Публічна перепалка між Президентом Володимиром Зеленським і міністром закордонних справ Павлом Клімкіним мимовільно викрила русло в переговорному процесі між Києвом та Москвою, практикованому Зеленським. Як виявилося, новенькому Президентові вдалося налагодити самобутній контакт із російським керівництвом, котрий, з одного боку, оминав офіційне МЗС, а з іншого боку, встановився без посередництва Віктора Медведчука.
Зеленський, покладаючись на розвиток діалогу з Росією, був переконаний, що йому вдалося зрушити з місця мертвий камінь, який був не до снаги його попереднику. Він вважав, що успіх уже дуже близько. На кількох зустрічах off the records Президент казав: звільнення українських моряків – це справа лічених тижнів.
У четвер Павло Клімкін розвіяв ці ілюзії: насправді Зеленського ведуть до пастки. Погоджуючись на звільнення моряків, Президент міг зруйнувати багаторічну працю українських дипломатів і правників із протидії російській агресії та притягнення Москви до відповідальності за агресію в Україні. І визнати правоту юридичних конструкцій Росії.
Сварка на високих нотах
Увесь тиждень від Володимира Зеленського чекали публічного звернення. Очікувалося, що Президент вийде на преспойнт і виступить з офіційною заявою щодо повернення російської делегації в Парламентську асамблею Ради Європи. Зеленський таки скликав брифінг, але присвятив його іншій темі – діям міністра закордонних справ Павла Клімкіна.
Напередодні МЗС надіслало до Росії дипломатичну ноту протесту через невиконання Москвою наказу Міжнародного трибуналу ООН з морського права про звільнення 24 військовополонених моряків та трьох суден ВМС України. Граничний термін для звільнення військовиків минув 25 червня.
На думку Зеленського, Клімкін проявив самодіяльність і зневажив Президента як найвищу особу в державі, відповідальну за зовнішню політику. Сама ж нота, як вважає Зеленський, поставила під загрозу перспективу звільнення українських моряків.
«Я як Президент України дізнаюсь інформацію про наші міжнародні кроки з Інтернету… Я, Президент України, нагадую усім, особливо пану Клімкіну, – я в очі не бачив нашої відповіді на ноту РФ», – обурився голова держави.
Радники доповіли Зеленському, що «такі дії [МЗС України] можуть поставити під загрозу повернення наших моряків».
У публічному коментарі, опублікованому Міністерством закордонних справ України напередодні, був заклик до Росії виконати припис Морського трибуналу негайно і без інших умов. Офіційний Київ розголосив одну з вимог Москви – РФ вимагала визнати провину моряків і надати гарантії продовження кримінальної справи.
«25 червня МЗС України отримало ноту міністерства закордонних справ Російської Федерації, у якій міститься цинічна пропозиція щодо надання українською стороною письмових гарантій участі України у продовженні кримінального переслідування українських моряків відповідно до російського законодавства. Вважаємо цю пропозицію Росії неприйнятною та такою, що загострює спір між Україною та Росією стосовно імунітетів військових кораблів», – ішлося в коментарі МЗС.
У відповідь на ескападу Володимира Зеленського міністр закордонних справ опублікував фотокопії обидвох нот, котрими обмінялися Україна та Росія.
У ноті російського МЗС, розкритій Клімкіним, ішлося: Москва чекає від Києва гарантій, що українські моряки продовжать брати участь у процесі. Механізм начебто передбачав звільнення моряків іще до того, як їм оголосять вироки.
«Українській стороні пропонується надати згідно з кримінально-процесуальним законодавством Російської Федерації письмові гарантії участі кожного з 24 українського моряків після їхнього звільнення з-під варти в попередньому і судовому слідстві, – ішлося в ноті російського МЗС (при цьому російські дипломати не уточнювали, чи цей судовий процес мав би відбуватися у РФ, а чи Україна сама мусіла би заопікуватися слідчими діями, – Z), – а також письмові гарантії збереженості речових доказів – військово-морських кораблів "Бердянськ", "Нікополь" і "Яни Капу", після їхньої передачі на відповідальне збереження української сторони до винесення судового рішення».
Різка реакція Володимира Зеленського і його роздратований виступ у відповідь на відмову Клімкіна свідчать про те, що насправді між двома столицями точилося не рутинне дипломатичне листування, як це могло видатися відвідувачам офіційної інтернет-сторінки МЗС України, а щось глибинніше. Власне Президент сприймав запропонований Москвою сценарій як реальний механізм звільнення військовополонених. Саме тому Зеленський потрактував позицію МЗС як загрозу власним автономним домовленостям із Москвою. Домовленостям, які не були безпечними.
Президент «попався»
Міністр закордонних справ України Павло Клімкін у своїй заяві підтвердив власну позицію, а спалах дискусії назвав «емоціями». На думку голови зовнішньополітичного відомства, Росія заготувала Україні «досить примітивну» пастку з прихованими мотивами.
«Хоча чому "прихованими"? Росія і не приховує, що не хоче виконувати рішення Міжнародного трибуналу з морського права. Замість цього вона: а) вимагає від нас визнати, що наші моряки могли вчинити злочин, б) схиляє нас до визнання правомірності судового процесу над ними за російським законодавством, в) запрошує прогнутися перед кримінально-процесуальним кодексом РФ, а заразом і опосередковано визнати окупацію Криму», – застеріг Клімкін.
Міністр закордонних справ наголосив: «Пастка була підготовлена для наших моряків, для нашої юридичної та дипломатичної команди, для керівництва країни». «На жаль, схоже, що хтось в Офісі Президента банально попався», – припустив голова зовнішньополітичного відомства.
Гарантії, на котрих наполягала Росія, знищили би всі дотеперішні зусилля, вкладені дипломатами, юристами і правозахисниками у розбудову механізмів притягнення Москви до відповідальності за її агресію та порушення міжнародного права. Навзамін поверненню моряків Україна мала би підписатися під вироками і визнати справедливість звинувачень. Це фактично би означало, що Україна знімає претензії до Росії за низкою міждержавних позовів, що Україна визнає моряків винуватцями подій на морі, що Україна фактично бере на себе провину за «організацію провокації в Керченській протоці», що Україна визнає правоту російських «феесбістів», котрі таранили наші судна й застосовували проти них гармати. Зрештою, це би означало, що Україна визнає легітимність морського кордону, котрий в районі Керченської протоки окреслила собі Росія.
«Повестися на російський дипломатичний розвод – це зганьбити моряків, які вже 6 місяців перед російським судом з гідністю наполягають, що Росія не має права їх судити, – резюмував у своїй заяві Павло Клімкін. – А потім з покорою сподіватися, що російський суд, найгуманніший у світі, обов’язково нам їх поверне. Так, авжеж...» – розтлумачив голова МЗС.
Павло Клімкін наголосив: Росія мусить виконати наказ Морського трибуналу без жодних інших умов.
«Росія без проблем може завершити усі внутрішні процеси, необхідні для звільнення моряків, в тому числі у рамках діючих і для нас, і для них багатосторонніх документів. Ми в курсі, що коли їм справді треба, вони цим спокійно користуються», – підсумував міністр.
Шлях Савченко
Процедура, запропонована Росією українській стороні, дуже нагадує правові інструменти із Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, котру кілька років тому пропонували використовувати для повернення політичних в’язнів із Росії до України, зокрема для Надії Савченко.
Якщо коротко, то цей механізм передбачає, що держава винесення вироку може видати в'язнів країні виконання вироку за умови, що інша країна визнає судове рішення і сама продовжить ув'язнення підсудних.
І хоча українським морякам іще не оголосили вирок у Росії, позиція Москви прямує в тому ж трибі: надати гарантії продовження покарання.
Чи можна в’язня звільнити, щойно він повернеться на батьківщину? Так, конвенція передбачає можливість амністії або дострокового звільнення поневолених, але лише за згоди держави винесення вироку, тобто Росії.
Гаразд. Чому взагалі цим побиватися? Чи можна випустити в’язня на волю без згоди іншої країни? В історії є прецедент самовільного звільнення в’язня (справа азербайджанського офіцера Раміля Сафарова, засудженого за вбивство вірменського військовика), але він завершився дипломатичним конфліктом.
Виявилося, що в Україні уже є живий приклад застосування цієї конвенції для «в’язнів Кремля». Журналістка «Громадського» Настя Станко довідалася, що в Диканівській колонії вже чотири місяці утримується український політв'язень Сергій Літвінов, засуджений у Росії за сфабрикованими звинуваченнями.
Літвінов – один із фігурантів «списку полонених». Він повернувся в Україні саме на підставі Конвенції про передачу засуджених осіб. Українські юристи наразі шукають формулу для його звільнення.
«Справа Літвінова» є вельми показовою, адже вона демонструє, наскільки складним – і взагалі: чи можливим? – є запропонований механізм звільнення в’язнів.
Українська правозахисниця Марія Томак вказує на недосконалість процедури. «Коли людину переводять для відбування покарання з РФ, то це не означає, що її можна автоматично звільнити. Бо є закон і є процедури», – пояснила вона.
Марія Томак додала: якщо Літвінова таки звільнять з-під варти, то Росія більше не дозволить вивезти жодного в’язня.
«Бо при переведенні український суд підтвердив вирок російського, а держава дала гарантії, що особа відбуватиме покарання. Тепер (у випадку звільнення Літвінова, – Z), найімовірніше, можливості бути переведеним для відбування покарання в Україну будуть позбавлені всі громадяни України, яких засуджують російські суди», – резюмувала правозахисниця.
Нота проти «договірняків»
Резюмуємо: звільнення моряків за російським сценарієм може похитнути правову позицію України, а також змусить офіційний Київ зняти низку звинувачень проти Росії. До того ж, акт звільнення наших військовиків був би вочевидь одноразовим – він не створював позитивного прецеденту, а навпаки закорковував би будь-які інші інструменти звільнення решти політичних в’язнів. А їх, разом із військовополоненими на Донбасі, є близько двохсот.
Росія дійсно поводиться наче терорист зі звичних нам фільмів – використовує полонених як заручників. Терористи видають заручників лише в обмін на істотні поступки. Це все очевидно. Але як тоді, виконавши забаганки зловмисника, виручати інших наших політв’язнів? Жертвувати ще чимсь? І до якої міри?..
Здійснити тестування намірів сторін дуже просто – достатньо поставити питання: чим це вигідно?
Є цілком очевидним, чим це вигідно Володимирові Зеленському, котрий про звільнення моряків говорить іще з першого дня своєї президентури. Але навіщо це Владіміру Путіну? Невже лише для того, щоб «сохраніть ліцо»? Для того, щоб дотриматися встановлених російським законодавством процедур і не псувати собі карми (було би що псувати)? Але все просто: хотів би звільнити – звільнив би будь-якої миті. А якщо хоче поторгуватися – відповідно, від нього треба чекати і підступу.
Так, це дуже складне рішення. Тому що звільнення моряків – ось воно, поруч, в осяжній перспективі, з цілком передбачуваною ціною, котру треба заплатити.
З огляду на почуття, рішення визволити моряків виглядає простішим. Тим більше, для самого Зеленського, котрий переміг на виборах з іміджем «простої людини», сповненої живих емоцій.
Але якщо використовувати раціональну аргументацію і проектувати її на стратегічні перспективи, то таке рішення вже видається значно складнішим. Тому що державний діяч зауважить: від нього шантажем вимагають істотних поступок. Й одним своїм кроком він може дуже сильно ускладнити власне ж майбутнє.
Що далі в пакеті з цими домовленостями? Оглядачі припускають, що повернення моряків могло йти в одній зв’язці з рішенням відновити права російської делегації в ПАРЄ.
Ми спостерігаємо й інші кроки, спрямовані на деескалацію в українсько-російських відносинах, котрі можуть виступати в ролі маркерів уже досягнутих домовленостей. Приклади – розведення військ і створення «смуги безпеки» під Станицею Луганською; розблокування транзиту українських вантажів територією Росії до Азії. Якщо ця деескалація передбачає ще й відмову України від низки закидів до Росії чи, скажімо, часткове визнання анексії Криму, то нічого доброго нам це не віщує.
…На четверговому брифінгу Президента був промовистий епізод – Зеленський почав критикувати типові інституційні інструменти дипломатії, коли порадив Павлові Клімкіну виправдовуватися нотами перед батьками моряків. «Я думаю, це буде дуже цікаво для них – почути, прочитати [ноту]. Згідно з правом, усіма законами і різними віртуозними речами дипломатії», – сказав Зеленський.
Цей скепсис до «віртуозних речей дипломатії» – до всіх цих «вельмишановний», «висловлюю стурбованість», «засвідчуючи свою повагу» – є дійсно показовим. Володимир Зеленський хоче домовлятися по-простому – так само, як Василь Голобородько у його серіалі.
Але поки що перемагають ноти.
28.06.2019