювалася від 76 до 100%. Такі методи підміни відбитків пальців для обману електронних сканерів та датчиків біометрії доступні широкому колу людей як в матеріальному, так і у виробничому аспекті.
До подібних висновків дійшли й співробітники європейського дослідницького проекту «Табула раса» в Швейцарії. Їхні тести також показали, що більшість систем, які зчитують відбитки пальців, не зможуть відрізнити штучний палець із матеріалу, який можна купити у супермаркеті, від справжнього. Відтворити відбитки пальців, попередньо знявши їх, на штучному пальці можна за кілька хвилин за допомогою клейкої стрічки, сканера та пластиліну. За висновком співробітників наукової лабораторії UNICA PRA, найефективніший спосіб навчити систему відрізняти штучні пальці від справжніх — це «познайомити» її з текстурою шкіри людини, коли точного візерунку відбитку недостатньо, аби отримати доступ, тому вони пропонують підключити до ідентифікації ще і так звану «живучість».
Закономірність вдосконалення систем ідентифікації людини в усі історичні епохи, включаючи й епоху біометрії, незмінна – це безупинне змагання наввипередки між розробниками (дослідниками) технологій і шахраями. Шахраї знаходять у них нові прогалини, розробники тестують вразливість і пропонують щоразу досконаліші системи захисту.
Глобально це означає, що суспільна небезпека фальсифікацій відбитків пальців є очевидною. А в контексті кнопкодавства небезпека зловживань виглядає неприпустимою і вкрай малоймовірною, особливо взявши до уваги відеозйомку в залі ВРУ. Інакше слід допускати ймовірність, що депутати ходитимуть по залу ВРУ з в’язкою штучних пальців для голосування замість колег і не цуратимуться пальцедавити під відеокамери. Хоча, з іншого боку, досі депутати не особливо зважали на етику робити це в звичний спосіб, тож за гіпотетичного впровадження дактилоскопічного голосування кнопкодавство може набути лише ганебнішої й цинічної видозміни. Однак, судячи з того, що депутати, які в минулому кнопкодавили, зараз перебувать у прохідних частинах деяких рейтингових партій, кнопкодавство не засуджує не тільки партія і її з’їзд, на якому формувались списки, а й самі громадяни, які вважають кнопкодавство допустимим у відстоюванні парламентарями їхніх законних прав та інтересів. Цей оксиморон свідчить про те, що не можна виключати будь-якого розвитку подій, і «пальцедавства» також, а тому в доповнення до будь-якого біометричного методу голосування все ж потрібна кримінально-правова превенція.
Думаю, у ході даного екскурсу нескладно дійти висновку, що застосування в системі «Рада» сучасних технологій біометрії є можливим, але також вразливим, в силу чого кидатиме нові виклики добропорядності депутатського корпусу й тим самим провокуватиме нові курйозні приклади неособистого голосування, які смакуватиме і котрими обурюватиметься суспільство.
Водночас для забезпечення мети власне особистого голосування достатньо сенсорної кнопки, якою обладнана система «Рада-3». Слова «ефектний» і «ефективний» подібні за звучанням, але різні за змістом – біометричні технології будуть ефектними (а то й епатажними) для ЗМІ, суспільства, але їхня ефективність буде не вища за звичайну сенсорну кнопку, а тому це крок витратніший і навряд чи виправданий. Тож маємо один із випадків, коли спрацьовує принцип «все геніальне – просте».
P.S.
Отож, чи може кнопкодавство мати варіації? – Вище змодельовано технічну прогностику, але це негативне явище може трансформуватись і в соціальній площині.
Так, в новому парламенті ми побачимо чимало спортсменів, барменів, фотографів, журналістів і блогерів, що нераз публічно заявляти, що нічого в політиці не тямлять, але їх запросили у списки чи на мажоритарні округи лідери тих чи інших рейтингових партій, тож вони вирішили скористатись нагодою і все ж піти в політику «робити зміни». Насправді в професіях майбутніх парламентарів нічого поганого нема. Нюанс лише в тому, чи виявляли ці люди впродовж життя громадянську позицію і активність стосовно будь-яких проблемних питань життя українського суспільства і держави? Чи є вони політично сформованими особистостями з певним стержнем переконань? Чи мають вони навик законопроектної роботи? Чи мають взагалі уявлення як функціонує механізм правого регулювання?
Як би не хотілось дійсність приймати, треба усвідомлювати: значна частка людей з негативними відповідями на поставлені питання стане парламентарями завдяки бренду партії. Вони справно відвідуватимуть засідання Ради, при прийнятті рішень орієнтуватимуться на керівництво й інтелектуальний центр фракції, але навряд чи самі в нього ввійдуть і чи матимуть таке бажання й потенціал. Тож такі люди просто тиснутимуть на кнопку…
18.07.2019