…і, звісно, всі ті надто помітні мутки з незаконним збагаченням, усі більше ніж очевидні фіґлі-міґлі з усякого штибу трухановими-кернесами (вони ж і всадять ножа у спину першими!), всі ті дружні закривання очей на стовідсоткову невразливість і непотоплюваність умовних ахметових-ківалових, як і вся виклично-відверта непокараність злочинів проти Майдану, лицемірно прикрита ідеєю чергового «зшивання докупи» катів і жертв, – що з усім цим робити нормальному виборцю? Махнути рукою й собі закрити очі – хай сяк-так перелазить на другий строк? І вірити при цьому, що той другий строк з усіма успадкованими від першого строку хронічними і свідомо не лікованими симптомами направду стане для країни найменшим злом? А якщо не найменшим? А якщо це буде рімейк Кучми-2? Адже стиль дедалі подібніший, вам не здається?
Щодо двох інших із т. зв. трійки лідерів сумнівів суттєво менше. Але це не на їхню користь.
Один уже, здається, почув себе президентом, і дуже хочеться його в цьому розчарувати. Якось уже надто радісно і – відзначмо не без тривоги – хазяйновито входить він у смак майбутнього виграшу. Й от уже Окружний адміністративний суд Києва, наперед святкуючи його президентство та прозірливо схиляючи голову перед завтрашнім сюзереном, повертає нам серіал «Свати», і дідько їх, суддів, знає, що ще вони нам найближчим часом понаповертають, аби тільки догодити найрейтинґовішому з кандидатів. Можливо, «Брата-2»? Судді ж, як казав колись той самий Кучма-2, вопше подонки бля. І добра від них не жди взагалі ніколи. Навіть за «найпатріотичнішого з президентів» не діждали ми від них добра, то що вже казати про преЗЕдента?
Ще одна ж, як і дев’ять років тому, коли автор цих рядків, зціпивши зуби, віддав їй свій «голос за менше зло» у другому турі, залишається й цього разу таким собі варіантом на те ж таки «менше зло» другого туру. В її випадку історія взагалі з місця не зрушила. Шлях із 2010 року у 2019-й, здається, так і не змінив її на щось краще, певніше й чесніше, хоч Господь і посилав очисне випробування у вигляді політичної репресії. На превеликий жаль, виправна колонія виявилася безсилою. Кандидатка виправленню не піддається. Перед нами явно не Нельсон Мандела.
Схоже на те, що своє рішення я таки прийматиму в день виборів безпосередньо в кабіні. Тобто в кожного з них (я про трійку) є ще дві доби на те, аби спалитися в моїх очах остаточно. Про те, що хтось, навпаки, додасть собі балів, я вже навіть і не мрію, бо це, здається, з такими топ-кандидатами геть неможливо. Виходить так, що як виборець я дрейфую в бік того самого противсіхства, в якому мене (до речі, безпідставно) звинувачували того ж таки злощасного 2010-го.
Ні, я не збираюся псувати бюлетень. Я точно поставлю відповідний значок навпроти якогось одного прізвища. Проте я досі не знаю, що все-таки мене мотивуватиме. У кожного з них ще цілі дві доби, щоб мотивувати мене. На жаль, мотивувати від протилежного.
Крамольна ідея, в якій мене звинуватять цього разу, полягає в тому, що, можливо, й корисно ще раз прогнати країну через м’ясорубку проросійської влади. Кажете, цього разу вона, країна, не витримає? Лусне по швах, якими її начебто так старанно зшивали? Але чи так уже і старанно? І чи не краще було не «зшивати», а таки оновлювати? Всяке-бо «зшивання» на практиці обертається залежністю від умовних ахметова-ківалова, і спробуй-но потім від такого «зшивання» відмитися – особливо, якщо тобі залежить на реноме «найпатріотичнішого з президентів».
Що ж, є й такий ризик, що не витримає країна, що лусне. І зрозуміло, що бандитський сусід ґарантує нам його зі значно більшою рішучістю, ніж робив це колись давніше. Про здобуття імунітету «від Януковича» наші завжди позитивно мислячі оптимісти-соборники вдосталь наговорилися ще тоді ж, у часи приходу згаданого діяча до влади. Нині, як виявилося, той імунітет (якщо тільки він був дійсний, а не бажаний) відчутно розтринькано. Боюся, що це процес і що він, імунітет, продовжує розтринькуватися й надалі. Знайшовся навіть кандидат, який, відчувши цей тренд, демонстративно заручився Москвою як вирішальною для себе підтримкою.
Заплющмо на хвильку очі й уявімо собі не такий вже й неможливий варіант другого туру: Зеленський – Бойко. От коли слово «вибір» зазвучить як цілковите знущання!
Тож поки до цього не дійшло, ще раз поміркуймо над мотивами. Негативна мотивація передусім. Як закликають нас біґ-борди одного з кандидатів: думаймо.
Автор фото Катерина Переверзєва